Одне з властивостей живої природи – циклічність більшості процесів, які в ній відбуваються. Все життя на Землі від клітини до біосфери, підкорене певним ритмам. Природні ритми для будь-якого організму можна розділити на внутрішні (пов’язані з власною життєдіяльністю) і зовнішні (циклічні зміни в оточуючому середовищі).
Внутрішні ритми – це фізіологічні ритми організму. Ритмічність виявлена в усьому: процесах синтезу ДНК, РНК, роботі ферментів, поділі клітин, скороченні м’язів, роботі залоз внутрішньої секреції, серця, органів дихання і т.д. Ритмічно здійснюючи свої функції, організм неначе відраховує час. Чергова фаза ритму залежить від часу.
Зовнішні ритми. Основні зовнішні ритми мають геофізичну природу, адже пов’язані з обертанням Землі відносно Сонця і Місяця відносно Землі. Під впливом цього обертання багато екологічних факторів на нашій планеті – світловий режим, температура, тиск, вологість повітря, океанічні припливи, відливи тощо, закономірно змінюються. На живу природу діють також циклічні зміни сонячної активності – кожні 11 років. Зміни сонячної радіації дуже впливають на клімат планети.
Ряд змін в життєдіяльності організмів співпадає за періодом із зовнішніми, географічними циклами. Це адаптивні біологічні ритми – добові, припливно-відливні, місячні, річні. Адаптивні біологічні ритми виникли як пристосування живих істот до регулярних екологічних змін у зовнішньому середовищі.
Добовий ритм. У людини відмічено більше 100 фізіологічних функцій, які відповідають добовій періодичності: сон і активність, зміна температури тіла, ритму серцевих скорочень, глибини і частоти дихання, потовиділення, м’язової і розумової працездатності тощо.
Для організмів рослинного і тваринного світу також характерні біологічні ритми. Тварин за зміною періодів сну і неспання поділяють на денних і нічних. У рослин до певного часу доби відноситься відкривання і закривання квіток (квіткові годинники). Звичайно періоди активності залежать не лише від часу доби, а від температури повітря, світла тощо.
Добова циклічність життєдіяльності переходить у вроджені, генетичні властивості виду. Такі ендогенні ритми отримали назву циркадних, тривалість їх неоднакова у різних особин одного виду. Для людини це залежить від особливостей нервової системи. Циркадні ритми навіть у членів однієї родини можуть бути різними.
Відомий стереотип поведінки, обумовлений циркадним ритмом, полегшує існування організмів при добових змінах середовища. При потраплянні в інші умови існування можлива зміна циркадного ритму, але це відбувається не відразу, а триває кілька циклів і супроводжується рядом порушень у фізіологічному стані організму. Наприклад, при мандрівці літаком на значні відстані в широтному напрямку – організм спочатку функціонує за старим графіком, і лише через деякий час починає перебудовуватись – при цьому відчувається підвищена стомлюваність, бажання спати вдень і працювати вночі. Адаптивний період триває від кількох діб до двох тижнів.
Десинхронізація ритмів є медичною проблемою при організації нічної і змінної роботи осіб цілого ряду професій, у космічних польотах, підводних плаваннях, роботах під землею тощо.
Циркадні і добові ритми є основою організмів відчувати час. Цю здатність живих істот називають "біологічним годинником" (характерна як організмів рослинного, так і для організмів тваринного світу).
Доведено, що навіть за тривалого перебування у печері, де відсутні зміни дня і ночі, організм людини зберігає ритм, близький до добового. Захворювання також характеризуються певною циклічністю: вночі стан хворих погіршується, а вранці зростає навантаження на серцево-судинну систему.
Працездатність і біоритми. Під час вивчення динаміки фізіологічних функцій (частота пульсу, температура тіла, артеріальний тиск, працездатність, м'язова сила) виявлено суттєві розбіжності в осіб ранкового ("жайворонки") і вечірнього ("сови") типу. У людей ранкового типу максимальні показники температури тіла, самопочуття, активності, настрою, м'язової сили та інші спостерігають у першій половині дня, причому цьому передує ранній підйом – о 6 годині ранку. У вечірніх типів у ці години показники мінімальні, бо для них 6 година ранку – це глибока ніч.
Люди ранкового типу ("жайворонки") інтенсивніше працюють у першій половині дня, люди вечірнього типу ("сови") – у другій. Припускають, що у "жайворонків" і "сов" різний поріг збудливості. "Жайворонкам" легше прокинутися вранці, оскільки вони сприймають ледь відчутний шум, посилення освітлення та ін. Збудливість зростає разом з підвищенням температури тіла. "Сови" мають вищий поріг збудливості, вранці погано виконують дозовану роботу, оскільки їх збудливість невисока, оптимуму збудливості вони досягають лише надвечір.
Циркадні ритми – один із основних біологічних механізмів, завдяки якому за мільйони років еволюції всі мешканці Землі пристосувалися до світлового добового циклу. Цивілізація неминуче руйнує біологічний ритм людини. Циркадні стреси – ознака сучасності, протистояти їм непросто. Однак, можна бережливо ставитися до "біологічного годинника", чітко дотримуючись режиму сну, активного періоду й харчування.
Річні ритми найбільш універсальні у живій природі. Закономірні зміни фізичних умов протягом року викликали в еволюції видів велику кількість найрізноманітніших адаптацій. Найбільш важливі з них пов’язані з розмноженням, ростом, міграціями.
Під час сезонних змін відбуваються істотні зміни у фізіології і поведінці організмів. Пристосувальний характер цих змін є очевидним: завдяки цьому наприклад, народжування дитинчат у тварин відбувається в найбільш сприятливу пору року. Чим більш різкими є сезонні зміни, тим сильніше виражена річна періодичність життєдіяльності організмів. Осінній листопад, сплячка, запасання жирів, сезонні линьки, міграції тощо – проявляються в країнах помірного і холодного клімату, тоді як у тропічних тварин сезонна періодичність в життєвих циклах виражена менше.
Одним з факторів, який найбільш точно і регулярно змінюється, є тривалість світлового дня, ритм чергування темного і світлого періоду доби. Саме цей фактор для більшості організмів є орієнтиром у зміні пори року.
Реакція організмів на сезонні зміни довжини дня отримала назву фотоперіодизму. Здатність організмів реагувати на зміни довжини дня забезпечує завчасні фізіологічні перебудови, що є підготовкою організмів до сезонних змін (восени відлітають птахи, на деревах опадає листя тощо).
