Мая [1860], С.-Пе­тер­бург

 

* * *

 

Тим не­си­тим очам,

Земним бо­гам-ца­рям,

І плу­ги, й ко­раблі,

І всі доб­ра землі,

І хва­лебні псал­ми

Тим дрібненьким бо­гам.

Роботящим умам,

Роботящим ру­кам

Перелоги орать,

Думать, сіять, не ждать

І посіяне жать

Роботящим ру­кам.

Добросердим-малим,

Тихолюбцям-святим,

Творче не­ба й землі!

Долгоденствіє їм

На сім світі; на тім…

Рай не­бес­ний пош­ли.

Все на світі - не нам.

Все бо­гам, тим ца­рям!

І плу­ги, й ко­раблі,

І всі доб­ра землі,

Моя лю­бо!.. а нам -

Нам лю­бов меж людьми.

Мая [1860], СПб

 

ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ

 

В Пу­тивлі-граді вранці-ра­но

Співає, пла­че Ярос­лав­на,

Як та зо­зу­ленька кує,

Словами жа­лю до­дає.

«Полечу,- ка­же,- зиг­зи­цею,

Тією чай­кою-вдо­ви­цею,

Та по­над До­ном по­ле­чу,

Рукав боб­ро­вий омо­чу

В ріці Ка­ялі. І на тілі,

На княжім білім, по­марнілім,

Омию кров су­ху, от­ру

Глибокії, тяжкії ра­ни…»

І кви­лить, пла­че Ярос­лав­на

В Пу­тивлі ра­но на ва­лу:

«Вітрило-вітре мій єди­ний,

Легкий, кри­ла­тий гос­по­ди­не!

Нащо на ду­жо­му крилі

На вої любії мої,

На кня­зя, ла­до моє ми­ле,

Ти ха­нові ме­таєш стріли?

Не ма­ло не­ба, і землі,

І мо­ря синього. На морі

Гойдай на­са­ди-ко­раблі.

А ти, пре­лю­тий… Го­ре! Го­ре!

Моє ве­селіє ук­рав,

В сте­пу на тирсі розібгав».

Сумує, кви­лить, пла­че ра­но

В Пу­тивлі-граді Ярос­лав­на.

І ка­же: «Ду­жий і ста­рий,

Широкий Дніпре, не ма­лий!

Пробив єси ви­сокі ска­ли,

Текучи в зем­лю по­лов­ча­на,

Носив єси на бай­да­ках

На по­лов­чан, на Ко­бя­ка

Дружину тую Свя­тос­лав­лю!..

О мій Сло­ву­ти­цю прес­лав­ний!

Моє ти ла­до при­не­си,

Щоб я постіль ве­се­ла-сла­ла,

У мо­ре сліз не по­си­ла­ла,

Сльозами мо­ря не до­лить».

І пла­че, пла­че Ярос­лав­на

В Пу­тивлі на ва­лу на брамі,

Святеє со­неч­ко зійшло.

І ка­же: «Сон­це прес­вя­теє

На зем­лю радість при­нес­ло

І лю­дям, і землі, моєї

Туги-нудьги не роз­ве­ло.

Святий, ог­нен­ний гос­по­ди­не!

Спалив єси лу­ги, сте­пи,

Спалив і кня­зя, і дру­жи­ну,

Спали ме­не на са­моті!

Або не грій і не світи.

Загинув ла­до… Я за­ги­ну!»

Іюня [1860], СП6

 

* * *

 

З пе­редсвіта до ве­чо­ра,

А з ве­чо­ра до досвіта

Летить стріла ка­ле­ная,

Бряжчить шаб­ля о ше­ло­ми,

Тріщать спи­си гар­то­вані

В сте­пу, в нез­наємо­му полі,

Середи землі По­ло­вецької.

Земля чор­на ко­пи­та­ми

Поорана, по­ри­тая;

Костьми зем­ля засіяна,

А кровію по­ли­тая.

І жур­ба-ту­га на тім полі

Зійшла для Руської землі.

Що го­мо­нить отам, зи­чить

Удосвіта? То по­вер­тає

Той Ігор військо на при­го­ду

Тому буй ту­ру Все­во­ло­ду.

І би­лись день, І дру­гий би­ли­ся,

Та ко­ло по­луд­ня на третій

Поникли Іго­реві стязі.

Отак на бе­резі Ка­яли

Брати різни­лись; бо не ста­ло

Крові-вина!.. До­пи­ро­ва­ли

Хоробрі ру­сичі той пир,

Сватів упоїли,

А самі прос­тяг­ли­ся

За зем­лю Руськую. Хи­ли­лась

І сла­лась, пла­чу­чи, тра­ва;

Високі гну­лись де­ре­ва…

Додолу гну­ли­ся, жу­ри­лись!

6 іюля [1860, С.-Пе­тер­бург]

 

* * *

 

Умре муж велій в вла­ся­ниці.

Не плач­те, си­ро­ти, вдо­виці,

А ти, Ас­ко­ченський, восп­лач

Воутріє на тяж­кий глас.

