Виборча система — це сукупність правил і прийомів, які щ забезпечують участь громадян у формуванні представниць- | ких органів влади

Вона базується на виборчому праві — сукупності юри-
дичних норм, які регулюють участь громадян у виборах
органів влади, організацію і проведення виборів, відносини
між виборцями і представницькими органами. У більшості
країн світу проводяться загальнонаціональні парламентські і
президентські вибори, вибори до органів місцевого самовря-
дування, деяких місцевих посадових осіб — суддів, присяж-
них, шерифів та ін.

Ідея виборності покликана забезпечити народний суве-
ренітет і представництво всіх заінтересованих соціальних
спільностей і груп населення в системі влади через політичні
партії. Вибори є одним з провідних інститутів легітимізації
наявної політичної системи й політичного режиму. Успішне
проведення виборів і визнання суспільством їх результатів є
важливою ознакою здатності суспільства розв'язувати
актуальні для нього проблеми мирними політичними засо-
бами.

Становленню сучасних виборчих систем передувала
тривала боротьба громадян багатьох країн світу за надання
їм виборчих прав на демократичних умовах і скасування
різноманітних станових, майнових, освітніх, расово-націо-
нальних обмежень — цензів. Сукупність осіб, які користують-
ся виборчими правами в даній країні, складає її електорат

................................,„,,.......,,,.,,,,;,,.,,.;,.,,,,,,,,.;,.,.,„,,,.,,,.-,. О Л О її

Інституціоналізовані форми політики

Політичні партії і партійні системи

 

 

І

(від франц. еіесїеиг — виборець). Боротьба за підтримку
електорату визначає стратегію і тактику політичних партій у
виборчих кампаніях. Лише вигравши на виборах і завоював-
ши виборні посади, партія та ЇЇ керівництво можуть
використовувати владу для досягнення своїх цілей.

Результати виборів, які визначають переможців і перемо-
жених, значною мірою залежать від типу виборчої системи.
Багатоманітність виборчих систем, за якими проводяться
вибори до представницьких органів влади, може бути
зведена до таких трьох типів: мажоритарна, пропорційна і
змішана.

Мажоритарна виборча система

Найпростішою і найпоширенішою є
мажоритарна виборча система. За такої
системи переможцем на виборах вва-
жається той кандидат, який набрав більшість голосів (звідси
походить і назва: франц. та.]огі16, англ. та]огіїу — більшість).
Ця більшість може бути абсолютною або відносною, залежно
від чого розрізняють мажоритарні системи абсолютної і
відносної більшості. За мажоритарної системи абсолютної
більшості переможцем вважається той кандидат, який
набрав не менше, ніж 50 відсотків плюс один голос усіх
голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. У тому разі,
коли жоден кандидат не набирає абсолютної більшості
голосів, проводиться другий тур виборів, у якому беруть
участь лише ті два кандидати, що зібрали у першому турі
найбільшу кількість голосів. У другому турі переможцем
вважається той кандидат, який набрав відносну більшість
голосів, тобто більше, ніж його суперник. За мажоритарної
системи відносної більшості перемагає той кандидат, який
отримав більше голосів, ніж решта кандидатів, кожен
окремо.

За мажоритарною системою вибори можуть проводитись
як в одномандатних, так і в багатомандатних виборчих
округах. При одномандатних округах територія країни
поділяється на таку кількість виборчих округів, що збігається
з числом членів парламенту, яких обирають. Від кожного
округу обирається по одному депутату, який отримав на
виборах більшість голосів. При багатомандатних округах
кількість виборчих округів збігається з кількістю адміні-
стративно-територіальних одиниць країни. У цьому разі в
кожному окрузі обирають кількох депутатів, а виборці в

різних країнах мають або один голос, або декілька. В Японії,
наприклад, при виборах депутатів нижньої палати парла-
менту виборець має більше одного голосу, але менше, ніж
потрібно обрати депутатів.

