РОЗВИТОК ЗОНАЛЬНИХ ЛАНДШАФТІВ
ЧЕТВЕРТИННОГО ПЕРІОДУ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
Геоморфологія та палеогеографія
Автореферат
Дисертації на здобуття наукового ступеня
Доктора географічних наук
Київ – 2004
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у відділі палеогеографії Інституту географії Національної fкадемії наук України
Науковий консультант доктор географічних наук Матвіїшина Жанна
Миколаївна, Інститут географії Національної
академії наук України, завідувач відділу
палеогеографії
Офіційні опоненти доктор географічних наук Боліховська Наталія
Степанівна, Московський університет імені
Михайла Васильовича Ломоносова, головний
науковий співробітник
доктор географічних наук, професор Денисик
Григорій Іванович, Вінницький педагогічний
університет імені Михайла Коцюбинського,
завідувач кафедри
доктор географічних наук, професор Ковальчук
Іван Платонович, Львівський національний
університет імені Івана Франка, завідувач
кафедри
Провідна організація Інститут геологічних наук Національної академії
наук України, м. Київ
Захист відбудеться 18 червня 2004 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради В 26.163.02 Інституту географії НАН України за адресою: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, 44
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту географії НАН України за адресою: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, 44
Автореферат розісланий 15 травня 2004 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат географічних наук,
старший науковий співробітник Передерій В.І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність роботи. На сучасному етапі глобальних змін природного середовища важливою є проблема розробки прогнозу трендів розвитку ландшафтів. Вcтановлення закономірностей розвитку ландшафтів у четвертинному періоді створює передумови для прогнозування майбутніх змін ландшафтів під впливом природних чинників. При сучасній активній взаємодії природи та суспільства проблема вирізнення природних і антропогенних чинників у глобальних змінах є особливо актуальною. Її вирішення сприятиме розробці шляхів оптимізації антропогенних навантажень і адаптаційного планування господарства. Для найповнішого вивчення впливу глобальних змін на розвиток природи актуальним є використання палеоландшафтознавчого підходу. Головні закономірності розвитку ландшафтів четвертинного періоду (циклічність, спрямованість, зональність тощо) визначені у роботах К.К.Маркова, М.Ф.Веклича, А.О.Величка, Н.О.Сіренко, С.І.Турло, М.О.Куниці, І.В.Мельничука та ін. і обгрунтовані для основних теплих і холодних етапів. Для прогнозування природних змін важливим є визначення закономірностей розвитку ландшафтів протягом окремого палеогеографічного етапу і, отже, вивчення короткоперіодичної етапності та циклічності їх розвитку.
Встановлення закономірностей розвитку ландшафтів у четвертинному періоді дає можливість глибшого пізнання генезису і властивостей сучасних ландшафтів. Визначення індивідуальних рис розвитку ландшафтів палеоетапів важливе для ідентифікації відповідних стратонів у четвертинній серії і для розробки стратиграфічних схем. Це визначає актуальність дослідження у зв’язку з програмою геологоздіймальних робіт “Геологічна карта–200”, що реалізується в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у відділі палеогеографії Інституту географії НАНУ і пов’язане з його науково-дослідницькою проблематикою, зокрема, з держбюджетними темами “Екогеографічні умови території та акваторії України у минулому та їх прогноз”(№ держреєстрації 0195U019508), “Тенденції розвитку палеоландшафтів України та їх компонентів”(№ 0199U000478), “Геоморфологічні та палеогеографічні основи рацiонального природокористування” (№ 0186U0044810) та з розділом Державної Кліматичної програми “Розробити сценарії та підготувати прогноз змін регіонального клімату України до 2050 року з урахуванням палеокліматичних реконструкцій” (№ 0100V002384). Автор була співвиконавцем цих тем.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є реконструкція розвитку зональних ландшафтів на палеогеографічних етапах четвертинного періоду та їх географічної диференціації на території України. Предметом дослідження є просторово-часовий розвиток зональних ландшафтів четвертинного періоду, зокрема, закономірності його короткоперіодичної етапності. Зональні палеоландшафти розглядаються як давні типологічні природно-територіальні комплекси, виділення яких зумовлене кліматичними факторами (системи, підсистеми, типи, підтипи та надряди ландшафтів), що найповніше відображають глобальні кліматичні зміни. Об’єктом дослідження є субаеральні четвертинні відклади, їх стратиграфічна послідовність, літолого-педологічні характеристики та спорово-пилковий склад як індикатори давніх ландшафтів. Відповідно базовими методами дослідження є літолого-педологічний, палінологічний і палеоландшафтознавчий.
