Реформування Британської імперії

Створення Британської Співдружності.

Після Першої світової війни англійські домініони (Канада, Австралія, Південно-Африканський Союз, Ірландія та Нова Зеландія) прагнули звільнитися від британської опіки. Визначальним фактором у цьому процесі було те, що домініони могли вже власними силами гарантувати собі безпеку (до війни Великобританія гарантувала безпеку домініонам через Комітет оборони імперії).

У 1917 р. на імперській конференції було оголошено, що домініони стануть "самостійними державами Співдружності імперії". Панувала думка про створення величезної федерації зі своєю конституцією. Проект було відхилено на наступній конференції 1918 р. Але ігнорувати прагнення домініонів Великобританія не могла. До того ж вони зробили вагомий внесок у боротьбу проти Німеччини.

Домініони стали учасниками Паризької мирної конференції, хоч і не були допущені до зустрічі чотирьох великих держав; підписали Версальський мир, але не в алфавітному порядку, а відразу після Великобританії; стали членами Ліги Націй.

Увійшовши у світову політику як самостійна сила, домініони швидко почали проводити власну зовнішню політику: призначали дипломатичних представників в інші держави і навіть блокували деякі дипломатичні кроки метрополії, чинячи на неї тиск. Так, вони відмовилися взяти участь в агресії проти Туреччини на початку 20-х рр., примусили Великобританію відмовитися від союзу з Японією і т. д.

Новий статус домініонів було закріплено на імперській конференції 1926 р. У резолюції, яку підготували лорд Бальфур і канадський прем’єр-міністр ліберал Макензі Кінг, визнавалася незалежність домініонів, а слово "імперія" замінювалося на "співдружність". "Члени конференції є угрупованням самостійних держав, які мають рівноправний статус, не підпорядковуються одна одній ні за яким видом внутрішніх чи зовнішніх справ, об’єднані спільною вірністю британській короні та вільно згуртовані як члени Співдружності". У резолюції було передбачено перехідний період, під час якого в царині зовнішньої політики та оборони найбільша частка відповідальності припадала на британський уряд.

На конференції 1930 р. було ухвалено рішення, що суперечки між членами Співдружності розв’язуватимуться, як і раніше, "судовим комітетом особистої королівської ради" на чолі з лордом-канцлером. Крім того, на вимогу Південно-Африканського Союзу та Ірландії, одностайно визнавалося право домі­ніонів на відокремлення.

Такий розвиток подій було кодифіковано 1931 р. ухваленням англійським парламентом Вестмінстерського статуту. Статут уточнював функції парламентів домініонів і скасовував закон 1865 р., за яким рішення, винесені колоніальними парламентами, не повинні були суперечити законам, ухваленим у Лондоні. Домініони отримали право анульовувати закони‚ прийняті в Лондоні. Статут було прийнято всіма членами Співдружності (ПАС та Ірландією — з деякими застереженнями).

Крім політичних відносин, на імперських конференціях 1930 і 1932 рр. було врегульовано й економічні відносини між домі­ніонами і метрополією.

Економічні питання гостро постали під час економічної кризи 30-х рр., коли Великобританія ввела протекціоністські закони і заборонила вільний обмін. Цим було урівняно товари до­мініонів з іноземними, що боляче позначилося на економіці домініонів, яка залежала від ринку метрополії.

На Оттавській конференції це питання було полагоджено підписанням двосторонніх угод між Великобританією, з одного боку, і кожним домініоном — з іншого, про встановлення режиму "імперської переваги". Одначе Великобританія брала на себе зобов’язання надати для реалізації виробів домініонів сприятливіші умови.

Документи, матеріали.

Угода між Великобританією та Ірландією. 6 грудня 1921 р.

(Витяг)

1. Ірландія матиме той самий конституційний статус у товаристві націй, який називається Британською імперією, що й домініон Канада, Австралійський Союз, домініон Нова Зеландія й Південно-Африканський Союз, із парламентом, що має право видавати закони з метою збереження миру, порядку і доброго врядування в Ірландії, та з виконавчою владою, відповідальною перед цим парламентом; і вона називатиметься й буде Ірландською вільною державою...

6. Аж до укладення такої угоди між Британським та Ір­ландським урядами, за якою Ірландська вільна держава візьме на себе свою власну берегову оборону, оборону Великобританії та Ірландії з боку моря візьмуть на себе імперські сили Його Величності...

9. Порти Великобританії та Ірландської вільної держави будуть повністю відкриті для кораблів іншої країни зі сплатою встановленого портового та інших зборів.

Запитання до документа.

1. Чим було викликано появу цієї угоди між Великобританією та Ірландією?

2. Що мала на меті Великобританія, підписуючи цю угоду?

Самостійна робота студента № 4.