Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності

Текст – це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність. Отже, текст виступає обов’язковим складником комунікативного процесу, допомагаючи фіксувати, зберігати і передавати інформацію в просторі й часі.

Основними ознаками тексту є:

- зв’язаність –основним показником якої є розвиток теми. За допомогою мовних чинників зв’язаність забезпечує обмін інформацією. Показниками зв’язаності є: порядок слів, інтонація, наголос, пауза, ситуація спілкування;

- цілісність, яка забезпечується темою, метою спілкування, граматикою та єдиним жанром;

- структурна організованість (членованість). Будь-який текст можна комунікативно розділяти на частини з метою полегшення сприйняття інформації;

- інформативність. Кожен текст і створюється за ради передачі інформації;

- завершеність передбачає формальну і змістову закритість тексту.

Текст складається з окремих, зв’язаних між собою частин, які називаються одиницями тексту. Основними графічними одиницями тексту є абзац, глава, підрозділ.

Основними елементами тексту є дане (тема, предмет висловлення) і нове (основний зміст висловлювання), з яких складається кожне речення.

Тема - ознака будь-якого тексту. Крім того, у кожному тексті є основна думка, те головне, заради чого твориться текст. Думка в тексті розвивається. Мовець відштовхується від “даного”, того, про що вже було сказано, і додає “нове”, розвиває думку.

Текст є засобом відтворення зв’язного мовлення.

Залежно від кількості учасників текстотворення виокремлюються два види тексту – монологічний та діалогічний. Залежно від змісту й будови текст та його частини діляться на три смислові типи: розповідь, опис і роздум (міркування).

Отже, текст є основною одиницею мовленнєво-професійної діяльності. Не можна навчати усному і писемному монологу без врахування професійної спрямованості тексту.

Сутність спілкування

У будь якій життєвій справі людям доводиться спілкуватися, обмінюватися інформацією, домовлятися, знаходити виходи зі складних ситуацій тощо.

Без спілкування практично неможливо провести нормально жодного дня. Правильно, грамотно, культурно вести діалог під силу не кожному, але як необхідно володіти такою культурою сучасній людині.

Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування стає усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається комунікатором, що одержує її – реципієнтом.

У характеристиці спілкування важливими є його функ­ції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій — інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації.

Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуля­цію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших лю­дей, і реагує на їхні дії.

Афективно-комунікативна функція Характеризує емоцій­ну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

Виходячи з названих вище функцій, Г. Андреєва виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформа­цією), інтерактивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини людиною).