Доба еллінізму в давньогрецькій культурі: загальна характеристика, філософські течії, зміни в системі літературних жанрів і їх тематиці

Поетика» Арістотеля: теорія мімесису, вчення про трагедію, сутність катарсису. Диференціація між «істориком» та «поетом».

Теорія мімесису -історично перший досвід розгляду художньої творчості як пізнання в Стародавній Греції. Мімесис – це специфічне і різноманітне наслідування мистецтвом дійсності; становить основу мистецтва як особливої ​​людської діяльності. За Арістотелем: - наслідування складає сутність і мета поезії, яка відтворює предмети на засадах їх схожості з реально існуючими; - людині властиве природне прагнення до наслідування, вона радіє від наслідування (це радість впізнавання); - мета мимесиса в мистецтві - придбання знання і збудження почуття задоволення від відтворення, споглядання і пізнання предмета. Естетична концепція мимесиса Ар-ля включає в себе і адекватне відображення дійсності (зображення речей такими, «як вони були або є»), і діяльність творчої уяви (зображення їх такими, «як про них говорять і думають»), та ідеалізацію дійсності (зображення їх такими, «якими вони повинні бути»). У залежності від творчого завдання художник може свідомо чи ідеалізувати своїх героїв (як трагічний поет), або представити їх у смішному і непривабливому вигляді (властиво авторам комедій), або зобразити їх у звичайному вигляді.

 

Трагедія: Ар-ль: -вища форма мистецтва, що веде до катарсису; -відтворення витонченою мовою серйозної і закінченої дії, що має певний обсяг; відтворення не розповіддю, а дією, яка, викликаючи жаль і страх, спричинює катарсис подібних афектів. Ар-ль перший виділив 6 її елементів: фабула (наслідування дії, зв’язок подій; має бути закінченою й органічно цілісною), характери (мають бути правдоподібними, шляхетними й послідовними, відповідними), думки (хист художнього висловлювання), сценічне оформлення, мовний вислів, музична композиція. Для нього фабула й сюжет – одне й те саме. Мета: зобразити дію, а не властивості людини. Найважливіші засоби для схвилювання глядача – перипетії (зміна дії на щось прямо протилежне), впізнавання (перехід від незнання до знання), страждання (дія, яка приносить загибель або біль). Основне – фабула, характери ж – другорядні. 4 види трагедії: заплутана (перепетії+упізнавання), патетична, характеру, жаху. Обсяг – протягом 1 обігу сонця і лише трохи виходячи за його межі.

 

Катарсис: в Ар-ля багато тлумачень катарсису,всі можна звести до 2-ох: 1. медичного - очищення від ефекту жалості й страху (як природна функція) і 2. етичного - моральне очищення душі (сприяє трагедія). Тобто він мав на увазі розрядку почуттів, заспокоєння, а не виховання, облагороджування глядача; на перший план виступає психотерапевтичний ефект мистецтва, пізнання. Трагічне очищення - видалення з душі афектів і страстей.

 

Диференціація між «істориком» та «поетом»: завдання поета – говорити не про те, що дійсно сталося (як історики кажуть про факти), а про те, що може статися (про можливе, що випливає із імовірності або необхідності). Поезія більш філософічна і серйозна за історію: поезія більше каже про загальне, а історія – про одиничне.

 

 

Доба еллінізму в давньогрецькій культурі: загальна характеристика, філософські течії, зміни в системі літературних жанрів і їх тематиці.

Тривала бл. 300р. (прибл 4-1 ст до н е). Початок - з походів О. Македонського на схід, кінець – завоювання останньої еліністичної держави (Єгипетського царства). О. М. хотів принести захопленим народам грецьку культуру як найкращу, домогтися об'єднання культур (для цього – намагання об’єднати релігії й міфології – синкретизм).

 

Еліністична культура - синтез грецької полісної та східної культури, з переважанням грецької. Еллін тепер етичне поняття: той, хто сповідує еллінську культуру й спосіб життя.

