Ця проблема розглядається в соціології в двох аспектах. По-перше, виходячи з положення, що особистість - продукт соціальних відносин.
По-друге, вона їх суб'єкт, без якого взагалі неможливе їх існування. Індивід стає особистістю в процесі засвоєння соціальних функцій та розвитку самосвідомості. Він намагається, з одного боку, злитися з соціальною спільністю, ідентифікуватися з нею, з другого - відокремитись, виявити свою творчу індивідуальність, звідси, ніби дві лінії у розвитку відносин "суспільство-особистість". Перша - пошуки гармонії на основі усвідомлення своєї єдності з суспільством. Друга - конфлікт внаслідок перешкод з боку суспільства щодо виявлення творчої індивідуальності особистості.
Процес інтеграції індивіда в суспільство, в різні типи соціальних спільностей та соціальних структур через засвоєння ним елементів культури, соціальних норм та цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості, називається соціалізацією. Отже, соціалізація - це процес становлення особистості, набуття індивідом соціальних якостей, організації їх у певну систему. Існує 4 рівні інтеграції індивіда в суспільство: економічний, функціональний, нормативний, міжособовий.
Соціалізація завжди має конкретно-історичний характер і здійснюється як під стихійним, так і цілеспрямованим впливом численних суспільних елементів і структур. Соціальні спільності та інститути, окремі люди чи організації, що сприяють соціалізації, називають агентами соціалізації. Визначають два основних етапи соціалізації. Первинна соціалізація охоплює засвоєння соціальних норм та цінностей дитиною, входження її в ту чи іншу культуру. Головним агентом соціалізації на цьому етапі є сім'я. Саме завдяки сім'ї формується індивід як особистість, його характер, нахили, здібності. Багаточисленні соціально-психологічні дослідження свідчать, що діти-вихованці дитбудинків більш конфліктні, частіше не можуть налагодити сімейне життя, поповнюють контингент злочинців. Не дуже відрізняються від них і діти з неблагополучних та конфліктних сімей. Вторинний етап соціалізації - це засвоєння соціальних ролей, властивих життєдіяльності дорослої людини. Відбувається формування особистості як суб'єкта діяльності, набуття ним знань та навичок, необхідних для здійснення соціально-професійної, соціально-політичної та інших видів діяльності. Основними чинниками соціалізації на цьому етапі є об’єктивні соціальні умови, освіта, виховання, держава та інші соціальні інститути.
Виходячи з основних стадій життєдіяльності людини, соціалізацію поділяють на дотрудову, трудову та післятрудову.
Спосіб соціалізації, засоби та форми інтеграції людини в суспільство визначають такі дві фази, два типи соціалізації, як соціальна адаптація та інтеріоризація (інтерналізація з лат. internus - внутрішній). Соціальна адаптація (з лат. adepto - пристосовую) - це процес пристосування індивіда до соціально-економічних умов, рольових функцій, соціальних норм середовища його життєдіяльності. Адаптація як елемент діяльності являє собою оволодіння відносно стабільними умовами середовища та вирішення типових проблем через використання загально визнаних способів соціальної
поведінки. Адаптація має дві форми - активну та пасивну. Критерієм успішності соціальної адаптації є високий соціальний статус індивіда в даному середовищі та психологічна задоволеність як середовищем в цілому, так і окремими його елементами. Успішність адаптації залежить як від середовища, так і від індивіда. Чим складніше середовище, тим більше в ньому відбувається змін, тим важча адаптація для індивіда. Найбільш вагомішими під час адаптації є соціально-демографічні (насамперед вік) та соціально-професійні, кваліфікаційні (освіта) якості особистості.
Інтеріоризація - це процес включення соціальних норм та цінностей у внутрішній світ людини. Він відбувається через засвоєння індивідом, вироблених суспільством та окремими групами, ціннісно-нормативних уявлень, настанов та стереотипів поведінки і організації їх у певну систему внутрішніх регуляторів. Інтеріоризація включає засвоєні, інтерналізовані соціальні регулятори та забезпечує відповідність поведінки зразку, що зумовлений соціальними вимогами, установками, орієнтаціями тощо.
Складовою частиною соціалізації є виховання. Виховання - це процес передачі сконцентрованого соціального досвіду попередніх поколінь наступним з метою вироблення в них тієї спрямованості особистості, яка відповідає інтересам даного суспільства в цілому або окремих соціальних груп.
Виховання завжди має свідомий цілеспрямований та систематичний характер і органічно пов'язане з навчанням.
Отже, соціалізація - це процес, що відбувається протягом життя кожного окремого індивіда. Він забезпечує інтеграцію індивіда в суспільство, робить його суспільним індивідом. Соціалізація не лише дає можливість нам взаємодіяти, а й зумовлює збереження суспільства, не дивлячись на постійну зміну поколінь. Саме завдяки їй особистість набуває певного статусу і здатна виконувати відповідні ролі.
Герасимчук
