Методологічні основи інвестування

Вступ

Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та

економіки країни в цілому. Від уміння інвестувати залежить розквіт чи

занепад власного виробництва, можливість вирішення соціальних й

екологічних проблем, сучасний рівень і потенційний динамізм фізичного,

фінансового та людського капіталів. Без надійних основ інвестиційної

діяльності, якими б професійно володіли спеціалісти відповідного профілю,

вадко сподіватися на сталий розвиток вітчизняного виробництва, науково-

технічний і соціальний прогрес, а з ними і на належне місце у світовому

господарстві.

Інвестиційна діяльність – це широкий комплекс цілеспрямованих

проектних, організаційних, економічних, фінансових, управлінських робіт,

що виконуються в інтересах ефективної реалізації інвестицій. Основною

метою сучасної інвестиційної діяльності є переведення економіки на

інтенсивний шлях розвитку в умовах переходу до ринкових відносин з

послідовним скороченням витрат на екстенсивне зростання виробничого

потенціалу та збільшення вкладень в інтенсифікацію використання вже

створених основних фондів.

Ефективність інвестиційної діяльності вирішальною мірою залежить

від рівня розвитку капітального будівництва, інвестиційного та промислово-

будівельного комплексів, що в свою чергу зумовлюється виробничим

потенціалом його матеріально-технічної бази, кваліфікацією складу

виконавців, науково-технічним рівнем проектних рішень, станом організації

та планування інвестиційного процесу, забезпеченістю його фінансовими

ресурсами, сукупною діяльністю усіх учасників процесу.

На сучасному етапі розвитку економіки ефективність інвестиційної

діяльності залежить від відродження фінансового, фінансово-кредитного та

інвестиційного ринків у економіці нашої країни. Економічне піднесення та

активність інвестиційної діяльності можуть бути досягнуті тільки шляхом

створення діючого ринку капіталів та державних цінних паперів.

В Україні здійснюється економічна реформа. Тому сьогодні як ніколи

необхідні зусилля для пожвавлення господарчого життя з метою

забезпечення стабілізації економіки й економічного зростання. Такого

результату можна досягти на основі стабілізації, заохочення заощаджень та

інвестицій, структурної перебудови, приватизації, створення ринку капіталів.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІНВЕСТУВАННЯ

1.1. Інвестиції та інвестиційна діяльність: поняття, сутність,

класифікація. Стадії інвестиційної діяльності.

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в

змозі розвивати господарство без залучення й ефективного використання

інвестицій. Акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал,

забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не

тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й

пожвавлюють ринки товарів та послуг. Крім того, інвестиції, як правило,

сприяють заходам макроекономічної стабілізації та дозволяють вирішувати

соціальні проблеми трансформаційного періоду.

До початку 90-х років в Україні категорії «інвестиції» не знаходилось

місця як у теорії, так і на практиці. Уперше – це поняття у вітчизняній

економічній літературі почало зустрічатися, коли підмінялось поняттям

«капітальні вкладення». Інвестиції розглядались в якості найважливішого

економічного інструменту, який характеризував діяльність будівельного

комплексу. В цьому випадку капітальні вкладення (іноді – інвестиції)

аналізувались у двох аспектах: як економічна категорія та як процес,

пов’язаний з рухом грошових коштів (ресурсів).

Поступово, із формуванням в Україні основ ринкових відносин

починають змінюватися наукові світогляди сутності інвестицій (капітальних

вкладень), виникають та розвиваються чисто ринкові підходи до їх оцінки та

прогнозуванню форм, методів та принципів здійснення інвестиційної

діяльності.

В Україні значний імпульс для розвитку теорії інвестицій був даний

становленням системи приватного підприємництва та конкуренції. Піком

досліджень можна назвати 90-ті років, коли проблемам теоретичного

осмислення категорії «інвестиції» та пов’язаних із цим поняттям процесам

приділялося особливо багато уваги.

Наприклад, автори посібника «Теорії інвестицій» Татаренко Н.О. та

Поручник A.M. розкривають процес еволюції теорії інвестиційної діяльності

– від звичайної констатації фактів до сучасного розуміння процесів

інвестування як основи моделі економічного прогресу; Губський Б.В. у

монографії «Інвестиційні процеси в глобальному середовищі» висвітлює

найсуттєвіші характеристики процесів інвестування у національній

економічній системі, проводить дослідження шляхів і форм інвестиційної

взаємодії на міжнародному та глобальному рівнях; Пересада А.А. у

монографії «Управління інвестиційним процесом», спираючись на світовий

досвід інвестування ринкової економіки, глибоко аналізує теоретичні засади

прискорення інвестиційних процесів в Україні, удосконалює відповідно до

сучасного стану економіки України методологічну базу прийняття

інвестиційних рішень щодо проектів, які принесуть найбільшу віддачу.