Зовнішня і внутрішня регуляція біоритмів. Біоритми окремих органів і систем синхронізуються біоритмами нервової та ендокринної систем організму. Це центральні синхронізатори. Період і фаза центральних синхронізаторів узгоджується ритмічною дією зовнішніх чинників, що періодично змінюються, таких, наприклад, як зміна дня і ночі, зміна пір року, місячні і сонячні цикли. Тобто, в якості центральних синхронізаторів виступають елементи центральної нервової системи, які мають свою внутрішню ритміку, близьку до ритміки зовнішніх циклічних геліогеофізичних чинників і здатністю сприймати сигнали зовнішніх визначників часу, а отже, й підлаштовуватися під їх ритм. В результаті вони ритмічно продукують певні гормони або посилають нервові імпульси і, таким чином, синхронізують біоритми всіх органів і систем організму.
У нервових клітин є власний внутрішній ритм активності, близький до 24-годинного (циркадного). Він запускається зовнішнім ритмом світла і темноти, що виникає за рахунок обертання Землі довкола своєї осі, і нав'язує добовий ритм усім функціям організму, які мають свій внутрішній циркадний ритм активності. Це схоже на те, як ми користуємося звичайним годинником. Якщо годинник періодично не підводити, то він почне або квапитися, або відставати. Так і внутрішній біологічний "годинник" нашого організму весь час "підводиться", налаштовується дією зовнішніх періодичних чинників. Завдяки цьому організм знаходиться в єдності з довкіллям, що надзвичайно важливо для його нормального функціонування.
Біоритми та їх роль у життєдіяльності людини. Ритмічність – фундаментальна властивість живих організмів. Практично всі фізіологічні процеси і у людини, і у тварин протікають в коливальному режимі. Прикладами можуть слугувати добовий ритм сну – активності, ритм скорочень серця, ритми електричної активності мозку, дихання тощо. Про те, що усе в житті людини підпорядковано ритму, свідчить її любов до музики, танцю, віршів. Ці види мистецтв входять в резонанс з внутрішніми ритмами організму і, можливо, тому викликають позитивні емоції. Науковими дослідженнями показано, що прослухування класичної музики стимулює в організмі продукцію мелатоніну – гормону, який регулює добову ритміку організму.
Ритмічний режим діяльності – найекономічніший. Біоритми необхідні для забезпечення найбільшої раціональності функціонування організму. Завдяки їх наявності одні й ті ж структури організму – органи, тканини, клітини – можуть "займатися різними справами" в різний час: наприклад, багато клітин вночі діляться, а вдень виконують свої безпосередні функції – продукують біологічно активні речовини, захищають організм від інфекцій. Несумісні процеси різняться в часі, а взаємодоповнюючі відбуваються в один і той же час. Таким чином, ритми – це фундаментальна біологічна закономірність, яку не можна ігнорувати при проведенні профілактичних, лікувальних і реабілітаційних заходів.
Обґрунтовані три види узагальнюючих ритмів в організмі людини: фізичний ( він характеризує нашу активність, силу, витривалість, стійкість життєвого тонусу, опір імунної системи), який охоплює 23 дні; емоційний (настрій, емоції, потреба в творчості, розвиток інтуїції), тривалість якого 28 днів, та інтелектуальний (характеризується загостреною логікою, гнучкістю розуму, зосередженістю), який повторюється через 33 дні.
Графік кожного циклу має вигляд синусоїди. Кожен цикл біоритму поділяється на 2 фази синусоїди: позитивну та негативну, тривалість яких однакова і дорівнює половині кожного циклу. Тобто, тривалість позитивної (та негативної) фази фізичного циклу – 11,5 днів: відповідних фаз емоційного циклу – 14 днів, а таких же станів інтелектуального циклу – 16,5 днів. Якщо з'ясовувати сумісні графіки біоритмів, то треба визначити максимуми (верхівки) позитивних та негативних станів. Позитивні верхівки-максимуми ("зоряний час") знаходяться на відстані 1/4 від початку циклу, негативні – на відстані 3/4 від початку. Для кожного циклу – інтелектуального (І), фізичного (Ф), емоційного (Е), ці інтервали зображені на рис. 12.1.
П Б Г
Ф Е І
А С В Д
5 7 8 11 14 16,5 23 28 33
Рис. 12.1. Графічне зображення біоритмів
Таблиця 12.1
Позначення до рис. 12.1
| А – умовний початок циклів (день народження) | |||
| І | АФ – 23 дні АЕ – 28 днів АІ – 33 дні | Тривалість циклів | Фізичного Емоційного Інтелектуального |
| ІІ | АС – 11,5 дня АВ – 14 днів АД – 16,5 дня | Перехід позитивної фази циклів у негативну | Фізичного Емоційного Інтелектуального |
| ІІІ | АП – 5,75 дня АБ – 7 днів АГ – 8,25 дня | Позитивні верхівки циклів | Фізичного Емоційного Інтелектуального |
| IV | АК – 17,25 дня АЛ – 21 день АМ – 24,75 дня | Негативні верхівки циклів | Фізичного Емоційного Інтелектуального |
Періоди біоритмів різні. Вважається, що коли усі чотири мінімуми збігаються – настають "чорні дні", і навпаки, коли збігаються всі максимуми – це періоди великого піднесення. Якщо вдатися до математичних розрахунків, з'ясується, що мінімуми і максимуми бувають раз на тиждень і кількість "чорних" і "світлих" періодів в житті людини однакова.
Комбінації трьох біоритмів. Аналізуючи комбінацію трьох біоритмів, можна побачити, що їх періоди різні і тому точний повтор відбувається лише через 26 років, а схожі повторення через 352 дні.
Мінімальні значення циклів.
– Інтелектуальний мінімум характерний спадом розумової активності, мислення, погіршення пам'яті. Цього дня краще виконувати просту механічну роботу або зовсім відпочити. Нові ідеї і рішення слід добре обдумувати.
– Емоційний мінімум приносить спад душевних сил, бажань, загальмованість, втрату інтересу, апатію, дратівливість.
– Фізичний мінімум призводить до спаду фізичної активності, передчасної втоми, підвищена вірогідність захворювань.
Максимальні значення циклів дають можливість усвідомити і реалізувати свої здібності і таланти.
– Інтелектуальний максимум дозволяє вирішувати складні питання і навіть створювати щось нове.
– Емоційний максимум дає відчуття повноти життя, душевного підйому, бажання діяти і перемагати.
– Фізичний максимум: відчувається прилив сил, немає втоми від фізичної роботи. Це найкращий час для досягнення високих спортивних результатів. Головне завдання тренера – підвести спортсмена до змагань, коли він знаходиться на піку своїх можливостей. Фізичний максимум має велике значення й під час тренувань. Найефективніше збільшувати навантаження, коли парабола фізичного біоритму зростає.
Хід роботи
Побудуйте графік власних біоритмів, виконавши такі послідовні розрахунки.
1. Визначте число днів від дня народження до необхідної дати з урахуванням високосних років.
2. Одержане число по черзі поділіть на тривалість кожного циклу. Внаслідок цього отримується ціле число циклів, які вже минули, та залишок (декілька днів).
3. Від обраної дати відніміть залишок кожного ритму і отримайте дати початку кожного поточного циклу.
