Влада як суспільне відношення

Сутність і види Влада є складним за сутністю й багато-
влади манітним за формами вияву явищем
суспільного життя. Існує багато різних
концепцій і визначень цього поняття. За вихідне й найпрос-
тіше можна взяти визначення влади як вплив однієї частини
суспільства (індивіда, групи, організації тощо) на поведінку
іншої у бажаному для себе напрямі. Уже з такого елемен-
тарного визначення видно, що влада є відношенням, отже,
передбачає наявність двох сторін. Будь-яке відношення є
взаємодією його сторін. Основною особливістю владного
відношення є переважний, визначальний вплив однієї його
сторони на іншу. Тому сторону з переважним впливом
доцільно називати суб'єктом, а сторону, яка цього впливу
зазнає, — об'єктом владного відношення. Суб'єктами влади
можуть бути індивіди, соціальні групи, організації тощо.
Очевидно, що влада не є властивістю не тільки об'єкта, а й
суб'єкта. Вона виступає саме як відношення між ними і не
існує як без суб'єкта, так і без об'єкта.

У науці є різні підходи до пояснення причин владних відносин.
Поширеним є біологічний підхід, який визнає владу притаманною
біологічній природі людини. А оскільки біологічна природа людини і
тварин є спільною, то визнається наявність владних відносин не тільки
в суспільстві, а й у тваринному світі. Витоки біологічного підходу до
розуміння влади кореняться ще в античній філософії. Арістотель,
наприклад, розглядав владу в суспільстві як продовження влади в
природі.

Справді, переважний вплив є і в тваринному світі. Одні тварини
бувають сильнішими від інших і можуть нав'язувати їм поведінку, в
середовищі ссавців поширеним явищем є наявність ватажків, яким
підпорядковується стадо чи зграя. Однак між відносинами в суспільстві
та у тваринному світі існує принципова відмінність. Відносини в
суспільстві мають свідомий характер, тоді як у тваринному світі вони
зумовлюються інстинктами і рефлексами. Владні відносини є саме
свідомими відносинами. Суб'єкт влади здійснює свідомий вплив на
поведінку об'єкта, спрямовуючи її в певному напрямі.

Інший підхід до розуміння влади — антропологічний (від грецьк.
апІЬгороз — людина) — пов'язує поняття політичної влади, а отже, й
політики з суспільною природою людини і поширює його на всі
соціальні, в тому числі й докласові, утворення. Прихильники цього
підходу доводять наявність політичної влади на всіх етапах розвитку
суспільства.

На відміну від антропологічного політологічний підхід до розуміння
влади, який грунтується на органічному зв'язку влади й політики,
пов'язує їх існування лише з певними етапами суспільного розвитку,
для яких характерною є наявність спеціальних суспільних інститутів
здійснення влади, насамперед держави.

Будемо виходити, отже, з того, що влада, владні відноси-
ни притаманні будь-якому суспільству, але не тваринному
світові, тоді як політична влада, політико-владні відносини
характерні лише для певних етапів суспільного розвитку.
І Оскільки влада є суто суспільним відношенням, у якому
і задіяні наділені свідомістю і волею люди, а переважний
І вплив одних людей на інших є вольовим відношенням між
І ними, то влада може бути визначена як вольове відношення
| між людьми, тобто таке відношення, за якого одні люди
| можуть нав'язувати свою волю іншим.

М. Вебер у зв'язку з цим зазначав: «Влада означає будь-
яку можливість проводити всередині даних соціальних
відносин власну волю навіть всупереч опору, незалежно від
того, на чому така можливість заснована»¹. Російський полі-
толог Ф. М. Бурлацький також вважає, що «влада є реальною
здатністю здійснювати свою волю в соціальному житті,
нав'язуючи її, якщо необхідно, іншим людям»².

Специфічною ознакою влади як суспільного відношення
виступає домінування владної волі, а не просто впливу. Цим
влада відрізняється від останнього, який є дещо ширшим
явищем.

