ОЛІ­ФЕР­ЧУК Вік­то­рія Пет­рів­на

Мі­ніс­тер­ство ос­ві­ти і на­уки Ук­ра­їни

На­ці­ональ­ний лі­со­тех­ніч­ний уні­вер­си­тет Ук­ра­їни

 

 

Вік­то­рія ОЛІ­ФЕР­ЧУК

 

ЕКО­ЛО­ГІЯ ЛЮ­ДИ­НИ

Нав­чаль­ний по­сіб­ник
з про­ве­ден­ня прак­тич­них за­нять
для сту­ден­тів ос­вітньо­го рів­ня ба­ка­лавр
спе­ці­аль­нос­ті 6.040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування»

Для заочної форми навчання

Львів

РВВ НЛТУ Ук­ра­їни

2015

ББК 20.1я73

О 65

УДК 502.2(075.8)

 

 

А в т о р

В.П. ОЛІ­ФЕР­ЧУК – канд. бі­ол. на­ук, доц. каф. еко­ло­гії
Ін­сти­ту­ту еко­ло­гіч­ної еко­но­мі­ки НЛТУ Ук­ра­їни

 

 

Р е ц е н з е н т:

д-р с-г. на­ук, проф., за­ві­ду­вач каф. лан­дшаф­тної ар­хі­тек­ту­ри,
са­до­во-пар­ко­во­го гос­по­дар­ства та ур­бо­еко­ло­гії На­ці­ональ­но­го
лі­со­тех­ніч­но­го уні­вер­си­те­ту Ук­ра­їни (м. Львів), В.П. КУ­ЧЕ­РЯ­ВИЙ,

д-р мед. на­ук, проф., чл.-кор. Ака­де­мії ме­дич­них на­ук Ук­ра­їни,
чл.-кор. НАН Ук­ра­їни (м. Львів), Д.Д. ЗЕР­БІ­НО

 

Від­по­ві­даль­ний ре­дак­тор А.Ф. ПАВ­ЛИ­ШИН

 

Ре­ко­мен­до­ва­но до ви­дан­ня ме­то­дич­ною ра­дою ІЕЕ НЛТУ Ук­ра­їни
(прот. № 6 від 07.03.07 р.)

 

ISВN 966-8445-70-2 Ó В.П. Олі­фер­чук, 2015

Ó РВВ НЛТУ Ук­ра­їни, 2015

 

Зміст

Вступ................................................................. 4

Заняття 1. Екологія людини як наука про глобальні взаємини людини і природи. Предмет дослідження та завдання дисципліни....................................................... 5

Заняття 2. Комплексне вивчення людини як основи пізнання механізмів її взаємодії з навколишнім світом... 9

Заняття 3. Середовище існування людини................... 15

Заняття 4. Популяційна і демографічна характеристика людства......................................................................... 19

Заняття 5. Вплив на людину природних екологічних і метеокліматичних чинників.......................................... 23

Заняття 6, 7. Харчування людини як екологічний чинник. Сучасні уявлення про воду як фрактальну структуру...................................................................... 30

Заняття 8. Взаємодія людини з іншими живими організмами................................................................... 34

Заняття 9, 10. Вплив людини на навколишнє середовище. Місце і роль сучасної людини у біосферних процесах........................................................................ 36

Заняття 11. Вплив на людину антропогенних екологічних чинників.................................................... 42

Заняття 12. Здоров'я людини і хімічні забруднювачі навколишнього середовища.......................................... 45

Заняття 13. Внутрішнє середовище людини. Вплив лікарських препаратів на організм людини................... 50

Заняття 14. Вплив наркотичних і токсичних речовин на організм людини........................................................... 52

Заняття 15. Радіоактивне забруднення навколишнього середовища................................................................... 54

Заняття 16. Вплив на організм людини електромагнітного, акустичного та вібраційного забруднення.................................................................. 57

Заняття 17. Руйнівна дія стресу. Психологія людини в умовах екологічної кризи.............................................. 59

Заняття 18. Основні стратегеми виживань людської цивілізації в умовах екологічної кризи.......................... 63

Література...................................................... 68

Вступ

Ор­га­нізм лю­ди­ни тіс­но пов'яза­ний з нав­ко­лиш­нім при­род­ним се­ре­до­ви­щем, є час­ти­ною гло­баль­ної еко­ло­гіч­ної сис­те­ми.

При­род­не се­ре­до­ви­ще що­до лю­ди­ни ви­ко­нує три ос­нов­ні фун­кції:

Еко­но­міч­ну – за­без­пе­чує на­род­не гос­по­дар­ство ре­сур­са­ми; бі­оло­гіч­ну – за­без­пе­чує фі­зич­не здо­ров'я; со­ці­аль­ну – за­без­пе­чує ду­хов­ний роз­ви­ток сус­піль­ства за­га­лом.

На­бу­ва­ючи у взаємозв'яз­ках з ін­ши­ми еле­мен­та­ми при­ро­ди мас­шта­бу ге­оло­гіч­ної (пла­не­тар­ної) си­ли, люд­ство по­чи­нає вис­ту­па­ти як ге­не­ра­тор ін­тен­сив­них, час­то нез­во­рот­них змін бі­ос­фе­ри. Ан­тро­по­ген­на тран­сфор­ма­ція при­род­но­го, со­ці­аль­но­го і ви­роб­ни­чо­го се­ре­до­ви­ща нес­при­ят­ли­во від­би­вається на здо­ров'ї на­се­лен­ня, і пог­либ­лен­ня гло­баль­ної еко­ло­гіч­ної кри­зи, що три­ває, ста­вить пи­тан­ня про са­ме іс­ну­ван­ня люд­ства.

От­же, вив­чен­ня про­це­сів взаємо­від­но­син лю­ди­ни з нав­ко­лиш­нім се­ре­до­ви­щем та вплив ан­тро­по­ген­но пе­рет­во­ре­но­го се­ре­до­ви­ща на лю­ди­ну ста­ло од­нією з найбільш ак­ту­аль­них проб­лем сього­ден­ня.

Важ­ли­ве зна­чен­ня для до­сяг­нен­ня гар­мо­нійних від­но­син сус­піль­ства і при­ро­ди з ме­тою збе­ре­жен­ня бі­ос­фе­ри має роз­роб­лен­ня те­орії стійкос­ті і ре­зер­вів бі­оло­гіч­них і еко­ло­гіч­них сис­тем. Сто­сов­но лю­ди­ни прі­ори­те­том є вив­чен­ня за­ко­но­мір­нос­тей взаємо­дії лю­ди­ни з нав­ко­лиш­нім се­ре­до­ви­щем, проб­ле­ми роз­вит­ку "якос­ті" на­ро­до­на­се­лен­ня, збе­ре­жен­ня і роз­вит­ку здо­ров'я, удос­ко­на­лен­ня пси­хо­фі­зич­них мож­ли­вос­тей лю­ди­ни. Ви­рі­шен­ня цих зав­дань пок­ла­де­но на еко­ло­гію лю­ди­ни.

Нав­чаль­ний курс "Еко­ло­гія лю­ди­ни" на­ле­жить до цик­лу нор­ма­тив­них про­фе­сійно зо­рієнто­ва­них дис­цип­лін ос­вітньо-про­фе­сійної прог­ра­ми ви­щої ос­ві­ти за про­фе­сійним нап­рям­ком "Еко­ло­гія" і вве­де­ний МОН з 1.09.1997 р.

Знан­ня за­ко­но­мір­нос­тей еко­ло­гіч­них впли­вів на лю­ди­ну не­мож­ли­ве без вив­чен­ня впли­ву лю­ди­ни на при­ро­ду. У прак­ти­ку­мі з еко­ло­гії лю­ди­ни по­ка­за­но фор­ми і різ­но­ма­ніт­ність цих впли­вів. Сту­ден­там зап­ро­по­но­ва­но ко­рот­кі ог­ля­ди з ос­нов­них пи­тань те­ми, що вив­чається, а та­кож по­си­лан­ня на лі­те­ра­тур­ні дже­ре­ла для са­мос­тійно­го оп­ра­цю­ван­ня. У прак­ти­ку­мі та­кож на­ве­де­но кон­троль­ні за­пи­тан­ня, кон­троль­ні тес­ти та те­ми се­мі­нарсь­ких за­нять, що до­по­мо­жуть сту­ден­там зак­рі­пи­ти от­ри­ма­ні те­оре­тич­ні знан­ня.

Сту­ден­ти по­вин­ні вмі­ти ви­ко­на­ти прак­тич­ні зав­дан­ня та від­по­віс­ти на кон­троль­ні за­пи­тан­ня.

За­нят­тя 1. Еко­ло­гія лю­ди­ни як на­ука про
гло­баль­ні взаєми­ни лю­ди­ни і при­ро­ди. Пред­мет дос­лі­джен­ня та зав­дан­ня
дис­цип­лі­ни

Ме­та ро­бо­ти: роз­гля­ну­ти ос­нов­ні зав­дан­ня еко­ло­гії лю­ди­ни, її міс­це у сис­те­мі на­ук, ко­рот­ку іс­то­рію ви­ник­нен­ня.

Ос­нов­ні по­нят­тя: еко­ло­гія лю­ди­ни, ме­дич­на ге­ог­ра­фія, гі­гієна, ан­тро­по­еко­сис­те­ма.

Ре­ко­мен­до­ва­на лі­те­ра­ту­ра: [ 1, 4, 5, 54, 55, 64 ].

На до­по­мо­гу сту­ден­ту

Внас­лі­док но­виз­ни та син­те­тич­но­го ха­рак­те­ру пред­ме­та еко­ло­гії лю­ди­ни іс­нує ба­га­то су­пе­реч­ли­вих і дис­ку­сійних пи­тань що­до зав­дань цієї на­уки. Все час­ті­ше до зміс­ту еко­ло­гії лю­ди­ни вно­сять со­ці­аль­но-еко­но­міч­ні та ін­ші зав­дан­ня, зас­то­со­ву­ють ме­то­до­ло­гіч­ні під­хо­ди су­між­них га­лу­зей знань: ге­ог­ра­фії, ме­ди­ци­ни, со­ці­оло­гії то­що.

За­хід­ні, зок­ре­ма аме­ри­кансь­кі, дос­лід­ни­ки чіт­ко роз­ме­жо­ву­ють еко­ло­гію лю­ди­ни (eco­logy of hи­man) та еко­ло­гію сус­піль­ства, яку ви­ко­рис­то­ву­ють під наз­вою so­cioeco­logy, або hи­man eco­logy. Еко­ло­гія лю­ди­ни ос­нов­ним пред­ме­том має лю­ди­ну як бі­оло­гіч­ну оди­ни­цю. Ю. Одум, зок­ре­ма, роз­гля­дає цю на­уку як роз­діл по­пу­ля­ційної еко­ло­гії, що вив­чає еко­ло­гію бі­оло­гіч­но­го ви­ду Но­mo sa­pi­ens. Со­ці­аль­на еко­ло­гія роз­гля­дає пи­тан­ня уп­рав­лін­ня, прог­но­зу­ван­ня, пла­ну­ван­ня всьо­го про­це­су вве­ден­ня при­род­но­го се­ре­до­ви­ща у вза­є­мо­зв'язок з людсь­ким сус­піль­ством як за­леж­ною і ке­ро­ва­ною сис­те­мою в рам­ках ве­ли­кої сис­те­ми "при­ро­да-сус­піль­ство". Од­но­час­не ви­ко­рис­тан­ня тер­мі­на "еко­ло­гія лю­ди­ни" і сто­сов­но лю­ди­ни як бі­оло­гіч­но­го ви­ду, і сто­сов­но еко­ло­гії сус­піль­ства, є неп­ра­во­мір­ним і пе­реш­ко­джає роз­вит­ку різ­них на­уко­вих нап­рям­ків (Се­ме­нюк, 2002).

О.Г. Во­ро­нов (1975) вва­жає, що еко­ло­гія лю­ди­ни на­ле­жить до га­лу­зі бі­оло­гії, яка тіс­но пов'яза­на з бі­оге­ог­ра­фією та ме­дич­ною ге­ог­ра­фією. Ав­тор ствер­джує, що еко­ло­гія лю­ди­ни по­вин­на вив­ча­ти як вплив се­ре­до­ви­ща на лю­ди­ну, так і вплив лю­ди­ни на се­ре­до­ви­ще.

На дум­ку С.С. Швар­ца (1976), еко­ло­гія лю­ди­ни по­вин­на дос­лі­джу­ва­ти "ком­плекс гло­баль­них проб­лем взаємо­дії лю­ди­ни і при­ро­ди", і са­ме то­му во­на об'єднує ком­плекс на­ук з різ­ни­ми ме­то­да­ми і пред­ме­та­ми дос­лі­джень.

І.Т. Фро­лов (1983) вва­жає еко­ло­гію лю­ди­ни са­мос­тійною син­те­тич­ною на­укою, пред­мет вив­чен­ня якої під­ля­гає як при­род­ним, так і со­ці­аль­ним за­ко­но­мір­нос­тям.

