Відома фраза, «візитка» типового обивателя: «Чому ти такий бідний, якщо ти такий розумний?»

Гроші в уявленні індивіда асоціюються з багатством, владою і незалежністю. У ситуації сучасної духовної девальвації ідолами світу стали не тільки гроші, але й влада. Гроші дійсно мають багато спільного з владою. Внутрішня мотиваційна суть грошей і влади єдина - прагнення до влада­рювання.

Гроші дають владу тільки над речами і над тією частиною світу, яка здатна продаватися, вони неподільно панують у світі ринкових цінностей, але їм непідвладні душі і долі людей.

Влада, на відміну від грошей, є активною формою володіння, що передбачає панування над чужою особистістю.

При цьому варто розрізняти «владу як засіб» і «владу як самоціль». Часто людина вимушена нести тягар влади заради досягнення певної мети, іноді це - її життєве призначення і моральний обов'язок. Інша справа, коли влада сама по собі стає єдиним способом самоутвердження для індивіда. Часто чим більше духовно та інтелектуально є обмеженим власник багатств, тим більше прагне він добитися реальної влади, адже це відкриває доступ до володіння самими людьми. Усвідомлення своєї слабкості пробуджує в людині потребу самоствердження. З цієї причини прагнення до влади означає спрагу помсти за власну неповноцінність. Чим більш обділеною, духовно неспроможною відчуває себе людина, чим виразніший її комплекс меншовартості, тим помітніше її прагнення до влади і тим жорсткіше за формою її самоутвердження у владі.

А чи можуть духовні цінності бути куплені або продані? Чи продаються закон, честь, свобода, любов, батьківщина або сумління? Мабуть, що ні. За словами О.С. Пушкіна, «не продается вдохновенье, но можно рукопись продать...». Однак, можна продати свою душу - якщо вона виродилася, перетворилася на товар, а звідси - і втратила цінності духу. «Продати душу» це дорівнює «продати себе», «продатися». Таким чином, на рівні духу людина не продає, але продається.

Економіка і мораль

У сучасну епоху надзвичайну актуальність набула проблема культур­ного сенсу економічної діяльності, міри її зв'язку з духовними цінностями. Проблема співвідношення культури і економіки, духовно-моральних і матеріальних цінностей розглядається, як правило, в двох альтернативних варіантах. Відразу ж відзначимо, що обидві ці позиції є крайнощами, які намагається подолати третя (компромісна) версія.

Перша точка зору на цю проблему обумовлена «економікоцентристською» ідеологією сучасної цивілізації і полягає у ствердженні абсолютної нейтральності економіки щодоморальних цінностей1 (її позаетичність): бізнес повинен приносити прибуток, не дивлячись на засоби. «Економікоцентризм» - це підпорядкування всього людського життя, культури принципам економічної доцільності, логіці розвитку господарських технологій і виробничих відносин. Вважається, що «економіка повинна бути економною», орієнтованою на максимізацію прибутку, а питання про людські відносини в цій сфері, їх відповідність ідеалам гуманізму, добра, духовного піднесення людини - усе це повинно бути за межами економічної сфери.

Сучасна економічна свідомість в оцінці господарської поведінки людини виходить з установки А. Сміта, який вважав, що природною схильністю людини є схильність до торгівлі, до обміну одного предмета на інший. Якщоу вченні про моральність А. Сміт відзначав, що людині властиве відчуття симпатії, то в економічному ученні він відстоював ідею, що людині від природи властивий егоїзмі і прагнення до особистої вигоди, переслідуючи яку вона сприяє інтересам всього суспільства.

Інша позиція - економіка повинна і може бути підпорядкована цінностям моралі ідуховної культури (найчастіше таку позицію висловлюють філософи). Згідно з їх поглядами, господарський порядок завжди містить у собі компоненти, зміст яких суттєво важливіший за економічні, - це етичні ідеали, релігійні уявлення про сенс людського існування, естетичні і художні канони. Мета економіки полягає в служінні цим справжнім цінностям, оскількиїх існування первинне щодо господарської системи.

Так, С.М. Булгаков у книзі «Філософія господарства» відзначав, що економіка не може розглядатися як мета, вона - лише засіб, і її організація повинна максимально служити духовному розвитку людини. Булгаков, посилаючись на Біблію, підкреслював, що, відповідно до Священного Письма метою людської діяльності може бути тільки духовне самовизначення людини, перемога над властивими людині вадами жадності, користолюбства, суперництва. Сенс господарської діяльності Булгаков бачить не в задоволенні матеріальних потреб людини, а в наближенні Царства Божого з його ідеалом любові.

Подібну ж позицію відстоював Е. Фромм, відзначаючи, що з використаннямлюдини людиною повинно бути покінчено, економіка повинна служити розвитку людини, капітал - праці, а речі - життю.

Отже, обидві названі альтернативні позиції та їх контраргументи такі.

Ø Економіка, щоб залишитися собою, повинна слугувати тільки своїм власним цілям - збільшенню прибутку і користі. (Але: виключно утилітарний, раціонально-прагматичний підхід до економічної діяльності неминуче перетворює її продукти на руйнівну силу).

Ø Економіка - лише засіб, вона повинна служити вищій – духовній меті. (Однак: будь-які спроби скасувати товарне виробництво з його прагненням до розрахунку і користі завжди породжували нестерпні умови для творчості, оскільки створювали передумови поширення деспотії або убогості).