4. Розрахуйте позитивні і негативні верхівки графіків кожного ритму та їх перетин з віссю х (використовуйте дані табл. 12.1).
5. Відповідно до різних дат початку і тривалості циклів кожного ритму побудуйте графіки біоритмів з урахуванням позитивних та негативних фаз, з'ясуйте збіг в позитивних та негативних зонах. Найбільш сприятливі – збіги у позитивних максимумах двох або трьох ритмів. Якщо ритми збігаються в негативних фазах по верхівці мінімуму, то цей час супроводжується зниженням емоційної, фізичної, інтелектуальної сталості, потребує раціонального навантаження та відпочинку.
Приклад розрахунку. З'ясуємо рівень психофізіологічного стану учасника досліду В. на 1 лютого 1999 року. Досліджуваний народився 17 січня 1957 року.
1. На 1 лютого 1999 р. В. прожив 1999-1957=42 роки. З урахуванням 10 високосних років (1960, 1964, 1968, 1972, 1976, 1980, 1984, 1988, 1992, 1996) та 14 днів після 17 січня, пройшло усього днів 365 х 42 + 10 + 14 = 15354 дні.
2. За цей час повністю пройшли:
– фізичні цикли: 15354:23=667 раз (залишок 13 днів);
– емоційні цикли: 15354:28=548 раз (залишок 10 днів);
– інтелектуальні цикли: 15354:33=456 раз (залишок 9 днів).
3. 1 лютого 1999 року для В. одночасно 13-й день фізичного циклу, 10-й день емоційного циклу та 9-й день інтелектуального. Визначимо початок кожного з останніх поточних циклів:
– фізичний почався 1 лютого-13 = 19 січня,
– емоційний почався 1 лютого-10 = 22 січня,
– інтелектуальний почався 1 лютого-9 = 23 січня.
4. Графічним зображенням цих коливань є синусоїда з періодом, який дорівнює тривалості біоритму. Для побудови графіка зазначимо на осі абсцис (горизонталі) початок, завершення, позитивні, негативні верхівки.
Для фізичного циклу маємо такі дати: початок = 19 січня, завершення (19 + 23) = 11 лютого, позитивна верхівка (19 + 5,75) = = 24,75 січня, негативна (19 + 17,25) = 5,75 лютого, перехід позитивної фази у негативну (19 + 11,5) = 30,5 січня.
Для емоційного циклу розрахункові переходи: початок = 22 січня, завершення (22 + 28) = 19 лютого: позитивна верхівка (22 + 7) = 29 січня, негативна верхівка (22 + 21) = 12 лютого, перехід позитивної фази (22 + 14) = 5 лютого.
Для інтелектуального циклу розрахункові інтервали: початок = = 23 січня, завершення (23 + 33) = 25 лютого, позитивна верхівка (23 + 8.25) = 1 лютого, перехід позитивної фази у негативну (23 + 16,5) = 8,5 лютого, негативна верхівка (23 + 24,75) = 16,75 лютого. Треба також відзначити, що амплітуди графіків відображають інтегративні процеси, одиниць виміру не з'ясовано, тому для кожної людини ці амплітуди умовно приймаються однаковими, що, безперечно, потребує подальших досліджень.
Графік психофізіологічного стану досліджуваного В. на 1 лютого 1999 року дозволяє зробити висновок: в цей день В. має позитивну інтелектуальну верхівку, знаходиться у позитивному емоційному стані, але фізичні можливості зменшені (рис. 12.2).
Рис. 12.2. Графік психофізіологічного стану В.
на 1 лютого 1999 року
Сформулюйте і запишіть висновок до лабораторної роботи.
Контрольні запитання
1. Як Ви розумієте вираз "біологічні ритми організмів"?
2. Що таке внутрішні біоритми? Наведіть приклади.
3. Які біоритми називають зовнішніми? Наведіть приклади.
4. Які біологічні ритми досліджують в організмі людини згідно "теорії трьох біоритмів"?
5. Що є зовнішнім і внутрішнім регулятором біоритмів в організмі людини?
6. Які причини порушення біоритмів для організму людини?
7. Яку роль мають біоритми у життєдіяльності людини?
8. Яку роль мають біоритми у тренувальному процесі спортсмена?
Список рекомендованої літератури
1. Казначеев В.П. Очерки теории и практики экологии человека / В. П. Казначеев. – М: Наука, 1983. – 264 с.
2. Димань Т. М. Екологія людини / Т. М. Димань. – К.: ВЦ "Академія", 2009. – 376 с.
3. Хрисанова Е.Н. Конституция и биохимическая индивидуальность человека / Е. Н. Хрисанова. – М: Моск. ун-т, 1990. – 160 с.
4. Харрисон Дж. Биология человека / Дж. Харрисон, Дж. Уайнер, Дж. Теннер, Н. Барникот, В. Рейнолдс. – М.: Мир. 1979. – 612 с.
5. Шмалей С. Діагностика здоров'я / С. Шмалей. – Херсон: 1994. – 206 с.
ДОДАТКИ
Додаток А
Види біотичних взаємовідносин
між організмами різних видів
| Вид відносин | Знаки взаємовпливу | Загальний опис взаємодії |
| мутуалізм (взаємосприяння) | + + | Вигоду мають обидва види, зв’язок обов’язків для обох або одного |
| коменсалізм (нахлібництво) | + 0 | 1-й вид має суттєву вигоду(+), для 2-го зв'язок нейтральний |
| паразитизм і хижацтво | + – | Особини 1-го виду (хижаки чи паразити) мають користь з контакту, особини 2-го (жертви чи хазяї) страждають від нього |
| нейтралізм | 0 0 | Обидва види існують незалежно, не впливаючи суттєво один на одного |
| аменсалізм | 0 – | 1-й вид "безкорисливо" шкодить 2-му, не маючи з цього безпосередніх вигод і не відчуваючи суттєвої негативної реакції |
| конкуренція | – – | Відбувається безкомпромісна боротьба за ресурси, коли "сили" видів близькі і обидва несуть втрати |
Додаток Б
Різноманіття екосистем
Тундри. Екосистеми тундр розміщуються переважно у Північній півкулі, на Євро-Азіатському та Північно-Американському континентах у районах, що межують із Північним Льодовитим океаном.
Клімат тундр дуже суворий. Суворість клімату тундри посилюють постійні сильні вітри, у зимовий період під їх впливом відмирають усі частини рослин, що розташовуються над поверхнею снігу. Тундри Євразії та Північної Америки мають багато спільного. Ареали багатьох видів рослин та тварин тундри охоплюють обидва континенти.
Тундра безліса. У рослинному покриві переважають низькорослі чагарники – карликова берізка, приземисті види верби, чорниця. Місцями ростуть осоки. Основний фон рослинного покриву складають кущисті лишайники та мохи (оленячий мох – ягель).
