Проблеми охорони Світового океану набули глобального значення для всіх держав внаслідок того, що морське середовище не розділене кордонами. Системою течій, через поверхневий стік, взаємозв'язок з атмосферою шкідливі речовини розповсюджуються на величезні площі і значні відстані від конкретного джерела забруднення. Саме тому міжнародне співробітництво у цій галузі має виключне значення для всього світового співтовариства. Отже, охорона і раціональне використання ресурсів гідросфери вимагає тісного міжнародного співробітництва, основаного на спільній нормативній базі, зокрема на таких принципах міжнародного права:
- Охорона екологічної рівноваги, що визначає певні права і обов'язки держав.
- Держава своєю діяльністю не повинна шкодити морському середовищу інших держав.
- Неприпустимість забруднення вод відкритого моря в результаті будь-якого виду діяльності.
- Обов'язкове дотримання міжнародних стандартів усіма без винятку державами.
- Зобов'язання держав застосовувати заходи, спрямовані на поліпшення всіх аспектів гігієни зовнішнього середовища, що підтверджує Міжнародний пакт про економічні, соціальні І культурні права, прийнятий у 1966 р.
- Забруднення Світового океану, яке змінює газовий склад атмосфери і тепловий баланс планети, розглядається як порушення екологічної безпеки планети.[22]
Істотне розширення можливостей використання просторів і ресурсів Світового океану у XX ст. стимулювало прогресивний розвиток міжнародного морського права на засадах його кодифікації. Перша спроба такої кодифікації була зроблена у 1930 р. у межах Гаазької конференції з кодифікації міжнародного права. Потім під егідою ООН були проведені перша (1958) і друга (1960) міжнародні конференції з морського права.
Ці заходи дали змогу кодифікувати ряд загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, зокрема принцип свободи відкритого моря. У Женеві на першій Конференції ООН з морського права було прийнято чотири конвенції: про відкрите море; про континентальний шельф; про територіальне море і прилеглу зону; про рибальство та охорону живих ресурсів відкритого моря.
У більш широкому масштабі кодифікаційні роботи були продовжені у 70-х - на початку 80-х років XX століття. Значною мірою поштовхом до цього послугувала некодифікованість норм і принципів міжнародного морського права екологічного характеру, зокрема, щодо використання природних ресурсів дна морів за межами дії національної юрисдикції та природних ресурсів виключної економічної зони, боротьби із забрудненням морів та океанів тощо.
Ці питання розглядалися третьою Конференцією ООН з морського права, яка провела 11 сесій з 1972 по 1982 р. і в роботі якої взяли участь представники 150 країн. Конференція завершилася прийняттям у квітні 1982 р. Конвенції ООН з морського права, а у грудні того ж року - Заключного акта. Ця конвенція є першим в історії всеохоплюючим документом, на якому базується сучасний загальний і екологічний міжнародний правопорядок у Світовому океані.
Конвенція, яку називають Хартією морів, набула чинності у листопаді 1994 року. Згодом вона була ратифікована Україною.[23]
С труктурно Конвенція ООН з морського права складається з 17 частин, 390 статей і 9 додатків. Нею закріплений правовий статус усіх морських просторів, живих і мінеральних ресурсів Світового океану та його дна, а також урегульовані всі види діяльності держав щодо дослідження, використання та освоєння цих просторів і ресурсів. У конвенції широко відображені екологічні аспекти проблеми використання і охорони Світового океану. Серед них виділяються правові інститути, що визначають правовий режим Міжнародного району морського дна і виключної економічної зони, а також питання охорони морського середовища від забруднення та інших негативних впливів.
Міжнародний район морського дна (Район) - дно морів і океанів, а також його надра за межами дії національної юрисдикції. Він розташований за зовнішніми кордонами континентального шельфу прибережних держав.
Вказаний район і його ресурси є загальною спадщиною людство, а тому він повинен використовуватись виключно у мирних цілях. Відповідно, всі держави-учасниці мають сприяти проведенню морських наукових досліджень у Районі, а також передачі технології і наукових знань.
Діяльність у Районі повинна здійснюватись з розумним урахуванням іншої діяльності. Для цього обладнання, яке використовується в Районі, повинно відповідати низці вимог, зокрема стосовно гарантування безпеки судноплавства.
Під особливим захистом перебувають археологічні та історичні об'єкти, знайдені у Районі, котрі зберігаються і використовуються для всього людства.
