Аскриптивний та набутий стан особистості

Особистість — це цілісна сукупність соціальних властивостей людини, що формуються та видозмінюються протягом усього життя людини у результаті складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників її розвитку та активної взаємодії з соціальним середовищем.

собистість людини в її діяльнісних проявах виявляється для інших людей як та чи інша певна сукупність соціально значущих рис особи. В цьому аспекті особистість — порівняно стала сукупність людських якостей, відповідно до формування яких у процесі змужніння індивід стає соціально визнаним і тим самим соціально відповідальним суб´єктом своєї поведінки.

Загалом, сьогодні налічується близько 50 визначень поняття "особистість". Залежно від орієнтації вчених поняття "особистість" розкривається у 3 основних аспектах:

1 — як щось ціле, висновок або єдність окремих ідей, відчуттів, потягів, цілей, мотивів та інших ознак.

2 — як утворення, яке зумовлює реакцію на безліч зовнішніх подразників і впливів, гарантуючи істоті адаптацію і виживання.

3 - як щось унікальне, неповторне, найвище в природі та соціальному бутті.

Аскриптивний – вроджений стан(стать)

Набутий стан особистості – (сімейний стан,соціальна роль, і т.д)

Особистість в соціологічних дослідженнях постає в єдності соціальних якостей, властивостей і рис, набутих під впливом культури, конкретного соціального середовища, в якому живе індивід. Основними рисами особистості є:

• певна міра незалежності, автономності від суспільства;

• наявність самосвідомості, самооцінки, самоконтролю;

• наявність внутрішньої духовної структури, тобто потреб, інтересів, цінностей, мотивів, соціальних норм, переконань.

Петерим Сорокін та його соціологічні ідеї

Вчення про людину та взаємодію

У своєму «Підручнику», соціолог стверджує, що людина має безліч «апаратів, що здатні відправляти та пересилати інформацію», такими апаратами є органи сприйняття подразників: органи зору, слуху, дотику та нюху, та органи-подразники — органи, що здатні посилати різноманітні сигнали: мову та дії, — органам, що сприймають. Таким чином людина всім своїм тілом здатна відправляти та сприймати ту чи іншу інформацію, саме так відбувається взаємодія. Крім індивідів та їхніх актів складниками взаємодії є провідники: звукові, світлокольорові, рухові та предметні, електричні, теплові, хімічні та механічні.

Соціальна стратифікація і мобільність

Соціальна стратифікація за Сорокіним — це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Її основа і сутність — у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язків, наявності або відсутності соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого суспільства. Однак все їх розмаїття може бути зведене до трьох основних форм, а саме економічної, політичної та професійної стратифікації. Сорокін стверджував, що, як правило, всі вони тісно переплетені. Ще одна теза, що є основоположною у цій теорії: будь-яка організована соціальна група завжди соціально стратифікована. Не існувало і не існує жодної постійної соціальної групи, яка була б «пласкою» і в якій всі її члени були б рівними. Ці твердження, які зараз для нас є майже аксіоматичними, у час Сорокіна звучали як революційні ідеї, як критика ідей комунізму, що впроваджувались у тоді створюваному Радянському Союзі.

Під соціальною мобільністю розуміється будь-який перехід індивіда чи соціального об'єкта (цінності), тобто всього того, що створено або модифіковано людською діяльністю, з однієї соціальної позиції в іншу.

Соціологія революції

Перша сучасна теорія революції запропонована в 1925 р. Питиримом Сорокіним. Він робив свої висновки, виходячи насамперед з досвіду російської революції 1917 р., в якій безпосередньо брав участь. Його теорію можна вважати біхевіористскою, оскільки він зосередився на причинах, які «породжують революційні відхилення у поведінці людей», і шукав причини цього «відхилення» в області основних, базових потреб і інстинктів людини. Революція кардинально перетворює типову людську поведінку. Сорокін простежує і документує подібні зміни в різних сферах людського життя та поведінки. До таких змін належать: «придушення власницького інстинкту мас», «придушення статевого рефлексу», «придушення імпульсу до конкуренції, творчої роботи, набуття різноманітного досвіду», «зміна релігійних, моральних, естетичних та інших придбаних форм поведінки». Все це «призводить до дисфункції умовних інстинктів, порушує слухняність, дисципліну, порядок і інші цивілізовані форми поведінки і звертає людей у орди божевільних».