Для досягнення мети потрібно було вирішити такі завдання: 1 – обгрунтувати теоретико-методологічні положення дослідження мезо- і мікроетапності розвитку палеоландшафтів; 2 – розробити методику реконструкції зональних ландшафтів четвертинного періоду та короткоперіодичної етапності їх розвитку; 3 – провести літолого-педологічнi, палінологічнi дослідження та палеоландшафтознавчий синтез результатів з урахуванням даних про давній рельєф і літогенну основу; 4 – розробити класифікацію зональних ландшафтів четвертинного періоду; 5 – побудувати регіональні моделі розвитку ландшафтів для територій природних зон, здійснити їх кореляцію з глобальними кліматичними шкалами; 6 – побудувати картосхеми зональної структури ландшафтів за мезо- і мікроетапами; 7 – визначити закономірності розвитку і поширення ландшафтів, їх індивідуальних рис на палеоетапах; 8 – розробити науково-прикладні напрями дослідження мезо- і мікроетапності розвитку палеоландшафтів.
Наукова новизна. Вперше виконано реконструкції структури зональних ландшафтів території України за короткоперіодичними таксонами палеогеографічної етапності: підетапами, стадіями, підстадіями плейстоценових етапів і фазами розвитку голоценових ландшафтів. Поглиблено обгрунтування схеми поділу палеогеографічних етапів четвертинного періоду території України на мезо- і мікроетапи розвитку ландшафтів. Складено картосхеми зональної структури ландшафтів за таксонами етапності.
У теоретико-методологічному аспекті новим є обґрунтування палеоландшафтних критеріїв виділення таксонів мезо- і мікроетапності та відповідних різнорангових стратонів; визначення палеогеографічних пам’ятників та індикаторів зональних палеоландшафтних одиниць. У подальший розвиток методики палеогеографічних досліджень розроблено модель реконструкції короткоперіодичної етапності змін зональних ландшафтів. Встановлено критерії визначення еталонних розрізів для дослідження ландшафтних сукцесій палеогеографічного етапу. Удосконалено методологічні підходи та прийоми палеоландшафтознавчого синтезу літолого-педологічних і палінологічних даних з урахуванням відомостей про давній рельєф і літогенну основу ландшафтів.
Розроблено класифікацію зональних ландшафтів четвертинного періоду території України. Удосконалено критерії віднесення давніх природно-територіальних комплексів до систем, підсистем, типів, підтипів і надрядів палеоландшафтів.
Встановлено закономірності розвитку зональних ландшафтів протягом теплих етапів. Визначено індивідуальні риси ландшафтних сукцесій та їх типологічних ознак на палеогеографічних етапах.
У регіональному аспекті новими розробками є графічні моделі змін зональних інваріантів плейстоценових і голоценових ландшафтів у межах сучасних природних зон України. На основі відмін палеоландшафтних сукцесій запропоновано варіант кореляції природних подій плейстоцену і голоцену на території України й лесових регіонів Східної та Західної Європи. Встановлено закономірності змін зональної структури ландшафтів території України протягом палеогеографічних етапів та визначено її індивідуальні риси на мезо- і мікроетапах.
Науково-прикладне значення одержаних результатів. Закономірності розвитку зональних ландшафтів четвертинного періоду є важливими для природно-історичного прогнозування, можуть бути застосовані для вивчення історії формування сучасних ландшафтів та їх компонентів, для обгрунтування фізико-географічного районування. Реконструкції палеоландшафтів мають важливе значення для обгрунтування та кореляції регіональних стратиграфічних схем четвертинних відкладів, необхідних при проведенні геолого-здіймальних, інженерно-геологічних, пошукових робіт. Реконструкції історії розвитку палеоландшафтів на археологічних пам’ятниках необхідні для визначення геоекоумов середовища давньої людини, природних факторів розвитку матеріальних культур, причин міграції давнього населення.
