Становлення валютного ринку України

Формування валютного ринку в Україні безпосередньо пов”язане з процесами розбудови української держави та реформуванням її економіки. В умовах колишнього СРСР в Україні існувала державна монополія на зовнішньоторговельну діяльність і державна валютна монополія. Валютна система була представлена Держбанком та Зовнішекономбанком (ЗЕБ) СРСР. Функції регулювання валютних надходжень від реалізації продукції виконували такі державні органи, як Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів.

Готівкову емісію рубля виконував виключно Держбанк СРСР. Після розпаду СРСР весь обсяг готівкових грошей друкувався Центробанком (ЦБ) Росії. В умовах інфляційних процесів, коли економіка України потребувала дедалі більше готівкових рублів, загострювалася проблема їх власної емісії в Україні. З цією метою, а також з метою захисту споживчого ринку з 10 січня 1992 року до обігу вводяться так звані «купони багаторазового використання», які разом з рублем виконують функцію обігу та платежу. Встановлений в січні офіційний валютний курс купона до рубля (1 купон за 10 рублів та 10 купонів за 1 долар США) не витримав і двох тижнів.

Офіційно купон розглядався не як національна валюта, а як своєрідна заміна готівкового рубля. У зв”язку з цим весь облік в Україні, виплати населенню проводилися за курсом 1:1. НБУ не встановлював співвідношення між рублем та купоном. Тільки на чорному ринку виникла курсова різниця між купоном, емітованим НБУ, та рублями, готівкову емісію яких здійснював ЦБ Російської Федерації.

Ознакою валютного ринку на перехідному етапі була також відсутність національної системи валютного регулювання в Україні. Хронічно неврівноважена грошова система фактично перебувала в «рублевій зоні»: курс відносно інших іноземних валют визначався через крос-курс стосовно до російського рубля, та рубль відігравав роль ключової резервної валюти.

Серед негативних явищ у валютній сфері, які були характерні для цього етапу розвитку валютного ринку в Україні, слід назвати:

· організаційну слабкість банківської системи;

· низький рівень державних валютних резервів;

· кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, в першу чергу з Росією;

· відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов”язкового продажу іноземної валюти;

· нерозробленість системи державного контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;

· широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало стабільність і без того слабкої «ерзац»- грошової одиниці - купона;

· постійний дефіцит платіжного балансу у відносинах з країнами СНД і загострення економічної та енергетичної кризи.

Фактичне відокремлення систем безготівкового грошового обігу почалося з впровадження Центробанком Росії нового розрахункового порядку з країнами колишнього СРСР, відповідно до якого всі розрахунки проводилися лише через спеціально відкриті для цього кореспондентські рахунки центральних банків. З липня 1992 року перерахування на користь резидентів Росії приймалися лише за умови кредитового сальдо за цим рахунком. Внаслідок цих дій фактично припинилися міждержавні розрахунки України з Росією.

Таким чином, Офіційний курс карбованця встановлено 1.45 укр. крб. за 1 російський рубль. Передумовою виходу України з так званої «рублевої зони» стало проведення взаємозаліку заборгованості між Росією та Україною в грудні (з 3.12 по 31.12) 1992 року за станом на 16 листопада 1992 р.

В умовах кризи системи міждержавних розрахунків неплатежі за продукцію, експортовану з України, на початок жовтня 1992 року становили майже 300 млрд. крб. Тому згідно з рішенням уряду, а також НБУ 3 грудня 1992 р. експортери України при укладанні контрактів з підприємствами країн, які використовують рубль як засіб платежу, застосовують акредитивну форму розрахунків, або попередню оплату.

Ще у 1992 р. за пропозицією НБУ почалися створення резервів та розробка механізму для підтримки курсу національеої валюти. Характерною рисою цього періоду становлення валютного ринку незалежної держави було прийняття Постанови Верховної Ради України «Про формування валютних фондів України у 1992 р.» від 5 лютого 1992р. та створення у жовтні 1992 року валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками якої стали більш ніж 40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р.

Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб’єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну виручку від екпорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти.

Введення податку на валютну виручку супроводжувалося додатковими умовами.

1. До суми виручки, що підлягала оподаткуванню, не зараховувалися транспортні, страхові та накладні витрати в іноземній валюті.

2. Від податку на валютну виручку звільнялися:

· підприємства з участю іноземного капіталу, часка якого в статутному фонді становила не менше 30%;

· кошти на благодійні цілі за умови використання їх на зазначені цілі в повному обсязі;

· кошти від продажу сільськогосподарської продукції (зерна, зернобобових).

