Філософські концепції етики

Коли саме та як відбулось становлення моральних норм, на це питання відповісти складно так само, як і на питання про те, коли та як сформувалась людина. Будь-які етнічні спільноти регулюють стосунки всередині своїх членів не на основі біологічно-екологічних механізмів виживання, а на основі таких норм та засад, які вже можна наближувати до морально-етичних.

Є підстави вважати, що морально-етичні норми з'являються та утверджуються спочатку як заборони, обмеження, що врешті виводили давню людину за коло біологічних циклів життя. Такого роду заборони носили назву "табу" - це полінезійське слово, яке не має прямого перекладу в європейських мовах, вперше було донесене цивілізованому світу капітаном Куком. Воно означало сувору заборону на певні дії, що пов'язані із проявами агресії або сексуальності, або із нехтуванням соціальних статусів в межах племені. Те, що підлягало "табу", поставало водночас предметом глибокого страху та водночас священного поклоніння.

В давніх потужних цивілізаціях, таких, наприклад, як Єгипет, Шумер, Давня Індія, Вавилон, Іудея, норми моральної поведінки оформлювались на основі релігійно-міфологічних вірувань. Тут фігурують поняття добра та зла, заохочення, винагороди й покарання, сумління, обов’язку, долі, блаженства, страждання та інші моральні поняття, що згодом перетворились на моральні категорії.

Проте концептуального осмислення, раціонального тлумачення та систематичного розмірковування явища морально-етичного плану здобули лише в межах давніх філософських шкіл та напрямів, які, як відомо, найбільш успішного розвитку здобули в давніх цивілізаціях Сходу (Індія та Китай) та в античному світі (Стародавня Греція, Стародавній Рим).

Найперші підходи до пояснення явищ морально-етичного плану були або сакральні (освячені божественним авторитетом), або натуралістичні (пов'язували мораль із природними властивостями людини чи космосу).

Сакральний підхід до етичного: людина в них поставала перш за все та переважно не активнішим діячем власного життя, а виконавцем, слухняним прислужником волі вищих сил.

Натуралістичні пояснення моралі виходили із природних властивостей та інтересів людини або зводили людське життя та поведінку до проявів зальнокосмічних законів (Чарвака-локаята, давньогрецьку філософську школу кініків, які, наслідуючи певні погляди Сократа, намагались переконувати всіх у тому, що людині варто звертати увагу лише на найперші та прямі життєві потреби, оскільки якраз обтяження людини різними, непотрібними для збереження життя, а тому зайвими клопотами, робить людину залежною, обмеженою, невільною. Представники школи закликали людей бути вірними своєму природному стану. Звідси - слово "цинізм" стало позначати презирливе, зневажливе ставлення до культурних та суспільних надбань та вимог людської моральності.

Досить поширеними у філософських міркуваннях стародавніх цивілізацій були космологічні концепції моральності, що тлумачили її як наслідок дії загальних космічних законів на людину, а також як ступінь усвідомлення такої дії.

Філософська школа пізньої античності (епохи еллінізму) під назвою стоїцизм розробила свій проміжний (або синтетичний) варіант етики: у вихідних засадах вони стверджували, що в світі панує всезагальний та невблаганний закон долі (фатум, що постає єдиним космічним божеством), людина не може його ні змінити, ні відмінити, проте вона має моральну свободу волі (але не дії!), тобто вона сама визначає своє внутрішнє ставлення до того, що із нею відбувається. Від такого розуміння моралі до нас дійшло два провідні терміни: фаталізм - віра у однозначне та повне визначення всіх аспектів людського житті, аж до найдрібніших, та стоїчність - вміння володіти собою у будь-яких обставинах життя.

Свідоме розроблення морально-етичних ідей ми знаходимо лише у представників високої класики в розвитку античної філософії - у Сократа, Платона та Аристотеля. За Сократом людина власне тим і відрізняється від тварин, що живе і діє свідомо, а, значить, на основі вибору засад власної поведінки. Знати і діяти морально це для Сократа було те ж саме. Тому й вважається, що Сократ заклав основи раціоналістичної або епістемологічної етики: бути доброчинною людиною - значить знати, мати істинні знання, а бути аморальною - значить помилятись, схилятись до невігластва.

