Зміцнення зв’язків між державами

Способи набуття та припинення громадянства

Перший спосіб стати громадянином – народження.Такий порядок його набуття також називається філіацією (від лат. filius – син). Порядок набуття громадянства за народженням регулюється двома правилами – правом крові і правом ґрунту. Право крові (jus sanguis) означає, що особа наслідує громадянство батьків незалежно від місця появи на світ. Це правило повною мірою діє щодо дітей молодших за 14 років (за законодавством США – 12). Право ґрунту (jus foli) передбачає, що особа набуває громадянство країни народження незалежно від громадянства батьків. Право ґрунту в чистому вигляді нині діє тільки в державах Латинської Америки. Другий спосіб набути громадянство – подати заяву до компетентних органів іншої держави. Цей спосіб прийнято називати натуралізацією. Найчастіше до тих, хто хоче набути громадянство, ставляться такі умови: перебувати в країні на законних підставах, проживати в ній тривалий строк; володіти офіційною мовою в обсязі, достатньому для спілкування; мати легальний прибуток; бути психічно здоровим і не бути носієм вірусу імунодефіциту людини; не бути зареєстрованим у базах даних Інтерполу як терорист; мати позитивну репутацію і протягом певного часу не вчиняти правопорушень. США, крім того, вимагають відмовитися від громадянства інших країн і скласти присягу на вірність американській державі. Вихід із громадянства здійснюється у вільному або
дозвільному порядку. У США, Великобританії та в деяких інших країнах визнаний принцип вільного виходу з громадянства. Він здійснюється у формі односторонньої відмови особи від свого громадянства і не потребує дозволу державної влади. Законодавством окремих країн передбачено втрату
громадянства, тобто автоматичну втрату громадянства за пев
них умов. Однією з форм припинення громадянства є його позбавлення. Позбавлення громадянства, набутого в порядку філіації, називається денаціоналізацією, а позбавлення натуралізованого громадянства - денатуралізацією.

Множинне громадянство позитивні та негативні наслідки

У Конституціях та законах більшості держав визначається загальна концепція ставлення до подвійного громадянства. Існують різні підходи, так у законодавстві деяких держав закріплено дозвіл мати подвійне громадянство. Зокрема, ст. 62 Конституції Російської Федерації (далі – РФ) закріпила, що громадянин РФ може мати громадянство іноземної держави (подвійне громадянство) відповідно до федерального закону або міжнародного договору РФ [4]. У Австралії з 2002 року також допускається подвійне громадянство. До недоліків біпатризму можна віднести наступні:

1) держава повинна захищати свого громадянина, однак, вбачається, що вона не може здійснювати цього на належному рівні, якщо її громадянин є також громадянином іншої держави;

2) особа, яка є біпатридом, повинна виконувати обов’язки по відношенню до обох держав (зокрема, військова служба, оподаткування);

Подвійне громадянство може слугувати способом ухилення від сплати податків.

До позитивних аспектів подвійного громадянства належать:

1) додаткові гарантії реалізації та захисту прав і свобод особи;

зміцнення зв’язків між державами.

17. Конституційно-правове регулювання соц. відносин в заруб країнах

Соціальні відносини: відносин різних соціальних груп, праці та капіталу, міста і села, виробників і споживачів, різними етнічними группами. Конституції Китаю (ст. 1) сказано, що соціальну основу держави складають два класи – робітничий клас і селянство, які знаходяться в союзі один з одним. При цьому керівна роль належить робітничому класу. Положення про соціальну справедливість є в конституціях Бразилії, Греції, Єгипту, Шрі-Ланки. В деяких основних законах зарубіжних країн (наприклад, Бразилії, Намібії, Нігерії, Перу) зафіксовані положення про захист від несправедливої експлуатації. Найбільш принциповими і важливими є положення конституцій про соціальну підтримку певних прошарків населення. Зазвичай в сучасних конституціях фігурують такі категорії, як жінки, діти, молодь (наприклад, ст. ст. 49, 50 Конституції Молдови, ст. 42 Конституції Македонії, ст. 65 Конституції Узбекистану). В конституціях держав Латинської Америки та деяких розвинутих і постсоціалістичних країн є норми про підтримку з боку держави громад сільських районів, гірських місцевостей (ст. 57 Конституції Македонії, ст. 20 Конституції Болгарії), а в деяких випадках про особливий захист людей похилого віку, пенсіонерів, інвалідів (п. 7. Ст. 95 Конституції Намібії, ст. 36 Конституції Македонії, ст. 57 Конституції Хорватії, ст. 71, 72 Конституції Португалії).

18. Конституційно-правове регулювання економічних відносин

До конституційних положень, пов'язаних з регламентацією засад економічної організації суспільства, належать проголошені в більшості новітніх законів принципи державної політики у відповідній сфері. Наприклад, у ст. 2 Конституції Італії зазначено, що держава вимагає непорушних зобов'язань політичної, економічної і соціальної солідарності у зв'язку з необхідністю гарантувати права людини. Або, як записано в ст. З, завданням республіки є ліквідація перешкод економічного і соціального характеру, які, фактично обмежуючи свободу і рівність громадян, перешкоджають всебічному розвитку людської особистості і реальній участі всіх трудящих у політичній і соціальній організації країни. Ці та подібні за змістом положення конституцій є, по суті, лише деклараціями намірів держави. Важливою складовою конституційної регламентації засад економічної організації суспільства слід вважати положення основних законів про соціально-економічні права. у ст.ст. 17, 19 Конституції Болгарії до елементів ринкової економіки відносять: свобода і рівноправність форм власності (приватна і суспільна), вільна господарська ініціатива (однакові правні умови), заборона монополізму, нелояльної конкуренції та захист споживача, створення умов для кооперативних та інших форм об’єднання громадян і юридичних осіб для досягнення господарських і соціальних результатів.

