Суд Європейського Співтовариства

В інституційній системі Європейського Союзу функціонують два органи судового характеру. Це Європейський суд і Суд першої інстанції.

Європейський суд є одним з органів, передбачений ще Договором про створення ЄСВС. У 1988 році через надмірне навантаження на Європейський Суд Рада запровадила Суд першої інстанції, якому передано повноваження винесення вироків у чітко окресленій сфері права Співтовариства.

Європейський суд і Суд першої інстанції мають резиденцію в Люксембурзі. Європейський Суд нараховує п'ятнадцять суддів і вісім генеральних радників. Кожна країна-учасниця має право висунути лише одного суддю, натомість генеральних радників можуть мати тільки провідні держави (Німеччина, Франція, Велика Британія, Іспанія, Італія). Решта місць посідають за принципом ротації радники з менш розвинених країн.

Генеральних суддів і радників Європейського суду обирають серед осіб, які мають певні гарантії незалежності й відповідають умовам їх країн для зайняття найвищих посад у судах, або є визнаними і компетентними юридичними консультантами. їх призначають на шість років за умови загальної згоди урядів усіх країн- членів. Кожні три роки відбувається часткова зміна складу Суду - сім-вісім суддів і чотири генеральні радники.

Суд Першої Інстанції складається з п'ятнадцяти суддів - по одному з кожної країни. Суддів Суду першої інстанції призначають на шість років на основі загальної згоди країн-учасниць, а кожні три роки відбувається зміна частини складу Суду (сім-вісім суддів).

Європейський Суд вирішує суперечки у справах, пов'язаних із функціонуванням Співтовариств. Його рішення можуть мати обов'язковий або факультативний характер. Суд охороняє право Співтовариства, а також стежить за дотриманням зобов'язань країнами- членами. Прикладами справ у цій сфері можуть бути: скарга про порушення країною-членом зобов'язань перед Співтовариством, позов щодо визнання недійсності юридичного акта. Європейський суд розглядає також скасування рішень Суду першої інстанції.

Юрисдикція Суду першої інстанції охоплює справи, які стосуються суперечок:

- між органуми Співтовариств та їх функціонерами;

- між Європейською комісією та підприємствами у сфері діяльності ЄСВС;

- фізичних та юридичних осіб з органуми Співтовариств з питань монополії та демпінгу;

- про відшкодування на підставі мінімальної відповідальності за шкоду, завдану фізичним або юридичним особам діяльністю органів чи функціонерів Співтовариств.

Після оголошення вироку Суду першої інстанції існує двомісячний термін, упродовж якого можна звернутися до Європейського суду.

Комітет регіонів є відносно молодою інституцією, яку було створено в 1993 році Маастрихтським договором як дорадчий орган для інших інституцій Європейських Співтовариств. Резиденція Комітету регіонів розташована в Брюсселі. Комітет складається з 222 членів, призначених Радою Європейського Союзу. Повноваження Комітету тривають чотири роки, а мандат його членів може поновлюватися. Членами Комітету регіонів є представники локальної та регіональної влади: прем'єри, віце-прем'єри, федеральні міністри, депутати місцевих рад, мери (бургомістри), президенти міст. Комітет регіонів подає на розгляд органів ЄС пропозиції з різних аспектів регіонального розвитку. Ради або Комісії Євросоюзу звертаються до Комітету регіонів за консультаціями з питань освіти, культури, охорони здоров'я, фонду регіонального розвитку, проектування транс'європейських мереж, проектів, угод щодо структурних фондів.

Комітет регіонів включає вісім спеціалізованих комісій: 1) регіональна політика, економічний розвиток, місцеві та регіональні фінанси; 2) упорядкування сільської зони, сільське господарство, рибальство, ліс, море, гірська зона; 3) транспорт і комунікаційні мережі; 4) урбаністична політика; 5) упорядкування території, довкілля, енергетика; 6) освіта, виховання; 7) Європа громадян, наукові дослідження, культура, молодь, інтереси споживачів; 8) економічне і соціальне об'єднання.