Г.І. Царєго­род­цев (1983) роз­гля­дає еко­ло­гію лю­ди­ни у пла­ні її со­ці­аль­но­го опо­се­ред­ку­ван­ня. Ос­нов­ним со­ці­аль­но-ме­то­до­ло­гіч­ним прин­ци­пом при цьому є вра­ху­ван­ня від­да­ле­них нас­лід­ків впли­ву на ор­га­нізм різ­них екстре­маль­них чин­ни­ків, які ви­ни­ка­ють у про­це­сі пе­рет­во­рен­ня бі­ос­фе­ри.

Б.Б. Про­хо­ров (1984) вва­жає еко­ло­гію лю­ди­ни асо­ці­ацією ме­то­ди­ко-бі­оло­гіч­них, ге­ог­ра­фіч­них, тех­ніч­них і сус­піль­них на­ук, які в рам­ках еко­ло­гії лю­ди­ни вив­ча­ють взаємо­від­но­си­ни груп на­се­лен­ня з нав­ко­лиш­нім се­ре­до­ви­щем і його ге­ог­ра­фіч­ни­ми під­роз­ді­ла­ми і у зв'яз­ку з цим – мор­фо­ло­гіч­ні особ­ли­вос­ті, по­тен­ці­аль­ну і ак­ту­аль­ну па­то­ло­гію чи­сель­нос­ті на­се­лен­ня, його по­бу­то­ві і гос­по­дарсь­кі на­вич­ки, зу­мов­ле­ні впли­вом зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща.

За В.П. Каз­на­чеєвим (1988), еко­ло­гія лю­ди­ни – це но­вий між­дис­цип­лі­нар­ний нап­рям, який вив­чає за­ко­но­мір­нос­ті взаємо­дії лю­дей з нав­ко­лиш­нім се­ре­до­ви­щем, проб­ле­ми роз­вит­ку "якос­ті" на­ро­до­на­се­лен­ня, збе­ре­жен­ня і роз­ви­ток пси­хо­фі­зич­них мож­ли­вос­тей лю­ди­ни. Ос­нов­ні нап­ря­ми еко­ло­гії лю­ди­ни бу­ду­ють­ся за со­ці­аль­но-цільо­вим прин­ци­пом, згід­но з яким об'єктив­ним зміс­том цієї на­уки є вив­чен­ня взаємо­дії лю­ди­ни і кос­моп­ла­не­тар­но­го се­ре­до­ви­ща, спря­мо­ва­не на бла­го лю­ди­ни.

М.А. Ага­джа­нян (1989) найваж­ли­ві­ши­ми проб­ле­ма­ми те­орії еко­ло­гії лю­ди­ни у сфе­рі вив­чен­ня прос­то­ро­вої і ча­со­вої ан­тро­по­еко­ло­гіч­ної ор­га­ні­зо­ва­нос­ті бі­ос­фе­ри-но­ос­фе­ри вва­жає: ево­лю­цію ме­ха­ніз­мів адап­та­ції на ін­ди­ві­ду­аль­но­му, гру­по­во­му, ор­га­ніз­мен­но­му і по­пу­ля­ційно­му рів­нях; ви­яв­лен­ня спе­ци­фіч­них, нес­пе­ци­фіч­них і кон­сти­ту­ційних ре­ак­цій на вплив се­ре­до­ви­ща; роль силь­них і слаб­ких впли­вів се­ре­до­ви­ща в ево­лю­ції лю­ди­ни; вив­чен­ня ево­лю­ційно-ге­не­тич­ної тех­но­ло­гії і особ­ли­вос­тей адап­та­ційних ме­ха­ніз­мів – еко­ло­гіч­них пор­тре­тів різ­них груп на­се­лен­ня; роль чин­ни­ка ча­су у фор­му­ван­ні адек­ват­них ре­ак­цій; роль кос­міч­них, зем­них і со­ці­аль­них чин­ни­ків та їх рит­мів (здо­ров'я бі­ос­фе­ри) у фор­му­ван­ні рів­ня і ста­ну здо­ров'я, у ви­ник­нен­ні по­ру­шень адап­та­ційних ме­ха­ніз­мів.

М.Ф. Реймерс (1990) дає та­кі виз­на­чен­ня еко­ло­гії лю­ди­ни як на­уки: 1) ком­плек­сна дис­цип­лі­на, що дос­лі­джує за­галь­ні за­ко­ни взаємо­від­но­шен­ня бі­ос­фе­ри (її під­роз­ді­лів) і ан­тро­по­сис­те­ми (її струк­тур­них рів­нів люд­ства, його груп (по­пу­ля­цій) і ін­ди­ві­ду­умів). Вплив при­род­но­го (не­рід­ко і со­ці­аль­но­го) се­ре­до­ви­ща на лю­дей і гру­пи лю­дей; 2) еко­ло­гія людсь­кої осо­бис­тос­ті; 3) еко­ло­гія людсь­ких по­пу­ля­цій, у то­му чис­лі вчен­ня про ет­но­си. Еко­ло­гія лю­ди­ни, на дум­ку М.Ф. Реймер­са, охоп­лює як со­ці­аль­но-пси­хо­ло­гіч­ні і ето­ло­гіч­ні від­но­си­ни лю­дей між со­бою, так і став­лен­ня лю­дей до при­ро­ди, тоб­то є еко­ло­го-со­ці­аль­но-еко­но­міч­ною сфе­рою знань, де всі со­ці­аль­ні, еко­но­міч­ні і при­род­ні умо­ви роз­гля­да­ють­ся як од­на­ко­во важ­ли­ві скла­до­ві се­ре­до­ви­ща жит­тя лю­ди­ни, що за­без­пе­чу­ють різ­ні сто­ро­ни її пот­реб.

Бель­гійсь­кий уче­ний Л. Хенс (1996) ос­нов­ни­ми зав­дан­ня­ми еко­ло­гії лю­ди­ни вва­жає вив­чен­ня при­род­них умов жит­тя людсь­ких по­пу­ля­цій; їх­ніх тра­ди­цій, со­ці­аль­ної ор­га­ні­за­ції і тех­но­ло­гій; шля­хів роз­вит­ку і ви­жи­ван­ня.

В.П. Алек­сеєв (1998) на­во­дить пе­ре­лік ос­нов­них проб­лем, які сто­ять в гно­се­оло­гіч­но­му пла­ні пе­ред еко­ло­гією лю­ди­ни: еко­ло­гіч­ні проб­ле­ми ан­тро­по­со­ці­оге­не­зу; еко­ло­гіч­ні спек­ти ра­со­ге­не­зу; хро­но­ло­гія фор­му­ван­ня і ди­на­мі­ка роз­вит­ку адап­тив­них ти­пів; еко­ло­гія де­мог­ра­фіч­них про­це­сів і хво­роб в іс­то­рії люд­ства; еко­ло­гіч­на ди­фе­рен­ці­ація люд­ства в епо­ху спо­жив­чо­го гос­по­дар­ства; еко­ло­гія пе­ре­хо­ду до ви­роб­ни­чо­го гос­по­дар­ства; еко­ло­гіч­ні кри­зи в епо­хи пер­віс­но­го ла­ду та се­редньо­віч­чя; ур­бо­еко­ло­гія й еко­ло­гія тех­но­ло­гіч­но роз­ви­не­них та ін­дус­трі­аль­них сус­пільств; еко­ло­гіч­ні ас­пек­ти і нас­лід­ки ді­яль­нос­ті люд­ства в епо­ху на­уко­во-тех­ніч­ної ре­во­лю­ції і су­час­ні еко­ло­гіч­ні кри­зи; еко­ло­гія екстре­маль­них пе­ре­ван­та­жень у кос­мо­сі; еко­ло­гіч­на оп­ти­мі­за­ція; еко­ло­гія сус­піль­ства і куль­ту­ри та її сус­піль­но-пси­хо­ло­гіч­ні ас­пек­ти; еко­ло­гіч­на оп­ти­мі­за­ція сус­піль­ства; еко­ло­гія осо­бис­тос­ті; еко­ло­гія лю­ди­ни як од­на з на­ук, що сприяє ство­рен­ню гар­мо­нійно­го сус­піль­ства і фор­му­ван­ню гар­мо­нійної осо­бис­тос­ті.

Го­лов­ні зав­дан­ня еко­ло­гії лю­ди­ни виз­на­че­но в 1983 р. на І Все­со­юз­ній на­ра­ді з еко­ло­гії лю­ди­ни у м. Ар­хан­гельсь­ку та в 1984 р. на І Все­со­юз­но­му шко­лі-се­мі­на­рі з цієї проб­ле­ми у м. Суз­да­лі. Се­ред цих зав­дань та­кі: вив­чен­ня ста­ну здо­ров'я лю­дей та со­ці­аль­но-тру­до­во­го по­тен­ці­алу по­пу­ля­ції пев­ної ге­не­ра­ції; дос­лі­джен­ня ди­на­мі­ки здо­ров'я та со­ці­аль­но-тру­до­во­го по­тен­ці­алу по­пу­ля­цій в ас­пек­ті при­род­но-іс­то­рич­но­го, со­ці­аль­но-еко­но­міч­но­го роз­вит­ку; прог­ноз ста­ну здо­ров'я майбут­ніх ге­не­ра­цій; вив­чен­ня впли­ву ок­ре­мих чин­ни­ків се­ре­до­ви­ща та їх ком­плек­сів на здо­ров'я і життєді­яль­ність по­пу­ля­цій; дос­лі­джен­ня про­це­сів збе­ре­жен­ня і від­нов­лен­ня здо­ров'я і життєді­яль­ність по­пу­ля­цій; дос­лі­джен­ня про­це­сів збе­ре­жен­ня і від­нов­лен­ня здо­ров'я та со­ці­аль­но-тру­до­во­го­ по­тен­ці­алу по­пу­ля­цій; ана­ліз гло­баль­них та ре­гі­ональ­но-тру­до­во­го по­тен­ці­алу по­пу­ля­цій; ана­ліз гло­баль­них та ре­гі­ональ­них проб­лем еко­ло­гії лю­ди­ни; роз­роб­лен­ня но­вих ме­то­дів еко­ло­гії (кос­міч­них, бі­охі­міч­них то­що); роз­роб­лен­ня шля­хів та під­ви­щен­ня рів­ня здо­ров'я і со­ці­аль­но-тру­до­во­го по­тен­ці­алу на­се­лен­ня; прог­но­зу­ван­ня мож­ли­вих змін у ха­рак­те­рис­ти­ках здо­ров'я лю­дей під впли­вом змін зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща; роз­роб­лен­ня на­уко­во обґрун­то­ва­них нор­ма­ти­вів ко­рек­ції від­по­від­них ком­по­нен­тів сис­тем життєза­без­пе­чен­ня з ура­ху­ван­ням прог­но­зів та ана­лі­зу ан­тро­по­еко­ло­гі­чно­го нап­ру­жен­ня.

З роз­вит­ком еко­ло­гії лю­ди­ни ко­ло її ос­нов­них зав­дань роз­ши­рюється. До них, зок­ре­ма, до­да­ли­ся та­кі зав­дан­ня: ство­рен­ня ан­тро­по­еко­ло­гіч­но­го мо­ні­то­рин­гу – сис­те­ми спос­те­ре­жень за змі­на­ми про­це­сів життєді­яль­нос­ті лю­дей у зв'яз­ку з дією на них різ­них чин­ни­ків нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, а та­кож спос­те­ре­жень та оці­нок умов се­ре­до­ви­ща, які впли­ва­ють на здо­ров'я на­се­лен­ня, зу­мов­лю­ють по­ши­рен­ня зах­во­рю­вань; скла­дан­ня ме­ди­ко-ге­ог­ра­фіч­них карт, що ві­доб­ра­жа­ють те­ри­то­рі­аль­ну ди­фе­рен­ці­ацію зах­во­рю­вань на­се­лен­ня, пов'яза­них із по­гір­шен­ням якос­ті нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща; зіс­тав­лен­ня ме­ди­ко-ге­ог­ра­фіч­них карт із кар­та­ми заб­руд­нен­ня нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща і вста­нов­лен­ня ко­ре­ля­ційної за­леж­нос­ті між ха­рак­те­ром і сту­пе­нем заб­руд­нен­ня різ­них при­род­них ком­по­нен­тів ан­тро­по­еко­сис­тем і сту­пе­нем зах­во­рю­ван­ня на­се­лен­ня; виз­на­чен­ня на­уко­во обґрун­то­ва­них зна­чень гра­нич­но до­пус­ти­мих на­ван­та­жень на людсь­кий ор­га­нізм.