19. Конституційно-правове регулювання відносин власності

20. Конституційно-правове регулювання релігійних відносин і статусу церкви

в більшості країн церква конституційно відокремлена від держави, а релігія оголошується приватною справою людини.

У деяких демократичних країнах проте конституційне право несе відбиток певної антицерковної спрямованості, обумовленої боротьбою проти клерикальних намірів церкви. Наприклад, мексиканська Конституція не дала церкві статусу юридичної особи, заборонила їй володіти нерухомим майном, заборонила релігійні обряди в публічних місцях (ст. 24, п. II ч. 9 ст. 27). Згідно п. I ст. 3 «освіта, критерії якого виключають яку б то не було спільність з релігійною доктриною, будучи засноване на результатах наукового прогресу, спрямоване на боротьбу з невіглаством і його наслідками, особистою залежністю, фанатизмом і забобонами». З цієї конституційної формули можна зробити висновок, що релігійність ототожнюється з невіглаством, фанатизмом, забобонами. Однак такі негативні якості притаманні бувають атеїстам нітрохи не рідше, ніж віруючим, і мало які релігійні доктрини несумісні з науковим прогресом. Головний недолік цієї конституційної формули в тому, що вона може послужити підставою для обмеження академічної свободи. Втім, в 1991 році в Конституцію було внесено поправку, що означає державне визнання церкви.

Є й такі демократичні держави, де та чи інша релігія проголошена державною, офіційною або панівною. Вище, в гол. III, вже наводилися приклади Конституцій Греції та Болгарії, які відзначають особливе положення восточноправославной релігії і церкви. У Великобританії визнаються державними англіканська церква Англії і пресвітеріанська церква Шотландії. Главою обох церков є британський монарх (нині королева Єлизавета II), який призначає на вищі церковні посади. У Палаті лордів британського Парламенту є певна квота для церковних ієрархів, що займають в цій палаті місця довічно. На щорічних генеральних асамблеях церкви Шотландії нерідко обговорюються політичні проблеми.

Ми вже говорили про Швецію як про країну, де церква все ще не відділена від держави. У прийнятій в 1991 році редакції п. 9 перехідних положень до Форми правління сказано, що основні приписи про Шведської церкви встановлюються Законом про Шведської церкви, який приймається в тому ж порядку, що й основні положення Акта про Риксдагу, чому передує отримання висновку Церковного собору. Останній є вищим органом Шведської церкви і на відміну від органів переважної більшості інших церков обирається демократичним чином, причому у виборах беруть активну участь політичні партії. Собор обирається прихожанами допомогою двустепенних виборів на три роки і складається як з священнослужителів, так і з мирян *. Приписи про членство в Шведської церкви також встановлюються законом, що приймається за згодою Церковного собору. Висновок Церковного собору потрібно для ухвалення закону, що регулює статус духовних посадових осіб, керівних органів Шведської церкви, церковної власності, призначеної для церковної діяльності. Риксдаг може делегувати свої законодавчі повноваження з певних питань Церковному собору та іншим церковним структурам. Пункт 12 перехідних положень до Форми правління в редакції 1988 передбачає, що Уряд здійснює нагляд за релігійною діяльністю Шведської церкви, релігійною освітою, здійсненням церковної служби і вирішенням кадрових питань, приймаючи рішення по доповідях посадових осіб Шведської церкви. Незважаючи на її багатства, Шведська церква отримує від держави субвенції, доходи від яких нині становлять 1% загальної суми її грошових доходів **.

У ряді країн статус релігійних громад і церков детально врегульовано поточним законодавством. Наприклад, у Франції згідно Закону про відділення церкви від держави 1905 Республіка на противагу Швеції не визнає і не субсидіює ніяку церкву і не оплачує її служителів.

Правда, в бюджетах держави і місцевих колективів можуть бути збережені витрати на духовну службу, покликані забезпечити свободу релігійних відправлень в публічних установах - школах, притулках, в'язницях і пр. У місцях, призначених для релігійних служб, забороняється проводити політичні зібрання.

В Італії, де історично сильно вплив католицизму, відносини між державою і католицькою церквою, як уже згадувалося, будуються на конституційній і договірній основі. Згідно ст. 7 Конституції обидва суб'єкта незалежні і суверенними кожен у своїй сфері, а відносини їх регулюються Латеранські угоди, укладених в 1929 році і новеллізованнимі в 1984 році (новеллізація Латеранських угод не вимагає, як зазначалося, зміни Конституції). Відповідно до ст. 8 відносини інших віросповідань з державою регулюються законом, що приймається на основі угод з представниками цих віросповідань.

21. Особливості к-п статусу євангельської протестантської церкви в Ісландії та Швеції (ЧТО?ЗАЧЕМ?)