Предмет історії економіки та економічної думки

ТЕМА 1

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ ТА економічної думки

План

Предмет історії економіки та економічної думки

Методи історії економіки та економічної думки

 

Предмет історії економіки та економічної думки.

Предметом історії економіки та економічної думки є розвиток господарств країн Європейської цивілізації та їх наукове відображення в економічній думці, вивчення виникнення і розвитку економічних ідей, течій і шкіл, формування і розвиток економічної науки як особливої системи знань.

Завдання дисципліни заключається в тому, щоб на методологічних засадах цивілізаційної парадигми розвитку суспільства сформувати сучасне економічне мислення та світогляд студентів, забезпечити засвоєння ними знань і методів історичного аналізу економічних процесів.

Історія економіки вивчає еволюцію гос­подарської діяльності, господарського буття людства від первісного суспільства до сучасності. Ці питання складають пред­мет економічної історії, тобто історії народного господарства. Економічна історія тісно пов'язана з низкою наукових дисциплін - демографією, соціологією, психологією, державоведенням, політологією, історією держави та права, історією культури, релігії тощо, Економічна історія використовує мате­ріал, нагромаджений та проаналізований у рамках цих наук, та, в свою чергу, збагачує їх необхідними фактами історико-економічного характеру.

Історія світової економіки є обов'язковим предметом у під­готовці економістів усіх спеціальностей. У сучасному світі ін­терес до економічної історії постійно зростає - це характерно як для науковців, так і для широкого загалу і нашої країни, й інших країн. Така ситуація пояснюється тим, що економічна історія як наука та навчальна дисципліна виконує декілька ду­же важливих завдань.

Найважливішим з них є узагальнення та аналіз нагромадженого людством господарського досвіду - позитивного й негативного. Вивчення цього досвіду дозволяє вченим створювати короткотермінові та довготермінові прогнози економічного розвитку, розробляти найбільш доцільну економічну стратегію й тактику, давати практичні рекоменда­ції.

Найважливішою функцією економічної історії є форму­вання у економістів та фахівців інших галузей знань певного ти­пу мислення, завдяки якому можна знайти та проаналізувати історичні корені сучасних економічних проблем, побачити та вивчити сучасні аналогічні ситуації, розрахувати на основі наяв­ного досвіду найкоротші шляхи їх розв'язання.

Економічна історія як наука виникла в XVIII ст. Відтоді швидко та неухильно розширяється перелік тем, які є предметом її аналізу, ускладнюються методи дослідження, зростає кількість наукових шкіл. На сучасному етапі економічна історія вивчає дуже велике коло різноманітних питань.

Для вивчення економічної історії територій, регіонів, країн, світового економічного співтовариства, етапів його формування необхідно з'ясувати, що таке світове співтовариство, які його су­часні характеристики. Виходячи з принципів історизму, необхід­но простежити, як створювалося світове економічне співтоварист­во, проаналізувати основні причини, що визначали цей процес. Доцільно розглянути питання про постійне поглиблення еконо­мічного співробітництва між країнами, зупинитися на питанні про міжнародні економічні союзи та організації - урядові та над-урядові.

Важливою проблемою є вивчення типів економік, які існували в історії людства та існують сьогодні. Для сучасного періоду при вивченні проблеми багатоваріантності господарсь­ких систем доцільно розглянути особливості економіки індустрі­альних країн з ринковою економікою, виділити специфічні риси неринкової економіки, проаналізувати економічний розвиток чис­ленної групи країн, що розвиваються. В цій останній групі необ­хідно спеціально виділити країни аграрно-сировинні, аграрно-індустріальні, «нові індустріальні», країни «нафтової еліти», країни, економіка яких орієнтована на переважний розвиток між­народного туризму тощо.