Важ­ли­ве зна­чен­ня в еко­ло­гії лю­ди­ни має прог­но­зу­ван­ня. Ви­ді­ля­ють та­кі ви­ди ан­тро­по­еко­ло­гіч­них прог­но­зів (за Гринь та ін., 2003):

● ре­гі­ональ­ний прог­ноз – спря­мо­ва­ний на на­уко­ве пе­ред­ба­чен­ня ста­ну се­ре­до­ви­ща іс­ну­ван­ня лю­ди­ни і пов'яза­них з ним де­мог­ра­фіч­них, со­ці­аль­них, си­но­ло­гіч­них особ­ли­вос­тей кон­крет­но­го ре­гі­ону на за­да­ний пе­рі­од;

● дос­лід­ниць­кий прог­ноз – спря­мо­ва­ний на пе­ред­ба­чен­ня ре­зуль­та­тів впли­ву при­род­них, со­ці­аль­но-еко­но­міч­них, еко­ло­го-гі­гієніч­них, гос­по­дарсь­ко-по­бу­то­вих і ви­роб­ни­чих умов в їх взаємо­дії, вплив на життєді­яль­ність на­се­лен­ня ре­гі­ону;

● прог­рам­ний прог­ноз – пе­ред­ба­чає здійснен­ня низ­ки за­по­біж­них за­хо­дів що­до за­хис­ту від заб­руд­нен­ня нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща району ток­сич­ни­ми ре­чо­ви­на­ми;

● ор­га­ні­за­ційний прог­ноз – виз­на­чає кон­крет­ні тер­мі­ни про­ве­ден­ня ро­біт, но­ві майдан­чи­ки для бу­дів­ниц­тва, ви­яв­ляє більш без­печ­ні те­ри­то­рії для роз­мі­щен­ня на­се­ле­них пун­ктів, пе­ред­ба­чає за­хо­ди що­до збіль­шен­ня ши­ри­ни са­ні­тар­но-за­се­ле­них зон.

Кон­трольні запитання

1.Які зав­дан­ня сто­ять пе­ред еко­ло­гією лю­ди­ни як на­укою?

2. Яка роль вчен­ня про бі­ос­фе­ру В.І. Вер­надсь­ко­го у ста­нов­лен­ні і роз­вит­ку еко­ло­гії лю­ди­ни?

3. Оха­рак­те­ри­зуйте по­нят­тя "ан­тро­по­еко­ло­гіч­на сис­те­ма".

4. Чо­му здо­ров'я лю­ди­ни вва­жа­ють од­ним з ос­нов­них кри­те­рі­їв ефек­тив­нос­ті ан­тро­по­еко­сис­те­ми?

5. Опи­шіть ос­нов­ні ме­то­ди дос­лі­джен­ня, які ви­ко­рис­то­ву­ють­ся в еко­ло­гії лю­ди­ни.

6. Чо­му ці­ліс­ний (хо­ліс­тич­ний) під­хід до вив­чен­ня еко­ло­гії лю­ди­ни є ос­но­вою ра­ці­ональ­но­го уп­рав­лін­ня ан­тро­по­еко­сис­те­ма­ми?

За­нят­тя 2. Ком­плек­сне вив­чен­ня лю­ди­ни як ос­но­ви піз­нан­ня ме­ха­ніз­мів її взаємо­дії
з нав­ко­лиш­нім сві­том

Ме­та ро­бо­ти: вив­чи­ти ос­нов­ні су­час­ні при­род­но-на­уко­ві уяв­лен­ня про лю­ди­ну.

Ос­нов­ні по­нят­тя: пси­хі­ка лю­ди­ни, сис­те­ма пот­реб лю­ди­ни, три скла­до­ві лю­ди­ни, здо­ров'я, ви­жи­ван­ня, пра­цез­дат­ність і т. ін.

Ре­ко­мен­до­ва­на лі­те­ра­ту­ра: [ 9, 13, 16, 32, 64, 72, 73 ].

На до­по­мо­гу сту­ден­ту

Фе­но­мен лю­ди­ни і пов'яза­ний з ним ком­плекс мас­штаб­них, со­ці­оп­ри­род­них ви­мі­рів, влас­ти­вос­тей і ха­рак­те­рис­тик пот­ре­бує гли­бо­ко­го на­уко­во­го піз­нан­ня. Вив­чен­ням при­ро­ди лю­ди­ни в різ­ні ча­си займа­ло­ся ба­га­то вче­них (І.І. Меч­ни­ков, В.Ф. Сер­жан­тов, В.П. Каз­на­чеєв, М.П. Ду­бі­нін, В.Є. Ма­лю­тин, І.І. Хо­мич, І.Т. Фро­лов, М.М. Амо­сов, І. При­го­жин, Б.Г. Ананьєв, Ю.Г. Вол­ков, В.С. По­лі­кар­пов, К.М. Лю­бур­тін, Ю.М. Кур­жа­ковсь­кий, Ю.Д. Желєзнов, Б.М. Ме­ще­ря­ков, П.В. Си­мо­нов, А.Л. Ва­силь­чук та ін.).

Опи­ра­ючись на віль­ні від догм фі­ло­софсь­ко-ме­то­до­ло­гіч­ні уяв­лен­ня, на ре­зуль­та­ти ком­плек­сних дос­лі­джень у сфе­рі со­ці­аль­ної еко­ло­гії, еко­ло­гії лю­ди­ни, кос­міч­ної ан­тро­по­еко­ло­гії, В.П. Каз­ча­чеєв і Є.О. Спі­рін (1991) зро­би­ли спро­бу да­ти виз­на­чен­ня фе­но­ме­на лю­ди­ни. З цією ме­тою ви­ко­рис­та­ли той пос­ту­лат, що фе­но­мен лю­ди­ни до­ціль­но вив­ча­ти як со­ці­оп­ри­род­ну ці­ліс­ність в єднос­ті його со­ці­аль­них і при­род­них влас­ти­вос­тей. Тре­ба за­ува­жи­ти, що та­кий під­хід вип­ли­ває з уяв­лень про ці­ліс­ний і взаємозв'яза­ний со­ці­оп­ри­род­ний світ і про са­му лю­ди­ну як цен­траль­ну, найбільш важ­ли­ву в цін­ніс­но­му від­но­ше­ні лан­ку цього сві­ту.

Лю­ди­на – бі­оп­си­хо­со­ці­аль­на іс­то­та, і її уні­каль­ність пов'яза­на, пе­ре­ду­сім, з особ­ли­вос­тя­ми роз­вит­ку пси­хі­ки. Лю­ди­на є єди­ним на Зем­лі но­сієм Ро­зу­му.

Тіль­ки для лю­ди­ни влас­ти­ва дру­га сиг­наль­на сис­те­ма – особ­ли­ва фор­ма ви­щої нер­во­вої ді­яль­нос­ті, пов'яза­на з мов­лен­ням та абстрак­тним мис­лен­ням. В ос­но­ву дру­гої сиг­наль­ної сис­те­ми пок­ла­де­но умов­ні реф­лек­си, сло­ва та по­нят­тя, що ни­ми поз­на­ча­ють­ся. У сло­вах міс­тить­ся уза­галь­нен­ня чис­лен­них сиг­на­лів пер­шої сиг­наль­ної сис­те­ми.

Зав­дя­ки уза­галь­не­но­му ві­доб­ра­жен­ню явищ і пред­ме­тів, а та­кож здат­нос­ті до абстрак­т­но­го мис­лен­ня лю­ди­на має не­об­ме­же­ні мож­ли­вос­ті для орієнта­ції в нав­ко­лишньо­му сві­ті і ство­рен­ня його на­уко­вої кар­ти­ни.

Дру­га сиг­наль­на сис­те­ма фор­мується тіль­ки під впли­вом спіл­ку­ван­ня з ін­ши­ми людь­ми.

Фе­но­мен пси­хі­ки лю­ди­ни по­ля­гає в її влас­ти­вос­тях, оха­рак­те­ри­зо­ва­них Ю.Г. Вол­ко­вим і В.С. По­лі­кар­по­вим (1999):

● опе­ру­ван­ня об­ра­за­ми і по­нят­тя­ми, зміст яких віль­ний від об­ме­жень прос­то­ром і ча­сом і мо­же від­но­си­ти­ся до уяв­ле­них по­дій, що ні­ко­ли і ні­де не іс­ну­ва­ли;

● піз­на­валь­на здат­ність, що ґрун­тується на про­ник­нен­ні у струк­ту­ру сві­ту і по­бу­до­ви його мо­де­лі;

● здат­ність дот­ри­му­ва­ти­ся пев­них мо­раль­них норм по­ве­дін­ки, а та­кож до руйна­ції та са­мо­руйна­ції;

● са­мос­ві­до­мість і са­мо­реф­лек­сія, які ви­яв­ля­ють­ся у здат­нос­ті спос­те­рі­га­ти своє влас­не іс­ну­ван­ня і ус­ві­дом­лю­ва­ти смерть.

Ві­до­мий аме­ри­кансь­кий фі­ло­соф Е. Фром вва­жає, що ро­зум­на ді­яль­ність лю­ди­ни ви­яв­ляється че­рез за­до­во­лен­ня пев­них пот­реб:

● лю­ди­на – со­ці­аль­на іс­то­та і пот­ре­бує спіл­ку­ван­ня, мі­жін­ди­ві­ду­аль­них зв'яз­ків. Найви­щою фор­мою людсь­ко­го спіл­ку­ван­ня є лю­бов;

● пот­ре­бою лю­ди­ни є твор­чість як фор­ма ак­тив­но­го пе­рет­во­рен­ня сві­ту;

● пот­ре­ба у від­чут­ті ко­ре­нів влас­но­го бут­тя. Кож­на лю­ди­на праг­не ус­ві­до­ми­ти свій зв'язок з пред­ка­ми і пе­ре­да­ти цю ес­та­фе­ту ро­зу­му сво­їм на­щад­кам;

● пот­ре­ба в упо­доб­лен­ні. Лю­ди­на ін­стин­ктив­но шу­кає сис­те­ми орієнта­ції, праг­не бу­ти схо­жою на якийсь іде­аль­ний для се­бе взі­рець.

Бі­оло­гіч­не різ­но­ма­ніт­тя люд­ства ста­нов­лять усі людсь­кі ра­си, суб­ра­си, по­пу­ля­ційно-ет­ніч­ні гру­пи, на­ції і на­род­нос­ті. Ця бі­оріз­но­ма­ніт­ність – ос­но­ва стійкос­ті людсь­кої по­пу­ля­ції на пла­не­ті.

Ін­тег­раль­но ін­ди­ві­ду­аль­ність лю­ди­ни виз­на­чається її кон­сти­ту­цією. Кон­сти­ту­ція – це стійка ос­но­во­по­лож­на сис­те­ма ін­ди­ві­ду­аль­нос­ті лю­ди­ни, яка охоп­лює всі склад­нос­ті фе­но­ти­пу, за­ле­жить, на­сам­пе­ред, від ге­но­ти­пу та впли­ву зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща. Кон­сти­ту­ція ха­рак­те­ри­зується стійкіс­тю, асо­­ційова­ніс­тю з усі­ма про­ява­ми ре­ак­тив­нос­ті, ме­та­бо­ліз­му, ста­те­вим ди­мор­фіз­мом, тем­па­ми он­то­ге­не­зу, тем­пе­ра­мен­том, со­ці­аль­ніс­тю по­ве­дін­ки, пси­хі­ки, мис­лен­ня, ста­ту­су ор­га­ніз­му і фор­му­ван­ня осо­бис­тос­ті (Доб­ро­ти­на, 1999).

Ви­нят­ко­во ге­не­тич­не бі­оріз­но­ма­ніт­тя лю­ди­ни ви­яв­ляється в гор­мо­наль­ній адап­та­ції, імун­но­му ста­ту­сі, нес­пе­ци­фіч­ній ре­ак­тив­нос­ті, різ­них фер­мен­та­тив­них про­це­сах, по­лі­мор­фнос­ті і ге­те­ро­зи­гот­нос­ті біл­ко­вих ло­ку­сів.

У своєму уяв­лен­ні про фе­но­мен лю­ди­ни В.П. Каз­на­чеєв і Є.О. Спі­рін (1991) ви­ді­ли­ли трі­аду фун­да­мен­таль­них ви­мі­рів. Спи­ра­ючись на ос­тан­ні дос­лі­джен­ня і до­сяг­нен­ня сус­піль­них і при­род­них на­ук, про­ана­лі­зуємо їх.

Прог­рес людсь­ко­го ро­ду ба­зується на уні­вер­саль­ній мож­ли­вос­ті все­біч­но­го роз­вит­ку його со­ці­аль­ної сут­нос­ті, пе­ре­ду­мо­вою якої є спе­ці­фіч­но людсь­кі і вод­но­час со­ці­аль­но нес­пе­ці­алі­зо­ва­ні бі­оло­гіч­ні ос­но­ви. І в цьому від­но­шен­ні ве­ли­ке зна­чен­ня ма­ють пи­тан­ня ста­нов­лен­ня лю­ди­ни як ін­ди­ві­да і осо­бис­тос­ті (Ми­ки­тюк та ін., 2004).