Конвенція 1982 р. закріпила принципи, які визначають правовий статус і режим Району. Вони зводяться, головним чином, до такого:
а) жодна держава не може претендувати на суверенітет чи суверенні права або здійснювати їх стосовно будь-якої частини Району і його ресурсів;
б) жодна держава, юридична чи фізична особа не може присвоювати будь-яку частину Району або його ресурсів;
в) Район відкритий для використання у мирних цілях усіма державами - як прибережними, так і тими, що не мають виходу до моря, без дискримінації.[24]
У конвенції закріплено принцип неподільності Району. Проголошено також, що всі права на ресурси Району належать усьому людству, від імені якого діє спеціальний Міжнародний орган з морського дна. Він організовує розвідку і розробку природних ресурсів морського дна (ст. 137). Ця організація розташована на Ямайці.
Контрольні повноваження Міжнародного органу з морського дна спрямовані на запобігання монопольному захопленню найбільш багатих на корисні копалини ділянок морського дна окремими державами чи компаніями, недопущення дискримінаційних дій проти тих чи інших держав при реалізації їхніх прав з використання багатств загального надбання людства.
Істотну частину Конвенції ООН з морського права становлять норми, якими регулюються питання охорони морського середовища від забруднення. Принципове положення щодо цього міститься у ст. 192, якою всі держави зобов'язані захищати і зберігати морське середовище.
У міжнародно-правовому порядку визнано, що охоронні заходи мають стосуватися всіх джерел забруднення морських вод та усіх районів Світового океану. їх метою є максимально можливе зменшення: а) викидів токсичних, шкідливих або отруйних речовин з джерел, що перебувають на суші, з атмосфери чи через неї, шляхом захоронення; б) забруднення моря з суден; в) забруднення від установок чи споруд, які використовуються для розвідки і розробки природних ресурсів морського дна та його надр.
Ряд норм конвенції спрямовані на захист і збереження рідкісних і чутливих екосистем, а також природного середовища деяких видів риб та інших морських організмів, запаси яких перебувають під загрозою істотного зменшення.
Для охорони морського середовища від забруднення та зараження держави співробітничають на глобальному чи національному рівнях безпосередньо або через компетентні міжнародні організації, які здійснюють розробку міжнародних норм, стандартів, рекомендацій у відповідній галузі.
Конвенція ООН з морського права не скасовує дію інших міжнародно-правових актів з відповідних питань. У галузі боротьби із забрудненням морського середовища нафтою однією з перших була Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню моря нафтою (1954). Потім до неї додалися Міжнародна конвенція щодо втручання у відкритому морі у випадку аварій, які призводять до забруднення нафтою (1969), Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню з суден (1973), Міжнародна конвенція по забезпеченню готовності на випадок забруднення нафтою і боротьбі з ним (1990) та деякі інші. Цими конвенціями встановлені обмеження на скид нафти і нафтопродуктів у морське середовище. Держави-учасниці зобов'язалися: належним чином обладнати очисними установками судна і вести на них спеціальні журнали операцій з нафтою і нафтопродуктами; вживати у відкритому морі таких заходів, які можуть стати необхідними для запобігання, зменшення або усунення серйозно і реально загрожуючої їх збереженню небезпеки або пов'язаних з ними інтересів небезпеки забруднення чи загрози забруднення моря нафтою внаслідок морської аварії або дій, пов'язаних із такою аварією, які зумовлять шкідливі наслідки у великих розмірах. Передбачена також система контролю за скидами нафти. Серед-земне, Чорне, Балтійське і Червоне моря, де має місце інтенсивний рух морських суден і є загроза великих екологічних порушень, оголошені особливими районами, які потребують посиленої охорони.[25]
Важливе значення має й Конвенція про запобігання забрудненню моряскидами відходів та інших матеріалів (1972). В преамбулі Конвенції зазначається, що морська середа має життєве значення для людства і всіх людей зацікавлені в забезпеченні управління нею таким чином, щоб її якість і ресурси не гіршали. Для цього держави-учасники індивідуально і колективно сприяють ефективній боротьбі з всіма джерелами забруднення морської середи, і зобов'язуються вживати всіх можливих заходів для запобігання забрудненню моря скидами відходів і інших матеріалів, які можуть представити небезпеку для здоров'я людей, пошкодити живим ресурсам і життю в морі, нанести збиток зонам відпочинку або перешкоджати іншим законним видам використання моря. Конвенція регулює забруднення, що викликається: - углеводородами, включаючи нафту; - відходами, виникаючими внаслідок експлуатації судів, літаків, платформ і інших штучних конструкцій; - радіоактивними речовинами; - хімічними і бактеріологічними речовинами військового призначення; - відходами, виникаючими в зв'язку з дослідженням, експлуатацією і переробкою в морі мінеральних ресурсів морського дна. Конвенція має три додатки і технічний меморандум. Найбільш небезпечні речовини, згідно з Конвенцією, не підлягають захороненню (в т.ч. радіоактивні відходи, сира і паливна нафта). У Додатку II приводиться список речовин, скидання яких вимагає особливої обережності (миш'як, свинець і т.п.) і може здійснюватися по попередньому спеціальному дозволу. Дозвіл на скидання матеріалів, вказаних в Додатку III, видається тільки після ретельного розгляду всіх чинників, включаючи попереднє вивчення характеристик місця скидання і методів скидання, характеристики і складу матеріалу і загальних міркувань і умов.[26]
Загальна вимога щодо недопущення радіоактивного забрудненняморського середовища була сформульована ще у Женевській конвенції провідкрите море (1958). Вона зобов'язала сторони вживати всіх необхідних заходів з метою запобігання забрудненню моря радіоактивними відходами та забрудненню моря або повітряного простору над ним у результаті будь-якої діяльності, що включає застосування радіоактивних матеріалів.