Різновидом багатомандатної системи є преференційна
система (від лат. ргаеґего — волію, вважаю за краще), коли
виборець виводить рейтинг усіх кандидатів. Якщо жоден з
них не отримує абсолютної більшості «перших місць», то із
списку кандидатів під час підрахунків поступово вилуча-
ються ті, хто набрав найменше цих місць, їхні «перші місця»
перерозподіляються серед інших кандидатів доти, доки
необхідна кількість кандидатів не набере абсолютної
більшості голосів. Ця система досить складна і на практиці
використовується рідко. Той чи інший різновид мажоритар-
ної виборчої системи діє у США, Канаді, Великобританії,
Франції, Японії, Австралії, Новій Зеландії, Швденно-
Африканській Республіці, Індії, багатьох інших країнах.

Пропорційна У багатьох країнах Європи застосову-
виборча система ється пропорційна виборча система, за

якої місця в парламенті отримуються
партіями або виборчими блоками пропорційно кількості
поданих за них голосів. За цієї виборчої системи виборці
голосують за політичні партії чи виборчі блоки і меншою
мірою орієнтуються на конкретну особистість.

Пропорційна система має декілька варіантів голосування.
Одного разу виборець обирає партію чи виборчий блок, які
попередньо визначають список своїх кандидатів, іншого —
не тільки партію чи виборчий блок, а й зазначає, кого саме
із запропонованих ними кандидатів він обирає (преферен-
ційний принцип).

За пропорційної системи вибори проводяться або в
одному загальнодержавному окрузі, або в багатомандатних
округах. Найчастіше це багатомандатні округи, що терито-
ріальне збігаються з адміністративним поділом. У цьому разі
кількість мандатів від кожного виборчого округу визнача-
ється залежно від співвідношення кількості населення
округу до загальної кількості населення або виборців країни.

Після того як виборці виразили свою волю, а голоси
підраховані, визначається виборчий метр, або виборча
квота — найменше число голосів, яке необхідне для
обрання одного депутата. Квота може визначатися як для

Політичні партії і партійні системи

Інституціоналізовані форми політики

 

 

кожного округу окремо, так І для всієї країни в цілому.
Застосовуються різні способи визначення виборчого метра
(квоти). Найпростіший спосіб полягає в тому, що квота
визначається діленням загальної кількості поданих у даному
окрузі голосів на кількість мандатів, які розподіляються.
Розподіл мандатів між партіями проводиться діленням
отриманих ними голосів на квоту. Скільки разів квота
вкладається в кількість отриманих партією голосів, стільки
мандатів вона отримує.

Пропорційна виборча система сприяє становленню
багатопартійності. Вона поширена у країнах з давніми
парламентськими традиціями, високим рівнем політичної
культури населення — Австрії, Бельгії, Данії, Італії, Люксем-
бурзі, Норвегії, Швеції та ін.

Змішана виборча Поширеною є також змішана виборча
система система, яка поєднує елементи мажо-
ритарної і пропорційної систем: одна
частина парламенту обирається за мажоритарною системою,
а друга частина — за пропорційною. При голосуванні
виборець отримує два бюлетені, одним з яких він голосує за
особу, а другим — за партію. Характерним прикладом
змішаної виборчої системи є виборча система ФРН, де одна
половина депутатів Бундестагу (нижньої палати парламенту)
обирається за мажоритарною системою, а друга — за про-
порційною згідно зі списками кандидатів, які пропонуються
партіями.

У деяких країнах із двопалатним парламентом одна
палата обирається за мажоритарною системою, а друга — за
пропорційною. В такому разі мажоритарна система найчасті-
ше застосовується для формування тієї палати парламенту,
яка складається з представників адміністративно-терито-
ріальних одиниць, а друга палата обирається за пропорцій-
ною системою.