Ін­ди­від (особ­ли­ва) – кож­ний ок­ре­мий ор­га­нізм, еле­мен­тар­на оди­ни­ця жит­тя. Ін­ди­ві­ду влас­ти­ві всі оз­на­ки ви­ду, до яко­го він на­ле­жить, а та­кож свої мор­фо­ло­гіч­ні й фі­зі­оло­гіч­ні особ­ли­вос­ті, що від­різ­ня­ють його від ін­ших ін­ди­ві­дів то­го са­мо­го ви­ду. Ін­ди­від – мор­фо­фі­зі­оло­гіч­на оди­ни­ця, яка по­хо­дить від од­нієї зи­го­ти, про­дукт роз­вит­ку жит­тя у взаємо­дії з се­ре­до­ви­щем.

По­нят­тя "ін­ди­від" іс­тот­но від­різ­няється від по­нят­тя "осо­бис­тість".

Осо­бис­тість – ди­на­міч­на, від­нос­но стійка ці­ліс­на сис­те­ма ін­те­лек­ту­аль­них, со­ці­аль­но-куль­тур­них і мо­раль­но-вольо­вих якос­тей лю­ди­ни, ви­ра­же­них в ін­ди­ві­ду­аль­них особ­ли­вос­тях її сві­до­мос­ті і ді­яль­нос­ті (Реймерс, 1990).

Осо­бис­тіс­тю не на­ро­джу­ють­ся, а ста­ють. Осо­бис­тість виз­на­чається осо­бис­тим ду­хов­ним рів­нем, да­ною сис­те­мою сус­піль­них від­но­син, куль­тур­ною і бі­оло­гіч­ни­ми особ­ли­вос­тя­ми ін­ди­ві­да. Особ­ис­тість од­но­час­но є про­дук­том, об'єктом і суб'єктом іс­то­рії. Роз­ви­ток осо­бис­тос­ті від­бу­вається в над­рах сус­піль­ства на фо­ні пев­но­го се­ре­до­ви­ща жит­тя лю­ди­ни. Це се­ре­до­ви­ще в про­це­сі со­ці­алі­за­ції осо­бис­тос­ті фор­мує в неї ком­плекс со­ці­аль­но-пси­хо­ло­гіч­них ус­та­но­вок (ста­нів схиль­нос­ті суб'єкта до пев­ної ак­тив­нос­ті у кон­крет­них си­ту­аці­ях). Від них за­ле­жить сві­тог­ляд осо­бис­тос­ті, у то­му чис­лі еко­ло­гіч­ний сві­тог­ляд, ус­ві­дом­лен­ня нею проб­лем при­ро­до­ко­ри­сту­ван­ня, охо­ро­ни при­ро­ди і нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща (Реймерс, 1990).

Лю­ди­ну як осо­бис­тість ха­рак­те­ри­зу­ють та­кі ри­си: ха­рак­тер ("пси­хо­ло­гіч­ний склад"), ін­ди­ві­ду­аль­ність, тем­пе­ра­мент (ди­на­мі­ка пси­хіч­ної ді­яль­нос­ті), твор­чі здіб­нос­ті, со­ці­аль­ність (по­тяг до сус­піль­но­го об'єднан­ня в ха­рак­те­рі по­ве­дін­ки), суб'єктив­ність (у під­хо­ді до піз­нан­ня сві­ту й са­мо­піз­нан­ня, ці­ліс­ність).

Ро­зу­мін­ня лю­ди­ни мож­ли­ве тіль­ки за виз­нан­ня її ін­ди­ві­ду­аль­но­с­ті, пер­сон­а­лі­за­ції. Ін­ди­ві­ду­аль­ність лю­ди­ни – це ін­ди­ві­ду­аль­ні особ­ли­вос­ті по­ве­дін­ки, сві­до­мос­ті, ду­хов­них ха­рак­те­рис­тик.

Сут­ність лю­ди­ни у дійснос­ті є ан­сам­блем усіх сус­піль­них від­но­син, а ко­жен ін­ди­від є пер­со­ні­фі­ка­цією усіх сус­піль­них від­но­син.

Ін­ди­ві­д мо­же ре­алі­зу­ва­тись як людсь­ка осо­бис­тість ли­ше то­ді, ко­ли він всту­пає у взаємо­дію з ін­шою людсь­кою осо­бис­тіс­тю. Взаємозв'язок "я-ти" пок­ла­де­но в ос­но­ву людсь­кос­ті як та­кої. Іс­ну­ван­ня ін­ди­ві­да як дис­крет­но­го й ізольо­ва­но­го ут­во­рен­ня не­мож­ли­ве. Свої знан­ня, ро­зу­мін­ня, по­чут­тя лю­ди­на мо­же ви­ра­зи­ти як ін­ди­від ли­ше ін­ди­ві­ду, що та­кож зда­тен ро­зу­мі­ти, зна­ти, від­чу­ва­ти (Бич­ко та ін., 1993).

Ін­ди­від – уні­каль­не сот­во­рін­ня Бо­же, оди­ни­ця со­ці­уму, са­мос­тійний осе­ре­док куль­ту­ри. Ці де­тер­мі­нан­ти ін­ди­ві­да своєрід­но поєдну­ють­ся. Своєю чер­гою, їх взаємо­до­пов­нен­ня (кос­мо­су, со­ці­уму, сфе­ри куль­ту­ри) і спів­від­но­шен­ня зу­мов­лю­ють ви­ник­нен­ня ці­ліс­нос­ті люд­ства як ро­ду, як мно­жи­ни лю­дей. Тіль­ки у со­ці­аль­ній сис­те­мі фор­му­ють­ся все­біч­ні й дос­тат­ні га­ран­ти ін­ди­ві­ду­аль­но­го іс­ну­ван­ня, які ви­яв­ля­ють се­бе що­до всіх чин­ни­ків життєвої по­яви та від­тво­рен­ня лю­ди­ни.

Тіль­ки ін­ди­від є ос­но­вою змі­ни сус­піль­ства, будь-яко­го со­ці­аль­но­го пос­ту­пу. Ре­алі­за­ція но­вої но­ос­фер­ної стра­те­гії роз­вит­ку ци­ві­лі­за­ції пот­ре­бує фор­му­ван­ня ін­ди­ві­ду­алі­за­ції кож­ної особ­ис­тос­ті, особ­ли­во па­сі­онар­них осо­бис­тос­тей (за Л.М. Гу­мільо­вим). Не­об­хід­не виз­нан­ня кож­ної лю­ди­ни Осо­бис­тіс­тю, яка обов'яз­ко­во по­вин­на роз­ви­ну­ти­ся і від­бу­ти­ся.

Ці­ліс­ність – ор­га­ні­за­ція осо­бис­тос­ті з усі­ма її ду­хов­ни­ми і пси­хо­со­ці­аль­ни­ми ха­рак­те­рис­ти­ка­ми, які да­ють змо­гу за­без­пе­чи­ти від­нос­ну єдність у по­ве­дін­ці осо­бис­тос­ті в умо­вах, що змі­ню­ють­ся. Ви­ді­ля­ють фі­зич­ну, пси­хіч­ну, мо­раль­ну і ду­хов­ну ці­ліс­ність лю­ди­ни як пси­хо­бі­осо­ці­аль­ної іс­то­ти. Під фі­зич­ною ці­ліс­ніс­тю ро­зу­мі­ють су­куп­ність єди­ної струк­тур­но-фун­кці­ональ­ної сис­те­ми, яка скла­дається з різ­них ор­га­нів і фі­зі­оло­гіч­них фун­кцій і за­без­пе­чує фун­кці­ону­ван­ня лю­ди­ни. Пси­хіч­на ці­ліс­ність – це на­бір ба­гатьо­х спо­со­бів по­ве­дін­ки, ко­ли ін­ди­ві­ди різ­нять­ся між со­бою пос­лі­дов­ніс­тю по­ве­дін­ки. Мо­раль­на ці­ліс­ність – це су­куп­ність норм і пра­вил по­ве­дін­ки лю­ди­ни у сус­піль­стві, став­лен­ня до ін­ших осо­бис­тос­тей. Во­на є ос­но­вою осо­бис­тос­ті, по­лі­тич­ної та со­ці­аль­ної сво­бо­ди і прав лю­ди­ни у сус­піль­стві, її гід­нос­ті (Ми­ки­тюк та ін., 2004). Ду­хов­на ці­ліс­ність – це без­за­пе­реч­ний, бе­зу­мов­ний, пос­тійний зв'язок лю­ди­ни з Бо­гом.

Чо­ти­ри ос­нов­них тем­пе­ра­мен­ти – сан­гві­ніч­ний, хо­ле­рич­ний, флег­ма­тич­ний і ме­лан­хо­ліч­ний – бу­ло ви­ді­ле­но ще за ча­сів Гі­пок­ра­та. Пси­хо­ло­гіч­на ха­рак­те­рис­ти­ка ти­пів тем­пе­ра­мен­ту лю­ди­ни виз­на­чається та­ки­ми влас­ти­вос­тя­ми: сен­зи­тив­ніс­тю, ре­ак­тив­ніс­тю, ак­тив­ніс­тю, спів­від­но­шен­ням ре­ак­тив­нос­ті і ак­тив­нос­ті, тем­пом ре­ак­ції, плас­тич­ніс­тю і ви­гід­ніс­тю, екстра­вер­сією та ін­тро­вер­сією, емо­ційною збуд­ли­віс­тю.

Крім ви­ді­ле­них ва­рі­ан­тів ди­на­міч­нос­ті про­це­сів ви­щої нер­во­вої сис­те­ми, за­галь­них для лю­ди­ни і тва­рин, І.П. Пав­лов обґрун­ту­вав на­яв­ність су­то людсь­ких ти­пів – ху­дожньо­го, мис­ле­но­го.

Ні­мець­кий пси­хі­атр Е. Креч­мер вста­но­вив зв'язок між бу­до­вою ті­ла, ан­тро­по­мет­рич­ни­ми да­ни­ми, ста­ту­рою і ти­пом ха­рак­те­ру, ре­агу­ван­ня (пси­хо­со­ма­ти­пи); ви­ді­лив три го­лов­них пси­хо­со­ма­ти­пи лю­ди­ни – ас­те­ніч­ний, ат­ле­тич­ний і пік­ніч­ний.

М.Ф. Реймерс (1990) дає виз­на­чен­ня пот­ре­бам лю­ди­ни: 1) пот­ре­би в чо­му-не­будь для під­три­ман­ня життєді­яль­нос­ті ор­га­ніз­му, людсь­кої осо­бис­тос­ті, со­ці­аль­них груп і сус­піль­ства в ці­ло­му; 2) стан ін­ди­ві­да, який ство­рюється, не­об­хід­ність в об'єктах, що пот­ріб­ні для його іс­ну­ван­ня та роз­вит­ку і є дже­ре­лом його ак­тив­нос­ті. Пот­ре­би лю­ди­ни ре­гу­лю­ють її по­ве­дін­ку, виз­на­ча­ють спря­мо­ва­ність мис­лен­ня, по­чут­тів і во­лі. Пот­ре­би лю­ди­ни ви­хо­дять з її бі­осо­ці­аль­ної струк­ту­ри, за­ле­жать від се­ре­до­ви­ща жит­тя, а та­кож ба­га­то в чо­му виз­на­ча­ють­ся про­це­сом ви­хо­ван­ня.

Заз­на­че­ний ви­ще­ ав­тор ви­ді­ляє шість ос­нов­них груп пот­реб лю­ди­ни:

● бі­оло­гіч­ні пот­ре­би (ана­то­мо-фі­зі­оло­гіч­ні) – гру­па пот­реб лю­ди­ни, яка обу­мов­лює ви­жи­ван­ня і збе­ре­жен­ня фі­зич­но­го здо­ров'я;

● ети­ло­го-по­ве­дін­ко­ві (пси­хо­ло­гіч­ні) пот­ре­би – ве­ли­ка гру­па пот­реб лю­ди­ни, які обу­мов­лю­ють її ду­шев­ний спо­кій. Пе­ред­ба­чає як низ­ку умов прос­то­ро­вої ізо­ля­ції і, нав­па­ки, спіл­ку­ван­ня з ін­ши­ми людь­ми, так і гру­пу чин­ни­ків зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща (зву­ки, кольо­ри, стан по­го­ди, ар­хі­тек­тур­ні фор­ми то­що);

● со­ці­аль­ні пот­ре­би – гру­па пот­реб, які за­без­пе­чу­ють со­ці­аль­ний та ду­хов­ний ком­форт лю­ди­ни (гро­мадсь­кі сво­бо­ди, впев­не­ність у зав­трашньо­му дні, мож­ли­вість спіл­ку­ван­ня з людь­ми своєї со­ці­аль­ної гру­пи, мож­ли­вість ко­рис­ту­ва­ти­ся куль­тур­ни­ми ­цін­нос­тя­ми, за­без­пе­че­ність жит­лом та ін.);

● ет­ніч­ні пот­ре­би – гру­па пот­реб, зу­мов­ле­на не­об­хід­ніс­тю за­без­пе­чен­ня са­мос­тійнос­ті ет­но­су, його іс­ну­ван­ня і роз­вит­ку;

● тру­до­ві­ пот­ре­би – гру­па пот­реб, які за­без­пе­чу­ють еко­ло­го-со­ці­аль­но-еко­но­міч­ну адап­та­цію лю­ди­ни до умов при­род­но­го і со­ці­аль­но-еко­но­міч­но­го се­ре­до­ви­ща з ура­ху­ван­ням її ін­ди­ві­ду­аль­них на­хи­лів та сі­мейних тра­ди­цій;

● еко­но­міч­ні пот­ре­би – гру­па пот­реб лю­ди­ни що­до за­без­пе­чен­ня ма­те­рі­аль­ної мож­ли­вос­ті в ме­жах ба­жа­ної ін­ди­ві­ду­умом якос­ті жит­тя.

