Форми суспільної свідомості

Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона, пронизуючи індивідуальну свідомість, оформлюючи її, набуває об’єктивної, незалежної від індивідів та їх свідомості форми існування. Але індивідуальна свідомість так само, як і суспільна, є відносно самостійною системою, вона не є абсолютно визначеною лише суспільною свідомістю. психіки, генетичної організації, від рівня його власних сил і здібностей.

Суспільна свідомість має складну структуру – різноманітні рівні і форми. Свідомість виявляє себе в двох формах ідеального освоєння світу – як пізнавальна діяльність і як духовно – практична, ціннісно–мотиваційна сфера свідомості. За пізнавальними можливостями і особливостями відображення суспільного буття виділяють рівні суспільної свідомості – емпіричний (буденна свідомість) і теоретичний. Емпіричний рівень суспільної свідомості є відображенням дійсності в межах повсякденного життя. Часто емпіричну свідомість називають буденною свідомістю або здоровим глуздом. Буденна свідомість формується стихійно в процесі безпосереднього життя. Вона включає в себе накопичені за віки емпіричний досвід, знання, норми та зразки поведінки, уявлення, традиції. Це є розрізнена і несистематизована система уявлень і знань про явища, що лежать на поверхні життя і тому не потребують обґрунтування і доведення. Теоретична (раціональна) свідомість виходить за межі повсякденності. Це є системна, теоретично оформлена сукупність ідей, поглядів, переконань. Вони узагальнюють досвід практичного життя і буденної свідомості, відрізняються послідовністю, логічністю, потребують теоретичного обґрунтування і доведення, пов’язані з філософсько–світоглядними принципами і настановами. Форми суспільної свідомості виникають внаслідок розвитку різних форм діяльності (моральних, правових тощо) і є їх ідеальними відтвореннями. Кожна форма суспільної свідомості відображає світ у всій його цілісності, але відповідно до своєї специфіки і свого призначення. Першою нерозчленованою формою свідомості була міфологія. Вона виникла і була єдиною формою духовності на початкових стадіях розвитку суспільства. Наука як форма суспільної свідомості спрямована на відображення об’єктивних закономірностей і зв’язків природного та соціального світу. Естетична (художня) свідомість спрямована на пробудження людини до творчості. Вона відображає дійсність і формі художніх образів. Політична свідомість є сукупністю ідей, що відображають соціально – групові, класові відносини в суспільстві, центром яких є певне становлення до влади. Саме поняття влади є ключовим для політичної свідомості.

Воля державної влади трансформується в право і виступає як юридичний закон. Правова свідомість регулює соціальні стосунки з позиції закону, вона є сукупністю принципів і норм поведінки, що санкціоновані державою. Правова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відносини, виходячи зі сформульованих і утверджених правовими установами і закладами вимог належної з точки зору закону поведінки. Правосвідомість на рівні індивіда є усвідомленням і відстоюванням своїх прав, визначенням і дотриманням відповідних обов’язків.

34. Проблема людини в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції)

Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. Покоління інтелігенції, яке пережило першу світову війну та прихід до влади фашизму, ця філософія зацікавила перш за все тим, що вона зосереджувала увагу на кризових ситуаціях у житті людини і людства, пробувала розглянути людину в умовах складних історичних випробувань. Однією із складових частин цієї течії став екзистенціалізм. Джерела екзистенціалізму у вченні Сьорена K'єpкeгopa (1813—1855), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" буття, що поступово переходить у зовнішнє. Значно вплинули на формування та розвиток екзистенціалізму також "філософія життя" і особливо феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859—1938). Основна ідея феноменології — неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури — згодом трансформувалась у теорію екзистенціалізму. Субстанціоналізм (лат. Substantio – сутність, щось, що лежить в основі), тобто націленність на пошуки граничних основ існування світу і людини, був характерною рисою як античної, так і середньовічної філософії.Антична традиція наділяла субстанцію властивістю бути об’єктивною реальністю, тобто бути незалежної від людини, його пізнання її свідомості. Новий час, як ми показали раніше, випливаючи установкам номіналізму, оголосило, що для нас немає більшої і самоочевиднішої, достовірнішої реальності, чим суб’єктивність. Якщо античність і середньовічний реалізм не сумнівалися в існуванні об’єктивного світу й об’єктивного Абсолюту, то, починаючи з Декарта, філософи ставлять це існування під питання і починають зусилля для його обгрунтування і доказу. Тобто Кант вважав, що найбільше виявляється безпосередньо через нас, а ми, завдяки існуючим до всякого досвіду (апріори) просторово-ремінним формам споглядання і категоріям розуму, як би “виловлюємо”, а потім з’єднуємо в якісь цілісності ті фрагменти “буття, що можуть прийняти просторово-тимчасові характеристики. Канта цікавила не проблема буття, а проблема пізнання, але пізнання, що займається не предметами, а формами нашого пізнання предметів, оскільки, з його погляду, це пізнання повинне бути можливим апріорі. Кант був упевнений, що людина в пізнанні конструює, “творить” буття світу явищ, а в остаточному підсумку і Абсолютне буття, Бога.

35. Філософські виміри та наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи)

Вихідним пунктом вирішення антропологічної проблеми є питання про те, що ж важати суто людським в людині, чим саме обумовлений особливий, лише людині притаманний спосіб життєдіяльності. Розуміння сутності (природи) людини пов'язане з визначенням характеру взаємозв'язку і взаємодії природного, соціального і духовного в людському існуванні.

Історія людської думки налічує безліч варіантів постановки та розв'язання проблеми сутності і походження людини. Одним з таких варіантів є так звані натуралістичні (біологізаторські) концепції, домінуючою рисою яких є уявлення про людину як переважно природну істоту, чиї життя і поведінка, індивідуальні і суспільні якості, духовні властивості обумовлені біологічними чинниками. До таких концепцій відносяться соціобіологія, соціал-дарвінізм, євгеніка, теорія Мальтуса та неомальтузіанство, фрейдизм, ідеї расово-антропологічної школи тощо. Щодо проблеми походження людини, то починаючи з XIX століття теоретичною основою натуралістичного підходу постають ідеї біологічної еволюції людини (відома теорія Дарвіна). Згідно з теорією видоутворення, людина виникає як прямий наслідок еволюційного вдосконалення живих істот.

Безперечно, людина як біологічний вид належить до природного світу, біологічні закономірності й чинники відіграють значну роль в її життєдіяльності, їх не можна ігнорувати. Проте специфіка людського існування не пояснюється дією природних сил. Якісну відмінність соціального життя не можна пояснити біологічним механізмом, бо вона є несумісною з корінним принципом біоеволюції — природним добором. При натуралістичному підході до людини вони просто втрачають свій сенс.Сучасна філософська і наукова думка не відкидає ідею еволюції щодо походження людини, еволюційна теорія доповнюється концепцією про спільну еволюцію космосу, біосфери і людського суспільства. Згідно з концепцією космічного походження людини (А-Л.Чижевський, В.І.Вернадський, Тейяр де Шарден), поява людини не є випадковим і локальним наслідком лише біоеволюції на Землі. Виникнення соціальної форми матерії є загальною тенденцією космічної еволюції. Наприклад, в.сучасній космології і фізиці існує так званий «антропний принцип», згідно з яким в підґрунті нашої МеТалактики закладані тенденції до появи людського буття у світі. Основні константи, фундаментальні параметри фізичного світу такі, ідо з необхідністю викликають появу фізико-хімічних і біологічних умов існування людини у Всесвіті. Таким чином, суспільно-історична обумовленість людини полягає не дише у впливі на неї суспільного середовища, соціальних відносин даної епохи, але й в тому, що вона отримує можливість самовизначатися, робити вільний вибір своєї долі, спілкуватися з історичним минулим і майбутнім через світ культури людства.