Як вольове відношення влада існує в потенціальній і
реальній формах. Потенціальною є влада, що не виявила
себе. Вона не менш істотна, ніж реалізована влада. Усвідом-
лення наявної, хоча й не реалізованої влади, справляє на її
потенціальні об'єкти сильний дисциплінуючий та організую-
чий вплив, іноді не менш сильний, ніж реально діюча влада.

Нав'язування одними людьми своєї волі іншим може
здійснюватись із використанням різних засобів — примусу,
права, авторитету тощо. Залежно від засобів здійснення
влади розрізняються різні її види — економічна, соціальна,
політична, духовно-інформаційна, сімейна тощо. Глибинним

¹ Цит. за: Бурлацкип Ф. М., Галкин А. А. Современнмй Левиафан:
Очерки политической социологии капитализма. М., 1985. С. 18.

² Там же. С. 19.

 

Політична влада

Політика як суспільне явище

 

 

джерелом економічної влади є відмінності у відношенні
людей до власності на засоби виробництва. Економічна
влада — це об'єктивно зумовлені матеріальними потребами
життя суспільства відносини, в яких власник засобів
виробництва підпорядковує своїй волі волю інших учасників
процесу виробництва. Засобами такого підпорядкування
можуть бути як безпосереднє володіння власністю, так і
контроль над нею, а також кошти, цінні папери, договірні
зобов'язання тощо. Використовувані офіційно, ці засоби
мають відповідне правове закріплення.

Якщо економічна влада передбачає розподіл матеріаль-
них благ, то соціальна означає розподіл благ соціальних.
Вона пов'язана з визначенням статусу різних груп у структурі
суспільства, посад, прав та обов'язків, наданням соціальних
послуг у сфері освіти, охорони здоров'я, забезпечення житлом
тощо, а також розподілом доходів, різноманітних пільг і
привілеїв.

Духовно-інформаційна влада — це організація духовного
виробництва в усіх його формах і здійснення інформацій-
ного та ідеологічного впливу. Ця влада реалізується за
допомогою засобів духовно-інформаційного впливу на
людей. Такими засобами можуть бути мораль, релігія,
ідеологія, мистецтво, наукові знання, інформація про
поточні події суспільного життя тощо. Величезну владу над
людьми має, зокрема, церква. Ця влада грунтується на вірі в
релігійні догмати і здебільшого не має правового закріплен-
ня за винятком тих держав, де церква визнається офіційним
політичним інститутом. Незаперечною є влада так званих
моральних авторитетів — людей з високими моральними
рисами, які присвятили своє життя служінню суспільному
благу. Та й незаперечна влада кримінальних авторитетів
грунтується не на праві, а на так званих поняттях — нормах,
за якими живе злочинний світ. Але найбільшу духовно-
інформаційну владу в сучасному суспільстві мають засоби
масової інформації — преса, радіомовлення, телебачення, а
останнім часом — міжнародна інформаційна комп'ютерна
мережа Інтернет. Вони є головним чинником формування
громадської думки і називаються ще «четвертою владою»,
котра за силою впливу на суспільство прирівнюється до
законодавчої, виконавчої та судової влади держави. Духовно-
інформаційна влада може слугувати поширенню об'єктивних

даних про стан суспільства, функціонування держави, її
міжнародне становище тощо, а може виступати й засобом
маніпулювання громадською думкою, управління свідомістю
й поведінкою людей в інтересах певних політичних сил.

Одним із різновидів влади в суспільстві є сімейна влада —
побудований на силі авторитету вплив одного або декількох
членів сім'ї на її життєдіяльність. Цей авторитет, як і будь-
який авторитет узагалі, не можна створити за допомогою
права чи примусу. Він є виявом поваги одних членів сім'ї до
інших, результатом визнання їхнього життєвого досвіду,
трудових заслуг тощо.

