За соціально-політичної сутності партії поділяються:
o на революційні;
o реформаторські (виступають за зміну політичного курсу шляхом реформування):
o консервативні (від лат. conservator - охоронець). Вони виступають за збереження традиційного порядку, орієнтовані на обмеження соціальної і економічної діяльності держави;
o соціал-демократичні (що відстоюють інтереси найманих працівників і менш забезпечених верств населення, захищають державні соціальні програми);
o екстремістські (закликають до незаконних методів боротьби);
o конфесійні (об'єднують осіб певних віросповідань);
o національні (виражають на державному рівні специфічні інтереси тієї чи іншої етнічної групи, як правило, ставлять завдання забезпечення її пріоритету у державі або конкретному регіоні).
По місцю і ролі партій у політичній системі, вони діляться:
o на державні (партія формує державну систему влади і управління). Їм, як правило, властиві антидемократичні традиції;
o авторитарні (не зливаються з державою, але складають основу політичного режиму і користуються його підтримкою);
o парламентські (пройшли на виборах у вищий представницький (законодавчий) орган державної влади, які подолали виборчий бар'єр і сформували депутатські фракції (групи));
o легальні (функціонують у відповідності з конституцією та законодавством);
o нелегальні (існуючі та діючі в порушення законів держави, і в силу цього піддаються переслідуванням).
Між двома першими групами партій часто важко провести чітку межу.
За місцем партій у політичному спектрі суспільства розрізняють:
o праві та центристські (у розвинених країнах вони домінують);
o ліві і лівоцентристські;
o праворадикальні.
По організаційній структурі виділяються партії:
o централізовані (організаційно оформлені, для яких характерно документальне оформлення членства, наявність первинних організацій, членських внесків або регулярної фінансово-матеріальної допомоги);
o децентралізовані (організаційно неоформлені партії, що існують в основному на добровільні пожертвування);
o кадрові (відрізняються нечисленністю і організаційної рихлістю; головна їх завдання - рекрутувати до своїх лав референтних осіб, здатних залучити підтримку великого числа виборців з різних соціальних верств, незалежно від ідеологічних поглядів). Це, як правило, європейські партії консервативної спрямованості;
o масові (забезпечують більшу членську масу, прагнуть збільшити число членів, зміцнити зв'язки, кріпити організаційні структури; ідеологія використовується для широкої політичної мобілізації; як правило, члени партії не тільки сплачують партійні внески, але й беруть активну участь у партійних справах). Це головним чином партії комуністичної, соціалістичної і соціал-демократичної спрямованості;
o з формально визначеними принципами членства;
o з вільним членством.
По виду партійного правління (керівництва) ці об'єднання підрозділяють: на партії з колективним керівництвом; колективного керівництва з чітко вираженим верховенством лідера; закріплюють особистісний (харизматичне) керівництво. Рідко зустрічаються партії з консенсуальних правлінням.
З представництва в центральних органах державної влади і участі в здійсненні офіційної політики розрізняються правлячі партії і опозиційні. Типовий приклад: якщо у США Білий дім займають республіканці (правляча партія)), то в опозиції перебувають демократи.
Також виділяють партії проблемні, які викликані і підпорядковують свою програму і діяльність вирішення будь-якої великої політичної або соціальної завдання, що вимагає невідкладного рішення (екологи - "зелені", партії миру, земельної реформи).
За масштабом діяльності партії класифікують на загальнонаціональні і регіональні.