Наукові розробки, представлені у дисертації, використано при виконанні бюджетних та госпдоговірних проектів з геологічними, археологічними, природоохоронними установами, виконавцем яких була автор: з Артемівською ГРЕ ПГО “Донбасгеологія” (1986-1988, 1986-1989, 1990-1993), з Волноваською ГРЕ ПГО “Південьукргеологія”(1989-1992), з Карпатським природно-національним парком (1992-1994), Державною Гідрометеослужбою України (1999-2001) та спільних робіт з Інститутом археології НАНУ (1990-2003), з відділами археології Донецького та Луганського краєзнавчих музеїв (1986-2001).
Особистий внесок здобувача. Наведені в роботі теоретичні та методичні положення дослідження розвитку зональних ландшафтів протягом палеогеографічних етапів, а також наукові та прикладні висновки щодо закономірностей їх розвитку розроблені автором самостійно. Особисто виконано регіональні реконструкції змін ландшафтних інваріантів і зональної структури ландшафтів території України за мезо- і мікроетапами. В основу реконструкцій покладено вихідні матеріали, зібрані протягом польових досліджень автора (1986-2002 рр.): вивчено 52 опорних розрізи із застосуванням аналітичних методів і понад 400 розрізів, в яких виконано стратифікацію і морфогенетичний аналіз відкладів. Реконструкції грунтів базуються на інтерпретації даних понад 1100 літолого-педологічних аналізів (вміст гумусу, карбонатів, гранулометричний і валовий хімічний склад, склад сухих солей і поглинутих катіонів). Для реконструкції рослинності автором виконано майже 1000 спорово-пилкових аналізів. У колективних публікаціях дослідження етапності розвитку природи на основі стратифікації розрізів виконувалося разом із співавторами, на основі палеопедологічних і палінологічних реконструкцій – особисто дисертантом.
Апробація роботи. Результати роботи представлено на понад 30 конференціях, серед яких 28 та 29-ий Конгреси Міжнародного географічного союзу (Гаага, 1996; Сеул, 2000), XIV Конгрес Міжнародного союзу четвертинників INQUA (Берлін, 1995), ІХ Міжнародний палінологічний конгрес (Хьюстон, 1996), з’їзди Українського географічного товариства (Одеса, 1990; Київ, 1995; Луцьк, 2000), конференції комісії з стратиграфії четвертинного періоду Європи INQUA (Керкраде, 1998; Вільнюс, 1997; Барі, 2000; Київ, 2001) і лесової комісії INQUA (Лондон, 1994; Бонн, 1999; Москва, 2003), V Європейська палінологічна конференція (Краків, 1998); VI-ІХ Всесоюзні та Всеросійські конференції з вивчення четвертинного періоду (Таллінн, 1990; Москва, 1994; Санкт-Петербург, 1998; Смоленськ, 2002), Всесоюзні та Всеросійські палінологічні конференції (Мінськ, 1989; Москва, 1996, 1999, 2002), міжнародні конференції “Глобальні зміни та географія” (Москва, 1995), “Кліматичні зміни ІІІ тис. до н.е.” (Кемер, 1994), “Природничі методи в археології” (Санкт-Петербург, 1994), “Кліматичні зміни у пізньому плейстоцені та голоцені” (Прага, 2000), “Кліматичні зміни наприкінці теплих етапів” (Лейпціг, 2002), конференції “Фундаментальні географічні дослідження” (Київ, 1994), “Проблеми географії в Україні” (Львів, 1994), “Різноманіття ландшафтних комплексів України” (Київ, 2001).
Публікації. Результати досліджень за темою дисертації викладено у 137 роботах, у тому числі 48 статтях, 3 брошурах і 4 депонованих монографіях, 82 публікаціях у матеріалах конференцій і тезах.
Структура та обcяг дисертації. Дисертація включає вступ, 6 розділів, висновки та список літератури з 421 найменування. Робота має обсяг 504 cтор. (323 стор. тексту, 130 рисунків і 2 таблицi).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