Тваринний світ екосистем тундри бідний. Постійними мешканцями є невелика кількість видів: лемінги, деякі ховрахи, песці, полярна сова, північні олені. Улітку життя тундри оживляє маса водоплавних птахів (гуси, казарки, качки, кулики), але вони включаються в тундрові трофічні ланцюги тільки частково, оскільки харчуються в основному на прибережних водоймах. Однак гуси та качки використовують в їжу до 50-80% рослинності тундри в місцях своєї гніздівлі. Найбільше вони пошкоджують квіткові бруньки. Хижаки тундри представлені совами, песцями, частково білим ведмедем. Чисельність хижаків у різні роки помітно змінюється, повторюючи відповідні зміничисельності травоїдних тварин, особливо лемінгів. В ентомофауні тундри переважають справжні комарі та мошки, їхні личинки живляться відмерлими рослинними залишками, а дорослі форми – кровососи.
Ґрунтові тварини заселяють тільки поверхневі частини ґрунту. У деструкції органічної речовини в екосистемах тундри перше місце посідають не бактерії, а гриби.
Лісові екосистеми помірного поясу.За визначенням Ю.Р. Шеляг-Сосонка (2001), ліс – це сукупність більш чи менш зімкнутих деревних угруповань на певній території або тип рослинності, в якому провідну роль відіграють більш чи менш зімкнуті деревостої. Ліс – це свого роду каркас біосфери, її екологічний остов. Лісові екосистеми займають на земній кулі великі площі. В їхньому рослинному покриві переважають дерева. Залежно від ґрунтово-кліматичних умов та географічного положення, лісові екосистеми поділяються на тайгу, змішані та листяні ліси.
Тайга. Тайгою називають шпилькові ліси, які широкою смугою простягаються на Євро-Азіатському та Північно-Американському континентах південніше лісотундри. Для екосистем тайги характерна холодна зима, хоча літо досить тепле і тривале.
Деревостійу тайзі представлений ялиною сибірською або європейською, ялицею, сосною та модриною. У Північній Америці їх замінюють тсуга та псевдотсуга. Модрина переважає на сході Євразії, сосна тяжіє до сухих або заболочених ґрунтів. Для нашої планети екологічно важливими є соснові ліси, вони займають друге місце після вологих тропічних лісів за обсягом продукування газоподібного кисню в розрахунку на одиницю поверхні ґрунту.
Зімкнутість крон дерев висока, і на землю проникає мало світла. Тому в тайзі слабо розвинуті підлісок та трав'яний покрив. Ґрунт вкритий зеленими мохами, а в більш вологих місцях – сфагнумом. На моховому покриві часто ростуть дрібні чагарники – брусниця, чорниця, лохина та мучниця.
Фаунаекосистем тайги багатша, ніж тундри. Тут трапляється багато видів травоїдних ссавців та рослиноїдних птахів. Типовими для тайги є бобри, лосі, білки, зайці, бурундуки, глухарі, тетеруки, рябчики. Важливим видом кормів є насіння шпилькових порід дерев, яким харчується велика кількість видів гризунів та птахів. Важливим джерелом корму в тайзі є бруньки дерев та чагарників, їх широко використовують в їжу снігурі, тетеруки, глухарі та рябчики. Значну чисельність мають тут і комахи-фітофаги, зокрема ті, що живляться деревиною. На деревах селиться велика кількість видів паразитичних та сапрофітних грибів.
У підстилці та поверхневому шарі ґрунту немало фітофагів, з яких починається детритний ланцюг живлення. Це кліщі, дощові черви та ін.
Фауна хижаків представлена риссю, соболем, росомахою, вовком, бурим ведмедем, лисицею. Чимало тут комахоїдних птахів – дятли, повзики, дрозди, синиці та ін. Є тут також земноводні та плазуни.
У тайзі зустрічається багато кровососних комах (кліщі, комарі, мошки).
Екосистеми тайги можуть також формуватися в гірських масивах і є там одним із гірських поясів. Такі типи екосистем можна спостерігати в Карпатах. Тут вони утворені ялиною європейською, білою ялицею та сосною. Деревостої частіше одноярусні, підлісок відсутній.
Мішані та листяні ліси помірної зони. Екосистеми цього виду поширені на південь від зони тайги. Вони охоплюють майже всю Європу, простягаються більш чи менш широкою смугою в Євразії, добре виражені в Китаї. Є ліси такого типу й в Америці.
Кліматичні умови в зоні листяних лісів м'якші, ніж у зоні тайги.
У фауні ґрунтових фітофагів переважають дощові черв'яки, але є чимало нематод, багатоніжок, кліщів.
Різноманіття видів дерев та чагарниківв зоні листяних лісів дуже велике. В Європі можна виділити три основні зони за переважаючими лісоутворюючими породами. У Західній Європі переважають ліси дуба звичайного з домішками сосни, берези, вільхи, осики та клену. У Центральній Європі ліси утворені буком європейським, грабом та липою. На західному узбережжі Європи, у Франції та Великій Британії більш поширені дуб звичайний та дуб скелястий, граб.
Ярусна структура листяних та мішаних лісів більш складна, ніж тайги. Верхній ярус утворюють великі високорослі дерева, часто є й другий ярус деревостою, добре розвинутий також ярус чагарників. У ньому найчастіше зустрічається ліщина, вовче лико, жимолость, калина та горобина. При утворенні розрідженого верхнього ярусу сильно розростається травостій із конвалії, яглиці, зеленчуку, копитняку та осоки. Моховий покрив звичайно розвинутий досить слабо внаслідок пригнічення його росту великим листовим опадом. Найбільш складну будову мають ліси Білорусії та Правобережної України.
Тваринне населення екосистем листяних лісів досить різноманітне. Характерна наявність великих рослиноїдних видів ссавців – благородного оленя, лося, бізона. Типовим для листяних лісів є кабан. У мішаних та листяних лісах живе велика кількість видів птахів. Це сойки, дятли, сови та ін. Частина їх належить до фітофагів, інші – до хижаків. Велика кількість видів харчується насінням, плодами та бруньками. Група комахоїдних птахів представлена дроздами, мухоловками, кропив'янками, вівчариками та синицями. З хижаків тут є бурий ведмідь, рись, вовк, росомаха, лисиця.
У групі лісових комах багато ксилофагів, що харчуються живою та мертвою деревиною. Є комахи, що пристосувалися поїдати листки (наприклад, дубова листовійка). Часто зустрічаються богомоли та цикади. У ґрунті є багато видів ризофагів – харчуються корінням рослин: дротяники – личинки жуків-коваликів та личинки хрущів. Серед комах чимало хижих форм: хижі кліщі та багатоніжки, оси та ін. У цілому для екосистем змішаних та листяних лісів характерні складні трофічні мережі.
В Україні ліси зосереджені переважно у північній та північно-західній частинах країни, включаючи гірські райони Карпат та Криму.
