Логічна характеристика доведення

Доведення – багатозначне поняття уже хоча б тому, що доводити – це обґрунтовувати, а обґрунтування можна здійснити як шляхом безпосереднього звертання до дійсності (вдаючись до вимірювання, спостереження, експерименту), так і за допомогою відомих знань шляхом побудови міркувань. Оскільки логіку цікавить насамперед другий випадок встановлення істинності думок, то доведення(власне доведення) можна визначити так:

Доведення – це обґрунтування істинності одного положення(судження, гіпотези, концепції) за допомогою інших шляхів побудови відповідного міркування.

Будова доведення:

теза – положення, що обґрунтовується. Вона виражається у формі судження чи системи суджень. Щоправда, іноді з риторичних міркувань їй надають форму запитання. Наприклад: „В якому зв’язку перебувають чуттєві та логічні форми пізнання людиною світу?”

аргумент(логічна основа, підстава, довід, доказ) – положення, за допомогою якого обґрунтовується теза.

демонстрація – форма логічного зв’язку між тезою та аргументами

Доведення здійснюють у формі демонстративного міркування (дедукція, індукція) або за схемою недемонстративного міркування(аналогія).

Види доведень.

Залежно від способу встановлення істинності тез розрізняють пряме і непряме доведення.

Пряме доведення – доведення, в якому з аргументів, пов’язаних за певною схемою міркування, безпосередньо випливає висновок, який повністю збігається з проголошеною тезою. Наприклад: Будь-який обман викликає недовіру, оскільки він є твердженням, що не відповідає дійсності. Нещирість – це обман, бо вона є навмисним перекрученням дійсності. Отже, нещирість викликає недовіру.

Непряме доведення – доведення, в якому істинність тези обґрунтовується шляхом встановлення хибності антитези. При цьому вдаються до закону виключеного третього, згідно з яким із двох суперечних суджень одне неодмінно істинне, друге хибне, а третього не дано. Непрямі доведення поділяються на апагогічні і розділові.

Апагогічне – непряме доведення, в якому з антитези виводять наслідки, що явно суперечать дійсності або відомим істинним і достовірним положенням. Звідси робиться висновок, що антитеза є хибною, а теза - істинною.

Розділове – непряме доведення, яке полягає в тому, що із розділового судження, до складу якого входить теза, послідовно виключаються всі альтернативи, крім однієї – тези.

Правила доведень (правила тези, правила аргументів, правила зв'язку тези з аргументом).

Операція доведення підпорядковується певним правилам, порушення яких спричиняє відповідні помилки. Не положення може бути тезою, оскільки істинність одних уже встановлена, а в обґрунтуванні інших немає потреби. Проте є положення, які можуть і повинні розглядатися як тези.

Тезою може бути лише те положення, яке справді потребує обгрунтування за даних конкретних умов. Вдаючись до цього правила слід враховувати, що одні положення є тезами для всього людства, а інші – для окремих груп людей(наприклад для певної аудиторії).

Теза повинна бути чітко визначеним і адекватно сформульованим судженням(чи системою суджень). Це правило застерігає від невизначеності тези, наслідком чого може бути її двозначне чи багатозначне тлумачення.

Теза повинна залишатися незмінною, тотожною самій собі впродовж усього доведення. Це правило, як і попереднє, є проявом закону тотожності, який вимагає, щоб висловлювані думки були ясними за змістом, чіткими за обсягом і залишатися без змін в ході одного і того ж міркування. „Підміна тези” може здійснюватися як свідомо, так і несвідомо.

Теза повинна містити в собі логічну суперечність. Це правило частіше порушується тоді, коли теза висловлюється системою суджень. Проте трапляються і тези-судження, які містять суперечність. Наприклад: „Ця істота є всемогутньою”.