При аналізі типу економічної системи слід звернути увагу на структуру народного господарства, співвідношення в ньому та­ких галузей, як промисловість, будівництво, зв'язок, транспорт, енергетика, сфера послуг, сільське господарство. Досить показо­вою є структура експорту та імпорту, ступінь відкритості країни, її залученість до світового господарства, рівень економічної інте­грації з іншими країнами. Необхідно розглянути характер відно­син власності на засоби виробництва, оцінити співвідношення в народному господарстві приватного, кооперативного, державно­го секторів економіки. Дуже важливим також є аналіз державної політики відносно приватного підприємництва та приватної іні­ціативи. Істотною рисою економічної системи є також ступінь її сприйняття до науково-технічного прогресу (НТП), що знаходить вираз у специфіці розвитку науки, наукоємних та високоскладних виробництв. Це, безумовно, важливі, але далеко не вичерпні ха­рактеристики, що дають нам тип економічної системи.

Найважливішим об'єктом аналізу є проблема факторів, що впливають на темпи та характер економічного розвитку та визна­чають в кінцевому підсумку рівень та специфічність національ­них економік. Вивчення факторів може допомогти з'ясувати, чо­му господарства одних країн розвиваються швидко та ефективно, інших - повільно та нестабільно, а економіка третіх узагалі якби «ходить по колу», тобто підпадає під вплив так званих «хибних кіл розвитку». Аналіз факторів економічного зростання також дає можливість ученим виділити найбільш або найменш сприятливі періоди в господарському розвитку окремих країн, що може бути корисним при вивченні іншої провідної проблеми економічної іс­торії - економічної політики держави.

Найважливіша складова державної політики - проблема гос­подарських реформ. При її вивченні слід виділити найбільш ма­сштабні господарські реформи в різних країнах, звернути увагу на мету реформ, методи та характер їх проведення, досягнуті ре­зультати. Обов'язковим елементом аналізу повинно бути вивчен­ня історико-економічного фону, на якому проводяться господар­ські реформи, аналіз верств суспільства, які підтримують нововведення або виступають проти них.

У курсі економічної історії досить ґрунтовно вивчається істо­рія найважливіших економічних процесів, таких, наприклад, як феодалізація та її особливості в країнах Європи та в Україні, про­цес покріпачення селян, промислові перевороти, еволюція товар­но-грошових відносин, урбанізація та становлення міської еко­номіки в Західній Європі та інших країнах тощо. Вивчається також еволюція економічних інститутів - грошей, кредиту, податків, цін та ін. Предметом аналізу виступають також розвиток провідних га­лузей господарства, динаміка та стан основних категорій продук­тивного населення, соціально-професійна структура суспільства.

Зрозуміло, що не всі питання, які складають предмет економіч­ної історії, на сучасному етапі вивчені достатньо досконало. Іс­нують проблеми, по яких написано багато тисяч монографій, де­сятки тисяч статей, їм присвячено спеціальні періодичні видання, за якими регулярно проводяться світові наукові конференції та симпозіуми. До таких проблем, зокрема, відноситься аграрна історія. Інші проблеми поки що привертають менший інтерес, - наприклад, господарські реформи; деякі ж проблеми і досі ли­шаються «білими плямами», їх аналіз чекає свого дослідника. Проте, очевидним є те, що на темп розвитку історико-економічної науки в цілому впливає загальний рівень історико-економічної освіти в суспільстві, рівень професійної підготовки еко­номістів, а також потреби суспільства.

Історія економіки та економічної думки — це не що інше, як історія наших намагань зрозуміти дію економіки, яка ґрунтується на ринкових операціях; так писав Марк Блауг (1927) – англійський економіст, дослідник проблем історії економічного аналізу, економічної історії провідних країн світу, економіки мистецтва й освіти.

У сучасному українському суспільстві труднощі вирішення економічних завдань як ніколи раніше підняли значення обґрунтованості і вірогідності економічної теорії, що має служити основою господарської політики, яка прийнята в країні як керівництво до дії. Ті наукові суперечки і дискусії, які ведуться протягом останніх років, зачіпають проблематику об'єктивних закономірностей розвитку світової і в тому числі вітчизняної економіки, питання прийнятності економічних ідей і концепцій, які представлені як в теоріях іменитих економістів, так і в теоретичних досягненнях шкіл, течій і напрямів економічної думки на різних етапах її розвитку.