І Хо­мя­ков, Русі рев­ни­тель,

Москви, оте­чест­ва лю­би­тель,

О, юб­ко­бор­цеві восп­лач.

І вся о, Рус­ская бе­се­да,

Бо глас єди­ний ісповєдуй

Свої гріхи. І плач! і плач!

17 іюня [1860 С.-Пе­тер­бург]

 

ГІМН ЧЕРНИЧИЙ

 

Удар, гро­ме, над тим до­мом,

Над тим бо­жим, де мре­мо ми,

Тебе ж, бо­же, зне­ва­жаєм,

Зневажаючи, співаєм:

Алілуя!

Якби не ти, ми б лю­би­лись,

Кохалися б, та дру­жи­лись,

Та діто­чок ви­рос­та­ли,

Научали б та співа­ли:

Алілуя!

Одурив ти нас, убо­гих.

Ми ж, ок­ра­дені не­бо­ги,

Самі те­бе оду­ри­ли

І, скиг­ля­чи, во­зо­пи­ли:

Алілуя!

Ти пост­риг нас у чер­ниці,

А ми собі мо­ло­диці…

Та тан­цюєм, та співаєм,

Співаючи, при­мов­ляєм:

Алілуя!

20 іюня [1860, С.-Пе­тер­бург]

* * *

 

Над Дніпро­вою са­гою

Стоїть явор меж ло­зою,

Меж ло­зою з яли­ною,

З чер­во­ною ка­ли­ною.

Дніпро бе­рег риє-риє,

Яворові корінь миє.

Стоїть ста­рий, по­хи­лив­ся,

Мов ко­зак той за­жу­рив­ся.

Що без долі, без ро­ди­ни

Та без вірної дру­жи­ни,

І дру­жи­ни, і надії

В са­мо­тині по­сивіє!

Явор ка­же: «По­хи­лю­ся

Та в Дніпрові ску­па­юся».

Козак ка­же: «По­гу­ляю

Та лю­бую по­шу­каю».

А ка­ли­на з яли­ною

Та гнуч­кою ло­зи­ною,

Мов дівча­точ­ка, із гаю

Виходжаючи, співа­ють;

Повбирані, заквітчані

Та з та­ла­ном за­ру­чені,

Думки-гадоньки не ма­ють,

В'ються-гнуться та співа­ють.

24 іюня [1860, С.-Пе­тер­бург]

 

* * *

 

Росли уку­почці, зрос­ли;

Сміятись, гра­тись пе­рес­та­ли.

Неначе й справді розійшлись!..

Зійшлись не­за­ба­ром. Поб­ра­лись;

І ти­хо, ве­се­ло прий­шли,

Душею-серцем не­по­винні,

Аж до са­мої до­мо­ви­ни.

А меж людьми ж во­ни жи­ли!

Подай же й нам, все­щед­рий бо­же!

Отак цвісти, отак рос­ти,

Так од­ру­жи­ти­ся і йти,

Не сва­ря­чись в тяжкій до­розі,

На той світ ти­хий пе­рей­ти.

Не плач, не вопль, не скре­жет зу­ба

Любов безвічную, су­гу­бу

На той світ ти­хий при­нес­ти.

25 іюня [1860, С.-Пе­тер­бург]

 

* * *

 

Світе яс­ний! Світе ти­хий!

Світе вольний, нес­по­ви­тий!

За що ж те­бе, світе-бра­те,

В своїй добрій, теплій хаті

Оковано, ому­ра­но

(Премудрого оду­ре­но),

Багряницями зак­ри­то

І розп'ятієм до­би­то?

Не до­би­то! Стре­пе­ни­ся!

Та над на­ми просвіти­ся,

Просвітися!.. Бу­дем, бра­те,

З баг­ря­ниць онучі дра­ти,

Люльки з ка­дил за­ку­ря­ти,

Явленними піч то­пи­ти,

А кро­пи­лом бу­дем, бра­те,

Нову ха­ту виміта­ти!

27 іюня [1860, С.-Пе­тер­бург]

ЛИКЕРІ

 

На пам'ять 5 ав­гус­та 1860 г.

 

Моя ти лю­бо! Мій ти дру­же!

Не ймуть нам віри без хрес­та,

Не ймуть нам віри без по­па

Раби, не­вольни­ки не­дужі!

Заснули, мов сви­ня в ка­люжі,

В святій не­волі! Мій ти дру­же,

Моя ти лю­бо! Не хрес­тись,

І не кле­нись, і не мо­лись

Нікому в світі! Збре­шуть лю­де,

І візантійський Са­ва­оф

Одурить! Не оду­рить бог,

Карать і ми­ло­вать не бу­де:

Ми не ра­би йо­го - ми лю­де!

Моя ти лю­бо! усміхнись,

І вольную свя­тую ду­шу,

І ру­ку вольную, мій дру­же,

Подай мені. То пе­рей­ти

І він по­мо­же нам ка­лю­жу,

Поможе й ли­хо до­нес­ти,

І по­хо­вать ли­хе де­бе­ле

В ха­тині тихій і ве­селій.