Вічнозелений тропічний дощовий ліс. Тропічні дощові ліси, що інколи називають гілеєю або джунглями, формуються в умовах досить вологого та жаркого клімату. Сезонність тут не виражена, і пори року розпізнаються за дощовим та відносно сухим періодами.
Основні масиви таких лісів розміщені в басейні ріки Амазонки (Південна Америка), у басейні ріки Конго (Африка) та на південному сході Азії.
Загальною особливістю тропічного дощового лісу є надзвичайно велике розмаїття видів рослин та тварин. Тут представлено майже 50% світового генофонду рослин і 2/3 видів тварин планети. Так, у південноамериканських гілеях нараховується тільки дерев понад 3 тисячі видів.
Набір різних життєвих форм рослин дуже різноманітний. Тут представлені як карликові (2-3 м заввишки), так і гігантські (30-45 м і навіть до 70 м) форми. Трапляється багато різновидів ліан, стебла яких завдовжки іноді сягають 240 м. Широко представлені епіфіти, що оселяються на стовбурах та гілках дерев. На епіфіти особливо багата Америка. Цвітіння рослин тропічного дощового лісу спостерігається протягом усього року.
Тропічні дощові ліси мають складну багатоярусну структуру рослинного компоненту, яка впливає на ярусне розміщення тварин. На поверхню ґрунту потрапляє мало світла, воно перехоплюється верхніми ярусами, і тому трав'яний покрив зріджений або зовсім відсутній. Усе життя такого лісу зосереджене на верхніх ярусах.
Фауна тропічного дощового лісу також різноманітна. Тут багато видів комах, плазунів та птахів. Ссавці представлені значно менше, великих видів мало. Серед них трапляються дрібні олені, антилопи, тапіри. Переважають гризуни, що живляться рослинною їжею. У тропічному дощовому лісі є багато видів мавп. Особливого колориту екосистемам тропічного дощового лісу надають великі метелики, терміти, мурахи. Тут є багато видів кліщів, тарганів, п'явок, ногохвісток, скорпіонів, павуків.
Екосистеми тропічного дощового лісу за всієї їх складності досить нестійкі. Відновлення ж екосистем тропічного лісу відбувається поволі та вимагає десятків, якщо не сотень років.
Степи. Степові екосистеми формуються в помірному поясі в умовах посушливого клімату і тому мають внутрішньоконтинентальне розташування.
У Північній півкулі степова зона розташовується на південь від лісової та широкою смугою тягнеться в центрі Євразії. У місцях з океанічним типом клімату степи виклинюються та заміщуються іншими екосистемами. Аналогічне розташування мають степи і на Північно-Американському континенті (тут їх називають преріями). У Південній півкулі аналогом степів є пампа та злакові рослинні угруповання.
Рослинний покривстепів формується з багаторічних трав. Головним чином це злакові. Рослинному покриву степів характерна полідомінантність та багатоярусність травостою. Є в степах і чагарники та чагарнички (степовий мигдаль, таволга, терен, степова вишня), але суцільного ярусу вони не утворюють. Видове різноманіття в степах досить значне, на 1 м2 реєструється до 80 видів квіткових рослин.
Тваринний світ сучасних степів сильно збіднений та фрагментований. У нижніх ярусах степів травоїдні тварини представлені гризунами, що живляться насінням, це ховрахи та байбаки. Тут також поширені гризуни-ризофаги, що поїдають корені – кроти-сліпаки. Існує в степах кілька видів рослиноїдних птахів з роду куроподібних (луговий тетерук, сіра куріпка, перепілка), а також жайворонки. Є тут і всеїдні птахи, наприклад, дрофа. Хижі птахи представлені степовим орлом. Звичайними для степу є гадюки, ящірки, степова черепаха. У травостої проходить активне життя комах-фітофагів та хижаків: сарани, цикад, клопів, трипсів, метеликів.
Пустелі. Пустелі формуються в умовах континентального клімату з різкою перевагою випаровування над опадами. Розташовані вони в основному в тропічному та субтропічному поясах. Типова пустеля – це спекотна, суха територія.
Найбільші пустелі світу – це Сахара (7 млн. км2) та Лівійська пустеля в Африці (2 млн. км2), Гобі в Азії (1 млн. км2), Великий Басейн в Америці (1 млн. км2).
Рослинний покривпустель дуже зріджений. Більшість рослин пустель дрібнолисткові, часто замість листя вони мають луски або колючки. На поверхні самих рослин розвивається потужний прошарок кутикули або кори. Листки в багатьох випадках сильно опушені. Кореневі системи типових для пустель рослин проникають у ґрунт на глибину 3-10 м. В окремих бобових чагарників корені сягають на глибину до 30 м.
Особливим елементом екосистем пустель є оази, що знаходяться в дельтах рік та біля інших джерел води. В оазах рослинність утворена головним чином культурними формами, оскільки вони здавна були основним місцем поселення людини в пустелях. Уздовж річок у долинах ростуть переважно тополі, лох, обліпиха.
Домінуючі види рослинпустель залежать від типу ґрунту та географічного положення самих пустель. В азіатських пустелях деревно-чагарникові форми представлені саксаулами та дроком. Трави порівняно нечисленні – це різні види полину та ін. Пустелям американського континенту притаманні різновиди кактусів та агав, які запасають воду в стеблах та листках. Злаки представлені бізоновою травою.
У місцях з трохи сприятливішим водним режимом пустелі переходять у напівпустелі. Зовні це проявляється в більш щільному злаковому рослинному покриві. Річна біопродукція тут вища.
Тваринний світ екосистем пустель бідний. Він так само, як і рослинність, сформувався унаслідок дефіциту вологи. Тільки під час весняних та осінніх перельотів тут вирує життя: з'являються зграї качок, гусей, журавлів та інших птахів. Корінні види тварин пустель тісно пов'язані з ґрунтом, де вони знаходять вологу та захист від спеки. Це плазуни, гризуни, терміти та земляні комахи. Багато видів тварин виробили здатність зберігати вологу у вигляді жирових депо (горб у верблюда, підшкірний жировий прошарок у гризунів, жирове тіло в основі хвоста у тушканчиків тощо). Основні фітофаги пустель – верблюди, гризуни та черепахи. Листя активно поїдається різними видами саранових. Невелика кількість видів пристосувалася до поїдання коренів (ризофаги). Хижаки представлені шакалами, гієнами, у пустелі Африки заходять леви. Детритний трофічний ланцюг екосистем пустель представлений термітами та скарабеями.
Болота. Вони виникають у місцях сильного перезволоження ґрунту. Рослинний опад накопичується з року в рік у напіврозкладеному стані та утворює торф.
Рослинний покрив боліт формується з осоки, очерету, рогозу та комишу; сфагнових мохів; може розміщатися розріджений сосновий деревостій. Ростуть тут також чагарники та чагарнички – баглиця та чорниця. Часто зустрічається журавлина. Видове розмаїття вкрай низьке. Є болота, що мають розріджений деревостій з вільхи та верб.