В економічній науці немає простих правил для того, щоб відрізнити вірну теорію від невірної, адекватну від неадекватної. Критерій спросту­вання може поділити всі економічні вислови на позитивні й нормативні, і таким чином підказати нам, в якій галузі слід зосередити наші емпіричні дослідження. При цьому можна показати, що навіть нормативні тези ча­сто мають приховану позитивну основу, що залишає нам надію коли-не­будь перевірити їх на практиці. Однак деякі основні нормативні теореми ніколи не зможемо піддати емпіричній перевірці.

Крім того, існує набір тез і теорем, які, на перший погляд, належать до економічної поведінки, але ж дозволяють її прогнозувати. Тобто значна ча­стина існуючої економічної доктрини — це чиста метафізика. У цьому не­має нічого поганого, якщо, звичайно, не приймати цю метафізику за нау­ку. На жаль, історія економічної науки свідчить, що економісти часто приймають полову за зерно і думають, що володіють істиною, хоч в дійсності — це лише складний ланцюг визначень або ціннісних роздумів, замаскованих під наукові висновки. Відшукати цю тенденцію можна лише вивчаючи історію економічної науки

Історія економічної думки вивчає виникнення і розвиток економічних ідей, течій і шкіл, формування і розвиток економічної науки як особливої системи знань. Вивчаючи історію економіки та економічної думки, ми повинні мати на увазі спадкоємність економічних ідей, течій і шкіл та їхню відмінність, детермінізм повноти і глибини висновків з історичних фактів і обставин. Адже і в сучасній економічній теорії можна в достатній кількості знайти беззмістовні концепції, які видаються за наукові про­гнози і рекомендації для економічної політики, що містять цінні роздуми. Однак методологічні пастки, в які потрапляють сучасні теорії, настільки складні й розташовані настільки глибоко, що довести попередню тезу над­то важко.

Одна з причин, в силу якої ми повинні вивчати історію економічної науки, полягає якраз у тому, що вона є свого роду лабораторією, в якій на великому матеріалі ми вчимося розглядати досягнення економістів-теоретиків з необхідною методологічною застережливістю. Кожен економіст — усвідомлює він це чи ні — завжди носить цю лабораторію з собою. Він інстинктив­но зупиниться, якщо коли-небудь намагатиметься пояснити рівень за­робітної плати, не згадуючи про граничну продуктивність, виміряти капітал у фізичних одиницях або довести перевагу "невидимої руки" за допомогою чисто об'єктивних критеріїв. Але ця інстинктивна реакція пояснюється лише тим, що в його пам'яті блукають деякі спогади про історію його науки. Це добре. Тому що краще знати інтелектуальне надбання, залишене нам попе­редниками, ніж здогадуватися, що воно зберігається у невідомому нам місці і написане на невідомій нам мові. Ми знаємо більше тому, що ми вивчаємо це надбання.

Заслуговують на увагу матеріальні основи розвитку сучасної цивілізації, об'єктивні основи та етапи цивілізаційного процесу.

Вивчення економічної теорії передбачає творче ос­мислення рушійних сил соціально-економічного прогресу. Це потребує визначення матеріальних основ цього проце­су та ролі в ньому економічного устрою суспільства при особливому значенні взаємодії різноманітних форм влас­ності та державного втручання в господарську систему. При цьому головна рушійна сила соціально-економічного прогресу знаходиться в самому суспільстві у вигляді економічних потреб та інтересів людини. Показником ефективності соціально-економічного прогресу є зростан­ня багатства суспільства, що відкриває простір для його подальшого розвитку.

