Предметом науки етика постає як природа моралі, так і її відношення до людини, людськості, людської духовності, загальних особливостей та засад людського способу буття, моральні закони.
Історія засвідчує, що людина керується моральними законами, які є загальновизнаними. У своїй книзі «Людина скасовується» К.С. Льюіс наводить список принципів моралі, що можна назвати загальними для всіх світових цивілізацій. Він називає їх «прикладами природного закону» і об'єднує у 8 груп.
Закон загального благоденства. Сюди він включає такі правила: не вбивай, не руйнуй; не будь горлохватом, гнобителем, не зводь наклепу; не паплюж, не кажи неправди, не роби іншому того, чого не хочеш, щоб робили тобі, а також відповідні позитивні правила.
Закон благоденства в конкретних сферах життя. В них ідеться про любов до своєї дружини, сім'ї, родичів і країни.
Обов'язки перед батьками, старшими і предками.
Обов'язки перед дітьми й нащадками.
Закон справедливості. Тут мова йде про справедливість у стосунках між людьми різної статі, а також про чесність взагалі і справедливий суд.
Закон доброї віри та правдивості.
Закон про милосердя.
Закон про великодушність.
Єгипетська «Книга мертвих» була своєрідним документом, який клали поряд з тілом померлої людини під час підготовки його до поховання. Ідея цього документа полягає в тому, що людина після смерті має стати перед Останнім Судом, на якому вирішуватиметься питання, буде вона гідною вічного життя, чи ні. Цей документ являє собою своєрідну декларацію, в якій зазначалось, що людина не чинила негідних вчинків і не порушувала моральних законів.
Я не чинив зла людям. Я не згрішив стосовно Істини. Я не робив нічого огидного. Я не блюзнив.
Я не піднімав руку на слабшого.
Я не чинив мерзоти перед богами.
Я не був причиною хвороби.
Я не вбивав.
Я не наказував убивати.
Я нікому не завдавав болю і страждань.
Я не додавав до мірки ваги і не віднімав від неї.
Я ніколи не казав неправди.
Я не крав.
Я не заздрив.
Я не чинив перелюбу.
Покійника чекало останнє випробування – зважування на терезах, на одній шальці яких лежало серце небіжчика, на іншій – фігурка богині правди. Якщо людина жила праведно, правильно, серце її важило стільки як статуетка. Виправданого покійника відправляли у загробний “рай”, грішника ж поглинало чудовисько – лев із головою крокодила.
Майже однакові за змістом і християнські “Заповіді Божі”. Це свідчить про те, що не дивлячись на те, коли жила людина, в якому суспільстві тощо, для неї існують якісь спільні правила поведінки, якими вона має керуватися і дотримуватися у своєму житті – моральний закон.
Людина має два внутрішні механізми, призначені для стримування особистості від порушення моральних законів: сумління (совість) і почуття сорому.
Совість постає як суддя тих вчинків, які ми збираємося зробити; вона або їх санкціонує їх як гідні, або ж протестує проти них, вселяючи тривогу.
Почуття сорому застерігає від ганьби, що загрожує нам у тому разі, якщо поведінка людини не відповідає моральним принципам.
Структура етики та її понятійний апарат. В структурі етики виділяють:
Ø свідомість (ідеї, теорії, погляди, уявлення, ідеали, смаки, емоції, почуття і переживання): рівень ідей та рівень почуттів;
Ø діяльність: етикет, етика спілкування тощо. Складові: етичний вибір, етичне рішення, етичний вчинок.
Ø результат.
Будь-яка наука включає свій зміст так званий категоріальний каркас – сукупність найбільш важливих та загальних понять, які окреслюють якісні особливості предмету її пізнання. Етика також базується на цілій низці таких понять, що називають категоріями етики.
Категорії етики дають можливість:
Ø прояснити історичний характер моральних уявлень;
Ø окреслити їх оціночно-орієнтувальну роль в людських взаєминах;
Ø виділити та окреслити найбільш важливі складові моральної свідомості та моральної діяльності.
Категорії етики безпосередньо пов’язані з таким поняттям як моральна свідомість. Відомий московський етик О.Г. Дробницький у книзі “Поняття моралі” (1974) в цілісному структурному утворенні моралі виділяє три основні елементи:
Ø моральна свідомість,
Ø моральна діяльність,
Ø моральні відносини.
Відповідно до зазначених компонентів моралі виділяються основні блоки етичних проблем.
Якщо свідомість є ідеальним відображенням і впорядкуванням реальності, то моральна свідомість – ідеальним відображенням і впорядкуванням реальності власне моральної, тобто моральної практики й моральних відносин.
Отже, прийнята схема дає можливість конкретно і вмотивовано репрезентувати реальну багатогранність основної етичної проблематики.
Поняття нігілізму, релятивізму та абсолютизму етиці.
Нігілізм (від лат. nihil – ніщо) – світоглядна позиція, що виражається в запереченні осмисленості людського існування, значущості загальноприйнятих моральних і культурних цінностей; невизнання будь-яких авторитетів. Носіїв нігілістичних уявлень називають нігілістами.
Нігілізм – це філософський термін, яким позначають погляди, що заперечують існування субстанційного буття, істинність людського пізнання; нігілізм відкидає прийняті норми, принципи та цінності.
У західній філософській думці термін «нігілізм» ввів німецький письменник і філософ Ф.Г. Якобі. Це поняття використовували багато філософів. Так, С. Кьеркегор джерелом нігілізму вважав криза християнства і поширення «естетичного» світовідчуття. Ф. Ніцше розумів під нігілізмом усвідомлення ілюзорності і неспроможності як християнської ідеї надмирного Бога ("Бог помер"), так і ідеї прогресу, яку вважав версією релігійної віри. О. Шпенглер нігілізмом називав рису сучасної європейської культури, яка переживає період «занепаду» та «старечих форм свідомості», який в культурах інших народів нібито неминуче слідував за станом вищого розквіту. М. Хайдеггер розглядав нігілізм як магістральний рух в історії Заходу, яке може призвести до світової катастрофи.
Нігілісти дотримуються деяких або всіх з наступних тверджень:
Ø немає розумного доказу наявності вищої правителя або творця;
Ø «Реальної моральності» не існує;
Ø в житті не існує абсолютних істин, і ніяка дія об'єктивно не переважніше будь-якого іншого.
В даний час широко поширений термін «правовий нігілізм» – неповага до права.
Абсолютизм – філософський погляд, згідно з яким цінності мають абсолютний характер; протилежний релятивізму. Розрізняють релятивізм: пізнавальний, етичний (моральний), естетичний.
Релятивізм – філософський погляд, згідно з яким цінності мають відносний характер; протилежний абсолютизму. Розрізняють: теоретико-пізнальний, етичний (моральний), естетичний.