3. Ставка податку в межах держзамовлення зменшувалась на 5% за умови виконання державного замовлення на експорт у повному обсязі.

4. З метою запобігання подвійному оподаткуванню було встановлено, що доход підприємств зменшувався на суму валютних надходжень, з яких сплачено податок на валютну виручку.

5. Валютна виручка від експотру продукції, робіт, послуг підлягала обов”язковому зарахуванню нан їхні рахунки в уповноважених банках. Таким чином, було заборонено переведення та переуступка боргових зобов”язань між резидентами та нерезидентами.

Зазначений порядок тривав до прийняття національного законодавства з питань валютного регулювання.

Головною ознакою розвитку валютного ринку в Україні у 1993 р. стало запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низки декретів Кабінету Міністрів щодо валютного регулювання в Україні була створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку.

Водночас інфляційні процеси в економіці України внаслідок неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутності як зовнішньої, так і внутрішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов”язані з використанням «тимчасової» валюти - карбованця, призвели до різкого падіння курсу карбованця відносно іноземних валют.

Внаслідок цього урядова політика протягом з 12 серпня 1993 р. по серпень 1994 р. була переорієнтована на спробу відновлення зовнішньоторговельної та валютної монополії. Така політика знайшла відображення:

по-перше, у введенні режиму так званих «спецекcпортерів»;

по-друге, у впровадженні фіксованого валютного курсу на рівні 5970 крб. за 1 долар США (пізніше - 12610 крб. за 1 дол. США);

по-третє, в різкому зменшенні обсягів операцій на валютній біржі, а згодом взагалі адміністративне припинення її діяльності;

по-четверте, у впровадженні так званого аукціонного продажу іноземної валюти за адміністративно встановленим курсом до іноземних валют через «тендерний комітет»;

по-п”яте, у зменшенні з 90 до 30 днів терміну повернення в країну валютної виручки експортерів та збільшення від 0.3% до 1% пені за кожний день прострочки при порушенні цих термінів.

Слід підкреслити, що врезультаті зазначених заходів гальмувався експорт з України та стимулювався імпорт, що, в свою чергу, призвело до зменшення валютних надходжень в країну разом з різким зростанням попиту на іноземну валюту.

Розуміння безперспективності політики адміністративного регулювання зовнішньоекономічних та валютних відносин знайшло відображення в поверненні до ринкових методів. Указом Президента від 22 серпня 1994 р. «Про вдосконалення валютного регулювання», який містив ряд заходів щодо лібералізації валютного ринку України, насамперед передбачалося з 1 жовтня 1994 р. відновити роботу Валютної біржі НБУ, розробити систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсів, встановлення валютного курсу карбованця за результатами торгів на валютній біржі. Ці заходи були спрямовані на децентралізацію валютного ринку, стабілізацію курсу карбованця, створення передумов для проведення грошової реформи.

Таким чином, перехідний етап розвитку валютного ринку в Україні можна поділити на декілька періодів:

1. попередній - з прийняття Декларації про Державний Суверенітет України до виходу України з «рублевої зони»;

2. період впровадження власної грошової одиниці та прийняття національного валютного законодавства;

3. період спроби відновлення державної валютної монополії;

4. період лібералізації валютного ринку та відносної стабілізації валютного курсу карбованця, який закінчився запровадженням національної валюти - гривні.

Вдосконалення системи заходів щодо валютного регулювання протягом останнього періоду (кінець 1994 р. - серпень 1996 р.) сприяли позитивним тенденціям, які визначилися на валютному ринку України:

- значно зросла роль УМВБ як центру проведення валютних операцій, активізувалися валютні операції не тільки на біржовому,а й на позабіржовому валютних ринках;

- змінилося співвідношення між попитом та пропозицією іноземних валют на користь останньої та стабілізувався курс українського карбованця відносно ключових іноземних валют;

- НБУ спромігся без залучення 1.5 млрд. дол. США, які обіцяв надати МВФ як кредит розширеного фінансування (EFF), створити значні резерви і іноземній валюті;

- було розроблено систему заходів, котрі вплинули на переведення коштів з валютного та кредитного ринків на ринок державних цінних паперів. Так, за даними НБУ, підписка на ОВДП тільки нерезидентами досягла 300-370 млн. грн.

Всі ці фактори разом з повними контролем НБУ над фінансовою ситуацією в країні, різким зниженням темпів інфляції створювали сприятливі передумови для проведення грошової реформи в Україні, яка і була здійснена у вересні 1996р.