Кожна з охарактеризованих виборчих систем має свої
переваги й недоліки. Так, мажоритарна виборча система
досить проста і зрозуміла виборцям. Вона надає можливість
обирати не тільки представників тих чи інших партій, а й
конкретні особистості. Однак якщо на виборах немає
значного переважання якого-небудь кандидата чи партії, то
втрачається до половини й більше голосів виборців, а пере-
можцем може стати той, за кого проголосувала меншість.

Так, у Великобританії Консервативна партія неодноразово
здобувала перемогу, отримавши лише близько 40 відсотків
голосів виборців, оскільки решта голосів розділялись між
Лейбористською партією і ліберально-соціал-демократичною
коаліцією. До недоліків цієї системи належить і її нерезуль-
тативність: переможець рідко коли виявляється в першому
турі, а тому вибори часто проводяться у два тури, що
спричиняє додаткові значні матеріальні витрати.

Мажоритарна виборча система вигідна лише великим
партіям. Система відносної більшості сприяє представництву
в парламенті небагатьох найвпливовіших партій. Це означає
сталість парламентської більшості та її впливу на уряд.
Склалась вона передусім у країнах з усталеною двопартій-
ною системою — США, Великобританії. Проте вона усуває
від парламентської діяльності менш впливові партії, не
сприяє їх розвиткові, представництву на державному рівні
всієї багатоманітності соціальних інтересів. Зазначений
недолік усуває пропорційна виборча система, за якої місця в
парламенті розподіляються відповідно до кількості отрима-
них партіями чи виборчими блоками голосів. Ця система
сприяє багатопартійності. Але її застосування породжує
інший недолік: представництво в парламенті багатьох, у тому
числі нечисленних за складом і невпливових, партій, коли
важко визначається стійка парламентська більшість, постає
проблема формування уряду й забезпечення стабільності
його діяльності.

З метою уникнення представництва в парламенті багатьох
дрібних політичних партій, забезпечення стабільності
діяльності парламенту та уряду в країнах з пропорційною та
змішаною виборчими системами встановлюється загороджу-
вальний бар'єр — мінімальна частка голосів виборців, яку
партія має отримати для представництва в парламенті.
Здебільшого цей мінімум складає 5 відсотків голосів вибор-
ців, хоча є відхилення від цієї цифри як в один, так і в інший
бік: від 1 відсотка в Ізраїлі до 10 відсотків у Туреччині.
Іншими словами, якщо партія чи виборчий блок не подо-
лали встановленого бар'єру, тобто не набрали відповідного
мінімуму голосів, вони не можуть бути представлені в
парламенті ні самостійно, ні в коаліції з іншими партіями.

Переваги пропорційного представництва найповніше
виявляються у великих багатомандатних виборчих округах.

 

 

Інституціоналізовані форми політики

Політичні партії! партійні системи

 

 

Ідеальним варіантом вважається той, коли вся країна висту-
пає єдиним виборчим округом.

Взаємозв'язок Виборча система відіграє надзвичайно
форм правління, велику роль у політичному житті сус-

парпиних пільства. Вона справляє значний вплив
І виборчих систем, *

на формування партійної системи,

парламенту, уряду, його стабільність,
політичну стабільність у суспільстві в цілому. Існує певна
залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної
систем. Обидві системи перебувають у тісному зв'язку з
прийнятою в країні формою державного правління.

Залежність між типами наявних у країні виборчої і
партійної систем уперше була з'ясована М. Дюверже. До-
сліджуючи зв'язок між виборчими й партійними системами,
він сформулював такі «три соціологічні закони» їх взаємодії:

1. Пропорційна виборча система веде до формування
партійної системи з багатьма партіями, які мають досить
жорстку внутрішню структуру і незалежні одна від одної.

2. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості
(з голосуванням у два тури) зумовлює появу партійної
системи, яка складається з кількох партій, що прагнуть до
взаємних контактів і компромісів та об'єднання в коаліції.

3. Мажоритарна виборча система відносної більшості (з
голосуванням в один тур) сприяє становленню двопартійної
системи.