Політична влада Політична влада є найважливішим ви-
дом влади в суспільстві. Оскільки
основні види влади — економічна, соціальна, духовно-
інформаційна, сімейна — розрізняються залежно від засобів
їх здійснення і мають специфічні особливості, то й політич-
на влада мусить мати притаманні лише їй особливості й
засоби здійснення. В політологічній літературі немає визна-
ченості щодо особливостей політичної влади. «Політична
влада, — зазначає російський дослідник В. М. Мазаєв, —
усяка організована воля однієї групи людей стосовно іншої,
яка здійснює підпорядкування в ім'я спільних цілей»³. Але те
саме можна сказати й про інші види влади, які також є
організованим вольовим підпорядкуванням одними людьми
інших з метою досягнення певних спільних цілей.

Б. І. Краснов дає таку характеристику політичній владі:
«Політична влада як один із найважливіших проявів влади
характеризується реальною здатністю класу (групи, індивіда)
проводити свою волю, виражену в політиці»⁴. Це твердження
є тавтологічним, оскільки в ньому політична влада визнача-
ється через політику, котра сама є діяльністю щодо здій-
снення політичної влади.

За визначенням Ф.М.Бурлацького, «політична влада як
один із найважливіших проявів влади характеризується
реальною здатністю даного класу, групи, а також індивідів,
які відображають їхні інтереси, проводити свою волю за
Допомогою політики і правових норм»⁵. У цьому визначенні

³ Политология / Сост. й отв. ред. А. А. Радугин. М., 1997. С. 56.

⁴ Политология / Под ред. Б. Й. Краснова. М., 1995. С. 39.

⁵ Бурлсщкий Ф. М., Галкин А. А. Современньїй Левиафан. С. 19.

Політика як суспільне явище

Політична влада

 

 

також криється елемент тавтологічності, який полягає у
визначенні політичної влади через політику. Однак на
відміну від попередніх визначень воно вказує на найважли-
віший засіб здійснення політичної влади, яким є правові
норми. Реалізація інших видів влади тією чи іншою мірою
може відбуватися з використанням правових норм, однак
лише для політичної влади такі норми є найважливішим
засобом її здійснення. Якщо економічну владу умовно
можна назвати «владою грошей», духовно-інформаційну —
«владою інформації», сімейну — «владою авторитету», то
політичну владу — «владою права». Це зовсім не означає, що
політична влада скрізь і завжди здійснюється за допомогою
права, однак право є головним засобом її реалізації.

Норми права — це встановлені або санкціоновані держа-
вою з метою регулювання суспільних відносин загальнообо-
в'язкові правила поведінки. Дотримання й виконання норм
права забезпечується шляхом як переконання, так і держав-
ного примусу. Держава, отже, не тільки встановлює норми
права, а й виступає найважливішим гарантом їх виконання.
Відповідно державна влада є найважливішою формою полі-
тичної влади. «Поняття політичної влади, — зазначає
Ф. М. Бурлацький, — значно ширше від поняття влади
державної. Державна влада — це така форма суспільної влади,
яка має класовий характер, спирається на спеціальний
апарат примусу й наділена монопольним правом видавати
закони та інші розпорядження, обов'язкові для всього насе-
лення»⁶.

Специфіка державної влади, отже, полягає в тому, що
вона: по-перше, здійснюється спеціальним апаратом; по-
друге, поширюється на всю територію країни; по-третє,
наділена монополією на прийняття законів та застосування
примусу.

Політична влада здійснюється не тільки державою, а й
іншими політичними інститутами — політичними партіями,
громадсько-політичними організаціями, органами місцевого
самоврядування. Відповідно можна виокремити владу
політичних партій, громадських організацій, органів місце-
вого самоврядування як форми політичної влади. На відміну
від державної влади, яка має загальний характер і поширю-
ється на всю територію країни й суспільство в цілому, влада

⁶ Бурлацкип Ф. М., Голкин А. А. Современньщ Левиафан. С. 19,
«-"«•^^^ 176

політичних партій і громадських організацій здійснюється
лише в межах цих партій та організацій. Вона грунтується як
на правових нормах, установлених державою, так і на
політичних нормах, які не є правовими і діють лише в межах
політичних партій і громадських організацій. Такі норми
закріплюються у статутах партій і громадських організацій і
стосуються визначення прав та обов'язків їх членів,
внутрішньопартійної діяльності тощо. А це означає, що
засобами здійснення політичної влади виступають не тільки
правові, а й політичні норми як такі, що діють всередині
недержавних політичних організацій та у стосунках між
ними.

