Суспільство та особистість. Соціалізація індивіда

Ця проблема розглядається в соціології в двох аспектах. По-перше, ви­ходячи з положення, що особистість - продукт соціальних відносин.

По-друге, вона їх суб'єкт, без якого взагалі неможливе їх існування. Індивід стає особистістю в процесі засвоєння соціальних функцій та розвитку самосвідомості. Він намагається, з одного боку, злитися з соціальною спільністю, ідентифікуватися з нею, з другого - відокремитись, виявити свою творчу індивідуальність, звідси, ніби дві лінії у розвитку відносин "суспільство-особистість". Перша - пошуки гармонії на основі усвідомлення своєї єдності з суспільством. Друга - конфлікт внаслідок пе­решкод з боку суспільства щодо виявлення творчої індивідуальності осо­бистості.

Процес інтеграції індивіда в суспільство, в різні типи соціальних спільностей та соціальних структур через засвоєння ним елементів куль­тури, соціальних норм та цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості, називається соціалізацією. Отже, соціалізація - це процес становлення особистості, набуття індивідом соціальних якостей, організації їх у певну систему. Існує 4 рівні інтеграції індивіда в суспільство: економічний, функціональний, нормативний, міжособовий.

Соціалізація завжди має конкретно-історичний характер і здійснюється як під стихійним, так і цілеспрямованим впливом численних суспільних елементів і структур. Соціальні спільності та інститути, окремі люди чи організації, що сприяють соціалізації, називають агентами соціалізації. Визначають два основних етапи соціалізації. Первинна соціалізація охоп­лює засвоєння соціальних норм та цінностей дитиною, входження її в ту чи іншу культуру. Головним агентом соціалізації на цьому етапі є сім'я. Саме завдяки сім'ї формується індивід як особистість, його характер, на­хили, здібності. Багаточисленні соціально-психологічні дослідження свідчать, що діти-вихованці дитбудинків більш конфліктні, частіше не можуть налагодити сімейне життя, поповнюють контингент злочинців. Не дуже відрізняються від них і діти з неблагополучних та конфліктних сімей. Вторинний етап соціалізації - це засвоєння соціальних ролей, властивих життєдіяльності дорослої людини. Відбувається формування особистості як суб'єкта діяльності, набуття ним знань та навичок, необхідних для здійснення соціально-професійної, соціально-політичної та інших видів діяльності. Основними чинниками соціалізації на цьому етапі є об’єктивні соціальні умови, освіта, виховання, держава та інші соціальні інститути.

Виходячи з основних стадій життєдіяльності людини, соціалізацію поділяють на дотрудову, трудову та післятрудову.

Спосіб соціалізації, засоби та форми інтеграції людини в суспільство визначають такі дві фази, два типи соціалізації, як соціальна адаптація та інтеріоризація (інтерналізація з лат. internus - внутрішній). Соціальна адап­тація (з лат. adepto - пристосовую) - це процес пристосування індивіда до соціально-економічних умов, рольових функцій, соціальних норм середо­вища його життєдіяльності. Адаптація як елемент діяльності являє собою оволодіння відносно стабільними умовами середовища та вирішення ти­пових проблем через використання загально визнаних способів соціальної

поведінки. Адаптація має дві форми - активну та пасивну. Критерієм успішності соціальної адаптації є високий соціальний статус індивіда в даному середовищі та психологічна задоволеність як середовищем в цілому, так і окремими його елементами. Успішність адаптації залежить як від середовища, так і від індивіда. Чим складніше середовище, тим більше в ньому відбувається змін, тим важча адаптація для індивіда. Найбільш вагомішими під час адаптації є соціально-демографічні (насамперед вік) та соціально-професійні, кваліфікаційні (освіта) якості особистості.

Інтеріоризація - це процес включення соціальних норм та цінностей у внутрішній світ людини. Він відбувається через засвоєння індивідом, ви­роблених суспільством та окремими групами, ціннісно-нормативних уяв­лень, настанов та стереотипів поведінки і організації їх у певну систему внутрішніх регуляторів. Інтеріоризація включає засвоєні, інтерналізовані соціальні регулятори та забезпечує відповідність поведінки зразку, що зумовлений соціальними вимогами, установками, орієнтаціями тощо.

Складовою частиною соціалізації є виховання. Виховання - це процес передачі сконцентрованого соціального досвіду попередніх поколінь на­ступним з метою вироблення в них тієї спрямованості особистості, яка відповідає інтересам даного суспільства в цілому або окремих соціальних груп.

Виховання завжди має свідомий цілеспрямований та систематичний характер і органічно пов'язане з навчанням.

Отже, соціалізація - це процес, що відбувається протягом життя кож­ного окремого індивіда. Він забезпечує інтеграцію індивіда в суспільство, робить його суспільним індивідом. Соціалізація не лише дає можливість нам взаємодіяти, а й зумовлює збереження суспільства, не дивлячись на постійну зміну поколінь. Саме завдяки їй особистість набуває певного статусу і здатна виконувати відповідні ролі.

Герасимчук