 

 

Регіональна політика ЄС

Економічні успіхи ЄС у перші роки створення цього об'єднання сприяли формуванню хибної думки про те, що поглиблення інтеграції однозначно зменшує міжрегіональні диспропорції та підвищує рівень конкурентоспроможності кожного регіону. Проте з приєднанням Великої Британії до ЄС, а пізніше - Греції, Іспанії та Португалії, стало очевидним, що інтеграція не забезпечує остаточного розв'язання регіональних проблем. Тому активна регіональна політика ЄС спрямовувалася на послаблення соціально-економічних диспропорцій між регіонами, зниження рівня відсталості регіонів з несприятливими умовами розвитку. Серед основних інструментів регіональної політики значну увагу приділяли інтеграції прикордонних регіонів через двостороннє міжнародне співробітництво та створенню єврорегіонів, які забезпечували транскордонне співробітництво.

На цьому етапі євроінтеграції зовнішнє та міжрегіональне (транскордонне) співробітництво здійснювалося за підтримки спеціальних програм ЄС. Наприклад, програма INTERREG забезпечувала фінансову підтримку транскордонного і транснаціонального співробітництва між державами-учасницями та сусідніми країнами, а програма PHARE - підтримку транскордонного співробітництва з державами-учасницями та з країнами, які претендують на вступ до ЄС.

Внаслідок об'єднання Німеччини, розпаду СРСР, війни в Югославії відбулося приєднання до ЄС нових постсоціалістичних і пострадянських країн, що суттєво поглибило регіональні диспропорції. Так, у 2004 році обсяг регіонального ВВП на одного мешканця Люксембурга складав 253 % від середнього значення по ЄС-27 і у вісім разів перевищував регіон Sud-Vest Oltenia (Румунія), де цей показник дорівнював лише 28,9 %. Це зумовило необхідність нових підходів до розробки і реалізації регіональної політики в Європі.

Європейська комісія розробила новий документ із питань сусідства, який передбачав удосконалення механізму залучення регіонів до міжнародної співпраці. Упродовж 2004-2006 pp. відбулося запровадження Програм сусідства, які охоплювали зовнішні кордони розширеного Союзу. Основні зміни з регулювання міжрегіонального співробітництва згідно з Програмами сусідства стосувалися: узгодження фінансування спільних проектів у країнах-учасницях ЄС та сусідніх країнах; запровадження єдиного процесу планування, відбору та реалізації проектів; гармонізації процедур моніторингу, звітності та оцінки ефективності реалізації проектів. Суттєвою перешкодою для участі прикордонних областей України у програмах сусідства залишилася вимога програми INTERREG про використання структурних фондів лише в межах ЄС та обов'язковість фінансування спільних проектів сусідніми державами, які не є учасниками Союзу.

Реалізація політики з підтримки економічного зростання в регіонах протягом 2007-2013 років передбачає три напрями: конвергенція регіонів, регіональна конкурентоспроможність і працевлаштування, Європейське територіальне співробітництво. У сучасних умовах зростає актуальність Європейської територіальної співпраці, яка фінансується Європейським фондом регіонального розвитку (ЄФРР) для підтримки програм транскордонного, наднаціонального і міжрегіонального співробітництва (табл. 3.1). На здійснення завдань у межах цього напряму впродовж 2007-2013 років передбачено використати 8,7 млрд євро або 2,5 % загального бюджету політики співтовариства.

