Охарактеризувати санітарно –гігієнічні вимоги до жилих приміщень у відповідності з чинним житловим законодавством України

3. Консультування соціального педагога з питання притягнення батьків неповнолітніх або осіб,які їх замінюють,до кримінальної відповідальності.

1. Злочин — це передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Злочин завжди є діянням людини, що посягає на найбільш важливі суспільні відносини, які склалися і є визнаними та прийнятними в суспільстві, внаслідок чого вони охороняються кримінальним законом.

Злочин завжди суперечить інтересам суспільства, обмежує права особи або позбавляє таких прав одних на користь інших усупереч правовим приписам. При цьому, оскільки суспільні відносини та й саме суспільство постійно змінюються і розвиваються, змінюється та розвивається й поняття злочину.

Ознаки злочину:

1) це діяння, вчинене суб'єктом злочину;

2) це діяння суспільно небезпечне — воно завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються чинним законодавством;

3) це протиправне діяння, яке передбачено чинним кримінальним законодавством, — порушення особою конкретної кримінально-правової норми;

4) це винне діяння, тобто таке, що вчинене умисно чи з необережності;

5) це каране діяння, за яке чинним КК України передбачено певний вид, термін або розмір покарання.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка, хоча формально й містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не завдала і не могла завдати суттєвої шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК України).

Види злочину за ступенем тяжкості:

а) злочин невеликої тяжкості — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання;

б) злочин середньої тяжкості — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше п'яти років;

в) тяжкий злочин — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше десяти років;

г) особливо тяжкий злочин — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад десять років або довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 12 КК України).

Злочинами невеликої тяжкості є, наприклад, зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК України), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК України) тощо.

Злочинами середньої тяжкості є, наприклад, фіктивне підприємництво (ст. 205 КК України), підміна дитини (ст. 148 КК України) тощо.

Тяжкими злочинами є, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України), незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинене організованою групою, або таке, що спричинило тяжкі наслідки (ч. З ст. 146 КК України), катування, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК України) тощо.

Особливо тяжким злочином є, наприклад, диверсія (ст. 113 КК України), шпигунство (ст. 114 КК України), умисне вбивство (ст. 115 КК України) тощо.

Стадії вчинення злочину — це певні етапи готування і вчинення умисного злочину:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин;

3) закінчений злочин.

Злочини з формальним складом є закінченими з моменту вчинення відповідного діяння (дії чи бездіяльності). Так, наприклад, розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328 КК України) є закінченим з моменту розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, шпигунство (ст. 114 КК України) — з моменту передачі або збирання з метою передання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю. Відповідальність за ці злочини настає незалежно від того, чи в їх результаті було завдано реальної шкоди державі, чи ні.

Злочини з усіченим складом — це різновид злочинів із формальним складом, тому вони також вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного злочинного діяння. Особливістю їх є те, що законодавець переносить момент закінчення злочину на стадію готування до злочину чи на стадію замаху на злочин. Так, наприклад, бандитизм (ст. 257 КК України) вважається закінченим з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб.

У кримінальному праві передбачено інститут добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Добровільною відмовою при незакінченому злочині є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК України). Добровільна відмова від доведення злочину до кінця може мати місце з різних мотивів, наприклад, каяття, боязнь загрози кримінальної відповідальності, усвідомлення протиправності діяння тощо. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

 

2. Житл о є одним із найважливіших факторів зовнішнього сере­довища. З ним тісно пов'язане все життя людини, воно захищає від несприятливих метеорологічних факторів, є місцем роботи, відпо­чинку, сну. Відсутність у квартирі необхідного санітарно-гігієнічно­го мікроклімату негативно впливає на дихання, теплообмін, вищу нервову діяльність, інші фізіологічні функції організму. Розміри і пропорції приміщень, архітектурно-просторове вирішення кварти­ри, колір та спосіб оздоблення стін мають вплив на емоційний ста­тус людини.

Тісний зв'язок між житловими умовами і станом здоров'я є давно відомим фактом. Доведено, що смертність серед мешканців щільнонаселених квартир в 1,5-2 раза вища, ніж у людей, які про­живають у просторих приміщеннях. Найбільш типовою хворобою тісних квартир є легеневий туберкульоз. Надзвичайно легко можуть розповсюджуватись і такі інфекції, як грип, кір, скарлатина, дифте­рія, кашлюк, вітряна віспа.

При проведенні профілактичних заходів вирішальне значення має забезпечення житлових приміщень достатнім повітрообміном. Разом із тим, тісні приміщення при санітарному не благополуччі можуть сприяти виникненню і поширенню кишкових інфекцій та гельмінтозів. А з перебуванням у вогких і холодних приміщеннях не без підстави пов'язують виникнення ангін і ревматизму. Вогкість, крім того, сприяє розвитку грибків, які руйнують дерев'яні частини будівлі й спричиняють появу неприємного специфічного запаху в приміщенні. Тривале перебування у перенаселених, забруднених і гамірних приміщеннях зумовлює зниження загальної опірності організ­му, погіршує сон і перешкоджає цілющій дії природних факторів.