 

Загальна характ-ка: - бурхливий розвиток точних наук, створення складних філософських систем, розквіт архітектури, скульптури, літератури, поезії; - синкретичні релігіозні системи, велика кількість нових божеств, релігійних ідей. - Політична й моральна стабільність поліса підірвана. - Змінилася роль держави в розвитку культури (монархи намагалися направити культуру в потрібне русло). - Світогляд: руйнується гармонія світу, яка раніше була домінантою у свідомості греків. - Індивідуалізм та психологізм культури; - в центрі уваги -проблеми віднайдення засобів для облаштування життя та здобуття благополуччя, що вважалося умовою щастя;- на другий план відходять питання пізнання законів буття. - Естетика зосереджена не на питаннях сутності краси та проблемах мистецтва, а на з'ясуванні практичної корисності мистецтва для творення життєвого добробуту; - Послаблення позицій колективізму і зміцнення почуття індивідуалізму, - поняття вищої цінності громадянського обов’язку відходило на задній план (ч-з постійний рух великих мас населення); - Раніше грек- громадянин поліса, тепер громадянин світу, космополіт; - Релігія була справою суспільною, державною, а тепер стає приватною, її можна вибирати.

 

В Александрії засновник династії Птоломеїв заснував особливу установу, присвячену дев’яти музам, і назвав її Музейон (там була Александрійська бібліотека).

 

Філософські школи: звернення погляду на людину і її приватне життя; питання щастя та шляхи його досягнення. Центром еліністичної філософії стали Афіни. Ще зберігаються традиції шкіл Арістотеля і Платона, але невеликий вплив. Нові школи:

 

1. Епікурейська (Епікур, Горацій, Лукрецій): - розвивала ідею насолоди життям (гедонізм); - ідея самозаглиблення та захисту духовного світу людини; - цінність задоволення - перше і природне благо; - у задоволенні - ідея міри, не є благом те, що порушує її; - Щастя знаходити слід не в зовнішньому світі, а усередині самого себе - у щиросердечному спокої або безтурботності душі (атараксія). - Головне гасло: прожити життя непомітно в колі своїх друзів, звільнившись від всіх страстей.

 

2. Стоїчна (Зенон; Цицерон, Сенека, Марк Аврелій): - "Стоя" - це тип даху, де збиралися мудреці;- дотримувалась позицій моралізму; - космос як творче начало, пронизує все буття; - людина – художник, творить сама себе; - краса постає самоцінною; - 4 види прекрасного: справедливість, мужність, упорядкованість і тямучість (розумність); - Мистецтво як наслідування природи; - ідеал - мудрець, що не залежить у своєму духовному розвитку від середовища, держави, його батьківщина - увесь світ; -вірили в бога Зевса-Логоса, розлитий в усім світі світовий розум; - Душа людини – часточка світового розуму; -головний - інстинкт самозбереження; - Людина повинна поводитися з іншими так, як хотіла би, щоб поводилися з нею; - важлива не мета, а етичний характер у своєму прагненні до щастя.

 

3. Скептична (Піррон): - неможливість справжнього пізнання; - на кожен доказ є протидоказ; - найкраще для філософа – утримуватися від оцінних тверджень; - Естетика мала цілком негативний характер;

 

4. Школа кініків (Антисфен, Діоген, Кратет): - Назва - від прізвиська Діогена - "кінікос", кусливе щеня, бо був гострим на язик.- філософія кініків була більш доступною для неелітарних прошарків суспільства, тому стала популярною; - філософія людей, вивержених з життя поліса: спритні раби, зубожілі люди. -намагаються дати відчуття самодостатності такому індивідові, якому ні на що обпертися в житті. -пропонували стан самотності оцінити як стан духовної волі, тобто шлях до щастя. - вважали себе космополітами - скрізь збиралися жити за своїми законами. -Намагалися довести свою повну волю. -ціль виправдує засоби

 

Зміни в системі літ. жанрів і їх тематиці:

- трагедія й театр неактуальні; - літ. й мист. повертаються до особистості; - предмет зображення - конкретна особистість, її почуття, переживання, що ніяк не пов’язані з громад діяльністю; - поляризація літератури: літ. для еліти й белетристика (масова літ.) (з'явл. гр. роман як повість про приватне життя); - серед високої літ. виділяються жанри "ученої" поезії; - поети змагаються у виборі сюжетів - незвичайні, маловідомі, різні варіанти; - література втрачає інтерес до великих форм; - замість епічних поем одержує поширення епіллій (мал.епос) (Каллімах); - пош. епіграма, елегія й ідилія (Феокріт писав буколічні ідилії - пастуші пісні; проти міської цивілізації, залучає до природного). - найпоширенішим жанром була новоаттична комедія (звертається до побуту, до типового, пересічного, сімейного; звертається до загальнолюдського змісту й відходить від злободенних проблем); змінюється наповнення термінів "комедія" й "трагедія" (трагедія - мінливості героїчної долі, комедія - повсякденне життя).