Так уже, на жаль, повелося, що в історії нашої країни вікопомних дат із чорними і трагічними позначками вистачає, серед них голодомор 32-33рр.
Більше того, голодомор початку 30-х рр. був справжнім геноцидом. Чому так сталося? І досі ми напевно не знаємо всієї правди. Документів про цю трагедію в державних архівах збереглося небагато і хрестів на кладовищах з цією датою не знайти. Однак, скільки б ми не говорили, скільки б не поверталися до лихоліття, всього цього надто мало, щоб досконало дізнатися про все. Істина, без сумніву, одна: наша пам’ять не повинна забувати того, що діялося. Цього принаймні, вимагають нові часи.
Голодомор став національною катастрофою. В 1932 році щогодини помирала 1тис. чоловік, щодоби – 25тис. Пік припав на весну 33-го. 11тис.українських сіл опустіли.
Жертв голодомору в Україні поминають в багатьох країнах світу. В підтвердження цього в Ізраїлі стартував міжнародний художній проект „Україна пам’ятає – світ признає». Ця акція пройде по 15 країнах світу, включаючи Канаду, Німеччину, США, Іспанію, Чехію, Бельгію, Швейцарію... Акція спрямована не тільки політичним колам, мистецькій еліті, але й широкій громадськості держав, що виступають традиційними партнерами України, підтримують її зовнішньополітичний курс і, у багатьох випадках, відстоюють інтереси нашої держави в світі.
Над померлими від голоду ніхто не читав молитов, не відправляв панахид; часто ті, хто відвозив покійників на цвинтар, заздрили їм, бо їхні муки вже скінчилися і настав вічний спочинок.
Минули десятиліття, і лише тепер починаємо дізнаватися правду про страшні події 1932-1933рр. – про голодомор на Україні. Тільки наприкінці 80-х – у 90-х рр. 20-го століття про голодомор з’явилися наукові статті, спогади очевидців, про нього заговорили в пресі; складено мартиролог жертв голодомору. Сьогодні люди оповідають страшні події тих років.
Ми маємо ще й ще раз говорити про цю страхітливу трагедію, щоб слова глибокої скорботи не лише дійшли до свідомості кожного, а й увійшли у його серце.
Голодомор - це зумисне організований радянською владою у 1932 - 1933 роках штучний голод, який призвів до смерті мільйонів українців і є геноцидом українського народу. В історії бурхливого XX-го століття голодомор 1932-33 років був другим масовим голодом на території України.
Голод 1932-33 років охопив значну частину України, серед якої Запорізька, Донецька, Катеринославська, Миколаївська, Одеська губернії. Найбільше постраждали: Харківська, Полтавська, Сумська, Київська, а також Житомирська області, але цього разу голодомор спричинили, насамперед, для досягнення політичної цілі: потрібно було винищити численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців. Серед основних причин можна виділити такі:
Хлібозаготівельна криза 1927-1928 років
Тоталітарний режим Сталіна
Колективізація
Ухвалення завідомо нереальних планів хлібозаготівель
Насильне вилучення в селян продовольства
Вивезення продуктів до Німеччини
Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом політичної системи проти мирних людей, внаслідок чого зникали цілі покоління землеробів-універсалів, було зруйновано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність.
Аналіз змісту опублікованих протягом 29-33 рр. близько 30-ти постанов Центрального Комітету КПБ, Раднаркому УРСР та СРСР, ЦК КПБУ засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення, що призвело до їх відвертого фізичного винищення. У документах Політбюро ЦК КПБУ збереглося свідчення про те, що восени 1932 року організовувалися з України так звані зелені ешелони для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили навіть квашені огірки, капусту та помідори. Таким чином, ті люди, котрі вирощували цю продукцію, залишалися приреченими на голодну смерть.
Історики і демографи сперечаються навколо кількості жертв голодомору, виголошуючи різні дані від 3 до 10 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 37-го року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки, жертви становили близько 7 мільйонів чоловік на теренах України.
За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 33-го року виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.
Географія смертності від голоду в Україні строката. Менш уражені північні райони першої половини 32-го і суцільний мор в усіх областях протягом другої половини 32-го та першої половини 33-го років. Голодною смертністю вирізнялися села і райони, які мали економічну зумовленість, тобто впиралися в обсяги, терміни та методи хлібозаготівель.
Голод 33-го року в Україні - це не фізіологічне явище, а, насамперед, цинічна форма політичного терору, проблемами якої повинні перейматися історики, соціологи, правники і політики. Наслідки та масштаби голодомору у містах та селах України в 1932-33 роках засвідчують глобальну соціо-гуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.
Архівні документи зберегли інформацію про загальну кількість населення, яке нестерпно голодувало. Так, весною 33-го в 66-ти районах Київської області зафіксували півмільйона голодуючих селян, а на Дніпропетровщині голод охопив більше 70 відсотків населення. В таємних листах керівників держави, керівників обласного рівня до ЦК КПУ за травень 33-го року повідомлялось про смертність в окремих селах, яка сягала від 450 до 600 чоловік.
Найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища - канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населення понад 40 млн. чоловік, і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне.
Голод не був наслідком посухи чи неврожаю, а став результатом цілеспрямованої політики комуністичного режиму. Шляхом тотального вилучення харчів, блокади сіл і цілих районів, заборони виїзду за межі голодуючої України, репресій незгодних сталінський режим створив для українців умови, несумісні із життям.
Такі дії влади є злочином і відповідають визначенню геноциду в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року.
На цій основі 28 листопада 2006 р. Верховна Рада України за ініціативою Президента України Віктора Ющенка прийняла Закон "Про Голодомор 1932―1933 років в Україні", яким Голодомор визнано геноцидом Українського народу.
