Політичне представництво груп інтересів

Прямий підкуп заінтересованими групами представників
державного апарату спочатку ставив під сумнів легальний
статус лобістської діяльності. Та згодом прийшло визнання
того, що лобізм несе й позитивне навантаження. Часто,
всупереч буденним уявленням, — це не тільки закулісний

підкуп, а й система аргументації, механізм підготовки і
прийняття найоптимальніших політичних рішень. До складу
лобістських угруповань, крім політика або групи політиків,
які їх очолюють, входить також численний загін експертів,
консультантів, виконавців. Нерідко це колишні чиновники й
державні діячі, юристи, спеціалісти з формування громад-
ської думки тощо. Надаючи цінну інформацію про реальну
ситуацію та про можливі наслідки політичних рішень, лобізм
створює надійну базу для них, допомагає уникнути помил-
кових і необачних кроків. Отже, лобізм однаково необхідний
і для тих, кого безпосередньо стосуються рішення органів
державної влади, і для цих останніх, оскільки він сприяє
підвищенню якості державного управління.

Щодо негативних сторін і наслідків лобізму — передусім
схильності багатьох його учасників до задоволення вузько-
групових інтересів, створення ним сприятливого середовища
для можливих корупції і зловживань, — то одночасно з
розширенням практики лобізму зростає й арсенал засобів
обмеження такого роду негативних явищ. У числі цих засо-
бів — жорстка правова регламентація лобізму, розширення
кола його учасників і заохочення конкуренції між ними,
підвищення професіоналізму й вимог до професійної етики
державних службовців і членів представницьких органів,
удосконалення самого механізму лобіювання. У США з
1946 р. лобізм реєструється й перебуває під фінансовим
контролем відповідно до закону. В подальшому жорстке
нормативне регулювання і контроль лобізму були встано-
влені у більшості країн Західної Європи.

Паралельно з уведенням і вдосконаленням правового
регулювання лобізму відбувалась професіоналізація пред-
ставницьких функцій лобістських угруповань. У США,
наприклад, виник особливий інститут спеціально підготов-
лених уповноважених, професіональних агентів-лобістів, які
обстоюють інтереси відповідних груп у конгресі та інших
органах державної влади. Найвпливовішими в країні є лобі
військово-промислового та нафтогазового комплексів. Діють
також лобі інших країн, наприклад проізраїльське, проіран-
ське. Є й відкрите протистояння різних лобістських угру-
повань, як, наприклад, прокитайського та протайванського.

Багатоманітні методи лобістської діяльності. Вони можуть
бути як легальними, законними, так і незаконними. До

перших належать: направлення листів та особистих звернень
до законодавців або представників виконавчої влади; підго-
товка проектів та альтернативних варіантів політичних рішень;
участь у фінансуванні підготовки законопроектів, експертиз,
висновків урядових органів; контроль за дотриманням
прийнятих законів і рішень; організація відповідної кампанії
в засобах масової інформації; проведення демонстрацій,
маршів, пікетування або інших публічних акцій; підтримка
під час обрання, призначення чи просування по службі
працівників органів державної влади тощо. До незаконних
методів лобістської діяльності належать фінансова підтримка
нелегальних об'єднань, контроль за особистим життям полі-
тиків, збирання на них компрометуючого матеріалу, а то й
прямий підкуп представників державного апарату, який
передбачає сама природа лобізму.

Лобізм є найбільш загальною і поширеною формою
прямої взаємодії груп інтересів з державою. Поряд з ним є й
інші форми такої взаємодії. В різних країнах склалися
власні, зумовлені національними особливостями, традиція-
ми, системи взаємодії держави та груп інтересів. Так, у
Великобританії при соціально-економічних відомствах
функціонують так звані спонсорські підрозділи, завданням
яких є регулярні зв'язки з галузевими асоціаціями підприєм-
ців та окремими корпораціями, вироблення спільно з ними
рекомендацій щодо прийняття міністерських та урядових
рішень. У багатьох країнах Заходу при органах виконавчої
влади діють консультативні ради або комітети, які скла-
даються з керівників цих органів, представників однієї або
декількох груп інтересів і незалежних експертів. Більшість
таких рад і комітетів діють на постійній основі, частина
створюється для пошуків тих або інших окремих рішень і
припиняє свою діяльність одразу ж після їх прийняття.