Нині питання запобігання забрудненню морського середовища ядерними відходами та матеріалами, експлуатації суден з якірними силовими установками та юридичної відповідальності у цій сфері регулюються Брюссельською конвенцією про відповідальність операторів ядерних суден (1962), Паризькою конвенцією про відповідальність передтретьою стороною у галузі атомної енергії (1960), Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду (1963), Брюссельською конвенцією про цивільну відповідальність у галузі морськихперевезень розщеплюючих матеріалів (1971) та деякими іншими міжнародно-правовими актами.[27]
Для України особливе значення має підписання 21 квітня 1992 р. у Бухаресті Конвенції по захисту Чорного моря від забруднення. її сторонами є причорноморські держави - Болгарія, Грузія, Румунія, Росія, Туреччина і Україна. Вона ратифікована цими державами і набрала чинності в 1994 році.
Конвенція містить загальні положення щодо захисту Чорного моря від забруднення і конкретизовані норми, які містяться у трьох протоколах, що є невід'ємною частиною конвенції: про захист морського середовища Чорного моря від забруднення з наземних джерел; про співробітництво у боротьбі з забрудненням морського середовища Чорного моря нафтою та іншими шкідливими речовинами у надзвичайних ситуаціях; про захист морського середовища Чорного моря від забруднення, викликаних похованням.
Відповідно до конвенції під забрудненням морського середовища розуміють привнесення людиною, прямо чи опосередковано, речовин або енергії в морське середовище, виключаючи естуарії, яке призводить або може призвести до таких згубних наслідків, як шкода живим ресурсам і життю в морі, небезпека для здоров'я людини, утворення перешкод для діяльності на морі, в тому числі для рибальства та інших правомірних видів використання моря, зниження якості використовуваної морської води та погіршення умов відпочинку.
Кожна договірна сторона забезпечує застосування конвенції у тих регіонах Чорного моря, де вона здійснює свій суверенітет, а також свої суверенні права і юрисдикцію, без шкоди правам і зобов'язанням договірних сторін, що випливають з норм міжнародного права. Ці сторони враховують негативний вплив забруднення у своїх внутрішніх водах на морське середовище Чорного моря.
Договірні сторони індивідуально або залежно від обставин спільно вживають усіх необхідних заходів, що сумісні з міжнародним правом, для зменшення і збереження під контролем забруднення морського середовища Чорного моря, запобігання йому, а також з метою збереження і захисту середовища.
Під контролем договірних сторін мають бути будь-які джерела негативного впливу на стан Чорного моря, а саме забруднення: з джерел, що перебувають на суші; з суден; зумовлене діяльністю на континентальному шельфі; з атмосфери або через неї тощо. Конвенція та протоколи до неї містять широкий перелік шкідливих речовин і матеріалів, скидання яких у морське середовище Чорного моря є забороненим повністю чи обмеженим.
Спеціальним органом з виконання конвенції є Комісія по захисту морського середовища Чорного моря від забруднення, до складу якої входять представники (по одному) договірних сторін. Вона має свій Секретаріат. Штаб-квартира Комісії і Секретаріату розташовані у Стамбулі.
Комісія контролює виконання конвенції; ухвалює рекомендації щодо заходів, необхідних для досягнення цілей конвенції; розробляє критерії щодо запобігання забрудненню морського середовища Чорного моря, його зменшення, збереження під контролем та ліквідації наслідків забруднення; співробітничає з компетентними міжнародними організаціями з питань розробки відповідних програм, одержання необхідної допомоги тощо.
Комісія періодично скликає наради договірних сторін. На цих нарадах обговорюються питання виконання Конвенції по захисту Чорного моря від забруднення на підставі доповіді комісії.
