Реферат
на тему:
«Володимир Вернадський – як громадянський діяч»
Виконала:
учениця 10-А класу
Микулинецької ЗОШ
Невідома Катерина
Володимир Іванович Вернадський
1863-1945
(радянський науковець, філософ, громадський діяч)
Вернадський В. І. — один із небагатьох учених-універсалів ХХ сторіччя. Він був мислителем і природознавцем найширшого профілю, одним із засновників геохімії і радіогеології, творцем біогеохімії, вчень про біосферу і ноосферу. Його внесок у науку відзначений численними преміями й обранням дійсним членом ряду світових академій наук і наукових товариств. Саме він був одним із творців і першим президентом Української академії наук.
Життя Вернадського було пов'язане з Україною, яку він досліджував, знав досконало і вважав своєю землею. Саме в полтавських Шишаках зародилося його вчення про живу речовину і біосферу.
Рід Вернадських має глибокі історичні корені і походить від литовського шляхтича Верна, який під час Визвольної війни 1648-1654 років перейшов на бік козацьких військ Б. Хмельницького.
Народився Володимир Іванович Вернадський 28 лютого 1863 року в Петербурзі, у родині професора політичної економії і статистики Івана Васильовича Вернадського, який закінчив Київський університет і багато років у ньому викладав.
Дитинство майбутнього вченого пройшло в Харкові, і глибоке відчуття українських коренів назавжди залишилося у душі юнака.
У 1881 році, закінчивши гімназію, Володимир поступає на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету, де займається мінералогією і кристалографією. Після закінчення університету із званням кандидата наук, залишається при ньому хранителем Мінералогічного кабінету для підготовки до професорства.
У 1887 році молодий учений досліджує поклади фосфоритів у Смоленській губернії, а в наступному році відправляється у тривале закордонне відрядження до Мюнхену, де проходить стажування у видатного фахівця в галузі кристалографії П. Грота. Перебуваючи у Європі, В. Вернадський багато подорожує, працює в музеях і наукових установах, бере участь у роботі Міжнародного геологічного конгресу в Лондоні.
По поверненню до Росії у 1890 році вчений займається ґрунтознавчими дослідженнями, очолює кафедру мінералогії і кристалографії, а після захисту докторської дисертації на тему «Явище ковзання кристалічної речовини» у 1898 році призначається на посаду професора Московського університету. В ці роки В. Вернадський керує геологічними дослідженнями на Лівобережній Україні, у Польщі, на Уралі, у Криму та на Кавказі.
Знаменною науковою подією стала промова «Завдання дня в області радію», виголошена Вернадським 29 грудня 1910 року на загальних зборах Російської Академії наук, після якої навколо дослідника починає формуватися наукова школа, що орієнтувалася на комплексне застосування геологічних, хімічних і фізичних методів у вивченні порід, будови і еволюції Землі.
У Шишаках (Україна, Полтава). Зліва направо: Георгій Вернадський, Павло Старицький, Наталя Вернадська, Ніна, Володимир Вернадський (1913 рік)
У суспільному житті країни Вернадський завжди займав принципову громадянську позицію. Відомий професор був прибічником вільнодумства і демократії. Перебіг революційних подій спонукає його до праці в Тимчасовому уряді, а з приходом до влади гетьмана Скоропадського (1918 р.) і проголошенням Української держави, Вернадський очолює у Києві Комісію з організації Академії наук, організації Української національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи. У жовтні 1918 року вченого обирають першим президентом Української академії наук. Він працює над створенням біохімічної лабораторії, яка згодом подарує людству багато відкриттів.
З приходом більшовиків становище Української академії наук погіршилося. На представників інтелігенції посипалися репресії. Серйозна небезпека загрожувала і вченому.
У 1920 році В. Вернадський обирається ректором Таврійського університету, у якому зібралися видатні вчені і мислителі В. Обручев, М. Андрусів, В. Лучицький, які тікали від більшовиків з Петрограда, Москви та Києва. На початку 1922 року Володимир Іванович призначається на посаду директора Державного радієвого інституту. Наступні п'ять років вчений перебуває у Франції по запрошенню Сорбонни, де читає курс лекцій з геохімії, викладає в Карловому університеті в Празі і веде велику науково-організаційну роботу.
Володимир Іванович Вернадський та Ніна Володимирівна Вернадська-Толь (1930-ті роки)
З 1926 по 1935 роки Вернадський видає ряд монографій: «Нариси з геохімії» (1924 р.), «Біосфера» (1926 р.), «Біогеохімічні нариси. 1922-1932», організовує відділ живої речовини в АН СРСР, очолює Комісію з вивчення важкої води та працює над проблемою «життя в космосі». Вчений створює Біогеохімічну лабораторію під Ленінградом, діяльність якої розширила межі розуміння єдності процесів, що відбуваються на нашій планеті.
Видатний вчений В. І. Вернадський є академіком Російської і Української академії наук, членом-кореспондентом Паризької Академії, іноземним членом Чехословацької і Югославської академій, Німецького хімічного товариства, Геологічного товариства Франції, Мінералогічних товариств США і Німеччини.
Переїзд В. Вернадського до Москви зумовлений переведенням у 1935 році Біогеохімічної лабораторії. У Москві він готує рукопис книги «Наукова думка як планетарне явище» і в 1940 році приступає до написання чергового дослідження «Хімічна будова біосфери Землі і її оточення».
У березні 1943 року наукова громадськість відзначила 80-літній ювілей видатного вченого, тоді ж він став лауреатом Державної премії. У наступному році Академія наук СРСР заснувала премію імені В. Вернадського.
1 листопада 1944 року була опублікована остання стаття вченого «Кілька слів про біосферу», яка побачила світ при житті автора.
Помер Володимир Іванович Вернадський 6 січня 1945 року у своїй московській квартирі.
У 1954-1960 роках були видані його «Вибрані твори» у п'яти томах та ряд окремих робіт: «Хімічна будова Землі і її оточення», «Думки натураліста» у 2-х томах, «Жива речовина», «Вибрані праці з історії науки», «Праці із загальної історії науки», «Філософські думки натураліста», «Наукова думка як планетарне явище». Перу В. Вернадського, крім наукових робіт, належать і філософські твори. В опублікованому щоденнику на одній із сторінок знайдено запис: «Ви знаєте, як мені дорога Україна і як глибоко українське відродження проникає в мій національний і власний світогляд... Я вірю в майбутнє...».