Цивілізованість — один з історичних етапів розвитку людства. Видатний американський учений-етнограф Л. Г. Морган (1818—1881) у книзі «Первісне суспільст­во», створенню якої він віддав близько 40 років життя, виділяв три головні етапи людської історії—епоху ди­кості, варварства й цивілізованості.

Люди, які жили в період перших двох епох, спожива­ли переважно готові продукти природи. Створені люди­ною примітивні знаряддя праці були лише побічними засобами забезпечення такого споживання.

Становлення цивілізованості пов'язане з переходом від збиральництва до переробної суспільно-виробничої технології. Остання відбиває активне ставлення людини до навколишнього середовища, конкретно-історичний характер обміну, що відбувається між суспільством і при­родою. Розвиток суспільно-виробничої технології вказує на те, якими методами здійснюється праця і яким чином на її основі виробляються матеріальні й духовні цін­ності, необхідні для забезпечення життєдіяльності люди­ни. Перехід від однієї технології до іншої зумовлюється змінами, що відбуваються у розвитку засобів виробницт­ва, прогресом науки й техніки.

У розвитку цивілізованості, як і в цілому у розвитку людського суспільства, особливе місце має природне се­редовище.

На певному історичному етапі природа підготувала умови для появи людини. Однак, відокремившись від природного середовища, людина не відірвалась від його структури, не вийшла за його межі. Перетворюючи й пристосовуючи природу до своїх потреб, вона завжди залишається її невід'ємною частиною.

Природні умови постійно впливають на розвиток лю­дини, відіграють важливу роль у визначенні змісту її праці, специфіки суспільно-виробничої діяльності. Відпо­відно до цього засоби виробництва й передусім активні­ша і динамічніша частка їх — знаряддя праці, як і в ці­лому суспільно-виробнича технологія, пристосовуються до існуючих природних умов, які відбиваються й на ба­гатогранності цивілізаційного прогресу.

Природні умови, специфіка виробничої технології й зміст праці людини та розвиток її потреб визначають іс­торично конкретний рівень культури суспільства. Понят­тя «культура» у широкому розумінні відбиває спосіб виготовлення матеріальних і духовних цінностей, їх пере­дачі й споживання, що склалися у суспільстві. За своїм змістом це поняття близьке до поняття «цивілізація». Спільною основою їх є відповідний зміст людської праці, яка визначається не лише як специфічна діяльність, спрямована на виробництво засобів існування людини (предметів харчування, одягу, житла, а також духовних цінностей, що споживаються), а й як першооснова, з якої формується людина, суспільство в цілому, соціаль­на форма розвитку матеріального буття.

Відповідно до цього цивілізація визначається як іс­торично конкретний стан суспільства, який характери­зується особливим способом праці, певною суспільно-ви­робничою технологією й відповідною матеріальною й ду­ховною культурою. Цивілізація відображає органічну су­купність соціально-економічних і культурних характерис­тик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб взаємодії людини з природою.

Особливої уваги потребує питання, пов'язане з гума­ністичною спрямованістю цивілізації.

Після варварства виникла цивілізація, яка пройшла ряд історичних етапів. Класифікація їх може здійсню­ватися у горизонтальному й вертикальному аспектах.

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом типів одинич­них і особливих локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені відрізки часу. Такими цивілізаціями були давньогрецька, давньо­римська, візантійська, азіатських народів, англійська й північногерманська, інків та ін. Кожна з них має свою неповторність, унікальність та соціально-історичну особливість.

Вертикальний аспект, навпаки, характеризує розви­ток цивілізації у широкому розумінні цього поняття. Він відбиває історичну еволюцію суспільства, його посту­пальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — більш високого. Цьому розвиткові притаманна загальна логіка суспільно-історичного прогресу людства, що від­бувається у всесвітньому масштабі.

Перехід від одного рівня світової цивілізації до ін­шого здійснюється шляхом глобальних за своїм зміс­том технологічних революцій, що спонукають якісні стрибки у розвитку суспільно-продуктивної сили праці людини, способу її взаємодії з природою.