Крім вітчизняних груп інтересів, при виконавчих і
представницьких органах державної влади можуть діяти й
об'єднання, що є виразниками інтересів інших країн, світо-
вих економічних і фінансових центрів тощо і сприяють
розв'язанню різноманітних міжнародних проблем.

У механізмі взаємодії груп інтересів з державою особливе
місце посідають так звані трипартистські органи, засновані
на представництві трьох сторін — об'єднань підприємців,
профспілок і держави. Ці органи виникли й поширились у

країнах Заходу в 50—70-х роках і були спрямовані передусім
на досягнення соціального миру і стабільності. Однак їхня
роль не обмежилась лише досягненням консенсусу між
основними соціальними партнерами. В багатьох країнах —
Австралії, Австрії, ФРН, Швеції та інших вони по суті
перетворилися в органи, які визначають основні параметри
соціально-економічної стратегії держави.

За всієї багатоманітності форм і систем прямої, безпо-
середньої взаємодії груп інтересів з державою є деякі спільні
риси, властиві всім або майже всім таким системам. Це
передусім наявність спеціальних інститутів та установ, у
межах яких здійснюється діалог представників організованих
інтересів і держави, принципи комплектування і способи
діяльності таких інститутів. Практично повсюдно існує також
система неформальних зв'язків і відносин, яка нерідко
відіграє важливішу роль, ніж формалізовані зв'язки².

До найважливіших форм опосередко-
ваної взаємодії груп інтересів з держа-
вою належить їх вплив на неї через ви-
борчі системи й політичні партії. Групи
інтересів прагнуть до налагодження
зв'язків з політичними партіями, підтримують їх на виборах,
щоб через них впливати на державу. Вони створюють
спеціальні структури, які примикають до партій. Декотрі з
найбільш масових груп інтересів створили власні політичні
партії для обрання своїх представників до центральних і
місцевих органів влади. Скажімо, в низці європейських країн
активно діють так звані партії зелених, створені впливовими
екологічними організаціями й рухами.

Буржуазні партії — ліберальні, консервативні та інші —
виступають центрами політичного тяжіння підприємницьких
об'єднань, а робітничі — соціал-демократичні, соціалістичні,
комуністичні — налагоджують тісні зв'язки з профспілками.
Форми й методи співробітництва у них різні. Зв'язки під-
приємців та близьких до них партій здійснювались і
здійснюються понині в основному у формі фінансової під-
тримки партій та окремих кандидатів, виділення коштів на
проведення виборчих кампаній. Це відкриває прямий шлях

² Див.: Перегудов С. П. Политическое представительство интересов:
опьіт Запада й проблеми России // Полит. исследования. 1993. № 4. С. 118.

до використання підприємницькими колами працівників
державного апарату, навіть політиків найвищого рівня у
власних, вузькогрупових інтересах. Тому в деяких країнах
фінансування бізнесом політичних партій та їх виборчих
кампаній заборонене законом. Так, у СТА «пожертвування»
на користь партій від окремих фірм та організацій з початку
70-х років заборонені законом. Проте підприємницькі кола
знаходять для фінансування партій різні обхідні шляхи і
способи, нерідко справа доходить до відверто кримінальних
дій.

Дещо по-іншому склались і здійснюються зв'язки з полі-
тичними партіями профспілок. В ряді випадків справа тут не
обмежувалась фінансовою підтримкою відповідних партій. В
таких країнах, як Австралія, Великобританія, Швеція проф-
спілки брали активну участь у створенні соціал-демократич-
них партій, значна частина профспілкових організацій
увійшла до них як колективні члени (наприклад, профцентр
Британський конгрес тред-юніонів є колективним членом
Лейбористської партії Великобританії).