Таким чином, дослідження стосуються лише визначення категорій6

«інвестиції», «інвестиційна діяльність», «інвестиційний процес» та аналізу

важелів державного впливу на інвестиційні процеси й впливу міжнародної

інвестиційної діяльності на розвиток національних економік. У свою чергу,

внутрішній природі Інвестицій уваги приділяється мало, а основні

визначення категорій, які зустрічаються в українських та російських

економічних виданнях, запозичені з зарубіжних джерел, де широко

розповсюдженою є інтерпретація інвестицій – як набору благ та цінностей,

які вкладаються в підприємницьку діяльність із метою одержання доходу

(соціального ефекту) у майбутньому.

Разом із тим, в рамках даного уявлення існує багато модифікацій

поняття «інвестицій», появлення яких обумовлено специфікою та традиціями

різних економічних шкіл та течій. Так, в відповідності до австрійської школи

«граничної корисності», інвестиції трактуються як обмін задоволення потреб

сьогодні на задоволення їх у майбутньому.

«Найбільш загальним визначенням, яке можна дати акту вкладання

капіталу, – писав французький економіст П. Массе, – було таке: інвестування

представляє собою акт обміну задоволення сьогоднішньої потреби на

очікуване задоволення їх у майбутньому з допомогою інвестиційних благ».

Таке визначення має чисто психологічний підхід: передбачаються наміри,

згода не задовольняти потреби сьогодні в надії одержати в майбутньому

блага та послуги, які переважають по вартості вкладені.

Найбільш чітко виявлена сутнісна характеристика інвестицій, та їх

подвійність у Дж. Кейнса: з однієї сторони він бачить у них величину

акумульованого доходу з метою накопичення та обсяг ресурсів, тобто

потенційний інвестиційний попит. З іншої сторони інвестиції виступають у

формі вкладень (витрат), які визначають приріст вартості капітального

майна, тобто як реалізовані попит та пропозиція. Крім того, Дж. Кейнс

трактував інвестиції – як «поточний приріст цінностей капітального майна

внаслідок виробничої діяльності даного періоду». Це «...та частина доходу за

даний період, яка не була використана для споживання».

В Україні теоретичне пізнання категорії інвестицій знайшло своє

відображення в Законі України від 18.09.91 р. «Про інвестиційну діяльність»

«...інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що

вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у

результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

• грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні

папери;

• рухоме та нерухоме майно;

• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші

інтелектуальні цінності;

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань,

оформлених у вигляді технічної інформації, навичок та виробничого

досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва; 7

• права користування землею та інші цінності».

Таке визначення носить синтетичний характер указаної категорії.

По-перше, в ньому враховано динамізм інвестицій, тобто розкривається

взаємозв’язок, процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення,

витрати, і, по-друге, дана широка класифікація інвестицій.

З метою більш детального вивчення змісту інвестицій їх класифікують

за певними ознаками:

1. За об’єктами вкладання коштів {майна) розрізняють інвестиції

реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення

коштів (майна) у реальні активи – матеріальні та нематеріальні (інновації).

Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи),

переважно цінні папери.

2. За характером участі у справах підприємства розрізняють прямі та

портфельні інвестиції. Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств» від 22.05. 1997 р. № 283/97 - ВР пряма інвестиція – це

господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна в

статутний капітал (фонд) юридичної особи в обмін на корпоративні права,

емітовані такою юридичною особою. До прямих інвестицій можна віднести і

безпосереднє внесення будь-яких цінностей на основі договору інвестицій.

До прямих відносять такі інвестиції, що формують більше 10-25% капіталу

фірми та дають право на участь в управлінні підприємством. Портфельні

інвестиції – це господарська операція, яка передбачає придбання цінних

паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на

фондовому ринку. Основною рисою портфельних інвестицій є те, що

інвестор не має права на участь в управлінні підприємства, а такі інвестиції

передбачають лише одержання інвестором дивідендів на акції підприємства

або інші цінні папери.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на короткострокові,

довгострокові. Короткострокові інвестиції – це інвестиції, на період до

одного року. До них належать інвестиції у короткострокові депозитні вклади,

державні та корпоративні облігації, із строком погашення до 1 року та інші

фінансові активи. Довгострокові інвестиції – це інвестиції, на період більше

одного року, зокрема, це вкладення в основне виробництво, інноваційну

діяльність, цінні папери строком погашення більше 1 року та інше.