Платон, учень і вихованець Сократа, пішов далі свого наставника, оскільки, по-перше, почав розрізняти якісно відмінні знання (знання, гадку, мудрість),

по-друге, він почав досить докладно аналізувати різновиди людських моральних доброчесностей, підводячи моральні засади не лише під вчинки людей, а й під державні закони та рішення. Засновником етики як науки вважають вже учня Платона - Аристотеля, який вперше написав твори із використанням слова етика " та провів розрізняння рівнів самої етичної свідомості.

В своїх етичних розвідках Аристотель сформував принципи "Роби так, як роблять усі", "Роби так, як належить ", тобто так. як того вимагають розумні осмислені засади поведінки.

У наступну історичну епоху — в Середні віки - джерелом моральності вважався Бог. До основних етичних проблем належали: співвідношення божественного — повного та абсолютного, визначення наперед долі кожної людини та людської свободи волі, джерела зла в цьому світі, що створений милістю виключно благого Бога, проблема основ та ознак гріховності певних людей або їх вчинків та ін.

Християнська моральна думка ввела в етичну практику такі поняття як гріх, відповідальність, гординя, любов, надія, смиренність.

В той же час для християнської моральності були характерні позиції ригоризму та пуританства. Ригоризм означає суворість та характеризується вимогою завжди, за будь-яких обставин дотримуватись і літери, і духу певної моральної заповіді, тим більше, якщо це заповідь божественного походження. Пуританство походить від англійського слова "чистота" і також характеризується вимогами суворого дотримання загальних настанов християнської віри щодо максимального обмеження будь-яких потреб, сповідування скромності та аскетизму.

В епоху Відродження моральні засади християнства в цілому продовжували бути основними для європейців, проте тут відчутно почали культивуватись індивідуалізм, прагнення особистої духовної досконалості (ренесансний персоналізм) та досить активна реабілітація багатогранності людських потреб і запитів. Це проявилось, зокрема, в намаганні довести, що духовна чистота та користь не суперечать одна одній. Але при тому досить активно продовжувала існувати й думка про принципову моральну амбівалентність людини, оскільки, на думку мислителів Відродження, людина могла сягати Бога, а могла й бути нижчою від худоби. Проте все ж провідним мотивом ренесансної етики була думка про неможливість і недоречність нехтувати земними, тілесними потребами та радощами людського життя.

Остаточне оформлення та утвердження етики в якості особливої філософської дисципліни, а сфери моралі - в якості особливої складової людського індивідуального та колективного життя, відбувається в епоху Нового часу (модернову епоху), тобто в період від XVII ст. до середини XIX ст.

Першою особливістю розвитку етичної проблематики в епоху Нового часу постає свого роду автономізація сфери етики, тобто функціонування її в якості самостійної та самоцінної сфери. Інший напрям етичних розвідок носив світський характер: тут намагались знайти засади, корені, причини моралі у соціальних умовах життя людини.

У філософії Нового часу сформувалась етична концепція "розумного егоїзму", яка стверджувала, що життєві інтереси людей повинні привести їх до необхідності узгодження своїх егоїстичних прагнень, до певних поступок своїми інтересами заради спільних вигод.

Етика в контексті постмодернізму

У другій половині XIX ст. відбувається досить активний перехід до некласичної філософії, яка відкидає, як романтичні, претензії філософської класики на остаточні вирішення проблем людського буття, а тому й до етики починає підходити зовсім із інших позицій. А саме: мораль та моральні норми тепер ставляться в залежність від емпіричних потреб життя, від певних, знову-таки емпірично фіксованих, природних характеристик людини, від особливостей роботи людської свідомості.

У XIX ст. в Англії сформувалась концепція етичногоутилітаризму, що стверджувала: за умов недосконалості людини і суспільства моральні постулати повинні бути такими, щоби забезпечити щастя як можна більшої частини суспільства.

