Еволюція первісного суспільства на етапі ранніх цивілізацій

 

Перший в історії людства - первіснообщинний спосіб ведення господарства - пройшов довгий та складний шлях. Археологічні дослідження дозволяють визначити його витоки 5 - З млн. років до н. е. Історія первісного господарства може бути умовно поділена на ряд етапів - від передісторії господарства та матеріальної культури (до 1 млн. років до н. е.), примітивно-привласнюючий (до XI тис. до н. е.), розвинутого привласнюючого (до IX тис. до н. е.), зародження створюючого господарства (IX - VIII тис. до н. е.) до доби створюючого господарства (VIII - V тис. до н. е.). Кожний з цих етапів має певний ступінь розвитку знарядь праці, вихідних матеріалів для їх виготовлення, організації ведення господарства, якості житла тощо.

В основі первіснообщинного способу господарської діяльнос­ті лежить примітивна колективна праця та споживання, обумовлені низьким рівнем розвитку продуктивних сил, надзвичайна за­лежність від навколишнього середовища,

В економічній історії роль первіснообщинної доби досить вели­ка. Саме в цей період закладено основи докапіталістичних еконо­мічних структур, що визначали форми подальшого розвитку людст­ва на тисячоліття вперед. Створені й передані наступним поколін­ням найважливіші галузі економіки. Слідом за першим великим по­ділом праці (скотарство відокремилося від землеробства) настає наступний великий розподіл праці (відокремлення ремесла від сіль­ського господарства). Це, в свою чергу, потягло розвиток обміну, спочатку без участі грошей, натурального, потім - товарного виробництва, зародження та створення перших в історії людства міст.

Протягом багатьох тисячоліть, разом з основною продуктив­ною силою виробниками у процесі розвитку людства вдос­коналювались предмети та знаряддя праці. Вони еволюціонували від недосконалих кам'яних рубил до сокир, молотків, луків, спи­сів, сільськогосподарських знарядь.

Нові потреби сільськогосподарського розвитку сприяли появі металевих знарядь, спочатку з міді, потім - з бронзи. В первісну добу закладено основи гончарного та текстильного виробництва, будівництва глинобитних та кам'яних жител, гірничої справи та металургії, деревообробки та теслярської справи, транспортуван­ня за допомогою винаходу колеса, вітрила тощо.

Яскравим прикладом господарського розвитку цієї епохи є трипільська культура, яка була поширена на території України в період 3500 - 1700 рр. до н. е. (археологічні відкриття в Луганській області в 1970-х роках стверджують, що цивілізація в цій місцевості відбулася значно раніше). Природні умови території України сприяли не лише мисливству та збиральництву. Трипільським племенам був притаманний високий рівень культури, який позначився на всіх сферах їх життя. Тут було розвинуте гончарство, посуд ліпили вручну, піддавали випалу в печах, потім розфарбовували. Жили в дерев'яних або глинобитних житлах, білених та розмальованих. При цьому слід зазначити, що декоративний роз­пис будинків, форма та розпис кераміки стали невід'ємною час­тиною сучасної української культури.

Головну роль у господарстві трипільців відігравало мотижне землеробство та скотарство. Основні сільськогосподарські куль­тури - пшениця, ячмінь, просо. Землю обробляли дерев'яними мотиками з кам'яними або роговими наконечниками; врожай збирали за допомогою кам'яних серпів з крем'яними лезами, мо­лотили цепами. Мололи зерно на кам'яних зернотерках.

Скотарство відігравало значно меншу роль, хоча в господарс­тві трипільців були майже всі види сучасних свійських тварин.

Проте скотарство та землеробство не могли повністю задоволь­нити потреби, тому у трипільських племен мисливство та риба­льство зберігали своє значення.

З часом у господарстві трипільців поряд з кам'яними знаряд­дями праці з'являються й мідні. В трипільських поселеннях архе­ологами знайдено мідні сокири та гачки.

Зростання продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, розвиток товарного виробництва та обміну привели до ви­никнення приватної власності, індивідуального господарства та розпаду роду. Виділення більш заможної верхівки, перетворення в рабів спочатку військовополонених, а потім і збіднілих соплемінників поступово розкладали громадське господарство та ко­лективну власність. Поява певних надлишків у процесі вироб­ництва, в результаті війн та грабувань, виникнення майнової нерів­ності прискорили формування приватної власності, класового су­спільства, утворення державності.