Сформульовані М. Дюверже закони свідчать, що виборча
система впливає не тільки на кількість партій у країні, а й на
відносини між ними. Як показує історичний досвід,
двопартійна система формується здебільшого в країнах з
мажоритарною виборчою системою відносної більшості.
Цьому сприяє, зокрема, те, що виборець вважає за краще
віддати свій голос в єдиному турі голосування за пред-
ставника тієї партії, яка має найреальніші шанси на успіх,
він втрачає інтерес до слабких партій. Голосування у два
тури, тобто мажоритарна система абсолютної більшості,
породжує політику електоральних союзів, які потім знахо-
дять своє продовження у створенні єдиної парламентської
фракції, формуванні парламентської більшості та утворенні
урядової коаліції. Голосування в один тур, тобто мажори-
тарна система відносної більшості, не спричиняє потреби в

електоральних союзах. Кожна партія прагне самостійно
використати свій шанс. У межах мажоритарної системи
відносної більшості не виключається приєднання слабкої
партії до сильної, шо примушує першу приймати правила
гри останньої.

Пропорційна система також не сприяє утворенню
електоральних союзів; кожна партія прагне самостійно
використати свій шанс. Однак вона неминуче ставить партії
перед необхідністю формування урядових коаліцій, оскільки,
як правило, жодна з них не має змоги здобути більшість
парламентських місць і самостійно сформувати уряд. Пошук
компромісів у формуванні уряду ускладнюється тим, що
депутати вже пов'язані передвиборними обіцянками,
прагнуть зберегти обличчя партії, щоб мати підтримку своїх
виборців і на наступних виборах. Труднощі у формуванні
парламентських коаліцій і нестабільність уряду є характер-
ними рисами політичного життя держав з пропорційною
виборчою системою і породжуваною нею багатопартійною
системою.

Зворотний вплив партійної системи на виборчу прояв-
ляється, зокрема, в тому, що та чи інша конфігурація прав-
лячих партій приймає виборче законодавство, намагаючись
пристосувати його до власних потреб. Вплив виборчої
системи на формування партійної не є жорстко однознач-
ним. Дія законів взаємодії виборчих і партійних систем, як і
будь-яких інших законів суспільного розвитку, виявляється
лише як тенденція. Вона модифікується низкою історичних,
соціальних, політичних, культурних та інших чинників, що
впливають на формування партійних систем. Одним із них є
прийнята в країні форма державного правління.

Особливість зв'язку форми державного правління з
певним типом виборчої системи полягає в тому, що останній
може послаблювати, або, навпаки, посилювати недоліки,
потенційно притаманні тій чи іншій формі правління.
Вважається, що президентській формі правління краще
відповідає мажоритарна виборча система, а парламентар-
ній — пропорційна. У президентській республіці мажоритарна
виборча система робить главу держави та уряд відносно
незалежними від політичних партій і парламенту, дає
президентові змогу проводити значною мірою незалежну
політику. Пропорційна виборча система за президентської

Політичні партії і партійні системи

Інституціоналізовані форми політики

 

 

І

форми правління, навпаки, ставить главу держави та уряд у
залежність від політичних партій, сприяє протистоянню
президента й парламенту.

З огляду на його важливість розглянемо це питання
докладніше. Оскільки за президентської чи президентсько-
парламентарної форми державного правління уряд форму-
ється позапарламентським шляхом, то представленим у
парламенті партіям немає необхідності об'єднуватися з
метою формування парламентської більшості та урядової
коаліції. А за відсутності парламентської більшості немає
чіткої структурованості парламенту на більшість і опозицію,
ускладнюється прийняття парламентом рішень.