Перша в історії людства технологічна революція, так звана неолітична, забезпечила перехід від варварства до цивілізації (поняття «неолітична» походить від грецького слова камінь). Завдяки цій революції у сільському господарстві почали широко використовуватися відповідним чином оброблені камінні знаряддя праці. Саме цим було забезпечено перехід від збиральної до виробничої й пере­робної економіки. Революція, про яку йдеться, відкрила аграрну (сільськогосподарську) цивілізацію, для якої основною формою багатства й, по суті, головним знаряд­дям виробництва стала оброблювана земля. Аграрна ци­вілізація, що значно прискорила розвиток суспільного виробництва, зайняла значний відрізок історії людства — 8—10 тис. років. Вона була панівною аж до середини XVIII ст.

Промислова революція другої половини XVIII — пер­шої третини XIX ст. поклала початок індустріальній ци­вілізації, що розвивається і в наш час. Грунтуючись на застосуванні системи машин і механізації виробничих процесів, індустріальна цивілізація зробила новий веле­тенський крок у подальшому зростанні продуктивної си­ли праці людини й забезпеченні її панування над силами природи. Вперше в історії людства створені працею людини засоби виробництва, й передусім механічні знаряд­дя праці, стали основною формою багатства суспільства.

Індустріальна цивілізація зумовила не лише механі­зацію виробничих процесів, а й якісно новий крок вперед у розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації й ко­оперування виробництва. Вона розірвала натуральну структуру господарювання, що існувала протягом тися­чоліть, і зробила панівною товарну форму виробництва та обігу.

Отже, товарне виробництво й ринок, економічна де­мократія й плюралізм власності притаманні не лише, як це вважалося до останнього часу, певному устрою суспільства, вона є невід'ємними прерогативами індуст­ріальної цивілізації. Багато з того, що до недавнього часу економічна теорія відносила лише до цінностей окремої суспільної формації, тепер оцінюється як загальноцивілізаційне надбання.

У той же час, забезпечивши небачені до цього мож­ливості розвитку виробничих сил і матеріального багат­ства суспільства, індустріальна цивілізація створила й економічні кордони власного розвитку. Таким лімітуючим порогом її подальшого прогресу є розвиток людсь­кої особистості. За умов розвитку індустріальної циві­лізації вперше в історії людства основним засобом ви­робництва стала машина. Відповідно до цього втілена у машині минула (уречевлена) праця зайняла панівне положення над живою працею людини. Це призвело до того, що виробник перетворився у придаток машини, у частку виробничого процесу. Відповідним чином обме­жувалися і обмежуються й так звані соціальні інвести­ції — безпосередні вкладення капіталу у розвиток людини.

Сформувалася об'єктивна суперечність між загаль­ною логікою історичного прогресу, що вимагає підпоряд­кування всього виробничого процесу розвиткові людини, її потребам і здібностям, й цілями індустріального роз­витку. Формою вирішення цієї суперечності стало заро­дження й нагромадження починаючи з середини XX ст. в межах індустріальної цивілізації нових якісних еле­ментів постіндустріального розвитку. Особливий імпульс цьому процесу надав сучасний етап науково-технічної ре­волюції, який розпочався в кінці 70-х — на початку 80-х років. Цей період має ознаки нової технологічної рево­люції і кваліфікується як перехідний.: зберігаючи вироб­ничі структури індустріальної цивілізації, він водночас знаменує собою вступ людського, суспільства у принци­пово нову постіндустріальну цивілізацію. У даному разі йдеться, з одного боку, про виробничі структури найбільш розвинутих у економічному відно­шенні країн, а з другого—про формування лише почат­кових форм постіндустріального суспільства, що лише зароджуються.