Повноцінне в гігієнічному відношенні житло повинно бути достатньо просторим, сухим, мати сприятливий мікроклімат, чис­те повітря, важливо, щоб у нього потрапляло сонячне світло. Так, при вивченні впливу на здоров'я дітей планування квартир і, на­самперед, орієнтації кімнат, встановлено, що найбільша захворю­ваність спостерігалась при північній орієнтації, найменша - при південній.

Виявлено залежність між кількістю поверхів будинку і захво­рюваністю його мешканців. У висотних житлових будинках більше 9 поверхів з кожним поверхом погіршуються фізичні властивості й хімічний склад повітря. Зростають температура, вологість, концентрація оксиду вуглецю і пилу, збільшується захворюваність на так звані аерогенні інфекції (гострі катари верхніх дихальних шляхів, ангіни, вірусний грип, дитячі повітряно-крапельні інфекції, тонзиліти, ларингіти тощо).

Найчутливіші до несприятливих житлових умов діти і люди похилого віку. Так, із збільшенням житлової площі захворюваність дітей різко зменшується. Дослідження багатьох учених-гігієністів свідчать про те, що чим більше в одній кімнаті проживає людей, тим більша їхня захворюваність, особливо дітей і літніх людей. А одночасне проживання в одній квартирі двох сімей призводить до збільшення захворюваності мешканців у 2 рази, переважно за раху­нок ураження органів кровообігу і нервової системи.

Таким чином, житло, яке відповідає санітарно-гігієнічним норма­тивам, має велике оздоровче значення. Дослідження вітчизняних учених показали, що 43-59 % тижневого часу і 80-86 % вихідного (позаробочого) часу людина проводить вдома. Тому для ефективного відпочинку і ліквідації нервової перевтоми, крім певних гігієнічних вимог, слід забезпечувати повний психічний відпочинок. Житло виконує багато функцій: задоволення фізіологічних потреб (сон, особиста гігієна, харчування, заняття фізкультурою і спортом); спілкування і культурна діяльність (відпочинок, розваги, сімейне спілкування); виховання і навчання дітей; ведення домашнього гос­подарства (готування їжі, догляд за дітьми, прибирання, прання тощо); професійна діяльність, самоосвіта, любительські заняття. Ці функції, що виконуються людиною, визначають необхідний набір приміщень у квартирі для сімей різного демографічного складу.

При гігієнічній характеристиці житлових будівель слід врахо­вувати властивості будівельних матеріалів, насамперед їх теп­лоємкість. У цьому відношенні цегла; дерево цілком відповідають гігієнічним вимогам, дещо їм поступаються великопанельні блоки і конструкції.

За нормативами, які діяли ще донедавна, рекомендована жит­лова площа на 1 людину повинна бути не менше 9 м2. Однак зараз гігієністи вважають, що мінімальна житлова площа на 1 людину повинна бути не меншою 13-15 м2.

 

3. Адміністративна відповідальність - це різновид правової відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед повноваженим державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.

Соціальна роль адміністративної відповідальності є надзвичайно важливою насамперед тому, що вона виникає як правовий наслідок неналежної реалізації громадянами та юридичними особами своїх прав та обов'язків в суспільстві. Вона включає не тільки ретроспективну відповідальність, як наслідок правопорушення, але й позитивний аспект, тобто певний внутрішній стан особи, її ставлення до дорученої справи, суспільства, своєї поведінки.