4.За формами власності інвесторів інвестиції поділяють на приватні,

державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи,

а також юридичні особи з приватним капіталом, державні – державні та

місцеві органи влади, державні підприємства з бюджетних фондів, іноземні –

фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні – суб’єкти певної

держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою інвестиції поділяють на внутрішні

інвестиції, які здійснюють в об’єкти інвестування в межах держави, та

зовнішні – поза її межами.

Наведена класифікація інвестицій відображає найбільш суттєві їх

ознаки, а при необхідності вона може бути поглиблена залежно від8

підприємницької або дослідницької мети

У відповідності до Закону України від 18.09.91 р. «Про інвестиційну

діяльність» № 1560 - XII інвестиційна діяльність визначена як сукупність

практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації

інвестицій. Вона здійснюється на основі:

• інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними

підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими

та релігійними організаціями;

• державного інвестування, яке здійснюється органами влади та

управління України, а також державними підприємствами та

установами;

• іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами,

юридичними та фізичними особами;

• спільного інвестування, яке здійснюється громадянами та юридичними

особами України та інших держав.

Інвестиційна діяльність часто розглядається як інвестиційний процес,

стадіями якого є:

• мотивація інвестиційної діяльності;

• прогнозування та програмування інвестицій;

• обґрунтування доцільності інвестицій;

• страхування інвестицій;

• державне регулювання інвестиційного процесу;

• планування інвестицій;

• фінансування інвестиційного процесу;

• проектування та ціноутворення;

• забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами;

• освоєння інвестицій;

• підготовка до виробництва продукції;

• попередня здача в експлуатацію;

• кінцева здача об’єкта в експлуатацію.

Звичайно, інвестиційний процес розпочинається з мотивації

інвестиційної діяльності. Основним мотивом такої діяльності є надлишок

певних коштів у суб’єкта господарювання або приватної особи, яких не

влаштовують відсотки за банківськими депозитами. Інвестор, що є

власником цих нагромаджень (збережень), прагне придбати на

інвестиційному ринку фінансові активи або інвестиційні товари (реальні

активи), тобто здійснити інвестиції.

При виборі об’єкта інвестування проводиться низка

передінвестиційних досліджень: вивчаються всі інвестиційні ризики,

проводяться маркетингові дослідження, оцінюються напрямки інвестування.

Обґрунтування доцільності інвестицій потребує розгляду якомога більшої

кількості інвестиційних проектів із метою вибору найкращого. Звичайно, в

цій справі інвестору допомагають інші учасники (посередники)

інвестиційного процесу. 9

Для інвестування, як правило, не вистачає власних коштів інвестора і

тому він прагне одержати позичковий, або залучений капітал, тобто

використати інші джерела фінансування, крім власних. Визначення джерел

фінансування (інвестиційних ресурсів), обґрунтування їх структури передує

інвестуванню, воно необхідне для переконання й залучення до проекту інших

учасників інвестиційного процесу.

Ресурсне забезпечення об’єкту інвестування здійснюється також за

допомогою інших учасників інвестиційної діяльності, як правило, на

контрактних засадах.

Освоєння інвестицій означає їх капіталізацію, тобто створення

фінансових та реальних активів. Уведенням в експлуатацію не закінчується

реалізація інвестиційного проекту. У процесі експлуатації проект потребує

нових інвестицій для підтримки виробництва і його розвитку, таким чином,

починається знову процес передінвестиційних досліджень.

1.2. Інвестиційний ринок: поняття, класифікація, елементи та

кон’юнктура ринку

У широкому розумінні інвестиційний ринок – це місце, де громадяни та

організації, які хочуть позичити гроші, зустрічаються із тими, у кого ці

гроші є.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки

заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору для початкового

капіталу, як правило, не вистачає.

Крім того, інвестор завжди намагається залучити до справи позичковий

або залучений (акціонерний капітал) з метою зменшення ризику і розподілу

ризику відповідальності.

Стан інвестиційного ринку в цілому і окремих складових його

сегментів характеризують такі елементи, як попит, пропозиція, ціна і

конкуренція.

У країнах з ринковою економікою інвестиційний попит і пропозиція

врівноважуються через механізм ціноутворення на базі цін рівноваги на

інвестиції та інвестиційні товари.

Система цін рівноваги формується мікроекономічними пропорціями у

народному господарстві, основною з яких є співвідношення: інвестиції –

приріст інвестиційних товарів.