За пропорційного представництва в парламенті й багато-
партійної системи партія, яку представляє президент, най-
частіше отримує відносно невелику кількість депутатських
мандатів. А це означає, що президент може не мати підтрим-
ки парламенту. Отже, президент не може управляти без
підтримки парламенту, а останній не несе відповідальності
за діяльність уряду й тому не зобов'язаний його підтриму-
вати. У цьому полягає причина постійного конфлікту між
президентом і парламентом, який стає особливо гострим
тоді, коли президент і парламентська більшість представляють
не просто різні, а протилежні за своїми позиціями політичні
сили.

Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох
основних форм державного правління (президентської і
парламентарної) та двох основних типів виборчих систем
(мажоритарної і пропорційної), американський політолог
М. Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіанта-
ми є поєднання президентської форми правління з мажори-
тарною виборчою системою відносної більшості, а парла-
ментарної форми правління — з пропорційною виборчою
системою. Останній варіант існує у більшості країн Західної
Європи, крім Великобританії і Франції. Поєднання прези-
дентської форми правління з пропорційною виборчою
системою є найменш вдалим. У цьому разі існує досить
значна небезпека політичного тупика й паралічу демокра-
тичних інститутів⁴.

У демократичному суспільстві єдиним джерелом влади
визнається народ, а вибори є легітимним засобом передання

⁴ Уоллерстайн М. Избирательньїе системи, партии й политическая
стабильность // Полит. исследования. 1992. № 5—6.

О ГСҐЧ

влади від нього до правлячої еліти. Якісний склад правлячої
еліти, а отже якість самої політики, перебуває у прямій
залежності від досконалості виборів. У зв'язку з цим надзви-
чайно важливо забезпечити досконалість і демократизм
самих виборів. Це важливо і з огляду на те, що участь у
виборах для абсолютної більшості громадян є не тільки
основною, а й єдиною формою участі в політиці. Тому в
демократичних суспільствах виборам приділяється надзви-
чайно велика увага.

В основі правової регламентації виборчих кампаній
лежать три найважливіших принципи: по-перше, забезпе-
чення рівності можливостей для всіх кандидатів і партій, які
беруть участь у виборах; по-друге, принцип лояльності,
відповідно до якого кандидати зобов'язані лояльно пово-
дитись стосовно своїх суперників: не вдаватись до образ,
приниження гідності, фальсифікацій тощо; по-третє, невтру-
чання державного апарату в хід передвиборчої боротьби.

У більшості країн законодавчими нормами детально
регламентуються процес і порядок проведення виборчих
кампаній. В Японії, наприклад, забороняється робити по-
дарунки виборцям, відвідувати їхнє житло з метою перед-
виборчої агітації, залучати виборців на свій бік обіцянками
просування по службі тощо. У ФРН заборонено публікувати
результати опитувань громадської думки за два тижні до
виборів, у Великобританії — в день виборів. Докладно
регламентується використання в передвиборчих цілях
засобів масової інформації, особливо телебачення й радіо-
мовлення. Зокрема, законодавчо встановлюється загальний
обсяг часу, який відводиться для проведення виборчих
кампаній; усім партіям і кандидатам надається однаковий
час для передвиборчої агітації тощо.

Однак вибори як засіб легітимізації влади і формування
правлячої еліти не варто ідеалізувати. Навіть найдосконаліше
виборче законодавство, найоптимальніша виборча система
не забезпечують прихід до влади найпридатніших для цього
осіб — людей професійно підготовлених, з високими
моральними якостями. В політиці часто буває так, що на
виборах перемагають не найкращі, не найбільш гідні, а
найбагатші й найвпливовіші — ті, хто користується під-
тримкою фінансових кіл, політичних партій, громадських
організацій, владних структур, засобів масової інформації,

Інституціоналізовані форми політики

Політичні партії і партійні системи

 

 

хто має можливість використати для перемоги на виборах
своє службове становище тощо. Напевне, на сьогодні це не-
минучий недолік демократії, бо рівноцінної зміни виборам
поки що немає.

Вивчення й запозичення набутого в інших країнах
досвіду організації і проведення виборів, його законодавче
закріплення є одним із актуальних завдань становлення
демократії в Україні.