Головною господарською формою була громада. В процесі розкладу первісного ладу на зміну родовій та сімейній прийшла сусідська громада. В цьому процесі відбивався перехід від особис­тих (родових) відносин до майнових.

Залежно від природних особливостей того чи іншого племені, економічних умов, відносин із сусідніми народами тощо склали­ся громади «азіатського» та «античного» типу, які дали початок формуванню ранньорабовласницьких держав. У свою чергу, «гер­манські» або «слов'янські» громади стали колискою ранньофео­дальних держав Центральної та Східної Європи.

Основою виробничих відносин рабовласницького способу ве­дення господарства стає власність рабовласника на засоби вироб­ництва та на раба. У виробництві діяв прямий позаекономічний примус. Долею «розмовляючого знаряддя» (раба) стає непосиль­на праця, скотське існування, рання смерть.

Історія рабовласницького способу ведення господарства, ви­никнення перших цивілізацій нараховує декілька тисячоліть і ло­кально охоплює країни Стародавнього Сходу та античні держави. До речі, цей спосіб господарювання й донині існує в деяких пле­менах Південної Америки.

Найперші держави на землі з'являються в долинах великих рік Нілу, Тигру, Євфрату, там, де існувала можливість створення зрошувальних (іригаційних) систем, які стали основою поливно­го землеробства. У долинах цих рік люди значно менше, ніж у інших місцях, залежали від природних умов, отримували стабі­льні врожаї. Будівництво іригаційних споруд вимагало спільної роботи багатьох людей, її чіткої організації і було однією з найважливіших функцій перших держав, початковою формою яких були так звані номи.

Ном являв собою землі декількох територіальних громад, адміністративним, релігійним, культурним центром яких було міс­то. Такі міста-держави вперше виникли наприкінці IV тис. до н. е. в Єгипті та Південній Месопотамії (між річками Тигр та Євфрат). З часом номи перетворилися в об'єднання якого-небудь річкового басейну або об'єднувалися під владою більш сильного ному, який збирав данину з більш слабких.

З появою в III тис. до н. е. великих держав починає складатися особлива форма соціально-політичного устрою - деспотія, при­таманна більшості давньосхідних країн протягом всієї їх історії. Правитель держави у розвинутій деспотії мав усю повноту влади, вважався богом або, у крайньому випадку, нащадком бога. Вели­ку роль в управлінні країною відігравав бюрократичний апарат, де існувала чітка система рангів та субординація. На все трудове населення деспотичної держави, крім податків, накладалися й державні повинності - так звані громадські роботи.

У III тис. до н. е. основною економічною одиницею були ве­ликі царські господарства, де повністю панував натуральний тип господарювання. Торговельні відносини розвивалися лише в ме­жах ізольованих регіонів (Єгипет, Месопотамія, Індія) та існува­ли найчастіше у вигляді обміну.

Саме в III тис. до н. е. починають складатися рабовласницькі відносини, з'являється патріархальне рабство, притаманне дер­жавам Давнього Сходу (на відміну від античних держав, де існу­вало класичне рабство).

Патріархальне рабство виникає в умовах переваги натураль­ного господарства, коли продукція виробляється, як правило, для власного споживання, і немає необхідності в такому високому ступені експлуатації, як у виробництві товарному, а тому раб ще не розглядається як «розмовляюче знаряддя праці», як це було в античних державах. Раби належали державі, храмам, приватним особам, але вони не були основними виробниками матеріальних благ; роботу, особливо в сільському господарстві, яке було ос­новою економіки, виконували селяни-общинники, більшість з яких знаходилася в тій чи іншій мірі залежності від держави.