Норми права як засіб регулювання суспільних відносин і
здійснення політичної влади передбачають наявність
примусу щодо їх дотримання. Носієм такого примусу є лише
держава. Природу державної влади характеризує передусім її
здатність домагатися здійснення тих чи інших цілей за
допомогою примусу. Державна влада не обов'язково засто-
совує примус для виконання її настанов. Вона може
домагатися своїх цілей також іншими засобами — економіч-
ними, соціальними, ідеологічними тощо. Однак саме
держава наділена монополією на те, щоб примусити членів
суспільства до виконання її настанов.

Державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу й
судову і здійснюється за допомогою спеціального апарату на
всій території, на яку поширюється державний суверенітет.
На відміну від влади держави влада органів місцевого
самоврядування поширюється лише на певну частину
території держави і значною мірою здійснюється на
громадських засадах. Влада органів місцевого самоврядування
грунтується як на загальнодержавних правових нормах, так і
на нормативних актах самих цих органів, дія яких поширю-
ється лише на підпорядковану їм територію.

Влада існує і функціонує не тільки в різних сферах
суспільства, а й на різних рівнях його структури: суспіль-
ному, асоціативному та персоналізованому.

І

Таким чином, політична влада — це реальна здатність
одних людей проводити свою волю стосовно інших за
допомогою правових і політичних норм.

Конкретизуючи характеристику політичної влади, можна
виокремити такі ЇЇ основні особливості: верховенство,

'2-2.1

Політика як суспільне явище

Політична влада

 

 

публічність, моноцентричність, легальність, різноманіття
ресурсів. Верховенство політичної влади полягає в обов'язко-
вості її рішень для інших видів влади, суспільства в цілому.
Вона може обмежити вплив інших видів влади, наприклад
економічної чи духовно-інформаційної, або й узагалі
припинити функціонування окремих їхніх суб'єктів.

Публічність (від лат. риЬНсиз — суспільний, народний)
політичної влади означає її суспільний, безособовий і від-
критий характер. На відміну від існуючої в невеликих групах
приватної особистої влади, наприклад сімейної, політична
влада реалізується від імені і в межах усього суспільства і
звертається за допомогою права до всіх його членів.

Моноцентричність політичної влади проявляється в
наявності єдиного центру прийняття рішень, які стосуються
всього суспільства. Таким центром є держава, її вищі органи.
На відміну від політичної влади інші види влади (еконо-
мічна, соціальна, духовно-інформаційна) є поліцентричними,
вони здійснюються багатьма незалежними один від одного
центрами — підприємствами, соціальними фондами, засоба-
ми масової інформації тощо. В демократичному суспільстві
немає такого органу, який би зосереджував у своїх руках усю
повноту економічної, соціальної чи духовно-інформаційної
влади.

Легальність політичної влади означає її законність,
зокрема щодо існування самої влади та застосування нею
примусу. Детальніше про легальність політичної влади мова
йтиме нижче.

Нарешті, ще однією особливістю політичної влади є
різноманіття її ресурсів, тобто засобів здійснення. Політична
влада використовує не тільки примус, а й економічні, со-
ціальні, духовно-інформаційні засоби. При цьому найважли-
вішими засобами її здійснення є правові й політичні норми.