Формування основ постіндустріальної цивілізації розглядається у працях американських учених Д. Белла й О. Тоффлера, японського економіста-соціолога Е. Масуди, французьких учених Ж. Ж. Серван-Шрейбера й А. Турена та ін. Розглядаючи елементи постіндустріальної цивілізації, необхідно звернути увагу, по-перше, на розвиток нової технологічної структури ви­робництва, яка забезпечувала б його комплексну авто­матизацію. Основою цього процесу є формування замк­нутих автоматизованих систем, впровадження технології, що грунтується на електронній автоматиці, інформатиці тощо. У кінцевому підсумку йдеться про розвиток само-відтворюваних технологічних структур.

По-друге, з розвитком нових технологічних систем формується новий тип суб'єкта праці. Людина праці пе­рестає бути безпосереднім агентом виробництва. Доміну­ючим типом такої праці е інтелектуальна, творча праця. Це врешті-решт знімає породжені розвитком індустрі­ального виробництва основні форми відчуження людини, веде до перетворення багатства людської особистості в основну форму багатства суспільства.

По-третє, слід ураховувати прогресуюче зменшення питомої ваги працюючого населення у промисловості й сільськогосподарському виробництві та всебічний розви­ток сфери послуг. У деяких країнах, у тому числі і в США, у цій сфері зайнято вже сьогодні близько 70% працюючого населення. Та найбільш вагомі зміни пов'я­зані з всебічним розвитком інформаційного сектора су­спільного виробництва, який справляє всезростаючий вплив на якісні перетворення всіх сфер життєдіяльності людини.

Якщо для індустріальної економіки, найвизначальнішими були концентрація виробництва, зростання його багатосерійності та масовості, то постіндустріальний роз­виток характеризується орієнтацією виробничого процесу на задоволення індивідуальних потреб споживача, де-стандартизацію, виробництво продукції малими серіями. Це є основою формування й всебічного розвитку серед­ніх і малих економічних структур.

По-четверте, зміни, що відбуваються, зумовлюють глибоку інтеграцію сфер матеріального й духовного ви­робництва, їх органічне поєднання у структурну ціліс­ність; адже постіндустріальна інформативна економіка спрямована на забезпечення не тільки фізіологічних по­треб людини, а й потреб більш високого порядку, які зумовлюють всебічний розвиток особи.

Розглядаючи процеси розвитку постіндустріального суспільства, треба враховувати, що багато з них ще не мають своїх остаточних характеристик. Як зазначав ще на початку 80-х років відомий американський економіст В. Леонтьєв, нова хвиля технологічних змін, пов'язана з інформатикою, ще лише розпочинається і пік її знахо­диться попереду чи не на З0—50 років. Це, однак, тільки збільшує значення уважного вивчення цього процесу.

Формування структурної цілісності сучасного світу характеризується посиленням ролі загальноцивілізаційних принципів розвитку. При цьому жодна з економічних структур не зникає раніше, ніж розвинуться нові про­дуктивні сили і нові, більш досконалі виробничі відноси­ни. Останні ніколи не виникнуть раніше, ніж буде ство­рено матеріальні умови для їх існування в надрах старо­го суспільства.

Нові наукові дані про становлення основ постіндустріальної цивілізації допомагають глибше осмислити можливості й перспективи сучасного соціально-історич­ного розвитку. Підготувавши необхідні передумови роз­витку і вступивши в структури постіндустріального пе­ріоду виробництва, суспільство, яке грунтується на пану­ванні інтересів капіталу, починає само себе заперечува­ти. Постіндустріальна цивілізація ставить у центр су­спільно-економічної системи людину. Пряме й безпосе­реднє підпорядкування виробництва розвиткові людської особистості є об'єктивною основою, яка утворює відпо­відний базис для становлення нового постіндустріаль­ного за своїм змістом устрою. У цьому контексті соціа­лізація розглядається як планетарний процес, що здійс­нюється у різних суспільно-економічних структурах у специфічних формах.

