Поняття і правовий режим державної таємниці

 

Найбільш важливою і, відповідно, максимально захищеною вва­жається інформація, оголошена державною таємницею. Основним нормативно-правовим актом, що визначає режим державної таємни­ці, є Закон України "Про державну таємницю". Він регулює суспіль­ні відносини, що виникають з приводу віднесення певних відомостей до державної таємниці, їх розсекреченням та захист в інтересах наці­ональної безпеки України. Зокрема, цей Закон визначає:

- компетенцію органів державної влади, органів місцевого са­моврядування та їх посадових осіб у сфері охорони держав­ної таємниці;

- здійснення права власності на секретну інформацію та її ма­теріальні носії;

- порядок віднесення інформації до державної таємниці;

- порядок засекречення і розсекречення матеріальних носіїв ін­формації;

- порядок охорони державної таємниці.

Згідно зі ст. 1 Закону "Про державну таємницю", державна та­ємниця (секретна інформація) є видом таємної інформації, що охо­плює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовніш­ніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголо­шення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємни­цею і підлягають охороні державою.

Отже, основними ознаками секретної інформації є:

- належність конкретних відомостей до визначених законодав­ством про державну таємницю сфер;

- наявність потенційної загрози національній безпеці у випадку розголошення цих відомостей;

- засекречування інформації відповідно до встановленої зако­нодавством процедури;

- застосування державою заходів щодо охорони такої інформації.
Основною підставою класифікації секретної інформації є ступінь

секретності. Ця категорія характеризує важливість секретної інфор­мації, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони дер­жавою. Законодавством передбачено три ступені секретності для ін­формації, що становить державну таємницю: "особливої важливості", "цілком таємно", "таємно".

Зі ступенем секретності безпосередньо пов'язаний і максимальний строк дії режиму секретності інформації. Він не може перевищувати для інформації із ступенем секретності "особливої важливості" - ЗО років, для інформації "цілком таємно" - 10 років, для інформації "та­ємно" - 5 років. У деяких випадках Президент України може вста­новлювати більш тривалі строки дії рішень про віднесення інформа­ції до державної таємниці.

При встановленні режиму секретності інформації, що становить державну таємницю, слід виділити дві основні процедури: віднесен­ня інформації до державної таємниці та засекречування матеріаль­них носіїв інформації.

Віднесення інформації до державної таємниці — це процедура ухвалення (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до держав­ної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обґрун­тування та визначення можливої шкоди національній безпеці Украї­ни у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублі­куванням цього Зводу, змін до нього.

Процедура віднесення інформації до державної таємниці стосу­ється не конкретних відомостей або документів, а саме категорій ві­домостей. Тобто передбачає визначення певного змісту інформації, наявність якого зумовлює необхідність обмеження доступу до кон­кретної інформації чи документів.

Засекречування матеріальних носіїв інформації означає введення у встановленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом надання відповід­ного грифу секретності документам, виробам або іншим матеріаль­ним носіям цієї інформації.

Засекречування матеріальних носіїв інформації здійснюється на підставі рішення щодо віднесення інформації до державної таємниці. Рішення про засекречування матеріальних носіїв інформації ухвалю­ється у випадку належності інформації, що зафіксована на них, одній з категорій інформації, віднесеної до державної таємниці.

Охорона державної таємниці передбачає впровадження комплексу організаційно-правових заходів, до яких, зокрема, належать:

- єдині вимоги до виготовлення, користування, збереження, пе­редачі, транспортування та обліку матеріальних носіїв секрет­ної інформації;

- дозвільний порядок провадження діяльності, пов'язаної з дер­жавною таємницею;

- обмеження оприлюднення, передачі іншій державі або поши­рення іншим шляхом секретної інформації;

- обмеження щодо доступу до державної таємниці іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб;

- режим секретності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що про­водять діяльність, пов'язану з державною таємницею;

- спеціальний порядок допуску та доступу громадян до держав­ної таємниці;

- технічний і криптографічний захист секретної інформації.

Слід зазначити, що віднесення інформації до державної таємниці не виключає регулювання суспільних відносин щодо даної інформа­ції нормами, що визначають право власності на інформацію, автор­ські права тощо. Згідно зі ст. 6 Закону України "Про державну таєм­ницю", власник секретної інформації або її матеріальних носіїв здій­снює своє право власності з урахуванням обмежень, установлених в інтересах національної безпеки України відповідно до цього Закону.

