«Весна і літо 1946 року були надзвичайно посушливими. Урожаю майже не було. Кури, свині, коні були вирізані і через відсутність кормів, і через нестачу їжі для людей. Попри такі складні умови, держава почала примусове вилучення залишків зерна та інших продуктів харчування. Вже перед Новим 1947 роком розпочалося масове голодування селян. Пік голоду припав на весну-літо 1947 року. В цей час люди масово їли буряки, котів та собак. Кожен раз ці спогади я згадую ці сльозами на очах, згадуючи ті страхіття, які пережили люди».
Дєдова Євгенія Василівна, 1936 р.н., с. Ленківці, Кельменецький район, Чернівецька область
«1946 рік був засушливим і неврожайним. До того ж держзакупки «вимели» з хати все. Навіть декілька кілограмів квасолі, які мама сховала, знайшли і забрали. Односельчани рушили в так звану «западну», де можна було поміняти одяг, різні речі на продукти...»
Ляшок Ольга Василівна, 1933 р.н., с. Комарів, Кельменецький район, Чернівецька область
«Копали і їли бульбу, після якої дуже боліли животи. А за хліб забули, який він на вигляд. Також мати сушила на поді серединки від соняшничиння та насіння з акації, яке потім пережовували (мали свої жорна) і варили з молоком. Таку їду називали баландою, яка була не дуже ситною, тому їсти хотілося дуже часто. Одного дня, коли я їла ту баланду, а мати була в хаті, з дороги зайшов один чоловік, який був дуже високий і худий, самі кістки обмотані шкірою. Мені тоді здалося, що якби шкіра порвалася, то кістки так би і розсипалися. І той чоловік, нічого не кажучи, видер від мене ложку і почав бігом їсти ту баланду, коли все з’їв, віддав миску і, нічого не кажучи, пішов геть...»
Оштинар Ольга Олександрівна, 1936 р.н., с. Росошани, Кельменецький район, Чернівецька область
«В голодні роки виживали хто як міг. Збирали по полях колосочки, мерзлу картоплю й буряк, лободу і різний бур’ян, варили бевку. Соняшники сушили, мололи на муку і пекли паляниці. Запікали баштани, буряки різали гріноски і їли. Навесні замість картоплі садили лушпиння, робили сім’яне молоко (сім’я товкли в макітрі макогоном, добавляли води)...»
Раренко Олексій Леонтійович, 1931 р.н., смт. Кельменці, Кельменецький район, Чернівецька
«Люди від безвихіддя їхали в Станіслав за жомом, який зберігся біля цукрозаводів у ямах. Я разом з мамою їхали вдвох поїздом на даху. Щоб набрати жому, залазили у ями по коліна, торбину прив’язували до шиї. Біля тих ямів творився жах: навколо ями і у самій ямі лежало багато трупів. Назад додому також добиралися на даху поїзда, але дорога була ще небезпечнішою, бо біля залізниці стояли бандити і стягували людей з поїзда залізними крюками, щоб забрати їжу...»
Гордей Ольга Михайлівна, 1926 р.н., с. Дністрівка, Кельменецький район, Чернівецька область