Є.П. Же­лі­бо зі спі­вав­то­ра­ми (2001) да­ють та­ку кла­си­фі­ка­цію пот­реб лю­ди­ни:

● фі­зі­оло­гіч­ні і сек­су­аль­ні – від­тво­рю­валь­ні фун­кції, хар­чу­ван­ня, ди­хан­ня, одяг, жит­ло, від­по­чи­нок;

● ек­зис­тен­ці­аль­ні – без­пе­ка сво­го іс­ну­ван­ня, впев­не­ність у зав­трашньо­му дні, ста­біль­ність сус­піль­ства, га­ран­то­ва­ність пра­ці;

● со­ці­аль­ні – на­леж­ність до ко­лек­ти­ву, гру­пи чи спіль­нос­ті, мож­ли­вість спіл­ку­ва­ти­ся, тур­бо­та про ін­ших та ува­га до се­бе, участь у спіль­ній тру­до­вій ді­яль­нос­ті;

● прес­тиж­ні – по­ва­га з бо­ку ін­ших та ува­га до се­бе, участь у спіль­ній тру­до­вій ді­яль­нос­ті;

● прес­тиж­ні – по­ва­га з бо­ку ін­ших, їх виз­нан­ня та ви­со­ка оцін­ка сво­їх якос­тей, про­су­ван­ня по служ­бі і ви­со­кий ста­тус у сус­піль­стві;

● осо­бис­тіс­ні – мож­ли­вість са­мо­ви­ра­жен­ня і ма­со­ре­алі­за­ції як ори­гі­наль­ної, твор­чої осо­бис­тос­ті;

● ду­хов­ні – по­шук Бо­га, пот­ре­ба в но­вих знан­нях про світ, са­мо­піз­нан­ня, за­лу­чен­ня до на­ук, мис­тецтв то­що.

Пер­ші дві гру­пи є пер­вин­ни­ми і вро­дже­ни­ми, чо­ти­ри ін­ші – на­бу­ти­ми.

Пе­ре­лі­че­ні гру­пи пот­реб не­од­на­ко­ві, пе­ре­бу­ва­ють в тіс­но­му зв'яз­ку між со­бою, не мо­жуть за­мі­ню­ва­ти од­на од­ну і при не­за­до­во­лен­ні мо­жуть вик­ли­ка­ти ста­ни дис­ком­фор­ту. Об­ме­жен­ня до ро­зум­но­го рів­ня пот­реб лю­ди­ни в її став­ле­нні до при­ро­ди є од­нією з го­лов­них умов оп­ти­мі­за­ції взаємо­дії сус­піль­ства з при­ро­дою.

Зас­нов­ник гу­ма­ніс­тич­ної пси­хо­ло­гії А. Мас­ло­у бу­дує та­ку ієрар­хію пот­реб лю­ди­ни (Гон­ча­рен­ко, 2003):

● фі­зі­оло­гіч­ні пот­ре­би (хар­чу­ван­ня, во­да, по­віт­ря);

● пот­ре­би в без­пе­ці (за­хи­ще­ність, ста­біль­ність);

● пот­ре­би у сто­сун­ках, лю­бо­ві, на­леж­нос­ті до гру­пи;

● пот­ре­би у по­ва­зі (схва­лен­ні, вдяч­нос­ті, виз­нан­ні, ком­пе­тен­тнос­ті);

● по­ря­док, спра­вед­ли­вість, кра­са (си­мет­рія);

● ког­ні­тив­ні та ес­те­тич­ні пот­ре­би;

● са­мо­ре­алі­за­ція.

Де­мог­раф Є.Л. Дарсь­кий (1979), нап­рик­лад, фун­да­мен­таль­ни­ми, уні­вер­саль­ни­ми на­зи­ває та­кі пот­ре­би, як ма­те­рі­аль­но-енер­ге­тич­ні, ін­фор­ма­ційно-дос­лід­ниць­кі і со­ці­аль­ної взаємо­дії, за­яв­ля­ючи, що особ­ли­вої пот­ре­би у ді­тях не іс­нує: ді­тей на­ро­джу­ють, щоб за­до­воль­ни­ти якісь ін­ші пот­ре­би". Ос­тан­ній те­зис обґрун­то­вується прик­ла­дом іс­ну­ван­ня жі­нок, які ні­ко­ли не на­ро­джу­ва­ли, але збе­рег­ли фі­зич­не і пси­хіч­не здо­ров'я; од­нак ана­ло­гіч­ним чи­ном, по­си­ла­ючись на "прик­лад" са­міт­ни­ків, мож­на за­пе­ре­чи­ти і пот­ре­бу у со­ці­аль­ній взаємо­дії. По­діб­ні прик­ла­ди свід­чать про те, що осо­бис­тіс­ні пот­ре­би мо­жуть не від­по­ві­да­ти сус­піль­ним: ок­ре­мі лю­ди справ­ді мо­жуть об­хо­ди­ти­ся без по­том­ства, але без роз­мно­жен­ня лю­дей сус­піль­ство пе­рес­та­ло б іс­ну­ва­ти.

Ет­ног­раф і куль­ту­ро­лог С.О. Ару­тю­нов (1979), з ін­шо­го бо­ку, ствер­джує, що од­нією з найваж­ли­ві­ших пот­реб лю­ди­ни є здо­бу­ван­ня прес­ти­жу; без цієї пот­ре­би на­чеб­то не мо­же іс­ну­ва­ти сус­піль­ство, а "лю­ди­на…вза­га­лі не мо­же бу­ти лю­ди­ною". Це та­кож да­ле­ко не без­спір­не: по­діб­ним чи­ном мож­на ствер­джу­ва­ти, що лю­ди­на не мо­же бу­ти лю­ди­ною без пот­ре­би в лю­бо­ві, без пот­ре­би у спів­чут­ті то­що.

Як ба­чи­мо, пот­ре­би лю­ди­ни ду­же різ­но­ма­ніт­ні і за­галь­ноп­рийня­тої кла­си­фі­ка­ції їх до­те­пер не­має. Од­ні ав­то­ри іг­но­ру­ють, на пер­ший пог­ляд, яв­но важ­ли­ві пот­ре­би, ін­ші, нав­па­ки, виз­на­ють ос­нов­ні пот­ре­би дру­го­ряд­ни­ми. Але нез­ва­жа­ючи на так­со­но­міч­ний по­ря­док, пот­ре­би є ос­но­вою життєза­без­пе­чен­ня лю­ди­ни як пси­хо­бі­осо­ці­аль­ної іс­то­ти.

Прак­тич­не зав­дан­ня

Під­го­ту­ва­ти се­мі­нарсь­кі за­нят­тя на та­кі те­ми:

● "Уяв­лен­ня про лю­ди­ну у кон­цеп­ці­ях фі­ло­софсь­кої, ан­тро­по­софсь­кої на­ук та іс­ти­ни Сло­ва Бо­жо­го";

● " Спів­від­но­шен­ня бі­оло­гіч­но­го і ду­хов­но­го в лю­ди­ні".

Кон­трольні запитання

1.Оха­рак­те­ри­зуйте ос­нов­ні ви­мі­ри та влас­ти­вос­ті бі­оп­си­хо­со­ці­аль­но­го фе­но­ме­на лю­ди­ни за В.П. Каз­на­чеєвим і Є.О. Спі­рі­ним.

2. Роз­крийте сут­ність та по­рів­няйте фі­ло­софсь­ко-етич­ні кон­цеп­ції про но­ос­фе­ру В.І. Вер­надсь­ко­го і П. Тейяра де Шар­де­на.

3. У чо­му по­ля­гає фі­ло­со­фія кос­мі­ніз­му? Про­ана­лі­зуйте ідеї кос­мі­ніз­му Г.С. Ско­во­ро­ди, М.Г. Хо­лод­но­го, К.Е. Ці­ол­ковсь­ко­го.

4. Що ви знаєте про енер­го­ін­фор­ма­ційний прос­тір Всес­ві­ту та пси­хо­фі­зич­ні зв'яз­ки у сис­те­мі "Зем­ля-Лю­ди­на-Кос­мос"?

5. Яку бу­до­ву має та які фун­кції ви­ко­нує біоенер­го­ін­фор­ма­ційна сис­те­ма лю­ди­ни?

6. Як взаємо­ді­ють у лю­ди­ні бі­оло­гіч­не і со­ці­аль­не?

7. Наз­віть ос­нов­ні пот­ре­би лю­ди­ни.

8. Які ме­ха­ніз­ми пок­ла­де­но в ос­но­ву еко­ло­гіч­ної адап­та­ції лю­ди­ни?

За­нят­тя 3. Се­ре­до­ви­ще іс­ну­ван­ня лю­ди­ни

Ме­та ро­бо­ти: вив­чи­ти по­нят­тя та сис­те­му "лю­ди­на – життєве се­ре­до­ви­ще", ком­по­нен­ти життєво­го се­ре­до­ви­ща лю­ди­ни.

Ос­нов­ні по­нят­тя: со­ці­аль­ні спіль­но­ти, життєве се­ре­до­ви­ще, еко­ло­гіч­на не­без­пе­ка, ін­ди­ві­ду­аль­ність, ці­ліс­ність, пси­хо­со­ма­то­ти­пи лю­ди­ни, еко­ло­гіч­на ні­ша лю­ди­ни.

Ре­ко­мен­до­ва­на лі­те­ра­ту­ра: [ 25, 31, 37, 38, 42 ].

На до­по­мо­гу сту­ден­ту

В еко­ло­гії під по­нят­тям "се­ре­до­ви­ще" ро­зу­мі­ють су­куп­ність при­род­них тіл і явищ, з яки­ми ор­га­нізм пе­ре­бу­ває у пря­мих чи опо­се­ред­ко­ва­них взаємо­від­но­си­нах.

Сис­те­ма "лю­ди­на-життєве се­ре­до­ви­ще" є склад­ною сис­те­мою в то­му ро­зу­мін­ні, що до неї, заз­ви­чай, вхо­дить ве­ли­ка кіль­кість змін­них, між яки­ми іс­нує ве­ли­ка кіль­кість зв'яз­ків. Ві­до­мо, що чим біль­ше змін­них та зв'яз­ків, чим важ­че ці зв'яз­ки під­да­ють­ся ма­те­ма­тич­ній об­роб­ці і ви­ве­ден­ню уні­вер­саль­них за­ко­нів. Склад­ність вив­чен­ня сис­те­ми "лю­ди­на-життєве се­ре­до­ви­ще" зу­мов­люється та­кож і тим, що ця сис­те­ма є ба­га­то­рів­не­вою, міс­тить у со­бі по­зи­тив­ні, не­га­тив­ні та го­ме­ос­та­тич­ні зво­рот­ні зв'яз­ки і має ба­га­то емер­джен­тних зв'яз­ків та ін., 2001).

Лю­ди­на є од­ним з еле­мен­тів заз­на­че­ної ви­ще­ сис­те­ми, в якій під тер­мі­ном "лю­ди­на" ро­зу­мі­ють не ли­ше од­ну іс­то­ту, ін­ди­від, а й гру­пу лю­дей, ко­лек­тив за­га­лом. Лю­ди в гло­баль­ній сис­те­мі "лю­ди­на-життєве се­ре­до­ви­ще" є скла­до­ви­ми со­ці­аль­ної спіль­но­ти. Со­ці­аль­на спіль­но­та – фор­ма со­ці­аль­ної взаємо­дії; ре­аль­но іс­ну­юча су­куп­ність лю­дей, об'єдна­них від­нос­но стійки­ми со­ці­аль­ни­ми зв'яз­ка­ми, від­но­си­на­ми, яка має спіль­ні оз­на­ки, умо­ви і спо­сіб жит­тя, ри­си сві­до­мос­ті, куль­ту­ри, що на­да­ють їй не­пов­тор­ної своєрід­нос­ті, ціль­нос­ті.

