Обґрунтуйте за персоналіями, тезу про те, що для давньогрецької натурфілософії (досократики) був характерним пошук першооснови буття.
Перші школи старогрецької філософії відомі під назвою натурфілософських, оскільки в основі їхнього вчення лежали міркування про те, як влаштований світ. Ці школи були вільними об'єднаннями, в яких навколо мудреця-вчителя збиралися однодумці та учні з вільних громадян полісів. Пошуки істини часто приймали форму філософських диспутів. Характерною рисою тих часів були мандрівні мудреці, завдяки яким відбувався обмін філософськими ідеями. Відомості про думки найбільш ранніх філософів Стародавньої Греції збереглися в основному в переказах авторів пізніших століть. Для творів грецьких філософів характерний виклад у вигляді діалогів, що породило поняття «діалектика».
Першою з натурфілософських шкіл була Мілетська школа (6 століття до н. е.), заснована Фалесом. Для мілетської школи характерне уявлення про те, що всі речі повинні походити з єдиного речового начала, яке вони називали стихією. Ця первісна стихія втілює в собі основну рису світу речей — його безперервне становлення. Первісною стихією Фалес вважав воду. Його послідовник Анаксимандр брав як основу всього сущого (архе) хаотичне «безмежне» (апейрон), що рухається одвічно й укладає в собі протилежні начала, з яких складаються світи. Анаксимен вважав, що ця безмежна і невизначена стихія є повітрям: всі речі утворюються з нього шляхом згущення і розрідження; воно оживляє все своїм диханням як душа. До натурфілософського напрямку належала низка філософів 5 століття (Гіппон, Ідей, Діоген Аполлонійський).
У 5 столітті до н. е. виникли космогонічні і натурфілософські вчення, які виділяли не одну, а кілька першооснов усіх речей. Ці первооснови перебувають у постійному русі й взаємодії. Таке вчення Емпедокла, який в якості початкових приймає незмінні чотири стихії: вогонь, повітря, воду і землю. Об'єднання і розпад сполучень цих стихій дією любові та ворожнечі призводять до виникнення і загибелі речей; любов і ворожнеча виступають як нематеріальні причини руху. У вченні Анаксагора у якості причини і рушія змін висувається нематеріальний всеосяжний розум. Поряд із ним Анаксагор стверджував існування безлічі матеріальних елементів, носіїв різних якостей, — «гомеомерій», які містять в собі, кожна по-своєму упорядкована, всі якості речей.
Вчення Геракліта Ефесського трактують, особливо з позицій марксизму-ленінізму, як яскравий зразок ранньої діалектики давньогрецької філософії. У дусі уявлень іонійської натурфілософії про загальну мінливість усіх речей Геракліт розвинув вчення про вічно живий вогонь як універсальне першоджерело, про боротьбу протилежностей, в якій знаходить згоду та постає єдиний узгоджений космос. Єдність, яка є ніщо інше як боротьба протилежностей, — це логос, слово, вічний закон космосу.
Охарактеризуйте сутність вчення Демокріта про атомістичну будову речовини.
Вселена це рухома матерія, атоми речовин (буття) і пустота (небуття), останнє так само реальне, як і буття. Вічно рухомі атоми, сполучаючись, створюють всі речі, їх роз'єднання приводить до загибелі і руйнування останніх.
Буття є щось гранично простої, далі неподільне, непроникне - атом. Атомів незліченна безліч. Атоми вічні, незмінні, нероздільні, непроникні, не виникають і не знищуються. Вони володіють абсолютною густиною і твердістю і відрізняються один від одного по своєму об'єму і фігурі. Всі тіла складаються з атомів, реальні і справжні властивості речей ті, які властиво атомам.
Атоми відділені один від одного пустотою. Якщо атом - буття, то пустота це небуття. З одного боку, якби не було пустоти, то не було б і реальної безлічі і рухів. Введення атомистами поняття пустоти як небуття мало величезне філософське значення. Категорія небуття давала можливість пояснити виникнення і зміну речей. Атоми, по Демокріту, були носіями множинності, пустота ж втілювала єдність, в цьому була метафизичность теорії. Аристотель намагався спростувати її, вказуючи, що ми бачимо "одне і також безперервне тіло то рідким, то затверділим", отже, зміна якості - це не тільки просте з'єднання і роз'єднання. Але на сучасному йому рівні науки він не міг дати цьому належного пояснення, в той час як Демокріт переконливо доводив, що причина цього явища - в зміні кількості між атомної пустоти.
Рух Демокріт вважав вічним природним станом Космосу. При цьому рух витлумачувався суворо однозначно як механічне переміщення атомів в пустоті.
Отже, суть вчення Демокріта зводилася до двох основних положень:
1. Атоми вічно рухається в навколишній їх пустоті. По відношенню до атома місце, займане ним, абсолютно випадково.
2. Всі речі утворяться з поєднання атомів: все різноманіття світу виникає з їх з'єднання і розділення. Атоми, які знаходяться в постійному русі, сполучаючись, утворять речі. Коли атоми відокремлюються, речі гинуть.
У своїй картині будови матерії Демокріт виходив з принципу, висуненого попередньою філософією - принципу збереження буття "ні що не виникає з чогось". Він зв'язував його з вічністю часу і руху, що означало певне розуміння єдності матерії (атомів) і форм її існування. І якщо элейцы вважали, що цей принцип відноситься тільки до "істинно сущого", то Демокріт відносив його до реального, об'єктивно існуючого миру, природи.
Атомістична картина світу не складна, але вона грандіозна. Вчення про атомну будову було самим науковим за своїми принципами і самим переконливим з всіх, створених філософами раніше. Воно відмітало рішучим образом масу релігійно-міфологічних уявлень про надприродном мир, про втручання богів. Крім того, картина руху атомів в світовій пустоті, їх зіткнення і зчеплення - це найпростіша модель причинної взаємодії. Демокритовская картина світу - це вже яскраво виражений матеріалізм, таке філософське світорозуміння було в умовах древності максимально протилежно міфологічному миропониманию.2.2. Космогонія і космологія
На основі спостережень і філософського переусвідомити міфологічної ідеї про первинний "хаос" Левкипп прийшов до своєї гіпотези, про "вихор атомів" - початковому стані і рушійній силі виникнення космосу. Демокрит цілком прийняв і далі розвинув вчення Левкиппа.
Первинний рух атомів - це природний рух, ним властиве, воно не вимагає зовнішнього поштовху. Тільки надалі сплетення і поєднання атомів в складні тіла відбувається внаслідок поштовхів, ударів і сили тяжіння подібного до подібного, визнання якої характерне для ряду філософських систем того часу. Ця сила діє в космогонической картині Демокріта як закон природи, є первинною причиною утворення самого вихору.
Філософія Демокріта - пройдений рівень в розвитку знань про мир і людину. Одного разу знайдена істина розвивається з глибокої древності до далекого майбутнього. Людство знову досліджує атоми речовини і атоми суспільства, перед кожною новою загадкою воно повторює з Демокрітом: "Істина - на дні глибокого колодязя!"