Важливою особливістю влади взагалі, політичної зокрема,
є її кумулятивний характер, пов'язаний з ресурсами влади.
Кумуляцією (від лат. ситшаїіо — скупчення) найчастіше
називають концентрацію енергії вибуху в певному напрямі,
а у більш загальному плані — посилення дії того чи іншого
процесу в результаті поєднання дії його складових. Виявом
кумуляції є кумулятивний ефект. Стосовно влади кумулятив-
ний ефект проявляється у зростаючому нагромадженні влади
та значному посиленні її впливу в результаті взаємодії різних

видів і ресурсів влади. Так, економічна влада, засобами
реалізації якої є власність на засоби виробництва, гроші,
повноваження в межах керівних посад в економічних
структурах, створює можливості для оволодіння владою
політичною, наприклад шляхом фінансового забезпечення
перемоги на виборах. Наявність економічних ресурсів від-
криває доступ і до духовно-інформаційної влади. Оволодіння
засобами масової інформації, у свою чергу, створює
можливості для інформаційного впливу на суспільство і
владу, зайняття провідних політичних позицій, отримання
доходу. Але найбільші можливості створює оволодіння
політичною владою, особливо державною. Політична влада
відкриває доступ до економічної, соціальної і духовно-
інформаційної влади, дає можливість зосереджувати в руках
конкретних осіб величезні економічні, соціальні та інфор-
маційні ресурси.

В результаті зосередження в руках небагатьох осіб ресур-
сів економічної, політичної, соціальної та духовно-інформа-
ційної влади утверджується олігархічна форма державного
правління (грецьк. оіщагсіїіа — правління небагатьох, від оіі-
§оз — небагато і агсЬе — влада), коли країною править
фактично у власних інтересах невелика група найбагатших
людей. Олігархічна форма правління наявна, зокрема, в
тоталітарних державах, де вся повнота економічної, політич-
ної, соціальної і духовно-інформаційної влади зосереджується
в руках партійної верхівки.

У демократичних політичних системах існують застере-
ження проти концентрації в одних руках різних видів і
ресурсів влади. Такими застереженнями, зокрема, є: поділ
Державної влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки;
розподіл влади між державою, політичними партіями,
групами інтересів, органами місцевого самоврядування;
антимонопольне законодавство; заборона на суміщення
посад на державній службі з деякими іншими посадами;
Декларування вищими посадовими особами держави доходів,
майнового стану та інтересів в економічній сфері; громад-
ський контроль за здійсненням державної влади тощо.
Однак за формальної наявності подібних застережень реаль-
но вони можуть не діяти, і влада в декларативно демо-
кратичній державі фактично матиме олігархічний характер.
Через нерозвиненість інститутів демократії олігархічне прав-

Політична влада

Політика як суспільне явище

 

 

ління тією чи іншою мірою проявляється, зокрема, в
багатьох посттоталітарних державах, у тому числі в Україні.

Багатоманітними є функції політичної влади. Вони збіга-
ються з функціями політики, найважливішим засобом здій-
снення якої є влада, а в кінцевому підсумку — з функціями
різних політичних інститутів. Найважливішою функцією
політичної влади, як і політики, є керівництво та управління
суспільством у цілому та його складовими. З цією метою
політична влада розробляє відповідно до конкретних умов,
економічного й політичного становища країни стратегію і
тактику управління суспільством. Розробляється конкретна
політика щодо різних соціальних спільностей, політика
забезпечення влади ресурсами, ставлення до політичної опо-
зиції тощо. В результаті реалізується така функція політичної
влади, як інтеграція суспільства на основі врахування та
узгодження соціальних інтересів.

Однією з важливих функцій політичної влади є оптиміза-
ція політичної системи відповідно до цілей і завдань
правлячих сил. Ті сили, які оволодівають політичною владою,
прагнуть змінити політичну систему відповідно до проголо-
шуваних ними цілей і завдань. Однак при цьому вони мусять
зважати на інтереси й потреби інших політичних сил, щоб
не дестабілізувати обстановку в країні, уникати загострення
політичного й соціального протистояння. Забезпечення полі-
тичної стабільності в країні також є однією з основних
функцій політичної влади. У різних державах політичній
владі вдається це неоднаковою мірою. Однак виконати таку
функцію у кінцевому підсумку прагне будь-яка політична
влада, оскільки стабільність є основою її існування.