Ви­ді­ля­ють та­кі со­ці­аль­ні спіль­но­ти (за Же­лі­бо та ін., 2001):

а) гру­по­ві – кла­си, вер­стви, со­ці­аль­но-де­мок­ра­тич­ні гру­пи, про­фе­сійні гру­пи та ін.;

б) ма­со­ві – учас­ни­ки сус­піль­них ру­хів, ауди­то­рія гля­да­чів, лю­би­тельсь­кі об'єднан­ня та ін.;

в) со­ці­аль­но-ро­дин­ні – сім'я, рід, плем'я;

г) ет­ніч­ні – ет­нос, на­род­ність, на­ція, на­ці­ональ­на мен­ши­на;

д) со­ці­аль­но-те­ри­то­рі­аль­ні –меш­кан­ці жит­ло­вих бу­дин­ків, се­ла, району, міс­та, об­лас­ті, кра­їни.

Життєве се­ре­до­ви­ще – дру­гий еле­мент сис­те­ми "лю­ди­на-життєве се­ре­до­ви­ще", який є час­ти­ною Всес­ві­ту, де пе­ре­бу­ває або мо­же пе­ре­бу­ва­ти у да­ний час лю­ди­на і фун­кці­ону­ють сис­те­ми її життєза­без­пе­чен­ня (Же­лі­бо та ін., 2001).

Життєве се­ре­до­ви­ще лю­ди­ни скла­дається з чо­тирьо­х ком­по­нен­тів – влас­не при­род­но­го; пе­рет­во­ре­но­го лю­ди­ною при­род­но­го се­ре­до­ви­ща; се­ре­до­ви­ща, ство­ре­но­го лю­ди­ною, і со­ці­аль­но­го се­ре­до­ви­ща. Як ба­чи­мо, три пер­ших ком­по­нен­ти є при­род­ним се­ре­до­ви­щем, яке різ­ною мі­рою тран­сфор­мо­ва­не лю­ди­ною, чет­вер­те – со­ці­аль­не се­ре­до­ви­ще – при­та­ман­не тіль­ки лю­ди­ні. Роз­гля­не­мо їх більш де­таль­но.

1. Влас­не при­род­не се­ре­до­ви­ще ("пер­ша при­ро­да") – це се­ре­до­ви­ще, що ма­ло змі­не­не лю­ди­ною або змі­не­не нез­нач­но і не втра­ти­ло найваж­ли­ві­ших влас­ти­во­стей – здат­нос­ті до са­мо­від­нов­лен­ня і са­мо­ре­гу­лю­ван­ня. Влас­не при­род­не се­ре­до­ви­ще від­по­ві­дає то­му, що за­раз на­зи­ва­ють "еко­ло­гіч­ним прос­то­ром". Сьогод­ні цей прос­тір займає третю час­ти­ну су­ші, але він ду­же швид­ко ско­ро­чується. Тре­ба заз­на­чи­ти, що це ма­ло­ос­воєні і ма­лоп­ри­дат­ні для жит­тя лю­дей те­ри­то­рії (ви­со­ко­гір'я, льодо­ви­ки, тро­піч­ні лі­си, тун­дра, бо­ ре­аль­ні лі­си та за­бо­ло­че­ні те­ри­то­рії на пів­но­чі то­що). За ок­ре­ми­ми ре­гі­она­ми ці прос­то­ри роз­по­ді­ле­ні так: Ан­тар­кти­да – майже 100 %, Пів­ніч­на Аме­ри­ка (в ос­нов­но­му Ка­на­да) – 37,5 %, кра­їни СНД – 33,6 %, Австра­лія і Оке­анія – 27,9 %, Аф­ри­ка – 27,5 %, Пів­ден­на Аме­ри­ка – 20,8 %, Азія – 13,6 % і Євро­па – тіль­ки 2,8 % (Во­рон­ков, 1999).

2. Се­ре­до­ви­ще, пе­рет­во­ре­не лю­ди­ною ("дру­га при­ро­да", ква­зі­се­ре­до­ви­ще), – це се­ре­до­ви­ще, яке вже дав­но втра­ти­ло здат­ність до са­мо­під­три­ман­ня. Сю­ди на­ле­жать куль­тур­ні лан­дшаф­ти. Для іс­ну­ван­ня це се­ре­до­ви­ще пот­ре­бує пе­рі­одич­них енер­го­вит­рат з бо­ку лю­ди­ни.

3. Се­ре­до­ви­ще, ство­ре­не лю­ди­ною ("тре­тя при­ро­да", ар­теп­ри­род­не се­ре­до­ви­ще), – це жит­ло­ві і ви­роб­ни­чі при­мі­щен­ня, про­мис­ло­ві ком­плек­си, за­бу­до­ва­ні час­ти­ни міст. Та­ке се­ре­до­ви­ще скла­ло­ся у про­це­сі тру­до­вої ді­яль­нос­ті лю­ди­ни і мо­же іс­ну­ва­ти тіль­ки за умо­ва­ми пос­тійних вит­рат енер­гії з її бо­ку, інак­ше во­но заз­нає руйна­ції. У ме­жах да­но­го се­ре­до­ви­ща різ­ко по­ру­ше­ні цик­ли кру­го­обі­гу ре­чо­вин, ти­по­вим є на­гро­ма­джен­ня від­хо­дів, ви­со­кий рі­вень заб­руд­нен­ня.

Се­ре­до­ви­ще, ство­ре­не лю­ди­ною, по­ді­ля­ють на по­бу­то­ве і ви­роб­ни­че.

По­бу­то­ве се­ре­до­ви­ще – це се­ре­до­ви­ще про­жи­ван­ня лю­ди­ни, яке міс­тить су­куп­ність жит­ло­вих бу­ді­вель, спо­руд спор­тив­но­го і куль­тур­но­го приз­на­чен­ня, а та­кож ко­му­наль­но-по­бу­то­вих ор­га­ні­за­цій і ус­та­нов. Па­ра­мет­ра­ми цього се­ре­до­ви­ща є роз­мір жит­ло­вої пло­щі на лю­ди­ну, сту­пінь елек­три­фі­ка­ції та га­зи­фі­ка­ції жит­ла, на­яв­ність цен­траль­но­го опа­лен­ня, хо­лод­ної і га­ря­чої во­ди, те­ле­фо­ні­за­ція, рі­вень гро­мадсь­ко­го тран­спор­ту то­що (Же­лі­бо та ін., 2001).

Ви­роб­ни­че се­ре­до­ви­ще – це се­ре­до­ви­ще, в яко­му лю­ди­на здійснює свою тру­до­ву ді­яль­ність. Во­но міс­тить ком­плекс під­приємств, ус­та­нов і ор­га­ні­за­цій, за­со­бів тран­спор­ту, ко­му­ні­ка­цій то­що. Ви­роб­ни­че се­ре­до­ви­ще ха­рак­те­ри­зується, пе­ре­ду­сім, па­ра­мет­ра­ми, які спе­ци­фіч­ні для кож­но­го ви­роб­ниц­тва і виз­на­ча­ють­ся його приз­на­чен­ням. Це вид про­дук­ції, яка ви­роб­ляється на ньому, об­ся­ги ви­роб­ниц­тва, кіль­кість пра­ців­ни­ків, про­дук­тив­ність пра­ці, енер­го­міс­ткість, си­ро­вин­на ба­за, від­хо­ди ви­роб­ниц­тва то­що. Крім цих па­ра­мет­рів, є та­кі, що виз­на­ча­ють умо­ви пра­ці та її без­пе­ку: за­га­зо­ва­ність; за­пи­ле­ність; ос­віт­ле­ність ро­бо­чих місць; рі­вень акус­тич­них ко­ли­вань, віб­ра­ції, іоні­зу­ючої ра­ді­ації, елек­тро­маг­ніт­но­го вип­ро­мі­ню­ван­ня; по­же­жо- та ви­бу­хо­не­без­печ­ність; на­яв­ність не­без­печ­но­го об­лад­нан­ня, за­со­бів за­хис­ту пра­ців­ни­ків, сту­пінь нап­ру­же­нос­ті пра­ці; пси­хо­ло­гіч­ний клі­мат та ба­га­то ін­ших (Же­лі­бо та ін., 2001).

Со­ці­аль­не (со­ці­аль­но-по­лі­тич­не) се­ре­до­ви­ще – охоп­лює со­ці­аль­ні взаємо­від­но­си­ни між людь­ми і ви­ни­кає внас­лі­док сус­піль­но­го жит­тя. Взаємо­від­но­си­ни ха­рак­те­ри­зу­ють життєді­яль­ність лю­ди­ни і по­ді­ля­ють­ся на еко­но­міч­ні, со­ці­аль­но-по­лі­тич­ні, іде­оло­гіч­ні, куль­тур­ні, по­бу­то­ві, сі­мейні та ін­ші. В їх ос­но­ву пок­ла­де­но ін­див­іду­аль­но-сус­піль­ні ін­те­ре­си і пот­ре­би лю­дей. Со­ці­аль­ні чин­ни­ки ма­ють не мен­ший вплив на лю­ди­ну, ніж заб­руд­нен­ня при­род­но­го се­ре­до­ви­ща. За­гос­трен­ня со­ці­аль­них кон­флік­тів мо­же вик­ли­ка­ти со­ці­аль­не нап­ру­жен­ня у сус­піль­стві, по­яву гос­трих су­пе­реч­нос­тей, над­зви­чайних си­ту­ацій со­ці­аль­но-по­лі­тич­но­го ха­ра­кте­ру, над­зви­чайних по­дій, що мо­жуть ста­но­ви­ти заг­ро­зу для гро­мадсь­кої без­пе­ки.

Лю­ди у про­це­сі життєді­яль­но­с­ті об'єдну­ють­ся у со­ці­аль­ні гру­пи. Со­ці­аль­на гру­па – це су­куп­ність пев­ної кіль­кос­ті лю­дей, об'єдна­них спіль­ни­ми ін­те­ре­са­ми чи спіль­ною спра­вою. Роз­різ­ня­ють та­кі со­ці­аль­ні гру­пи (за Же­лі­бо та ін., 2001):

а) ма­лі со­ці­аль­ні гру­пи – це гру­пи, що об'єдну­ють до де­кіль­кох де­сят­ків осіб: сім'я, пер­вин­ні ви­роб­ни­чі об'єднан­ня (бри­га­ди), су­сідсь­кі спіль­но­ти, друж­ні (то­ва­рись­кі) ком­па­нії, шкіль­ний клас, сту­дентсь­ка гру­па то­що;

б) се­ред­ні со­ці­аль­ні гру­пи – цим тер­мі­ном поз­на­ча­ють жи­те­лів од­но­го се­ла чи міс­та, пра­ців­ни­ків од­но­го за­во­ду, вик­ла­да­чів од­но­го нав­чаль­но­го зак­ла­ду то­що.

в) ве­ли­кі со­ці­аль­ні гру­пи – це чис­лен­ні об'єднан­ня лю­дей (до де­кіль­кох де­сят­ків і сот мільйонів) – кла­си, ет­ніч­ні спіль­но­ти (на­ція, на­род­ність, плем'я) ві­ко­ві гру­пи (мо­лодь, пен­сі­оне­ри), ста­те­ве об'єднан­ня (чо­ло­ві­ки, жін­ки).

Со­ці­аль­не се­ре­до­ви­ще опо­се­ред­ко­вується ін­ши­ми се­ре­до­ви­ща­ми, так са­мо як і во­ни опо­се­ред­ко­ву­ють­ся со­ці­аль­ним се­ре­до­ви­щем.

Є.П. Же­лі­бо зі спі­вав­то­ра­ми (2001) ви­ді­ля­ють та­кі сфе­ри сус­піль­но­го жит­тя:

а) ма­те­рі­аль­ну – охоп­лює про­це­си ма­те­рі­аль­но­го ви­роб­ниц­тва, роз­по­ді­лу, об­мі­ну, спо­жи­ван­ня;

б) со­ці­аль­но-по­лі­тич­ну – пе­ред­ба­чає со­ці­аль­ні та по­лі­тич­ні сто­сун­ки лю­дей у сус­піль­стві (кла­со­ві, на­ці­ональ­ні, гру­по­ві, між­дер­жав­ні то­що); са­ме ця сфе­ра охоп­лює та­кі яви­ща й про­це­си, як ре­во­лю­ція, ре­фор­ма, війна, кла­со­ва бо­роть­ба; у цій сфе­рі фун­кці­ону­ють та­кі со­ці­аль­ні ін­сти­ту­ти, як пар­тія, дер­жа­ва, гро­мадсь­кі ор­га­ні­за­ції;

в) ду­хов­ну – це ши­ро­кий ком­плекс ідей, пог­ля­дів, пе­ре­ко­нань, уяв­лень та праг­нень, тоб­то весь спектр фор­му­ван­ня сві­до­мос­ті, тран­сфор­ма­ції її від од­нієї ін­стан­ції до ін­шої (за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції), пе­рет­во­рен­ня та ін­ди­ві­ду­аль­ний ду­хов­ний світ лю­ди­ни;

г) куль­тур­но-по­бу­то­ву – це та­кі яви­ща, як ви­роб­ниц­тво куль­тур­них цін­нос­тей, жит­тя сім'ї, по­бу­то­ві проб­ле­ми (ор­га­ні­за­ція від­по­чин­ку, віль­но­го ча­су), ос­ві­та, ви­хо­ван­ня то­що.