Проблема відповідальності неповнолітніх за правопорушення є однією з найактуальніших у правовій науці, оскільки пов'язана із завданнями виховання підростаючого покоління і запобіганням правопорушенням серед неповнолітніх. У зв'язку з цим батьки наділяються батьківськими правами та обов'язками, зміст яких розкривається у законодавстві (статті 61, 80 Кодексу про шлюб та сім'ю України). Дане положення передбачає необхідність розглянути, які наслідки, з точки зору закону, виникають у разі невиконання, порушення цього обов'язку. Невиконання батьками і особами, які їх замінюють, своїх обов'язків, може полягати у тому, що вони не піклуються про моральне виховання, фізичний розвиток дітей, створення необхідних умов для своєчасного отримання ними загальної середньої та професійної освіти. Адміністративним і кримінальним законодавством передбачена відповідальність за дії чи бездіяльність, що: порушують обов'язки з виховання, навчання, утримання дітей та підлітків; призводять до жорстокого поводження з ними; спрямовані на втягнення неповнолітніх у протиправну чи злочинну поведінку; порушують їх майнові, трудові та інші права; загрожують їх нормальному статевому розвитку тощо. При вирішенні питання про відповідальність за дані протиправні дії враховується характер і наслідки порушень, особистість винного, наявність чи відсутність спеціальних обов'язків стосовно неповнолітнього, причини і мотиви дій дорослих. Батьки або особи, які їх замінюють, наділені всіма необхідними правами з виховання і захисту прав та інтересів своїх дітей. Неналежне використання останніх, порушення чи зловживання ними у передбачених законом випадках тягнуть адміністративну відповідальність, яка є одним з видів юридичної відповідальності. Адміністративна відповідальність батьків або осіб, котрі їх замінюють, використовується як засіб правового захисту неповнолітніх, державної допомоги їм, запобігання чи усунення негативного сімейного впливу. Оскільки при її встановленні враховується, що неповнолітні поставлені в залежність (в тому числі і матеріальну) від батьків або осіб, які їх замінюють. Відповідно до ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП) ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Особливість юридичного складу даного проступку полягає у тому, що зазначений склад є матеріальним. Він передбачає як шкідливі наслідки неправомірну поведінку дітей. Протиправна поведінка неповнолітніх виступає ознакою, яка впливає на ступінь кваліфікації діяння, встановленого ст. 184 КпАП. Однак, на мою думку, відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, настає у разі, якщо ухилення винного від обов'язків з виховання та навчання дітей мало злісний характер. Законодавець не зазначає: за яких саме умов дія чи бездіяльність батьків або осіб, які їх замінюють, матиме такий характер. Питання про те, чи було ухилення від виконання обов'язків злісним, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням тривалості та причин неналежного ставлення до виховання та навчання дітей; причин відсутності умов для їх успішного навчання; тривалості відсутності нагляду за поведінкою та навчанням дітей та інших обставин. Отже, враховуючи викладене, пропоную ч. 1 ст. 184 КпАП України викласти у такій редакції: «злісне ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Виховання — це різнобічний процес, одним з елементів якого є нагляд за поведінкою дитини. Тому адміністративна відповідальність даної категорії осіб настає не тільки за ухилення від виконання обов'язків щодо виховання та навчання дітей, а також у зв'язку з протиправними діями останніх. Норми права, які передбачають даний вид відповідальності, містяться у ч. З та ч. 4 ст. 184 КпАП. У них зазначено: вчинення неповнолітніми у віці від 14 до 16 років адміністративних проступків або ж діянь, що містять ознаки злочину, якщо вони не досягли віку кримінальної відповідальності, тягне накладення адміністративних стягнень на батьків або осіб, які їх замінюють. Уданому разі може виникнути питання про підстави відповідальності батьків — відповідальність настає за їх власну поведінку чи за протиправні дії дітей? Щодо цього у правовій літературі існують різні думки. Одні вчені вважають: батьки відповідають за свої дії, за те, що не здійснювали належного нагляду за дітьми [2, 116] або ж, що неналежним чином виховували останніх і не здійснювали нагляд за ними, в результаті чого діти вчинили протиправні дії [3, 105]. Зазначені норми КпАП України, визначаючи батьків або осіб, які їх замінюють, суб'єктами адміністративної відповідальності, не називають ті їх неправомірні дії, за які передбачається така відповідальність. Вони лише вказують на наслідки останніх, тобто на скоєння підлітками протиправних діянь. Враховуючи, що адміністративна відповідальність настає лише за винні діяння, батьки або особи, котрі їх замінюють, притягуються у даному випадку до адміністративної відповідальності за таке винне невиконання чи неналежне виконання обов'язків з навчання і виховання дітей та нагляду за ними, результатом якого стало вчинення неповнолітніми дій, заборонених нормами адміністративного чи кримінального права. Тому дані суб'єкти відповідають не тільки за «чужу» вину, а й за свою. Разом з тим їх адміністративна відповідальність не може мати місця до того часу, поки не має відповідного протиправного діяння неповнолітнього. Отже, для настання адміністративної відповідальності батьків або осіб, які їх замінюють, передбаченої ч. З та ч. 4 ст. 184 КпАП, необхідна наявність фактів протиправної поведінки двох спеціальних суб'єктів: батьків або осіб, котрі їх замінюють, та неповнолітніх. Також слід зазначити, що розглядаючи питання притягнення до адміністративної відповідальності батьків або осіб, які їх замінюють, уповноважені державні органи та їх посадові особи повинні в кожному конкретному випадку встановити: а) ознаки у діях особи неделіктоздатно-го неповнолітнього того діяння, яке забороняється нормами адміністративного чи кримінального права; б) протиправність і винність дії чи бездіяльності батьків або осіб, котрі їх замінюють, які у результаті й призвели до протиправної поведінки неповнолітніх; в) причинний зв'язок між поведінкою батьків або осіб, які їх замінюють, та протиправними діяннями неповнолітнього [4, 19].

Білет 21