При цьому – ринок характеризується випереджуючим розвитком

інвестиційної пропозиції і відносно стабільним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку

конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного

регулювання.

Для кон’юнктури інвестиційного ринку характерні такі чотири стадії:

підйом кон’юнктури; кон’юнктурний бум послаблення кон’юнктури;

кон’юнктурний спад

Підйом кон’юнктури пов’язаний з підвищенням активності ринкових10

процесів у зв’язку з пожвавленням економіки в цілому. Обсяг попиту на

об’єкти інвестування зростає, ціни також, розвивається конкуренція серед

інвестиційних посередників.

Кон’юнктурний бум характеризує різке зростання попиту на всі

інвестиційні товари та інші об’єкти інвестування, яке пропозиція

задовольнити не може. Одночасно зростають ціни на всі об’єкти

інвестування, підвищуються доходи й інвестиційних посередників.

Послаблення кон’юнктури пов’язане із зниженням інвестиційної

активності у зв’язку зі спадом в економіці в цілому, відносно повним

насиченням попиту на об’єкти інвестування і деяким надлишком їхньої

пропозиції. Для цієї стадії характерні спочатку стабілізація, а потім і

зниження рівня цін на більшість об’єктів інвестування. Відповідно

знижуються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

Кон’юнктурний спад на інвестиційному ринку є найбільш

несприятливим періодом з позиції інвестиційної активності. Він

характеризується найнижчим рівнем попиту і скороченням обсягів

пропозиції об’єктів інвестування. Ціни на об’єкти інвестування знижуються.

Інвестиційна діяльність стає збитковою.

Інвестиційний ринок розвивається циклічно. Тому потрібно

систематично вивчати стан кон’юнктури для формування ефективної

інвестиційної стратегії прийняття економічно обґрунтованих рішень.

Процес вивчення інвестиційного ринку складається з ряду послідовних

етапів, на яких здійснюється оцінка прогнозування:

1. макроекономічних показників розвитку інвестиційного ринку.

-Підйом

-кон’юнктури

-Кон’юнктурний

-бум

-Послаблення

-кон’юнктури

-Кон’юнктурний

-спад Кон’юнктурна

-тенденція

-Період

Кон’юнктурний цикл інвестиційного ринку

Результат цієї оцінки використовується для галузевої диверсифікації

інвестиційної діяльності;

2. інвестиційної привабливості галузей (підгалузей) економіки;

3. інвестиційної привабливості регіонів. Результати цієї оцінки

використовуються для регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності,

особливо у сфері реального інвестування;

4. привабливості окремих компаній і фірм. Результати цієї оцінки

використовуються для прийняття тактичних інвестиційних рішень.

Така послідовність вивчення інвестиційного ринку і окремих його

сегментів дозволяє отримати надійну інформацію для розробки стратегії

інвестиційної діяльності і формування ефективного інвестиційного портфеля.

Існує багато класифікацій ринків, найбільш розроблена класифікація

фінансових ринків, однак єдиної принципової схеми не існує.

Ринок реальних активів (іноді застосовується термін: матеріальних або

фізичних активів) пропонує інвестиційні товари і послуги: нерухомість,

ділянки під забудову (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали,

дослідні, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та

інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на

винаходи і відкриття, досвід, знання, "ноу-хау", інжинірингові послуги

(ринок інтелектуальних цінностей). На ринку робочої сили реалізується

робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці за

наймом. До ринку реальних активів також відносять інвестиції у предмети

колекціонування, у дорогоцінні метали та інші матеріальні цінності.

Реальні активи можуть реалізовуватися на умовах «спот» (у прямому

розумінні впродовж декількох днів) або за ф’ючерсними контрактами, тобто

поставки товарів здійснюються після певного часу, наприклад, шести місяців

або року.

Ринок фінансових активів поділяється на ринок грошей (ринок цінних

паперів – боргових зобов’язань із строками погашення менше одного року),

ринок капіталів (довгострокових цінних паперів і корпоративних акцій) і

кредитний ринок (боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами).

Ринок капіталів, у свою чергу, поділяється на первинний (торгівля

новими цінними паперами) і вторинний (торгівля цінними паперами, що

були випущені раніше ізнаходяться в обігу).

Таким чином, інвестиційний ринок – це система, що включає:

1. суб’єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-

дослідні організації тощо);

2. об’єкти (матеріальні і нематеріальні);

3. інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові

компанії, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, інжиніринго-

консалтингові фірми, суд, арбітраж тощо).

4. ринковий механізм;

5. контроль з боку держави за дією ринкового механізму.