Зна­ючи про се­ре­до­ви­ще, яке ото­чує лю­ди­ну, мож­на зро­би­ти та­кі вис­нов­ки (за Во­рон­ко­вим, 1999):

а) з роз­вит­ком ци­ві­лі­за­ції та на­уко­во-тех­ніч­ним прог­ре­сом лю­ди­на все біль­ше ізо­лює се­бе від при­род­но­го се­ре­до­ви­ща; влас­не при­род­не се­ре­до­ви­ще нев­пин­но ско­ро­чується при роз­ши­рен­ні ін­ших сек­то­рів, і аб­со­лют­но ди­ко­го при­род­но­го се­ре­до­ви­ща на Зем­лі вже не­має;

б) лю­ди­на зму­ше­на ін­тен­сив­но прис­то­су­ва­ти­ся або до штуч­но змі­не­но­го се­ре­до­ви­ща ("дру­га при­ро­да"), або до штуч­но ство­ре­но­го се­ре­до­ви­ща ("тре­тя при­ро­да"); особ­ли­во ін­тен­сив­но збіль­шується за­леж­ність лю­ди­ни від со­ці­аль­но-пси­хо­ло­гіч­но­го і со­ці­аль­но-еко­но­міч­но­го се­ре­до­вищ;

в) не­об­хід­ні ве­ли­кі вит­ра­ти на збе­ре­жен­ня пер­шо­го і особ­ли­во на під­три­ман­ня дру­го­го і третьо­го се­ре­до­вищ, які не здат­ні до са­мо­ре­гу­лю­ван­ня;

г) су­то тех­но­ло­гіч­ні за­хо­ди (ма­ло­від­ход­не ви­роб­ниц­тво, зам­кне­ні цик­ли, ре­цик­лі­за­ція від­хо­дів, очис­ні спо­ру­ди то­що) не мо­жуть ви­рі­ши­ти проб­ле­му оп­ти­мі­за­ції взаємо­від­но­син лю­ди­ни і се­ре­до­ви­ща іс­ну­ван­ня, як­що не бу­де ви­рі­шу­ва­ти­ся ком­плекс пи­тань з охо­ро­ни пер­шої при­ро­ди та по­ліп­шен­ня со­ці­аль­но­го се­ре­до­ви­ща.

Найго­лов­ні­ши­ми за­ко­на­ми, що виз­на­ча­ють і ре­гу­лю­ють пра­во на от­ри­ман­ня еко­ло­гіч­ної ін­фор­ма­ції, є: За­галь­на Дек­ла­ра­ція прав лю­ди­ни; Кон­век­ція про дос­туп до ін­фор­ма­ції, участь гро­мадсь­кос­ті у прийнят­ті рі­шень і дос­туп до пра­во­суд­дя з пи­тань, що сто­су­ють­ся нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща (Ор­хус. Да­нія, 1998); Кон­сти­ту­ція Ук­ра­їни (стат­тя 50); За­кон Ук­ра­їни "Про охо­ро­ну нав­ко­лишньо­го при­род­но­го се­ре­до­ви­ща" (стат­тя 68); Вод­ний ко­декс Ук­ра­їни (стат­тя 110); За­кон Ук­ра­їни "Про охо­ро­ну ат­мос­фер­но­го по­віт­ря (стат­тя 44); Кри­мі­наль­ний ко­декс Ук­ра­їни (стат­тя 227-1); За­кон Ук­ра­їни "Про дер­жав­ну таємни­цю" (стат­тя 8); За­кон Ук­ра­їни "Про за­хист прав спо­жи­ва­чів" (стат­тя 23); За­кон Ук­ра­їни "Про ін­фор­ма­цію" (стат­тя 47); За­кон Ук­ра­їни "Про ви­ко­рис­тан­ня ядер­ної енер­гії та ра­ді­аційну без­пе­ку" (стат­тя 81); За­кон Ук­ра­їни "Про по­во­джен­ня з ра­діоак­тив­ни­ми від­хо­да­ми" (стат­тя 29); За­кон Ук­ра­їни "Про пес­ти­ци­ди і аг­ро­хі­мі­ка­ти " (стат­тя 20).

Кон­трольні запитання

1. Що ро­зу­мі­ють під пи­тан­ням "еко­ло­гіч­на ні­ша"?

2. Оха­рак­те­ри­зуйте еко­ло­гіч­ну ні­шу лю­ди­ни.

3. У чо­му по­ля­га­ють ос­нов­ні ком­по­нен­ти життєво­го се­ре­до­ви­ща?

4. Наз­віть ос­нов­ні ком­по­нен­ти життєво­го се­ре­до­ви­ща лю­ди­ни.

5. Що та­ке ур­ба­ні­за­ція і які чин­ни­ки її вик­ли­ка­ють?

6. По­рів­няйте міс­то і се­ло як ос­нов­ні ан­тро­по­еко­сис­те­ми. Які еко­ло­гіч­ні проб­ле­ми іс­ну­ють у су­час­них міс­тах і се­лах?

7. Як за­без­пе­чується у сві­ті та в Ук­ра­їні пра­во лю­ди­ни на еко­ло­гіч­но без­печ­не життєве се­ре­до­ви­ще?

За­нят­тя 4. По­пу­ля­ційна і де­мог­ра­фіч­на
ха­рак­те­рис­ти­ка люд­ства

Ме­та ро­бо­ти: вив­чи­ти ра­со­вий та ет­ніч­ний скла­д су­час­но­го люд­ства. Те­орії ви­ник­нен­ня рас. Струк­ту­ра і за­ко­но­мір­нос­ті іс­ну­ван­ня по­пу­ля­ції лю­ди­ни.

Ос­нов­ні по­нят­тя: ет­нос, плем'я, на­ція, етич­на еко­ло­гія, еко­ло­го-по­ве­дін­ко­ва сис­те­ма, якість жит­тя, ін­ди­ка­то­ри рів­ня жит­тя.

Ре­ко­мен­до­ва­на лі­те­ра­ту­ра: [ 20, 26, 27, 29, 33, 34, 56, 61, 63 ].

На до­по­мо­гу сту­ден­ту

Ет­нос – це особ­ли­вий вид спіль­нос­ті лю­дей, яка ут­во­ри­ла­ся і є особ­ли­вою фор­мою їхньо­го ко­лек­тив­но­го іс­ну­ван­ня. Ця спіль­но­та фор­мується й роз­ви­вається об'єктив­ним іс­то­рич­ним шля­хом, во­на не за­ле­жить від во­лі ок­ре­мих лю­дей, які її ста­нов­лять, і здат­на до стійко­го ба­га­то­ві­ко­во­го іс­ну­ван­ня внас­лі­док са­мо­відт­во­рен­ня. Ос­нов­ні якіс­ні ха­рак­те­рис­ти­ки ет­но­су – мо­ва, спе­ци­фіч­ні еле­мен­ти ма­те­рі­аль­ної та ду­хов­ної куль­ту­ри (зви­чаї, об­ря­ди, нор­ма по­ве­дін­ки), ре­лі­гія, са­мос­ві­до­мість. Ос­нов­ни­ми фор­ма­ми іс­ну­ван­ня ет­но­су, іден­ти­фі­ко­ва­ни­ми на сьогод­ні, є плем'я, на­род­ність, на­ція. Го­лов­ною умо­вою ви­ник­нен­ня ет­но­су є спіль­на те­орія (ет­ніч­ний аре­ал) та мо­ва. Ет­но­си мо­жуть ут­во­ри­ти­ся з різ­но­мов­них груп на­се­лен­ня (нап­рик­лад, у кра­їнах Аме­ри­ки). Ет­ніч­на са­мос­ві­до­мість є од­ним із найваж­ли­ві­ших ат­ри­бу­тів та мар­ке­ром ет­но­су; її ре­аль­ним ви­явом є ви­ко­рис­тан­ня спіль­ної са­мо­наз­ви (ет­но­ні­му), нап­рик­лад, ук­ра­їнсь­кий, ро­сійсь­кий, ні­мець­кий, фран­цузь­кий ет­нос (Євтух та ін., 2003).

Взаємо­дію ет­ніч­них уг­ру­по­вань з нав­ко­лиш­нім се­ре­до­ви­щем вив­чає ет­ніч­на еко­ло­гія. Ет­ніч­на еко­ло­гія – на­уко­ва дис­цип­лі­на, яка ви­ник­ла на сти­ку ет­ног­ра­фії з еко­ло­гією лю­ди­ни і має зо­ни пе­рек­рит­тя з ет­ніч­ною ге­ог­ра­фією, ет­ніч­ною ан­тро­по­ло­гією і ет­ніч­ною де­мог­ра­фією. Її зав­дан­ня по­ля­гає у вив­чен­ні особ­ли­вос­тей тра­ди­ційних сис­тем життєза­без­пе­чен­ня ет­ніч­них груп і ет­но­сів у ці­ло­му у при­род­них і со­ці­аль­но-куль­тур­них умо­вах їх іс­ну­ван­ня, а та­кож вплив сфор­мо­ва­них еко­ло­гіч­них взаємозв'яз­ків на здо­ров'я лю­дей; вив­чен­ня спе­ци­фі­ки ви­ко­рис­тан­ня ет­но­са­ми при­род­но­го се­ре­до­ви­ща та їх впли­ву на се­ре­до­ви­ще, тра­ди­цій ра­ці­ональ­но­го при­ро­до­ко­рис­ту­ван­ня і фун­кці­ону­ван­ня ет­но­еко­сис­тем.

Де­мог­ра­фіч­на си­ту­ація в Ук­ра­їні. Уп­ро­довж ос­тан­ніх шес­ти ро­ків на­се­лен­ня Ук­ра­їни ско­ро­ти­ло­ся на 1,5 млн. чо­ло­вік тіль­ки внас­лі­док про­це­сів де­по­пу­ля­ції. Це мож­на по­рів­ня­ти хі­ба що з рів­нем смер­тнос­ті під час го­ло­до­мо­ру 1932-1933 рр. ко­ли за­ги­ну­ло 3-6 млн. ук­ра­їн­ців; го­ло­до­мо­ру 1947 р., ко­ли кіль­кість по­мер­лих сяг­ну­ла 1 млн., та Дру­гої сві­то­вої війни, ко­ли за­ги­ну­ло 5,3 млн. ук­ра­їн­ців. За рів­нем смер­тнос­ті Ук­ра­їна вхо­дить до пер­шої де­сят­ки кра­їн у сві­ті.

Ще один ви­яв де­мог­ра­фіч­ної кри­зи – очі­ку­ва­не па­дін­ня три­ва­лос­ті жит­тя до без­пре­це­ден­тно низь­ко­го рів­ня для кра­їни, яка не пе­ре­бу­ває у ста­ні війни. Очі­ку­ва­на три­ва­лість жит­тя чо­ло­ві­ків змен­ши­ла­ся на 10-11 ро­ків, жі­нок – на 3-4 ро­ки. У 1996 р. се­ред­ня очі­ку­ва­на три­ва­лість жит­тя до­рів­ню­ва­ла 61,1 ро­ку для чо­ло­ві­ків і 72,8 ро­ку – для жі­нок. Зрос­тан­ня роз­ри­ву між очі­ку­ва­ною три­ва­ліс­тю жит­тя чо­ло­ві­ків і жі­нок є ще од­ним по­каз­ни­ком по­гір­шен­ня ста­ну здо­ров'я та де­мог­ра­фіч­ної си­ту­ації у кра­їні. Бі­оло­гіч­ний роз­рив між три­ва­ліс­тю жит­тя жі­нок та чо­ло­ві­ків ста­но­вить 3-4 ро­ки. В Ук­ра­їні цей роз­рив під­ви­щив­ся з 9,7 ро­ку у 1991 ро­ці до 11,2 ро­ку у 1996 ро­ці. Роз­рив у більш як 10 ро­ків за­раз спос­те­рі­гається на всій те­ри­то­рії Ук­ра­їни. Та­ка циф­ра за­реєстро­ва­на у 17 об­лас­тях Ук­ра­їни, у 11 ре­гі­онах цей по­каз­ник на­віть ви­щий.

