Констит́уція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), що визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язкидержави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.я в Україні.
Конституція в матеріальному сенсі — сукупність правових норм, що визначають вищі органи держави, порядок їх формування та функціонування, їх взаємні відносини та компетенцію, а також принципове положення індивіда по відношенню до державної влади. Конституції в матеріальному сенсі прийнято класифікувати, зокрема, на писані й неписані.
· За формою (структурою):
1. писані (єдиний нормативний акт або кілька актів, перелік яких чітко визначений.)
2. неписані (складається з чітко не визначеної кількості джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї). При цьому остання група джерел складає значну частку в структурі конституції.
· За терміном дії конституції:
1. постійні (приймаються на необмежений строк дії, наприклад, до сьогодні зберігає свою чинність Конституція Норвегії 1814 р., Конституція Люксембурга 1868 р.;)
2. тимчасові (приймаються на певний час, наприклад, до прийняття нової конституції.)
· За порядком зміни, внесення поправок і доповнень:
1. жорсткі (зміни до них вносяться в ускладненому порядку, тобто з дотриманням законодавчо визначених спеціальних процедур. Зазвичай, такий порядок закріплюється у тексті конституції, а сама жорсткість покликана забезпечити авторитет та стабільність основного закону. До розряду жорстких належать кодифіковані конституції, наприклад, Конституція США 1787 р., Конституція Японії.
2. гнучкі (зміни та доповнення до конституцій вносяться у звичайному порядку, без дотримання будь-яких процедур. У такий спосіб змінюються і доповнюються всі некодифіковані конституції (Великобританія, Швеція) 1947 р.;)
· За способом прийняття:
1. открайовані (даровані монархом, тобто розроблені без участі представницького органу. Откроювання — це односторонній акт, внаслідок якого суверен односторонньо встановлює або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади, наприклад, Конституція Непалу 1990 р., Конституція Нігерії 1960 р.
2. народні (прийняті представницьким органом або шляхом референдуму).
· За формою правління, яка закріплюється в конституції:
1. монархічні (наприклад, Конституція Японії 1947 р.)
2. республіканські (наприклад, конституції Франції, 1958 p.; України, 1996 p.).
· Залежно від державно-політичного режиму:
1. демократичні (прийняті у державах з демократичною формою державного режиму (Основний закон Фінляндії 1999 р.)
2. авторитарні (прийняті у державах, в яких влада перебуває в руках незначної кількості осіб або певної особи, використовуються авторитарні методи державного управління, влада повністю здійснює контроль у політичній сфері, проте залишається відповідний простір свободи дій в економічній, соціальній, культурній сферах. Зазвичай, авторитарні конституції пишуться і приймаються під конкретних публічних осіб. Наприклад, Конституція Франції 1800 року увійшла в історію як авторитарна наполеонівська конституція, Конституція Франції 1958 року — авторитарна деголлівська конституція.)
3. тоталітарні (прийняті у тих державах, де існує антидемократична форма державного режиму, держава повністю контролює всі сфери суспільного життя, дозволена цензура, не забезпечуються права і свободи людини та громадянина (конституції країн Африканського континенту)
· За формою державного устрою, що встановлюється конституціями:
1. федеративні (Конституція ФРН 1949 р.)
2. унітарні (конституції України, 1996 p.; Греції, 1975 p.).
Структура конституцій зазвичай має стандартний вигляд і включає:
o преамбулу (вступ);
o основну частину (основний зміст);
o прикінцеві, перехідні, додаткові положення (іноді додатки). Конституція України включає преамбулу та 15 розділів, з яких два останніх - "Прикінцеві положення" та "Перехідні положення".
У преамбулі зазвичай викладено цілі конституції, історичні умови її прийняття, іноді проголошуються керівні засади державної політики, права і свободи. Вона має важливе ідеологічне та політичне значення, але стосовно юридичної сили преамбули, як правило, визнається, що преамбула має нормативне значення лише для тлумачення і застосування окремих положень конституції. Але втому випадку, коли преамбула містить права і свободи, вона може мати також юридичне значення.
Основна частина конституції охоплює норми про права та свободи, основи суспільного ладу, систему та статус державних органів, державну символіку, порядок зміни конституції тощо.
Прикінцеві положення конституцій містять різноманітні норми. Тут зазвичай встановлюється строк набуття чинності конституцією, визначаються строки утворення органів, що вперше запроваджуються конституцією, строки видання органічного та іншого законодавства.
"Прикінцеві положення" Конституції України вміщують дві статті, в яких визначено, що Конституція України набуває чинності з дня її прийняття (ст. 160). Згідно зі ст. 161 день прийняття Конституції У країни є державним святом - Днем Конституції України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 р. № 4-зп1 Конституція України набула чинності в день її прийняття Верховною Радою України - 28 червня 1996 р. Моментом набуття чинності Конституцією України є момент оголошення результатів голосування за проектом Конституції України в цілому на пленарному засіданні Верховної Ради України.
Перехідні положення визначають строки набуття чинності окремими конституційними нормами, які не можуть бути реалізовані одразу, порядок і строки заміни старих конституційних інститутів новими.Досить часто норми, що містяться в перехідних положеннях, оформлюються не у вигляді статей, а із застосуванням особливої нумерації, аби підкреслити їх специфічний характер
Додаткові положення до конституції не містяться у Конституції України, але зазвичай у конституціях вони оформлюються інакше, ніж основна частина, і містять норми щодо тлумачення конституції, виключення із загальних правил, установлених конституцією, регулювання окремих питань.
Конституція, як основний закон держави, відрізняється від інших нормативних актів особливістю її розробки і прийняття. Особливості ці полягають, по-перше, у тому, що в розробці конституції бере участь значно більша кількість осіб порівняно з підготовкою інших нормативних актів. По-Друге, ці особи наділяються законодавчим органом особливим статусом порівняно зі статусом органів та осіб, які залучаються до підготовки відповідних правових актів. Складорганів, або комісій, які повинні розробляти проект конституції, утворюється законодавчим органом. По-третє, особливістю відзначаються і способи прийняття конституції.
Що стосується способів прийняття конституції, то світова практика виробила чотири основні способи: ратифікація проекту місцевими органами влади, прийняття конституції парламентом, установчими зборам і референдумом. Найбільш демократичним є, безумовно, спосіб прийняття Основного Закону шляхом проведення референдуму.
Основними способами прийняття конституції є:
1) установчими зборами;
2) народом на референдумі;
3) представницьким органом (парламентом);
4) октроїруванням(а по суті нав'язування народу).