Болотні екосистеми небагаті на тварин. Найбільш поширені птахи.
Прісноводні екосистеми. Прісноводні екосистеми широко представлені на всіх континентах.
У прісноводних озерах завжди виділяють три частини, які можна розглядати як окремі екосистеми. Це прибережна частина – літораль, глибоководна частина – профундаль та основна товща води – пелагіаль.
Літораль характеризується наявністю великої кількості прикріплених рослин. Фауна представлена комахами та їх личинками. З молюсків часто зустрічаються ставковики та плоскі котушки. На дні живуть жабурниці. Багата й фауна хижаків. Тут зустрічаються п'явки, водяні клопи, плавунці. Численні личинки бабок, одноденок, комарів.
У прибережній частині озер звичайними є такі види риб, як плітка, краснопірка, лин, дикий короп, колюшка. Хижі риби представлені щукою, окунем та судаком. Прибережна частина озер є місцем проживання жаб, тритонів, вужів та гадюк.
Придонна частина озер майже не має рослин, вода мало рухома і зберігає протягом майже всього року температуру +4°С. Фауна таких місць збіднена. Вона представлена в основному личинками комарів-дзвонців та молюсками.
У пелагіалі рослини представлені плантктоном та водоростями що плавають (елодея, рдести). Усі живі організми мають різноманітні пристосування, що допомагають їм утримуватися в товщі води. У рослин це парашутоподібні вирости, крапельки жиру в тілі, тварини утримуються за допомогою активних рухів. У пелагіалі водяться озерна форель, сигові риби. Тут багато хижих коловерток, веслоногих рачків та циклопів.
У прибережній частині струмків та річок ростуть звичайні для цих місць очерети, комиші, лепешняки та стрілолист. У товщі води плавають елодея, латаття. При підвищенні швидкості течії до 0,3-0,6 м/сек. та більше товща води вже не зростає. Для річок планктон не характерний, оскільки зноситься течією.
Річкова ентомофаунарізноманітна. Тут чимало водяних комах та їхніх личинок. Часто зустрічаються рачки-бокоплави. У витоках чистих рік із прозорою водою живе форель, у середній течії основними видами є харіус, вусач, лин та головань. У нижній частині рік, де течія сповільнюється, до складу іхтіофауни входять лящ, короп, щука та верховодка.
Трофічні ланцюги прісноводних екосистем та особливо річок є короткими через відсутність багатої кормової бази. Вони починаються з автотрофних рослин і закінчуються в пасовищних трофічних ланцюгах хижими рибами, а в детритних трофічних ланцюгах – мікроорганізмами.
Океанічні й морські екосистеми. Важливою особливістю цих екосистем є цілісність – усі океани й моря з'єднуються між собою, за винятком кількох ізольованих засолених водойм (Каспійське й Аральське моря), які явно є реліктовими залишками й колись були з'єднані зі Світовим океаном.
Залежно від топографічного положення й глибини в будь-якому океані чи морі розрізняють кілька частин:
а) літораль – прибережна частина, яка осушується під час відливів і заливається під час припливів;
б) континентальний шельф – зона, що йде вздовж берегів із глибинами в 200-400 м;
в) пелагіаль – основна товща води в океані чи в морі;
г) абісаль – придонна частина води.
Для Світового океану характерна солона вода, обумовлена наявністю катіонів натрію, магнію, кальцію, калію та аніонів – хлоридів, сульфатів і бікарбонатів. Середня солоність води – близько 35 г/л.
Поширення фотосинтезуючих рослин в океанах і морях обумовлене глибиною проникнення сонячної радіації та охоплює приблизно 50 м, а там, де вода особливо прозора – верхні 150-200 м.
Мережі живлення в океанах і морях досить складні. Їх основу складають автотрофні рослини. Вони представлені у Світовому океані різними групами водоростей (зелені, діатомові, бурі, червоні). У товщі води живуть плаваючі водорості, що складають фітопланктон, а біля дна – прикріплені (фітобентос). Консументи першого порядку у Світовому океані представлені головним чином зоопланктоном. Це найпростіші, дрібні ракоподібні, медузи. Великі морські тварини мають або змішаний тип харчування, споживаючи фіто- і зоопланктон, як, наприклад, кити, або є консументами другого порядку – хижаками, як акули. До 90% біомаси тваринних океанів складають безхребетні тварини – молюски, омари, креветки, медузи й ін. Редуценти представлені в океанічних екосистемах бактеріями, що живуть на всіх глибинах.
Додаток Є
Основні забруднювачі повітря
| Група полютантів та їх назва, % від загальної кількості | Хімічний склад | Основний забруднювач |
| Оксиди Карбону – 50% | СО2 СО | Спалювання всіх видів палива. Дихання і біоокислення. Вулкани, гейзери, гори. Неповне спалювання палива. Вулкани. |
| Оксиди Сульфуру – 16% | SO2, SO3 | Спалювання палива. Вулкани. Бактерії. Морські бризи. |
| Оксиди Нітрогену – 14% | NO, NO2, N2O | Спалювання палива. Хімічна промисловість. Вулкани, грози. Бактерії. |
| Усі вуглеводи – 15% У тому числі леткі органічні сполуки | CH4, CnHm… CH2O, CHCl CFCl2 | Спалювання палива. Вулкани. Бактерії. Рослини. Промисловість. Хімічна промисловість. Спалювання сміття. |
| Аерозолі – 5% | Сажа, пил, солі | Коксохімія і металургія. Спалювання. Пожежі. Ерозія. Вулкани і водяний пил з морської піни. |
| Важкі метали | Pb, Cd, Hg та ін. | Вихлопні гази автомобілів, промисловість, видобуток фосфоритів. |
| Радіонукліди (менше як 0,01%) | Xe, Cs, Ra, Pu та ін. | Ядерна промисловість і АЕС. Катастрофа на ЧАЕС. Граніти. |
Додаток Ж
Шкала інтенсивності шуму, дБ
 | |||||
 | |||||
 |  | ||||
 | |||||
 | |||||
 | |||||
 | |||||
 | |||||
Додаток З
Норми радіаційної безпеки
| Еквівалентна доза | Ступінь радіаційного опромінення | |
| зіверт | бер | |
| Ліміти доз (ЛД) радіаційного опромінення | ||
| 0,35 Зв | 35 бер/життя | Основний загальний ЛД – за середньої тривалості життя – 70 років |
| 0,05 Зв | 5 бер/рік. | Річний ЛД для персоналу категорії А (який працює з іонізуючим випромінюванням) |
| 0,005 Зв | 0,5 бер/рік. | Річний ЛД для персоналу категорії Б |
| 0,002 Зв | 0,2 бер/рік. | Річний ЛД для населення |
| 0,001 Зв | 0,1 бер/рік | Річний медичний ЛД |
| Допустимі рівні радіаційного опромінення | ||
| 0,1 Зв | 10 бер | Допустимий рівень разового аварійного опромінення населення |
| 0,25 Зв | 25 бер | Допустимий рівень разового аварійного опромінення персоналу |
| 0,5 Зв | 50 бер | Гранично допустимий рівень разового аварійного опромінення |
| Порогові рівні радіаційного опромінення | ||