У XIX ст. набули поширення і різного роду погляди та концепції так званої революційної моралі, згідно з якою виправданими можна вважати будь-які дії, що ведуть до світлого майбутнього усього людства. Вважалось також, що пригнічені трудові верстви населення мають право знехтувати не лише звичайною мораллю, а й навіть божественними заповідями: вони не повинні вважати аморальним "грабування награбованого", класову помсту, фізичне знищення "соціальних паразитів". Таких поглядів дотримувались не лише терористичні об'єднання, а й певні досить авторитетні представники громадської думки, такі як Т.Шевченко, Ф.Энгельс. К.Маркс, М.Бакунін, Я.Домбровський та ін.

З іншої сторони, у нашому культурному регіоні на хвилі піднесення літератури критичного реалізму досить помітного поширення набули численні моралізаторські ідеї та погляди. Різні письменники протиставляли рафінованому етикету панівних та освічених верств просту і мудру мораль трудівників, закликали наслідувати їх. Подібні мотиви простежуються в творах П.Мирного, М.Коцюбинського, 1.Франка, Г.Успенського, Ф.Достоєвського та ін. Особливо загостреного виразу ці мотиви отримали в художніх та публіцистичних творах Л. Толстого, який наполегливо проводив думку про те, що лише щира та відкрита совість, покаяння, навіть самоприниження можуть привести до кінцевої мети людину і суспільство - до покращення їх морального стану. Л.Толстой пропагував і відому християнську моральну позицію "непротистояння злу насильством", оскільки був переконаний: відповідаючи насильством на зло, ми лише збільшуємо кількість зла в світі, та й взагалі діємо за принципами товарного обміну: якщо ви робите мені добро, то я вам - теж добро, якщо ж ви - зло, то й я відповідаю злом.

Остаточне утвердження некласичної філософії і культури відбулось у XX ст. Звернемося до найбільш показових етичних концепцій та підходів, що опрацьовувались в межах названих парадигм.

М.Гартман і М.Шелер виходили із думки про те, що моральні цінності людьми не вигадуються, що вони закладені в самих буттєвих структурах людського становища в світі. Тобто самий факт того, що ми є люди, тобто істоти, наділені розумом, здатні до пізнання, вже зумовлює дію таких реальних (буттєвих) механізмів, що змушують нас ставати у моральні взаємини між собою.

В антропологічній філософії XX ст. завдяки зусиллям того ж М.Шеллера, якого справедливо вважають засновником філософської антропології, природа моральності визначається провідними суттєвими характеристиками людини. Вихідною засадою людських взаємин повинна бути єдність, співпраця, солідарність.

Фрейдистська теорія несвідомого також не обминула етичних проблем. За З.Фрейдом людське суспільство не може існувати без певних норм, що носять характер заборон та вимагають від людини певних обмежень в проявах інстинктів виживання.В давні часи це були "табу", що базувались на містичному страху, але в історичному розвитку до них приєднались свідомо вироблені заборони, що вже мали певні пояснення. Моральні норми належать до свідомо створених заборон, що, утворивши певні культурні традиції, входять в структуру "Над-Я" і завдяки вихованню починають виконувати роль внутрішнього, а не зовнішнього контролю за діями людини. Проте далеко не кожна людина здатна стримати силу впливу несвідомих інстинктів, хоча існують легальні способи їх приборкання. До таких 3.Фрейд відносить творчість у різних сферах культури, де власне, й витрачається глибинна енергія несвідомих потягів; саме тут. у творчості, дозволяється переходити межі моральних норм.

В межах аналітичної філософії найбільш відомою та показовою є етична концепція Дж. Мура, яку часто називають "метаетикою" ("над-етикою"): він вважав найпершим завданням теоретичної етики не аналіз людських вчинків з позиції їх моральних характеристик, а аналіз вихідних етичних понять, до яких він відносив добро і зло. Мораль встановлює норми поведінки, етика їх пояснює та обґрунтовує, а теорія етики ("метаетика") аналізує мову етики - аналізує значення понять. Зараз аналітичну концепцію етики активно розвиває американський філософ О. Макінтайр.

Отже, в цілому можна стверджувати, що історія моральної свідомості та етичних концепцій дає нам можливість сприйняти явища морально-етичного плану в їх русі та внутрішній єдності, у формах виразу та вихідних засадах, в їх внутрішній необхідності та-фактичній варіативності. Це значить, що в історії моралі має місце певне зрощення реальної необхідності моралі та людської свободи у процесах її вироблення, запровадження, дотримання та збереження.