Основні гістохімічні реакції

Назва речовини	Реактив	Умови реакціїї	Забарвлення, яке виявляють
Олії, кутин, корок, воск, каучук	Судан III	Підігрів	Помаранчеве, помаранчево-червоне
Лігнін (реакція на здеревяніння)	Флороглюцин, концентрована НСl		Вишнево-червоне
Сірчанокислий анілін		Лимонно-жовте
Дубильні речовини	Хлорне залізо (10% водний розчин)		Синьо-чорний (танін) Темно-зелене (катехін)
Пектинові речовини	Сафранін 5% водний розчин		Червоне

 

3. Зробити висновки щодо проведення гістохімічних реакцій досліджуваних мікропрепаратів.

Висновки:

Лабораторна робота №3

Тема: Мікрохімічні реакції на білки, жири і вуглеводи

Мета роботи: Вивчити хімічний склад клітин рослин за допомогою якісних реакцій.

Матеріали: рослинні об’єкти (корені моркви, цибулини,лист капусти, виноград, зернівки злаків, бульби картоплі,замочене насіння бобових, соняшника, льону).

Прилади: мікроскопи,скальпелі, препарувальні голки, предметні скельця,покривні скельця, скляні палички, склянки з водою, пінцети, фільтрувальний папір, рідина Фелінга, розчин йоду в калії йодистому за Грамом (в 100 г води розчинити 3 г калія йодистого, а потім 0,2 г йоду), 7 %-й розчин мідного купоросу, концентрована HNO3, 50 % - й розчин NaOH або KOH, 0,5-1 %-й водний розчин нінгідріну, 5 %-й розчин три хлороцтової кислоти, розчин судана III, гліцерин.

Основною речовиною цитоплазми є білки: прості (протеїни) і складні (протеїди). Білки — це складні високомолекулярні органічні речовини. Елементарний склад білків не постійний. Вони в основному складаються з вуглецю, водню, кисню, азоту та сірки. Макромолекули білків дуже складні. Білки становлять біля 70% сухої ваги цитоплазми. Висока пластичність білків, здатність їх до швидких перебудов обумовлюють значну роль, яку вони відіграють в житті живої клітини. Білки здатні з’єднуватись з іншими компонентами цитоплазми небілкової природи, утворюючи постійні сполуки протеїди: ліпопротеїди (сполуки ліпоїдів з білками), глюкопротеїди (сполуки вуглеводів з білками), нуклеопротеїди (сполуки нуклеїнових кислот з білками), фосфопротеїди (сполуки фосфорної кислоти з білками. До складних білкових компонентів належать також ферменти — біологічні каталізатори, які найчастіше складаються з двох компонентів — білкової частини та небілкової, приєднаної до неї (йон металу, який має змінну валентність Cu, Mg, Fe).

Жири (ліпоїди) утворюють велику групу різноманітних сполук. До складу жирів входять вуглець, водень, кисень. Ліпоїди нерозчинні у воді але розчиняються в органічних розчинниках (бензині, ефірі і т.д.). до ліпоїдів належать прості жири або масла, воски, фосфоліпоїди, глюколіпоїди. До цієї ж групи належать каротиноїди і хлорофіл — розчинні в жирах пігменти.

Вуглеводи в живій клітині відіграють роль запасних поживних речовин, використовуються як енергетичний матеріал. Вони складаються з вуглецю, водню і кисню. Поділяються на: моно-, ди- та полісахариди. Моносахариди, або прості цукри мають загальну формулу (C6 H12 O6)n. до цієї групи належать представники: глюкоза та фруктоза.Дисахариди мають складнішу формулу (C12 H22 O11)n. найбільш поширеним представником є буряковий цукор.Полісахариди мають формулу (C6 H10 O5)n. До цієї групи належить крохмаль, інулін, геміцелюлоза. Крохмаль — це один з найбільш поширених запасних речовин. Розрізняють первинний крохмаль, який синтезується в хлоропластах та вторинний, який синтезується в лейкопластах — амілопластах.

 

План роботи

1. Виготовити препарати з поперечних зрізів з рослинних об’єктів. Для цього рослинні об’єкти затиснути між двома половинками серцевини бузини чи моркви. Шматочки серцевини бузини чи моркви нарізати товщиною 1-2 см. Потрібно стежити, щоб об’єкт не був косо розтшований між частинами бузини. Зрізати потрібно лезом перпендикулярно до затиснутого об’єкта. Після цього зрізи обережно зняти з леза голкою у чашку Петрі з дистильованою водою.

2. Зробити не дуже тонкі зрізи моркви чи інших рослин та відмити їх у воді. Препарати викласти у краплину рідини Фелінга на предметне скло та нагріти. При наявності в досліджуваному об’єкті глюкози і фруктози в краплині рідини утвориться цегляно-червоний осад міді.

3. Зробити поперечний розріз жилок листка капусти. На предметне скельце нанести розчин йоду в калії йодистому за Грамом, відтягнути йод смужкою фільтрувального паперу та додати 33%-й розчин сірчаної кислоти. Під дією кислоти клітковина переходить у амілоїді забарвлюється в синій колір.

4. Зробити зрізи зародків пшениці та бобових культур. Препарати помістити на 5 хвилин у 7% - й розчин мідного купоросу в часовому скельці. Об’єкти промити у воді і перенести у краплину 50%-го розчину NaOH або KOH на 10-60 хвилин до виявлення забарвлення. В лужному середовищі білки і поліпептиди дають забарвленні з’єднання з іонами міді (рожеве, фіолетове забарвлення). Частину зрізів помістити на предметне скло в краплину концентрованої HNO3 і підігріти при цьому білки набувають жовтого забарвлення.