На цьому етапі у всіх державах, хоча й за наявності деяких відмінностей (наприклад, в Єгипті), існувало два сектори еконо­міки, що пов'язувалося із видами власності на землю, - однієї з найважливіших характеристик економічного розвитку, особливо на ранніх етапах історії людства, коли основою економіки було сільське господарство. Перш за все, існував громадський сектор економіки, де власність на землю належала територіальним гро­мадам, а рухоме майно було приватною власністю членів грома­ди, які обробляли виділені їм наділи землі. Одночасно існував державний сектор економіки, в який входили землі, котрі нале­жали державі в особі царя, а також землі, що належали храмам; працювали тут формально вільні, але безправні так звані царські люди. І в державному, і в громадському секторах як допоміжна використовувалася праця рабів.

У II тис. до н. е. у давньосхідних державах відбувається деяке вдосконалення знарядь праці, спостерігається прогрес у ремеслі та сільському господарстві, зростає товарність виробництва, отримує розвиток лихварство, боргове рабство. Державні землі на різних умовах починають надаватися приватним особам. У той же час між різними регіонами Близького Сходу встановлюються економічні, політичні та культурні зв'язки, формуються міжна­родні торговельні шляхи, зростає число торговельних поселень на території інших держав. Водночас загострюється боротьба за перевагу на торговельних шляхах, стають частішими війни.

Кінець II тис. до н. е. став складним періодом у житті давньосхідних держав. Закінчується бронзовий вік, коли знаряддя праці та зброю виготовляли переважно із бронзи, починається вік заліз­ний. Культуру заліза на територію давніх держав приносять мо­лоді народи, зокрема так звані народи моря, які вторглися на те­риторію цих держав та наклали значний відбиток на історію Дав­нього Сходу.

Отже, давньосхідна економіка була прикладом найсуворішої державної централізації, де застосовувалася праця як рабів, так і вільних членів громади. Вивчення економічної структури та со­ціальних інституцій у давньосхідних суспільствах, де праця рабів не мала великого виробничого значення, дають підставу вважати, що рабовласницьке виробництво на Давньому Сході носило лише умовний характер, а самі суспільства розглядати як особливий, «азіатський» тип господарства.

 

Основні терміни і поняття

 

Палеоліт, мезоліт, неоліт, споживче господарство, виробляю­че господарство. Натуральне господарство. Колективна власність. Азіатський спосіб виробництва. Патріархальне рабство. Основні виробники матеріальних благ. Державний сектор економіки. Громадський сектор економіки. Первіснообщинний спосіб ведення господарства. Передісторія господарства та матеріальної культури. Примітивно-привласнюючий спосіб господарства. Спосіб розвинутого привласнюючого господарства. Зародження створюючого господарства. Доба створюючого господарства. Ступінь розвитку знарядь праці, вихідних матеріалів для їх виготовлення, організації ведення господарства, якості житла.

Питання для самоконтролю

 

1. Які найдавніші писемні джерела пам'яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу ви знаєте?

2. Дайте характеристику натуральному господарству.

3. Що головне в азіатському способі виробництва?

4. Чому так названо – “патріархальне рабство”?

5. Хто основні виробники матеріальних благ у первісному суспільстві?

6. Хто господарі державного сектору економіки і громадського сектору економіки?

7. Примітивно-привласнюючий спосіб господарства.

8. Спосіб розвинутого привласнюю чого господарства.

9. Доба створюючого господарства.

10. Організація ведення господарства первісного суспільства.

Література

 

1. Ковальчук В.М., Сарай М.І. Історія світової економічної думки: Навч. курс. — Тернопіль, 1996.

2. Ковальчук В.М., Сарай М.І. Історія економічних вчень: Навч.-метод. посіб. — Тернопіль, 1996.

3. Костюк В.Н. История зкономических учений. Курс лекций. — М., 1997.

4. Всемирная история экономической мысли. В 6-ти томах. 1987-1997.

5. История экономических учений. Учебник. – М., 2004.

6. История экономических учений. Учебное пособие. – М., 2001.

7. П.І. Юхименко, П.М. Леоненко. Історія економічних учень. Навчальний посібник. – К.,2001.

8. Ковальчук В.М., Сарай М.І. Історія світової економічної думки: Навч. курс. — Тернопіль, 1996.

9. А.Л. Реуэль. История экономических учений. – М., 1972.

 

ТЕМА 3

ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ ПЕРІОДУ ФОРМУВАННЯ СВІТОВИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ (VIII СТ. ДО Н.Е. – V СТ. Н.Е.)

План