Нас­лід­ки Чор­но­бильсь­кої ава­рії знач­но впли­ну­ли на стан здо­ров'я на­се­лен­ня. Для прик­ла­ду візь­ме­мо та­кий факт: майже 150 тис. осіб, біль­ше по­ло­ви­ни з них – ді­ти, ма­ють пе­ре­ви­щен­ня вміс­ту свин­цю в щи­то­вид­ній за­ло­зі. Зах­во­рю­ва­ність на рак щи­то­вид­ної за­ло­зи над­зви­чайно зрос­ла з 1990 р. Найбільш по­ши­ре­на во­на у Ки­ївсь­кій, Жи­то­мирсь­кій, Чер­кась­кій, Чер­ні­гівсь­кій та Рів­ненсь­кій об­лас­тях. У 1981-1985 рр. бу­ло за­реєстро­ва­но ли­ше 25 ви­пад­ків ра­ку щи­то­вид­ної за­ло­зи, а за пе­рі­од 1986-2006 р. про­опе­ро­ва­но вже біль­ше 1000 ді­тей. Та­ким чи­ном, маємо під­ви­щен­ня зах­во­рю­ва­нос­ті на рак щи­то­вид­ної за­ло­зи се­ред ді­тей у 40-50 ра­зів. Ді­ти, яким під час Чор­но­бильсь­кої ка­тас­тро­фи бу­ло 5-6 ро­ків, – найбільш ураз­ли­ва гру­па на­се­лен­ня. Ук­ра­їна по­сі­дає дру­ге міс­це у сві­ті піс­ля Бі­ло­ру­сії за рів­нем зах­во­рю­ва­нос­ті на рак щи­то­вид­ної за­ло­зи (Ро­ма­нець, 1998).

За да­ни­ми дов­гос­тро­ко­во­го мо­ні­то­рин­гу (1980-2006), он­ко-епі­де­мі­оло­гіч­на си­ту­ація в Ук­ра­їні та в ок­ре­мих її ре­гі­онах ха­рак­те­ри­зується без­пе­рер­вним зрос­тан­ням рів­ня он­ко­ло­гіч­ної зах­во­рю­ва­нос­ті на­се­лен­ня. Так, як­що у 1980 р. кіль­кість упер­ше за­реєстро­ва­них он­ко­ло­гіч­них хво­рих ста­но­ви­ла 238,3 на 100 тис. чол. на­се­лен­ня, то у 2006 р. – 509,4 на 100 тис. чол. на­се­лен­ня, тоб­то аб­со­лют­ний при­ріст по­каз­ни­ка пе­ре­ви­щу­вав 30 % (45 % – для чо­ло­ві­ків і 27,8 % – для жі­нок).

У стан­дар­тних по­каз­ни­ках (стан­дарт сві­то­вий) тем­пи зрос­тан­ня по­каз­ни­ків зах­во­рю­ва­нос­ті ниж­чі і не пе­ре­ви­щу­ють для чо­ло­ві­ків 26 %, для жі­нок – 21 %.

Жін­ки ста­нов­лять майже 54 % на­се­лен­ня Ук­ра­їни, тоб­то біль­ше 27 млн. 482 тис. Смерть, спри­чи­не­на ра­ко­вим зах­во­рю­ван­ням, по­сі­дає дру­ге міс­це піс­ля сер­це­во-су­дин­них зах­во­рю­вань у струк­ту­рі смер­тнос­ті се­ред жі­нок (30,7 %). 7800 жі­нок по­мер­ло від ра­ку реп­ро­дук­тив­них ор­га­нів у 2005 р.; 76,6 тис. но­вих ви­пад­ків ра­ку за­реєстро­ва­но се­ред жі­нок у 2006 р. Зах­во­рю­ва­ність на рак мо­лоч­ної за­ло­зи ос­тан­ні­ми ро­ка­ми под­во­їла­ся. Що­го­ди­ни од­на жін­ка в Ук­ра­їні по­ми­рає від ра­ку мо­лоч­ної за­ло­зи. Дві жін­ки з кож­них трьо­х ма­ють змі­ни мо­лоч­ної за­ло­зи пе­ред­ра­ко­во­го ха­рак­те­ру; 10-15 % з них при­ре­че­ні на рак.

Усьо­го в Ук­ра­їні за­реєстро­ва­но 741545 хво­рих на рак. Що­ро­ку реє­стру­ється 169 тис. но­вих ви­пад­ків зах­во­рю­ван­ня. 60-70 % на­се­лен­ня має ге­не­тич­ну схиль­ність до роз­вит­ку ра­ко­во­го зах­во­рю­ван­ня, але офі­ційно це не виз­на­но нас­лід­ком Чор­но­бильсь­кої ка­тас­тро­фи.

Ін­шим по­каз­ни­ком де­мог­ра­фіч­ної кри­зи є ско­ро­чен­ня рів­ня на­ро­джу­ва­нос­ті: з 630,8 тис. у 1991 р. до 267,2 тис. у 2006 р., тоб­то майже на 25 %. Та­кий рі­вень на­ро­джу­ва­нос­ті не за­без­пе­чує прос­то­го від­тво­рен­ня на­се­лен­ня. Сьогод­ні Ук­ра­їна на­ле­жить до гру­пи євро­пейсь­ких кра­їн з найниж­чим рів­нем на­ро­джу­ва­нос­ті, по­ряд з Іс­па­нією, Іта­лією, Бол­га­рією і Ро­сією.

Го­лов­ною при­чи­ною зни­жен­ня рів­ня на­ро­джу­ва­нос­ті є ка­тас­тро­фіч­но по­га­ний стан реп­ро­дук­тив­но­го здо­ров'я на­се­ле­ння, зок­ре­ма жі­нок. Да­ні ме­дич­них дос­лі­джень де­монстру­ють, що 70 % ва­гіт­них жі­нок ма­ють аку­шерсь­ку та ін­ші па­то­ло­гії. Се­ред них 27,9 %, згід­но з офі­ційни­ми да­ни­ми, хво­рі­ють на ане­мію; 8,1 % – на піз­ній ток­си­коз; 5 % ма­ють сер­це­во-су­дин­ні зах­во­рю­ван­ня; 7,6 % – зах­во­рю­ван­ня се­чос­та­те­вої сис­те­ми.

Рі­вень пе­ред­час­них по­ло­гів під­ви­щив­ся з 4,9 % у 1992 р. до 7,2 % у 2005 р. Кіль­кість па­то­ло­гіч­них по­ло­гів та мер­тво­на­ро­дже­них та­кож зрос­тає. Смер­тність ма­те­рів ся­гає 33,6 % на 100000 жи­во­на­ро­дже­них ді­тей, тоб­то у 2 ра­зи пе­ре­ви­щує рі­вень, виз­на­че­ний ВО­ОЗ як при­пус­ти­мий до 2000 р.

Та­ким чи­ном, не ди­вує, що за да­ни­ми дос­лі­джен­ня НДІ аку­шер­ства та гі­не­ко­ло­гії Ук­ра­їни, 70 % ді­тей на­ро­джу­ють­ся з від­хи­лен­ням у здо­ров'ї. Як­що по­ди­ви­ти­ся на цей факт з пог­ля­ду здо­ров'я на­ції, тіль­ки 30 % ді­тей на­ро­джу­ють­ся здо­ро­ви­ми і тіль­ки 20 % із них збе­рі­га­ють здо­ров'я до за­кін­чен­ня се­редньої шко­ли.

Згід­но з да­ни­ми Мі­ніс­тер­ства охо­ро­ни здо­ров'я, кіль­кість здо­ро­вих ді­тей змен­ши­ла­ся з 23 % у 1988 ро­ці до 5 % у 2005-2006 рр.

Вплив Чор­но­би­ля на стан нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща та здо­ров'я лю­ди­ни оче­вид­ний. Мож­на вва­жа­ти до­ве­де­ним, що три­ва­ле ура­жен­ня низь­ки­ми до­за­ми ра­ді­ації спри­чи­няє па­то­ло­гіч­ні змі­ни в ор­га­ніз­мі лю­ди­ни: вик­ли­кає сер­це­во-су­дин­ні зах­во­рю­ван­ня, ут­во­рен­ня зло­якіс­них пух­лин, ура­жен­ня щи­то­вид­ної за­ло­зи, ді­абет, ас­тму, зни­жен­ня іму­ні­те­ту то­що (Бо­бильо­ва, 1998; Нес­те­рен­ко, 1998; Сер­дюк, 1998).

Тре­ба заз­на­чи­ти, що се­ред­ній вік ме­но­па­узи в ук­ра­їнсь­ких жі­нок ста­но­вить 47,4 ро­ку і є ниж­чим за се­ред­ній в Євро­пі – 51,4 ро­ку. Од­ним із чин­ни­ків, що ма­ють кри­тич­ний вплив на рі­вень ста­рін­ня жі­но­чо­го на­се­лен­ня, вва­жа­ють під­ви­ще­ну ра­ді­ацію (По­по­роз­нюк, 1997).

Три­вож­ним сим­пто­мом для Ук­ра­їни є зрос­тан­ня рів­ня зах­во­рю­ва­нос­ті на СНІД (див. П.4.3) і ту­бер­кульо­з. У сві­ті ту­бер­кульо­з зни­щує 3 млн. чо­ло­вік і, та­ким чи­ном, стає пер­шим у сві­ті вбив­цею се­ред ін­фек­ційних хво­роб. По­над 98 % тих смер­тей при­па­дає на кра­їни, що роз­ви­ва­ють­ся. Жах­ли­вим є і той факт, що ту­бер­кульо­з­ні па­лич­ки ра­зом з ВІ­Лом ут­во­рю­ють смер­тель­ний алья­нс із ка­тас­тро­фіч­ни­ми нас­лід­ка­ми. Вва­жається, що з 2006 р. 1 млн. за­ра­же­них ВІ­Лом лю­дей що­ро­ку по­ми­ра­ти­ме від ту­бер­кульо­зу.

Кри­зо­вий стан де­мог­ра­фіч­ної си­ту­ації в Ук­ра­їні ви­ма­гає пе­рег­ля­ду і пе­ре­орієнта­ції кон­крет­них нап­рям­ків де­мог­ра­фіч­ної по­лі­ти­ки. Сус­піль­ство сьогод­ні не мо­же пов­но­цін­но сти­му­лю­ва­ти на­ро­джу­ва­ність і то­му ос­нов­на ува­га по­вин­на бу­ти скон­цен­тро­ва­на на проб­ле­мах збе­ре­жен­ня здо­ров'я, зни­жен­ня ди­тя­чої та ві­ко­вої смер­тнос­ті, смер­тнос­ті сільсь­ко­го на­се­лен­ня.

Пе­ре­хід Ук­ра­їни на рин­ко­ву еко­но­мі­ку ви­ма­гає дот­ри­ман­ня за­сад ма­те­рі­аль­но­го за­без­пе­чен­ня від­тво­рен­ня на­се­лен­ня: по­си­лен­ня ро­лі до­хо­дів у сім'ї у сис­те­мі дже­рел і за­со­бів ма­те­рі­аль­но­го за­без­пе­чен­ня від­тво­рен­ня на­се­лен­ня; особ­ли­ва ува­га до со­ці­аль­но­го за­хис­ту, під­ви­щен­ня ад­рес­нос­ті та ефек­тив­нос­ті до­по­мо­ги, ство­рен­ня прин­ци­по­во но­вої сис­те­ми кре­ди­ту­ван­ня на­се­лен­ня вза­га­лі та мо­ло­дих сі­мей; ство­рен­ня но­вої ефек­тив­ної сис­те­ми охо­ро­ни ма­те­рин­ства і ди­тин­ства, яка за­без­пе­чує ре­алі­за­цію прі­ори­те­тів сім'ї, ди­ти­ни.

Кон­трольні запитання

1.Що та­ке ра­са і яке зна­чен­ня ма­ло ви­ник­нен­ня рас?

2. Що та­ке ет­нос і які фор­ми його іс­ну­ван­ня ви знаєте?

3. Які зав­дан­ня ви­рі­шує ет­ніч­на еко­ло­гія?

4. Які струк­ту­ри ви­ді­ля­ють у по­пу­ля­ці­ях лю­ди­ни? Дайте ха­рак­те­рис­ти­ку кож­ній із струк­тур.

5. Чо­му якість жит­тя, а не його рі­вень є од­ним із найваж­ли­ві­ших де­по­пу­ля­ційних чин­ни­ків?

6. Які тен­ден­ції має чи­сель­ність на­ро­до­на­се­лен­ня у сві­ті, в Ук­ра­їні?

7. Дайте ха­рак­те­рис­ти­ку ос­нов­них де­мог­ра­фіч­них про­це­сів у по­пу­ля­ці­ях лю­ди­ни.

8. Які мо­де­лі про­по­ну­ють­ся для ре­гу­лю­ван­ня чи­сель­нос­ті по­пу­ля­ції лю­дей?

За­нят­тя 5. Вплив на лю­ди­ну при­род­них
еко­ло­гіч­них і ме­те­ок­лі­ма­тич­них чин­ни­ків

Ме­та ро­бо­ти: вив­чи­ти впли­в хі­міч­них і фі­зич­них чин­ни­ків ат­мос­фе­ри, ме­те­очин­ни­ків на ор­га­нізм лю­ди­ни. Ме­те­оро­ло­гіч­не прог­но­зу­ван­ня і про­фі­лак­ти­ка ге­лі­оме­те­от­роп­них ре­ак­цій і зах­во­рю­вань.

Ос­нов­ні по­нят­тя: ме­