Особливості поховання дітей та неодруженої молоді
Мертвонароджених чи не похрещених дітей не хоронили на цвинтарі, а біля огорожі, біля хати чи в саду під деревом. В деяких регіонах ховали під порогом, щоб коли людина переступала поріг, робила хрест над нехрещеним. Дитину клали не на лаві, а на столі.
Похрещених діте до року обов’язково накривали крижмом – полотном, яке подарувала хрещена мати на хрестинах, ховали лише з дяком та хрестом. І лише хрещені батьки були присутні на поминальному обіді.
Мерцеві до 7 років справляли дитячий похорон і казали, що «вмерла дитина», а після 7 літ «парубок» або «дівка» відповідно, вдягали вже в весільне вбрання.
Також дітям до труни могли покласти іграшки.
На Поділлі ховають неодружених дівчат та хлопців одягнувши в весільне вбрання, печуть коровай, прикрашають гільце. Сам похорон вважався «смутним», «невеселим» весіллям, «одруженням з сирою землею», а в плачі-голосінні матері робиться акцент на весільних елементах. В деяких регіонах померлим дівчатам ліпити на руку перстень з воску та розпускали коси. Померлому парубку в’язали червону хустку до пояса. Людей на цвинтарі пригощають короваєм, щоб не було невдоволення померлого, що не отримав всіх життєвих благ (не одруженим помер) і не вимагав у неживих відшкодування.
Весільна обрядовість. Основні етапи та обряди, обряди магічного і заклинального характеру, символіка обрядовій та атрибутів весілля.
Хід весілля:
1. Перед весільні обряди:
1) Засилання старостів – хлопець зі старостами з хлібом й сіллю йде до молодої. Якщо батьки були згодні, то дівчина давала рушники парубку й сватам, якщо не згоді – давали гарбуза.
2) Змовини – домовлялися про посаг (те, що батьки давали дівчині: гроші, прикраси, намисто, посуд, одяг. Якщо в молодої не було братів, то на посаг давали землю, або землю якою володіла мати, а після шлюбу все це майно належатиме не чоловікові, а самій дружині), віно, привінок.
3) Заручини – на другий день після погодження батьків дівчини на шлюб, молодий з батьками, дружками й музиками йшли до молодої. Жених дарував подарунки та гостинці, а батьки благословляли
4) Оглядини – через день батьки дівчини йшли до хлопця на оглядини
2. Підготовка до весілля:
1) Гільце – невелике деревце яке дівчата з піснями прикрашали квітами і втикали в коровай, які цього ж дня пекли.
2) Випікання короваю – коровай пекли одружені жінки в яких вдався шлюб. Під час приготування співали ритуальних пісень. Прикрашали коровай сонцем, місяцем й голубами з тіста.
3) Плетіння вінків – давній атрибут сонячного культу шлюбу – плели з барвінку, рути та м’яти. Їх на руку одягали всі дівчата, які йшли просити на весілля.
4) Запросини на весілля – дівчата з молодою йшли просити на весілля за напрямком сонця. Кланялися всім, до кого в хату заходили, запрошували та давали шишки. Якщо в хаті була дівчина, то вона приставала до кортежу.
5) Вінчання – відбувалось в неділю до обіду.
3. Весілля:
1) Організація поїзди молодого до молодої –
2) Перейми – коли молодий платив гроші по дорозі до молодої тим, хто його спиняв.
3) Переговори (викуп молодої) – старости з обох сторін домовляються про викуп
4) Мати молодої зустрічає молодого у вивернутому кожусі
5) Розчісування коси
6) Молодій надівають очіпок або серпанок
7) Молодих садять на кожух
8) Зв’язування рук молодим
9) Молодих водять кругом столу (коровая)
10) Пригощення короваєм
11) Банкет
12) Весільні пісні та привітання
13) Кидання на молодих зерна
14) Обряд комори
Атрибутами весілля були:
Хліб, ярмо, на якому розплітали косу дівчини, овечий кожух або гуня, на якій благословляли молодих, діжа на якій покривали молоду, сокира в гуцулів, якою відсікали молодій косу.