Таблиця 3.1

Назва програми	Мета	Учасники	Пріоритетні об'єкти підтримки і фінансування	Обсяги фінансування ЄФРР
Транскордонне співробітництво	Розвиток спільних локальних і регіональних ініціатив	Прикордонні регіони країн- членів ЄС	Малий і середній бізнес Туризм і культура Охорона довкілля Транспортні, інформаційні, комунікаційні мережі та послуги Спільне користування інфраструктурою у сфері культури і охорони здоров'я Співпраця судових і адміністративних органів	5,6 млрд євро
Наднаціональне співробітництво	Територіальна інтеграція ЄС	Регіони Балтійського моря, Центральної Європи, Середземного моря	Збалансований розвиток міст Інноваційна діяльність Охорона довкілля	1,8 млрд євро
Міжрегіональне співробітництво (INTERREG IVC))	Обмін досвідом між регіональними і локальними інституціями різних країн	Країни ЄС-27, Норвегія, Швейцарія	Інноваційна діяльність і розвиток економіки на основі знань Охорона довкілля і запобігання екологічним ризикам	321 млн євро

 

Слід зазначити, що поряд із зазначеними програмами на період 2007-2013 років реалізація Європейської територіальної співпраці передбачає інструменти регіонального розвитку для країн-кандидатів і потенційних кандидатів на вступ до ЄС та третіх країн. Перший з них - "Інструмент допомоги для країн-кандидатів на вступ в ЄС", спрямований на підтримку адміністративних, суспільних і економічних реформ, розвиток регіональної і транскордонної співпраці країн (Македонія, Хорватія, Туреччина, Албанія, Боснія, Герцеговина, Чорногорія, Сербія). Другий - "Європейський інструмент сусідства і партнерства", призначений для підтримки співпраці та економічної інтеграції між ЄС та країнами-партнерами, серед яких Азербайджан, Вірменія, Білорусія, Молдова, Росія, Україна.

Характерною рисою нової політики ЄС щодо міжрегіональної співпраці є участь у міжнародному співробітництві не лише суб'єктів транскордонних регіонів, тобто активізація співпраці між суб'єктами територій різних країн, які не мають спільної ділянки кордону з ЄС. Наприклад, міжнародне співробітництво Поморського воєводства (Польща) здійснюється у трьох напрямах: територія Балтійського моря, регіони Західної Європи, регіони Східної та Південно-Східної Європи. Зокрема, третій напрям передбачає співпрацю з Одеською областю України та Московською областю Росії у сфері мореплавства на основі інтенсивного використання морських шляхів.

Найновішою ініціативою, що свідчить про підтримку Європейською комісією міжрегіональної співпраці, є Програма "Регіони для економічних змін" (англ. - Regions for Economic Change), метою якої є обмін досвідом між регіонами. Наголосимо, що для успішної реалізації проектів міжрегіональної співпраці важливим є передача відповідних повноважень від центральних органів влади місцевим органум самоврядування, які мають можливість надавати не лише організаційну, але й фінансову підтримку учасникам проекту. Наприклад, у Подкарпатському воєводстві (Польща) частка органів місцевого самоврядування в загальних обсягах фінансування окремих проектів, що реалізуються в межах програм INTERREG, складає від 20 до 70 %.

Можна виокремити такі основні характеристики державної політики у сфері міжрегіональної співпраці країн ЄС на сучасному етапі європейської інтеграції. Пер за все - це ґрунтовне інституційне забезпечення міжрегіональної співпраці та його постійне вдосконалення, про що свідчить заміна програми INTERREG III новими програмами Європейської територіальної співпраці, які передбачають фінансову підтримку міжрегіонального співробітництва в межах кордонів ЄС та з регіонами сусідніх країн, що не мають перспективи членства в ЄС.

Суттєву увагу приділяють активізації саме внутрішньої міжрегіональної співпраці регіонів країн ЄС, яка має поступово замінити конкуренцію між регіонами, тобто обмін досвідом і здобутками у підвищенні рівня соціально-економічного розвитку між регіонами розглядається як основа підвищення рівня їх інтегральної конкурентоспроможності.

Важливу роль у реалізації регіональної політики ЄС на сучасному етапі відіграють органи місцевого самоврядування, які впроваджують програми регіонального розвитку, беруть участь у розробці й реалізації механізмів координації регіональних програм, створюють локальні партнерства. Розробка нових регіональних програм ЄС та необхідність їх координації створюють передумови для розвитку міжрегіональної співпраці на засадах партнерства регіонів.