У випадку, якщо обмеження права власності на секретну інфор­мацію або її матеріальні носії завдають шкоди їх власнику, відшко­дування здійснюється за рахунок держави у порядку та розмірах, що визначаються у договорі між власником такої інформації або її мате­ріальних носіїв і компетентним органом державної влади. Подібним договором також визначаються:

- порядок та умови охорони державної таємниці, включаючи ре­жим секретності під час користування і розпорядження секрет­ною інформацією та її матеріальними носіями;

- обумовлюється згода власника цієї інформації та її матеріаль­них носіїв на здійснення права власності з урахуванням обме­жень, встановлених відповідно до Закону;

- взяття власником на себе зобов'язання щодо збереження державної таємниці та ознайомлення його з мірою відпо­відальності за порушення законодавства про державну та­ємницю.

У випадку відмови власника засекреченої інформації від укладен­ня договору чи його порушення за рішенням суду відповідна інфор­мація або її матеріальні носії можуть бути вилучені у власність дер­жави за умови попереднього і повного відшкодування власникові їх

вартості.

Законодавством визначено перелік інформації що не може бути засекречена. Так, за ст. 8 Закону України "Про державну таємницю" не належить до державної таємниці інформація:

- про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предме­тів побуту;

- про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші над­звичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

- про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

- про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

- про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

- інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних до­говорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена.

Процес надання фізичним особам права на отримання та використан­ня інформації передбачає проведення певної, визначеної законодавством процедури та за умови додержання особою певних вимог. Ця процеду­ра складається з двох основних етапів, першим із яких є надання допус­ку до державної таємниці, тобто оформлення права громадянина на до­ступ до секретної інформації. Слід уточнити використання в цьому ви­значені терміна громадянин, адже за загальним правилом допуск до дер­жавної таємниці може надаватися лише дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, ви­робничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання.

Форми допуску до державної таємниці встановлюються залеж­но від ступеня секретності інформації. Законодавство передбачає три форми такого допуску: форма 1- для роботи із секретною інформаці­єю, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таєм­но" і "таємно", яка має термін дії 5 років; форма 2 - для ступенів се­кретності "цілком таємно" і "таємно" з терміном дії 10 років; форма З - для ступеня секретності "таємно" з терміном дії 15 років.

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про державну таємницю" надан­ня допуску громадян до державної таємниці передбачає:

- визначення необхідності роботи громадянина із секретною ін­формацією;

- перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної та­ємниці;

- взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена;

- одержання у письмовій формі згоди громадянина на перед­бачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці;

- ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за пору­шення законодавства про державну таємницю.

Безпосередньо перелік відомостей, які надає громадянин для оформлення допуску до державної таємниці, а також текст зобов'язання, яке він віддає, затверджено Наказом Голови СБУ "Про затвердження зобов'язання громадянина України у зв'язку з допус­ком до державної таємниці та анкети для оформлення допуску до дер­жавної таємниці".

Законодавством визначається вичепний перелік підстав, на яких громадянину може бути відмовлено у наданні допуску до державної таємниці. Згідно ст. 23 Закону України "Про державну таємницю"

Допуск до державної таємниці не надається у разі:

- відсутності у громадянина обгрунтованої необхідності в робо­ті із секретною інформацією;

- сприяння громадянином діяльності іноземної держави, інозем­ної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам націо­нальної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом;

- відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довіре­на, а також за відсутності його письмової згоди на передбаче­ні законом обмеження прав у зв'язку з допуском до держав­ної таємниці;

- наявності у громадянина судимості за тяжкі злочини, не пога­шеної чи не знятої у встановленому порядку;

- наявності у громадянина психічних захворювань, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до пе­реліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я Укра­їни і Службою безпеки України.

У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовле-. но також у разі:

- повідомлення громадянином під час оформлення допуску не­достовірних відомостей про себе;

- постійного проживання громадянина за кордоном або оформ­лення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном;

- невиконання громадянином обов'язків щодо збереження дер­жавної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

Окремою процедурою є надання допуску до державної таємни­ці керівникові органу державної влади, органу місцевого самовря­дування, підприємства, установи, організації, допуск до державної таємниці якого передбачений його службовими обов'язками. В та­ких випадках допуск до державної таємниці надається наказом чи письмовим розпорядженням посадової особи, що призначає його на посаду.

За наявності у громадянина відповідним чином оформленого до­пуску до державної таємниці та відповідної потреби або у зв'язку з виконанням службових обов'язків ухвалюється рішення про надання доступу до державної таємниці.

Рішення про доступ до державної таємниці передбачає надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайом­лення з конкретною секретною інформацією та провадження діяль­ності, пов'язаної з державною таємницею.

Існує також механізм надання доступу до державної таємниці за посадою, що її займає особа. Так, доступ до державної таємни­ці усіх ступенів секретності надається після взяття ними письмово­го зобов'язання щодо збереження державної таємниці Президенто­ві України, Голові Верховної Ради України, Прем'єр-Міністру Укра­їни, Голові Верховного Суду України, Голові Конституційного Суду України, Генеральному прокурору України, Голові Служби безпеки України, народним депутатам України.