| 0,75 Зв | 75 бер | Початковий пороговий рівень радіаційного опромінення, призводить до зміни складу крові, погіршенню самопочуття, послабленню імунітету |
| 1 Зв | 100 бер | призводить до розвитку променевої хвороби І ступеня (летальність – 10%) |
| 2 Зв | 200 бер, | призводить до розвитку променевої хвороби ІІ ступеня (летальність – 25%) |
| 4 Зв | 400 бер | призводить до розвитку променевої хвороби ІІІ ступеня (летальність – 50%) |
| 6 Зв | 600 бер | призводить до розвитку променевої хвороби ІV ступеня (летальність – 90%) |
| 7 Зв | 700 бер | призводить до смерті протягом 1-2 тижнів (летальність – 100%) |
Рівні радіаційного фону
| мкР/год | Гранично допустимий рівень |
| 30 мкР/год. | Гранично допустимий рівень радіаційного фону в зонах постійного проживання населення |
| 300 мкР/год. | Гранично допустимий рівень радіаційного фону на території промислових підприємств категорії Б |
| 3000 мкР/год. (3 мР/год.) | Гранично допустимий рівень радіаційного фону на території ядерних об'єктів категорії А |
| 50000 мкР/год. (50 мР/год.) | Гранично допустимий аварійний рівень радіаційного фону |
Додаток К
Забруднення сучасних житлових приміщень і його наслідки
| Речовина/агент | Джерело | Хвороби та ін. наслідки |
| чадний газ (СО) | печі, нагрівачі, неповне окиснення органічних решток у льохах тощо | смерть при концентрації понад 0,2%, при менших концентраціях – головний біль, ураження системи дихання |
| метан | газові прилади | вибухи, пожежі, отруєння |
| оксиди Нітрогену | печі, плити, відкрите полум’я | ураження легенів, головний біль, дитячі хвороби |
| дим | тютюнопаління | рак легенів, ураження легенів і мозку |
| бенз(а)пірен | цигарки, печі | рак легенів |
| метиленхлориди | фарби | нервові розлади, діабет |
| трихлоретан | аерозольні балони | ураження дихання і мозку |
| тетрахлоретилен | одяг після хімічного чищення | рак, ураження нервової системи, нирок, печінки |
| формальдегід | меблі та інші предмети | ураження очей, мозку та системи дихання |
| хлороформ | гарячий душ з хлорованої води | рак |
| стирен | штучні килими | ураження нирок і печінки |
| азбест | ізоляція труб, вінілові покриття | рак, ушкодження легенів |
| бактерії, віруси, грибки | зволожувачі кондиціонерів, люди, тварини | грип, "хвороба легіонерів" та ін. |
| радон | ґрунт, стіни з бетону, граніт | рак легенів |
| шум | всі гучномовці | погіршення слуху, неврози |
| електромагнітні хвилі | пошкоджені мікрохвильові печі та ін. прилади | пошкодження очей |
Додаток Л
Характеристика впливу токсичних і потенційно токсичних речовин
на організм людини
| Сполука | Джерело забруднення | Шляхи надход-ження до організму | Наслідки впливу |
| Карбон диоксид (чадний газ) | Промисловість, автотранспорт, енергетика | З повітрям | Карбоксигемоглобінемія і зниження здатності крові переносити кисень, ураження центральної нервової системи, порушення жирового, вуглеводного, фосфоліпідного обміну, вітамінного балансу, напади стенокардії, інфаркт міокарду |
| Оксиди нітрогену | Енергетика, автотранспорт | З повітрям | Гостре подразнення легенів і дихальних шляхів та виникнення в них запальних процесів, утворення метгемоглобіну, зниження кров’яного тиску, запаморочення, втрата свідомості, блювання, задуха, нежить, підвищене слиновиділення |
| Нітрити, нітрати | Добрива, відходи тваринництва, стічні води | З водою, їжею | Порушення транспортування кров’ю кисню, ураження органів травлення, центральної нервової системи |
| Сполуки Плюмбуму | Виплавляння металу, пестициди, двигуни внутрішнього згорання, дорожній пил | З водою, повітрям, їжею | Ураження центральної нервової системи, печінки, нирок, мозку, статевих органів, інтоксикація, анемія, у дітей – сповільнення росту, відставання у навчанні |
| Сполуки Кадмію | Виплавляння кольорових металів | З водою, їжею, повітрям | Хвороби нирок (протеїнурія), хвороба ітай-ітай, анемія, остеопороз (ламкість кісток), підвищений кров’яний тиск, інсульти, атеросклероз, мутагенна та канцерогенна дія, рак передміхурової залози |
| Сполуки Меркурію | Виробництво ртуті, пестициди, спалювання органічного палива | З водою, повітрям, їжею | Хвороба Мінамата, параліч, розлад зору, втрата слуху, ураження спинного мозку |
| Сполуки Арсену | Промислове виробництво, пестициди, пивоваріння | З водою, їжею, пивом | Рак легенів та шкіри, порушення функції шлунка, периферичні неврити, перфорація перегородки носа, ураження шлунково-кишкового тракту, інтоксикація, меланоз шкіри |
| Сполуки Купруму | Промислове виробництво, спалювання вугілля, добрива, барвники | З водою, їжею | Пневмонія, гепатити, інтоксикація |
Додаток М
Особливості конституціональних типів
| Особливості конституціо-нального типу | Конституціональний тип | ||
| система Кречмера | |||
| астенік | атлетик | пікнік | |
| система Шелдона | |||
| ектоморф | мезоморф | ендоморф | |
| Морфологічні особливості | Худий, високий, з вузькими плечима, довгою і пласкою грудною кліткою, витягнутим худим обличчям. Кінцівки довгі й худі. Мускулатура недорозвинена. Серце невеликих розмірів, легені видовжені. | Високий або середній на зріст, з широким плечовим поясом та вузькими стегнами, міцною будовою тіла, масивною головою. Мускулатура добре розвинена. | Середнього або малого зросту, з добре розвиненою жировою тканиною, округлою головою на короткій шиї, широким обличчям. Серце велике. |
| Функціональні особливості | Тиск крові знижений; переважають процеси дисиміляції. Має підвищену швидкість реакції. | Енергійний, займає середнє положення між ектоморфом і ендоморфом. | Схильність до підвищеного тиску; переважають процеси асиміляції. Має повільну реакцію. |
| Психічні особливості | Загальмований, інтровертний, нетовариський, потайливий. У важких ситуаціях схильний до самоти і міркувань. Найпродуктивнішим і щасливим для нього виявляється пізній період життя. | Неспокійний, агресивний, любить пригоди. Потайливий у почуттях і думках. Впевнений, складні життєві ситуації прагне вирішувати поведінкою, через зміну світу навколо себе. Має потребу в домінуванні. | Товариський, поступливий, привітний, любить комфорт, легко виражає свої почуття. У важкі хвилини прагне спілкування. Має пристрасть до їжі. |
Список
використаної і рекомендованої
літератури
1. Акимова Т. А. Экология: Учебник для вузов / Т. А. Акимова, В. В. Хаскин. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 455с.