5. Зробити поперечні зрізи жилок листка капусти. Частину зрізів на 10-15 хвилин помістити в 5%-й розчин три хлороцтової кислоти на часовому скельці та прмити водою. На предметне скельце помістити всі виготовленні препарати в краплину розчину нінгідріну та підігріти до появи синього забарвлення. При цьому азот амінокислот приєднується донінгідріну, внаслідок чого виникає забарвлення. Збереження забарвлення після обробки кислотою свідчить про виявлення аміногруп білка, а без обробки- аміногруп, як білк, так і вільних амінокислот.

6. Зріз насінин олійних культур помістити в розчин судана III. Про наявність жирів свідчить поява через декілька хвилин яскраво-оранжевого забарвлення.

7. Замалювати клітини розглянутих об’єктів. Зробити висновки.

Висновки:

 

 

Лабораторна робота №4

Тема: Особливості будови клітин гідрофітів - з плаваючими листками (вільношіаваючі та прикріплені рослини)

Мета роботи: Вивчити морфолого-анатомічні особливості клітин гідрофітів з плаваючими листками (вільно плаваючих та прикріплених рослин).

Матеріали: свіжа морква (коренеплід) або серцевина бузини чорної, гербарій або фіксований у етиловому спирті рослинний матеріал гідрофітів- різних видів з листками та пагонами плаваючими на поверхні води: жабурник звичайний (Hydrocharis morsus-ranae L.), сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.)All.), спіродела багатокоренева (Spirodela polyrrhiza (L.) Schleid.), ряска мала (Lemna minir L.), латаття біле (Nymphaea alba L.), глечики жовті (Nuphar lutea (L.) Smith), рдесник плаваючий (Potamogeton natans L.).

Прилади: мікроскопи, препарувальні голки,чашки Петрі, пінцети, піпетки, леза, фільтрувальний папір, дистильована вода, предметні та покривні скельця, клей БФ.

Гідрофіти – справжні водні рослини, повністю, або більшою частиною занурені в воду, гігрофіти – рослини надмірного зволоження – і мезофіти - рослини достатнього (середнього) зволоження. Перехідною між ними групою є гідрогігрофіти – водно-болотні (земноводні) рослини, або гелофіти. Вони займають як водні, так і зволожені місця берегів.

Біля берегів водойм за сприятливих для життя рослин умов залежно від глибини розрізняють п`ять зон (поясів) рослинності. Кожна з них складена із угруповань (або окремих видів) характерних для неї рядів. Зони (пояси) рослинності розміщуються у водоймах нижче урізу води в напрямку від берега в наступному порядку: 1 – зона низьких надводних рослин; 2 – високих надводних рослин; 3 – рослин з плаваючими листками; 4 – високих занурених рослин; 5 – низьких занурених рослин (рис.1).

Рис. 1. Екологічні групи вищих водних рослин: 1- гелофіти, 2 – вкорінені плейстофіти, 3 – вкорінені гідатофіти, 4 – невкорінені або вільноплаваючі плейстофіти, 5 – невкорінені гідатофіти; а –грунт, б –вода, в – повітря.

Водні рослини це вторинноводні організми – наземні рослини, що пристосувалися до життя у водному середовищі. Їх види належать до найрізноманітніших і віддалених одна від одної родин. Більшість із них дуже поширені, а деякі є майже космополітатами або космополітами. Здебільшого, це кореневищні багаторічники, що відрізняються досить широкою екологічною амплітудою. Вони ростуть в найрізноманітніших і надзвичайних умовах: здатні жити як в прісних, так і солонкуватих водах, в водному середовищі і, у вигляді наземних форм, досить довгий час існувати у вологих місцях на суші. Однорічних видів серед водних рослин мало.

Більшість водних рослин квітує і плодоносить над водою. Рослин, квітки і плоди яких розвиваються під водою, небагато. Крім генеративного способу розмноження, часто придушеного, в них широко розвинене вегетативне розмноження за допомогою кореневищ, частин стебла, бруньок тощо. Деякі з них розмножуються лише вегетативним шляхом. Листки гідрофітів плаваючих на поверхні води мають продихи та підвищену транспірацію. Мезофіл листка добре розвинений та чітко диференційований на стовпчасту та губчасту паренхіму (аеренхіму) з великими повітряними порожнинами. Клітини листка не мають хлоропластів та зазвичай вкриті кутикулою, проте для цієї групи водяних рослин характерна інтенсивна транспірація через постійно відкриті продихові щілини та велику кількість продихів на 1 мм² (у глечиків, наприклад, налічується приблизно 500). Для цих рослин, як і для усіх прісноводних гідрофітів властивий низький осмотичний тиск (не більше 10 атм.).

 

 

План роботи

1. Нанести на листкові поверхні глечиків жовтих та рдесника плаваючого шар клею БФ. Коли клей підсохне та утвориться плівочка, здерти її за допомогою пінцета та препарувальної голки та розглянути відбиток поверхонь листків цих рослин під мікроскопом. Розглянути наявність продихів т, описати їх та порівняти з особливостями листків занурених у воду водоростей.

2. Виготовити поперечні зрізи глечиків жовтих. Звернути увагу на відсутність хлоропластів у клітинах епідерми та великі повітряні порожнини у листку глечиків жовтих.

3. Замалювати клітини. Зробити висновки.

Висновки:

 

 

Лабораторна робота №5