Соціальна роль і розвиток особистості

З викладеного вище може скластися враження, що соціальні ролі є зовнішніми стосовно особистості, що вона може вдягати й знімати їх, наче одяг.

І справді, якщо людина візьме шлюб чи змінить роботу, вона не перестане бути собою. До того ж сама роль несе на собі відбиток особистості виконавця і містить ши­рокі можливості індивідуального стилю. Скажімо, виконання однієї й тієї самої ролі вчителя зовсім не робить вчителів схожи­ми один на одного, хоча зміст ролі залишається спільним: знати власний предмет, бути освіченою, інтелігентною людиною, люби­ти дітей, турбуватися про них тощо. Проте діапазон викладаць­кого мистецтва дуже значний, причому найкраще підходить на роль вчителя саме той, хто є яскравою індивідуальністю.

Залучення до певної ролі не проходить марно для особистості. Процес внутрішнього прийняття людиною певної ролі називається інтерналізацією (від англ. — внутрішній). Цей процес, як свідчить сама назва, означає перехід змісту ролі, вимог її у внутрішній світ особистості. Соціальна роль — це точка, де сти­каються суспільство й особа, соціальні ролі перетворюються на індивідуальну поведінку, а індивідуальні якості випробовуються на відповідність їх вимогам норм. Посівши певну позицію в суспільстві чи системі міжособових стосунків, людина має зміню­ватися, подекуди аж до радикальної трансформації особистості. Найвідоміший приклад такої трансформації зобразив Бернард Шоу в п'єсі "Пігмаліон". Вулична квіткарка Еліза Дулітл у ре­зультаті засвоєння зовнішнього для неї малюнка ролі знатної дами настільки змінилась як особистість, що повернення до ко­лишньої соціальної ролі стало неможливим.

Загалом перехід до нової ролі, розширення рольового реперту­ару є традиційним методом виховання, трансформації та самороз­витку особистості. Скажімо, молода жінка, яка ніколи не цікавила­ся домашнім господарством, змушена, виходячи заміж, опанувати це мистецтво. Піднімаючись сходинками професійної кар'єри, працівник має підвищувати рівень своєї компетентності, аби відповідати більш високій посаді. Завівши собаку, її власник, який усе життя вважав себе "совою", відкриває в собі здатність рано вставати, аби встигнути до роботи вигуляти свого улюбленця.

Прийнявши нову соціальну позицію, людина змушена пристосува­тися до вимог ролі, інакше їй доведеться або облишити цю роль, або зазнати соціальних санкцій та докорів власного сумління.

Проблема інтерналізації людиною соціальної ролі підводить до тієї межі, за якою стає очевидною недостатність рольової те­орії для зображення особистості. Справді, рольова теорія особи­стості фіксує об'єктивну заданість виконуваних людиною ролей, розкриває рольові сценарії кожної з них, дає змогу зобразити людину як особу, що живе в суспільстві. Проте вона не дає відповіді на низку важливих запитань: чому люди обирають (якщо, звичайно, мають таку змогу) саме цей набір ролей, у чому причина відмінності у виконанні одних і тих самих суспільних функцій, адже вимоги до кожної з ролей у суспільстві однакові? Для з'ясування цих питань слід звернутися до аналізу мотивацій­но-смислової сфери особистості, що є предметом спеціальної ува­ги феноменологічного напряму в соціології, який вбачає предме­том свого дослідження не стільки соціальні факти, скільки інтерпретацію їх суб'єктом соціальної дії. За такого підходу вивчен­ня типових мотивацій та особистісних типів розуміється як пряме завдання соціологічної науки.

Соціологічні течії, які ґрунтуються на психологічному підході, на противагу структурно-функціональним та натуралістичним напрямам, тісно змикаються із соціальною психологією, особливо у вивченні мотиваційної сфери особистості.