Джерела конституційного права - це зовнішня форма об'єктивізації внутрішнього юридичного змісту, тобто це текстуальні джерела права.
Ознаки джерел конституційного права:
1) мають найвищу юридичну силу в ієрархічній системі джерел права;
2) мають установчий характер, оскільки є основою для формування системи джерел інших галузей права;
3) мають загальнообов'язковий характер, тобто поширюються на всіх без винятку суб'єктів правовідносин;
4) мають найвищий ступінь юридичних гарантій і забезпечуються всіма заходами державного впливу;
5) приймаються спеціально уповноваженими суб'єктами: українським народом, державними органами та органами місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень;
6) регулюють правовідносини у сфері публічних політико-державних відносин;
7) виражають публічні загальносуспільні інтереси українського народу;
8) визначають нормативні умови і принципи гармонізації національного і міжнародного законодавства.
Усі джерела конституційного права становлять ієрархічну вертикаль.
Ієрархія джерел конституційного права є відображенням ієрархи самих органів державної влади.
За юридичною силою джерела конституційного права поділяються на конституційні, законодавчі, підзаконні, локальні. Конституційні джерела:
1) Конституція України - єдиний нормативно-правовий акт в Україні, який має найвищий рівень юридичної сили, є головним законом держави і суспільства, регламентує найважливіші і найзагальніші суспільні відносини, приймається і змінюється за спеціально визначеною законодавством процедурою, має особливу систему державних гарантій. Конституція України - це основне джерело не лише конституційного права, а й вітчизняного права загалом;
2) акти всеукраїнського референдуму з питань внесення змін і доповнень до Конституції України - мають найвищу юридичну силу, оскільки є волевиявленням українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні. Акти всеукраїнського референдуму відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2000 року № 3-рп/2000 мають виключно імперативний характер, тобто є загальнообов'язковими до виконання на всій території України з моменту їх оприлюднення, не потребують санкціонування будь-якими органами державної влади;
3) закони України - конституційні, органічні, звичайні (поточні), з них:
а) конституційні закони - це нормативно-правові акти, якими вносяться зміни і доповнення до конституції. Такі закони приймаються кваліфікованою більшістю голосів народних депутатів України (300) від конституційного складу парламенту. Наприклад, Закон України "Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" 1 лютого 2011 року;
б) органічні закони - це ті закони, прийняття яких прямо передбачено в Конституції України, наприклад, закон про прокуратуру. На сьогодні не всі вітчизняні вчені-конституціоналісти виокремлюють органічні закони із ряду конституційних і поточних законів. У чинній Конституції України немає згадки про органічні закони, проте вони передбачалися Конституцією СРСР від 7 жовтня 1977 року і Конституцією УРСР від 20 квітня 1978 року. Відомо, що прийняття органічних законів передбачене чинними конституціями Франції, Грузії, Російської Федерації. Юридична доцільність прийняття органічних законів, на думку російського правника М.Ф. Чудакова, полягає в тому, що на відміну від конституційних законів, органічні закони доповнюють конституцію, не змінюючи її основних принципів, і не порушують глибинної сутності. Отже, проблема виокремлення і змістовного наповнення органічних законів перебуває у площині наукових дискусій;
в) звичайні (поточні) закони - це нормативно-правові акти з конституційних питань, які приймаються громадянами України на всеукраїнському референдумі або простою більшістю голосів народних депутатів України (226), наприклад, Закон України "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 року.
Таким чином, система джерел конституційного права досить розгалужена, що практично унеможливлює здійснення їх кодифікації. Крім того, немає нормативного визначення поняття "джерело права", не визначено місця і ролі деяких правових актів у системі джерел конституційного права, зокрема актів референдумів, рішень і висновків Конституційного Суду України. З метою вирішення зазначених та інших змістовно близьких проблем існує нагальна необхідність у прийнятті Закону України "Про нормативно-правові акти України".