2. Білявський Г. О. Основи екології: Підручник / Г. О. Білявський, Р. С. Фурдуй, І. Ю. Костіков. – К.: Либідь, 2004. – 408с.
3. Бродский А. К. Краткий курс общей экологии: Учебное пособие / А. К. Бродский. – 3-е изд.. – СПб: ДЕАН, 1999. – 224 с.
4. Герасимчук А. А. Основи екології: соціальні та прикладні аспекти: навч. посіб. / А. А. Герасимчук, Ю. І. Палеха. – 2-ге вид., доп. – К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2001. – 107 с.
5. Голубкина Н. А. Лабораторный практикум по экологии / Н. А. Голубкина. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: ФОРУМ, 2009. – 64 с.
6. Гончаренко М. С. Екологія людини: Навчальний посібник / М. С. Гончаренко., Ю. Д. Бойчук / За ред. Н. В. Кочубей. – Суми: ВТД" Університетська книга"; К.: Видавничий дім "Княгиня Ольга", 2005. – 394 с.
7. Губский Ю. И. Химические катастрофы и экология / Ю. И. Губский, В. Б. Долгл-Сабуров, В. В. Храпак. – К.: Здоров’я, 1993. – 224 с.
8. Даценко І. І. Гігієна та екологія людини. Навчальний посібник / І. І. Даценко. – Львів: Афіша, 2000. – 248 с.
9. Демина Т. А. Экология, природопользование, охрана окружающей среды / Т. А. Демина. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 143 с.
10. Деребо С. Д. Экологическая педагогика и психология / С. Д. Деребо, В. А. Ясвин. – Ростов-на-Дону: Издательство "Феникс", 1996. – 480 с.
11. Дерій С. І. Основи екології / С. І. Дерій, В. О. Ілюха. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – 200 с.
12. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього середовища: Навч. посібник / В. С. Джигирей. – 4-те вид., випр. і доп. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2006. – 319 с.
13. Димань Т. М. Екологія людини: підручник / Т. М. Димань. – К.: ВЦ "Академія", 2009. – 376 с.
14. Заверуха Н. М. Основи екології: навчальний посібник / Н. М. Заверуха, В. В. Серебряков, Ю. А. Скиба. – К.: Каравелла, 2008. – 304с.
15. Заверуха Н. М. Основи екології: навчальний посібник / Н. М. Заверуха, В. В. Серебряков, Ю. А. Скиба. – К.: Каравелла, 2006. – 368 с.
16. Злобін Ю. А. Загальна екологія / Ю. А. Злобін., Н. В. Кочубей – Суми: ВТД Університетська книга, 2003. – 416 с.
17. Зубик С. В. Техноекологія. Джерела забруднення і захист навколишнього середовища / С. В. Зубик. – Л.: Оріяна-Нова, 2007. – 400 с.
18. Казначеев В. П. Очерки теории и практики экологии человека / В. П. Казначеев. – М: Наука, 1983. – 264 с.
19. Карпенко Ю. О. Лабораторний практикум з загальної екології та охорони природи / Ю. О. Карпенко. – Чернігів, 2000. – 76 с.
20. Кизим Р. А. Екологія: навчальний посібник / Р. А. Кизима. – Харків: Бурун Книга, 2010. – 314 с.
21. Корсак К. В. Основи сучасної екології: Навч. посібник / К. В. Корсак., О. В. Плахотнік. – 4-те вид., перероб. і допов. – К.: МАУП, 2004. – 340 с.
22. Корсак К. В. Основи екології / К. В. Корсак., О. В. Плахотнік. – К.: Наукова думка, 2000. – 237 с.
23. Крисаченко В. С. Екологічна культура (теорія і практика) / В. С. Крисаченко. – К.: Заповіт, 1996. – 350 с.
24. Кучерявий В. П. Екологія / В. П. Кучерявий. – Львів: Світ, 2001. –500 с.
25. Лабораторний та польовий практикум з екології / І. В. Бейко, В. М. Боголюбов, І. Г. Вишенська та ін. / під ред. В. П. Замостяна та Я. П. Дідуха. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – 216 с.
26. Назарук М. М. Основи екології та соціоекології / М. М. Назарук, Б. В. Сечина. – Львів: Афіша, 1999. – 116 с.
27. Основи екології: Підручник / Г. О. Білявський, Р. С. Фурдуй, І. Ю. Костіков – К.: Либідь, 2004. – 408 с.
28. Потіш А. Ф. Екологія: теоретичні основи і практикум: Навч. посібник / А. Ф. Потіш, В. Г. Медвідь, О. Г. Гвоздецький, З. Я. Козак. – Львів: Магнолія плюс, 2006. – 324 с.
29. Радиация. Дозы, эффекты, риск / Пер. с англ. Ю. А. Банникова. – М.: Мир, 1990. – 79 с.
30. Спортивная медицина: учеб. для ин-тов физ культ. / Под ред. В. Л. Карпмана. – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 304 с.
31. Сухарев С. М. Основи екології та охорони довкілля / С. М. Сухарев, С. Ю. Чундак, О. Ю. Сухарева. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 394 с.
32. Федоренко О. І. Основи екології / О. І. Федоренко, О. І. Бондар, А. В. Кудін. – К.: Знання, 2006. – 543 с.
33. Харрисон Дж. Биология человека / Дж. Харрисон, Дж. Уайнер, Дж. Теннер та ін. – М.: Мир. 1979. – 612 с.
34. Хрисанова Е. Н. Конституция и биохимическая индивидуальность человека / Е. Н. Хрисанова. – М: Моск. ун-т, 1990. – 160 с.
35. Червона книга України. Вони чекають на нашу допомогу /
Авт.-укл. С. О. Шапаренко. – 4-те вид., доп., зі змінами. – Х.: Торсінг плюс, 2012. – 480 с.
36. Чернова Н. М. Экология / Н. М. Чернова, А. М. Былова. – 2-е изд., перераб. – М.: Просвещение, 1988. – 272 с.
37. Шмалей С. Діагностика здоров'я / С. Шмалей. – Херсон: 1994. – 206 с.
38. Шматько В. Г. Екологія і організація природоохоронної діяльності: навч. посібник / В. Г. Шматько, Ю. В. Нікітін. – К.: КНТ, 2006. – 304 с.
Навчально-методичне видання