Щодо суверенної України, то, інтегрувавши у світову економіку, вона зможе активно користуватися позитив­ними надбаннями людської цивілізації. Цей прогресив­ний процес має забезпечити не асиміляцію елементів виробничих відносин підприємництва з пануванням інтере­сів капіталу, а соціальну спрямованість сучасного розви­нутого ринкового господарства, з одного боку, та досяг­нень у розвитку продуктивних сил — з другого. Йдеться про позитивне засвоєння нашим суспільством тих про­гресивних надбань, що має сучасне західне суспільство. Це позбавляє нас необхідності дублювати крок за кро­ком шлях, що його пройшла ринкова система, і створює передумови суттєвого прискорення нашого суспільно-іс­торичного прогресу. Звичайно, йдеться лише про існуючі можливості. Процеси, що розвиваються у суспільному житті України, ще не набули визначеності. Вони потре­бують належного суспільного осмислення з урахуванням об'єктивних передумов, що формуються на основі загальноцивілізаційного прогресу.

Проблемою, яка дала первинний імпульс економічній науці, тій "таємниці", що полонила Адама Сміта так само, як і будь-якого сучасного економіста, є проблема ринкового обміну: в економічному всесвіті присутнє відчуття поряд­ку, і цей порядок не нав'язаний кимсь зверху, а якимось чином є результатом обмінних операцій між окремими особами, причому кожна із сторін намагаєть­ся максимально збільшити свою власну вигоду.

Таким чином, змістом історії економіки та економічної думки є не що інше, як історія наших намагань зрозуміти дію економіки, що ґрунтується на ринкових операціях. Але хоч загальноприйняте вчення завжди було зв'язано з аналізом ринкових систем, структура цих систем з часом знач­но змінювалась, і щоб пролити світло на ці зміни, кожне покоління за­стосовувало різні концепції і методи аналізу. Неможливо використовува­ти висновки, отримані одним методом аналізу, який відповідає певній економічній обставині, для винесення міркувань за результатами іншого методу, що відповідає іншим обставинам, одну модель не можна використовувати для оцінки іншої моделі.

Нам досить часто говорили, що наука являє собою безкінечний процес намагань спростування гіпотез. У цьому розумінні обсяг прийнятих економічних знань у будь-який момент охоплює всі теорії, які ще не спростовані. Але як спростовуються економічні теорії? Велика трудність перевірки економічної теорії — що старої, що сучасної — полягає не стільки в неможливості проведення контрольних експериментів і тим самим встановлення істинності теорій раз і назавжди, а скільки в тому, що за відсутності належних лабораторних умов, економісти (та й усі дослідники в суспільних науках) не можуть дійти одностайності щодо визначених економічних критеріїв для спростування гіпотез. Гірше того, Їх думки ча­сто розходяться щодо фундаментальних характеристик теорій. Наприк­лад, чи була неокласична теорія досконалої конкуренції висунута як гіпо­теза про те, як насправді діють фірми і приватні господарства, чи її призначенням було забезпечення ідеальних критеріїв, оцінок того, чи дія­ли вони так, як їм належить? Якщо правильним тлумаченням буде пер­ший варіант, то порівняння із спостереженнями ринкової поведінки дійсно є перевіркою надійності теорії, але якщо правильним е другий ва­ріант, то той факт, що ні одна із існуючих ринкових структур не відпові­дає закладеним в теорії умовам, е викликом економічній політиці. Звичай­но, теорія досконалої конкуренції може бути як "позитивною", так і "нормативною", залежно від мети, заради якої вона застосовується. По­зитивні теорії про суспільний лад по суті своїй не можуть бути знехтувані остаточно тільки одним несприятливим результатом. Елемент оцінки не­минуче стає частиною їх аналізу, і саме з цієї причини релятивісти та абсолютисти можуть продовжувати спір про правильність теорії порівня­них витрат або доречності трудової теорії вартості, 3 іншого боку, норма­тивні теорії, як правило, не можуть бути оцінені емпірично.