Політичне керівництво та управління суспільством,
соціальна інтеграція, оптимізація політичної системи, забез-
печення політичної стабільності є основними функціями
політичної влади. Загальні організаційні й регулятивні функ-
ції політичної влади конкретизуються в політиці у багатьох
видах політичної діяльності: управлінні, прийнятті рішень,
виборі цілей, визначенні завдань, виконавців, їх підборі,
орієнтації в політичних і неполітичних ситуаціях тощо.

Концепції влади Політична влада є багатоманітним суспільним
явищем. Розкриттю цієї багатоманітності, різ-
них сторін та аспектів політичної влади сприяють різні концепції
влади, основними з яких є телеологічна, реляціоністська, системна,
біхевіористська, психологічна.

««««««_««««_«««*««»«» 180

Телеологічна (від грец. Іеіоз, Іеіеоз — мета, результат, кінець)
концепція влади характеризує її як здатність досягнення поставлених
цілей, одержання намічених результатів. При цьому владу розуміють
досить широко — не тільки як стосунки між людьми, а й як взаємодію
людини з довкіллям. У межах телеологічної концепції йдеться не тільки
про владу людини над людиною, а й про владу людини над природою.
Ця концепція наголошує на цілеспрямованому характері влади, проте
тлумачить її занадто широко, включаючи в систему владних відносин і
природу.

Реляціоністська (від франц. геїаііоп — відношення, зв'язок) концеп-
ція влади розглядає її як відношення між двома партнерами, коли один
із них — суб'єкт — справляє визначальний вплив на іншого — об'єкт.
Суб'єктом і об'єктом можуть виступати як окремі індивіди, так і
різноманітні групи та організації. Влада — це взаємодія суб'єкта і
об'єкта, яка виявляється в тому, що суб'єкт контролює об'єкт за допо-
могою певних засобів. Такі відносини є конфліктними і складають суть
політики.

Існують три основні різновиди реляціоністської концепції влади:
спротиву, обміну ресурсами й розподілу сфер впливу. Концепція спро-
тиву розглядає владні відносини як такі, за яких суб'єкт долає спротив
об'єкта. Концепція обміну ресурсами виходить із нерівномірності
розподілу ресурсів у суспільстві і трактує владу як таке відношення,
коли суб'єкт нав'язує свою волю об'єкту в обмін на надання остан-
ньому певних ресурсів. Концепція розподілу сфер впливу має на меті
пом'якшення недемократичного характеру владних відносин як
панування і підкорення. За цією концепцією владні відносини в
кожному окремому випадку є пануванням — підкоренням. Однак у
масштабі всього суспільства наявний баланс владних відносин між
суб'єктами і об'єктами, оскільки з часом і в різних сферах впливу вони
міняються місцями: суб'єкти стають об'єктами і навпаки. Якщо, напри-
клад, наймач робочої сили диктує умови праці найманому працівникові,
то останній, у свою чергу, через профспілкову організацію може
контролювати самого наймача. Правляча партія може перетворитися на
опозиційну, а опозиційна — стати правлячою. Рядовий виборець може
стати політиком, а той — рядовим виборцем тощо.

Реляціоністська концепція влади слушно наголошує на тому, що
влада є вольовим відношенням між людьми, за якого суб'єкт тим чи
іншим чином долає спротив об'єкта, що суб'єкти та об'єкти владних
відносин можуть мінятися місцями. На базі цієї концепції визнача-
ються шляхи, методи й засоби впливу на суспільство з метою
Досягнення соціальної злагоди і забезпечення політичної стабільності.
До них належать, наприклад, стимулювання активності трудової діяль-
ності, дотримання норм громадської поведінки тощо, проте
реляціоністська концепція перебільшує можливості для об'єкта стати
суб'єктом влади. Владні відносини є результатом об'єктивно зумовленого
суспільного поділу праці, який не вирізняється динамізмом. Поділ на
владарюючих і підвладних є одним з найбільш сталих у суспільстві.
Зрештою, існує величезна різниця між, наприклад, державною владою,

Політика як суспільне явище

Політична влада

 

 

в розпорядженні якої є різноманітні ресурси, і владою тієї ж проф-
спілки, основним засобом впливу якої виступає сама організація.