Відповідно в межах парламентських фракцій соціал-
демократичних партій функціонували впливові профспілкові
групи, які істотно впливали на законотворчий процес,
особливо в період перебування цих партій при владі. Проте
в останні роки у зв'язку з деяким заниженням ролі проф-
спілок та поправінням соціал-демократичних партій їхні
стосунки зазнали істотних змін. У країнах з системою колек-
тивного членства відбувається або її модифікація, або повна
відмова від неї. Так, Лейбористська партія Великобританії
тепер значно обмежує вплив профспілок на вироблення
партійної політики, вибори керівництва партії та висунення
кандидатів до парламенту. Соціал-демократична робітнича
партія Швеції взагалі відмовилась від колективного членства
у ній профспілок, хоча продовжує активно співробітничати з
ними.

У цілому залежність соціал-демократичних партій від
профспілок, хоча й не така жорстка, як раніше, зберігається.
Залежність ця є не тільки фінансовою, а й політичною,
оскільки члени профспілок, як і раніше, складають значну
частину електорату соціал-демократії.

Таким чином, взаємодія громадянського суспільства з
державою здійснюється як через політичні партії, так і через
багатоманітні групи інтересів. Процес прийняття державних

рішень вимагає постійної та оперативної взаємодії влади з
тими, чиї інтереси ці рішення зачіпають і хто володіє
найціннішою інформацією і знаннями. В країнах Заходу
склались різні форми політичного представництва груп
інтересів, їх взаємодії з державою. Основною опосередкова-
ною формою цієї взаємодії є кооперація груп інтересів з
політичними партіями, їхня підтримка партій через виборчі
системи. Водночас у міру розширення державного втручання
в різні сфери суспільного життя, передусім в економіку й
соціальні відносини, виникла і розвивається розгалужена
система прямих, не опосередкованих політичними партіями
і виборами, зв'язків між групами інтересів та органами
державної влади. До цієї системи належать лобізм, консуль-
тативні ради й комітети при органах державної влади, а
також інші форми прямої взаємодії груп інтересів з
державою.

Результатом такої взаємодії стало створення особливої
системи представництва, яке дістало назву функціонального.
Протягом кількох десятиліть це представництво виступає
органічною складовою структури політичного управління
країн Заходу й відіграє надзвичайно важливу роль у
механізмі взаємодії громадянського суспільства й держави.

Антонович Й. Й

Общественнне движения й проблеми власти // Социально-полит.

науки. 1991. № 4.

Афанасьев М. Н.

Клиентела в России вчера й сегодня // Полит. исследования. 1994.

№ 1.

Бакун Л. А.

ГруппьІ в политике (К истории развития американских теорий) //

Полит. исследования. 1999. № 1.

Вяткин К. С.

Лоббизм по-немецки // Полит. исследования. 1993. № 1.

Голобуцький О., Докукін Ю., Кулик В.

Сучасний профспілковий рух в Україні: Серія «Ексклюзив». Вип. 5.

К~ 1996.

Группы интересов // Полит, исследования. 1992. № 5—6.
Доган М., Пеласси Д.

Политический клиентелизм — всеобщее явление // Социально-
полит, журн. 1995. № 1.

Дюверже М.

Партийная политика и группы давления // Социально-гумани-
тарные знания. 2000. № 4.

Зубков С. А.

Лоббизм в практике менеджмента // Социально-полит, журн. 1996.

№ 5.

Зяблик Н. Г.

США: Лоббизм и политика. М., 1976.

Лепехин В.

«Группы давления»: генезис и классификация // Власть. 1993. № 3.

Массовые движения в современном обществе. М., 1990.

Нельсон Л. Д., Кузес И. Ю.

Группы интересов и политический срез российских экономических

реформ (критическая версия) // Полит, исследования. 1995. № 6.

Перегудов С. П.

Крупная российская корпорация в системе власти // Полит, иссле-
дования. 2001. № 8.

Перегудов С. П., Лапина Н. Ю., Семененко И. С.
Группы интересов и российское государство. М., 1999.
Перегудов С. П.

Политическое представительство интересов: опыт Запада и проб-
лемы России // Полит, исследования. 1993. № 4.

Шапиро И.

Переосмысливая теорию демократии в свете современной поли-
тики // Полит, исследования. 2001. № 3.