Основні етапи родильної обрядовості. Роль повивальної у виконанні і охороні обрядів, звичай народження дитини. Ім’я наречення.
Обряди, пов’язані з народженням дитини, прийнято підрозділяти на три цикли: передродові, власне родильні і післяродові.
Передродові обряди покликані сприяти нормальному протіканню вагітності та доброму самопочуттю жінки. Породіллі заборонялося, наприклад, споживати горілку, дивитися на змій, зустрічатися з каліками, сліпими та хворими. Нерідко жінка підперезувалася широким вовняним поясом, який слугував за оберег, а гуцулки натягали чоловічі штани, щоб відволікати увагу злих сил. Узагалі вважалося: чим менше людей знають про вагітність жінки, тим легше пройдуть роди.
Під час Р. відкривали двері, відчиняли всі замки, розв’язували усі вузли, щоб дитина легше вийшла на світ; породіллю ж обкурювали зіллям. Усі ці дії виконувала спеціально запрошена жінка, досвідчена у таких справах — баба-повитуха (на Поділлі — баба-бранка, Поліссі — баба, бабушка, Полтавщині — баба пупорізна, породільна баба, на Середній Наддніпрянщині — пупорізка, різна)
Перед тим як прийняти Р., повитуха на знак того, що саме відбувається в хаті, стелила на призьбі веретку, а на вікні ставила пляшку з буряковим борщем. Прийнявши дитину, вона відтинала пупа: хлопчику на сокирі (щоб господарем був), дівчинці на гребені (щоб доброю пряхою була). Гуцули на честь народження дитини палили з рушниці.
Великого значення при Р. надавали першій купелі — і не лише з гігієнічних міркувань, а й з оберегових. Адже вода, за народними уявленнями, символізувала силу і чистоту. Щоб дитина росла здоровою, використовували освячені трави та квіти (свячене зілля), у купіль дівчинки доавали меду, іноді молока (щоб гарною була), хлопчикам клали коріння дев’ясила (щоб сильними були) або й сокиру (щоб умів майструвати). Кожен, хто приходив до хати під час купання, мав кинути у купіль монету на щастя.
Скупану дитину обсушували біля палаючої печі, що знов-таки диктувалося не тільки вимогами гігієни, а й давнім звичаєм: прилучення до домашнього вогнища. Серед гуцулів було прийнято прив’язувати до правої ручки дитини мішечок зі шматочком глини, узятої з домашньої печі. В інших регіонах як обереги використовували ножиці або ніж, котрі клали у люльку (Полісся), вугілля з печі чи шматочок хліба з сіллю (Волинь).
Ім’янаречення — давній звичай, пов’язаний з вибором імені для новонародженого. Одним з її різновидів, поширеним на Чернігівському Поліссі та Східній Полтавщині, було обрання імені бабою-повитухою разом з кумами; другий варіант, характерний для Середньої Наддніпрянщини і Півдня України, передбачав І. дитини тільки кумами.
Зазначені форми І., відрізняючись лише головними дійовими особами ритуалу, за змістом були майже ідентичними. Баба-повитуха або ж повитуха з кумами, чи самі лише куми йшли з подарунками (хлібом, пшоном та куркою) до священика, щоб одержати ім’я. Причому воно обов’язково мало сприяти щастю та благополуччю новонародженого, а таким могло бути або ім’я святого, якого мали відзначати найближчим часом, або ім’я відомої людини.
Звичай надання імені відбивав і певні норми моралі та звичаєвого права, наприклад, дитині, яка народжувалася поза шлюбом, давали негарне (нелюдське) ім’я. Таке ім’я давалося і в тому разі, коли до церкви йшли без дарунків або коли родина новонародженого чимось завинила перед церквою чи громадою. А втім гарне ім’я можна було і випросити у попа за певне підношення.