Системна концепція влади розглядає владу як системоутворююче
відношення в політичній системі суспільства. Влада, що в політичній
системі виступає як політична влада, з'єднує всі елементи системи в
єдине ціле. Основне призначення політичної влади полягає в тому, щоб
забезпечувати стабільність у суспільстві, а для цього вона повинна
регулювати відносини між людьми й суспільством у цілому, в тому
числі й державно-політичними інститутами. Влада покликана
вирішувати суперечність між необхідністю організованості й порядку в
суспільстві та багатоманітністю інтересів членів суспільства, між якими
виникають конфлікти. Влада з'єднує всі елементи політичної системи
таким Чином, щоб це сприяло збалансованому стану як самої системи,
так і суспільства в цілому.

Системний підхід до розуміння влади застосовується на трьох
рівнях: політичної системи суспільства в цілому; окремих складових
системи; відносин між самими індивідами.

Якщо системна концепція в поясненні феномену влади йде від
політичної системи суспільства до індивіда, то біхевіористська (від англ.
ЬеЬауіоиг — поведінка) концепція зорієнтована у зворотному напрямі.
Біхевіоризм розглядає владу як особливий тип поведінки, за якої одні
люди командують, а інші підкоряються. Тому цю концепцію називають
іще поведінковою. Подібно до реляціоністської концепції вона
розглядає владу як відношення панування і підкорення, однак головну
увагу зосереджує на особливостях людей, мотивах їхньої поведінки в
боротьбі за владу. При цьому прагнення до влади проголошується
домінуючою рисою природи людини, яка визначає її політичну
поведінку. Наголошується, що у прагненні до влади важливу роль
відіграють ті блага і привілеї, які отримують наділені владою люди. З
набуттям влади пов'язано отримання матеріальних благ, свободи,
престижу, безпеки тощо.

У межах біхевіористської концепції влади виокремлюються три
основні моделі трактування влади: силова, ринкова та ігрова. Силова
модель виходить з того, що головним мотивом політичної поведінки
людини є її прагнення до влади. Набута влада, у свою чергу, стає
засобом досягнення інших благ. Оскільки владні прагнення людей є
різноспрямованими, то головне завдання політичної влади полягає в
Тому, щоб забезпечити оптимальне співвідношення, баланс сил як
владних вольових прагнень.

Ринкова модель біхевіористської концепції влади грунтується на
тому, що за умов ринкової економіки влада також стає товаром. На цей
товар, як і на будь-який інший, поширюються відносини попиту і
пропозиції. В результаті виникає своєрідний ринок влади зі своїми
покупцями і продавцями та менеджерами як посередниками між ними.
Вони, зокрема, готують кандидатів на владу і забезпечують їх перемогу
на виборах. Ігрова модель влади розглядає владні відносини, боротьбу
за владу як своєрідну гру, що відбувається за певними правилами.

У частині мотивації політичної поведінки біхевіоризм є різновидом
психологічної концепції влади. Головною особливістю цієї концепції є
пояснення владних відносин психологічними мотивами. В одних
випадках, наприклад у біхевіоризмі, постулюється воля до влади як її
джерело, в інших — прагнення людини до влади, особливо володіння
владою, пов'язуються з необхідністю суб'єктивної компенсації нею
притаманних їй фізичних чи духовних вад. Деякі дослідники
психологічні основи волі до влади шукають у підсвідомих мотивах, у
тому числі сексуальних. Стверджується, зокрема, що у психіці людини
є структури, які сприяють тому, що вона підсвідомо віддає перевагу
рабству перед свободою заради уникнення відповідальності, власної
захищеності й заспокоєння за допомогою любові до володаря. Ці та
інші різновиди психологічної концепції влади допомагають з'ясувати
механізми мотивації влади, як відносин панування і підкорення.

Існують також інші концепції влади — інструменталістська,
структуралістська, функціональна, конфліктологічна тощо. Кожна з
них розкриває якусь особливість чи сторону влади.