Підприємство як сучасна форма господарювання

Поняття, форми і методи регулювання до підприємницької діяльності. 2.Державне регулювання діяльності підприємства. 3.Підприємство як сучасна форма господарювання. 4.Теорія підприємств. 5.Підприємство як господарюючий статутний суб'єкт. 6.Основні права, обов’язки та напрямки підприємств. 7.Класифікація підприємств та характеристика їхніх видів 8.Основні документи, що регулюють зовнішню та внутрішню діяльність підприємства 9.Елементи зовнішнього середовища функціонування підприємства. 10.Фактори ЗС функціонування підприємства 11.Інфраструктура ЗС функціонування підприємства 12.Методологічні підходи до оцінки середовища господарських підприємств. 13.Загальна структура управління підприємством 14.Виробнича структура підприємства 15.Організаційна структура управління підприємством 16.Сутність, функції і методи процесом управління підприємством 17.Суть, функції, типи та структура ринку 18.Принципи поведінки суб'єктів господарювання на ринку 19.Загальна характеристика продукції (послуг) 20.Показники визначення обсягу продукції

Теорія підприємств.

За класичною економічною теорією процес реалізації створеного продукту (товарів та послуг) відбувається відповідно до фундаментального економічного закону Ж.-Б. Сея, згідно з яким "сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції", тому економічна криза неможлива. Роль підприємства та підприємця в цій теорії була не дуже важливою. Вона зводилася лише до виробничої функції.

У кейнсіанській економічній теорії в центрі стоїть проблема рівності заощаджень та інвестицій, які не завжди урівнюються. Тому підприємець при складанні плану інвестування і виробництва apriori повинен передбачити, яким буде попит на засоби виробництва і предмети споживання. При цьому є ризик того, що попит на кредити для інвестування і пропозиція грошей не збігатимуться, оскільки ця пропозиція є функцією доходу домогосподарств (сімей), і якщо він буде дуже малим, сім'ї не зможуть заощадити необхідної суми для здійснення інвестицій. З іншого боку, чим більший дохід, тим меншою буде та частіша, яка споживається (зменшується схильність до споживання).Кейнс вважав, що стан справ на підприємстві є функцією "темпераменту підприємця", тобто залежить від оптимізму чи песимізму його передбачень.А держава повинна впливати на поведінку підприємств, підтримуючи купівельну спроможність населення на достатньому рівні шляхом підвищення заробітної плати, соціальних виплат та стимулювання підприємців через низький рівень позичкового процента. Держава може лише впливати на ці рішення через індикативне планування дій керівників підприємств, розробляючи господарську (економічну) політику, наприклад політику доходів, міжгалузеві та галузеві програми, націоналізуючи чи приватизуючи підприємства тощо.В економічній науці є кілька основних теорій (концепцій) підприємства, в яких розкриваються питання їх виникнення, діяльності та ліквідації. У кожній із них підприємство розглядається під певним кутом зору, з акцентом на ті або інші особливості об'єкта дослідження. Коротко розглянемо сутність цих теорій (концепцій).

Неокласична теорія розглядає підприємство як цілісний об'єкт, що перетворює вихідні ресурси в продукцію та залучає ці ресурси у виробництво. Ця модель підприємства ґрунтується на виробничій функції, котра виражає залежність результатів виробництва від витрачених факторів. Поведінка підприємства визначається вибором обсягів і структури ресурсів, що залучаються, а відтак і продукції, що виробляється. Прибуток є формою вираження результативності та ефективності діяльності підприємства. Вважається, що коли підприємство не максимізує прибуток, то воно рано чи пізно буде ліквідоване внаслідок дії механізму ринкової конкуренції.Таким чином, підприємство в неокласичній теорії є, по суті, "чорним ящиком", у якому ресурси трансформуються в продукти відповідно до характеру виробничої функції. Ця функція, як зазначалося, виражає технологічну залежність останніх від перших та від того зовнішнього середовища (ринкової структури), котре визначає спосіб максимізації прибутку як цільової функції підприємства (досконала конкуренція, монополія, олігополія, монополістична конкуренція

Усі ці положення, що відповідають неокласичній теорії підприємства, можуть бути зведені до двох головних: критерій прийняття всіх рішень на рівні підприємства є єдиним;можливості отримання та обробки інформації, яка надходить із зовнішнього середовища, необмежені.

 

Інституціональна концепція розглядає підприємство як організацію, що створюється людьми для більш ефективного використання їх можливостей. Поведінка підприємства характеризується особливостями укладання та виконання контрактів із зовнішніми організаціями та працівниками. Інституціональний варіант теорії підприємства, на відміну від неокласичного, не робить акценту на передбачену поведінку підприємства відповідно до його виробничої функції, тобто на технологічну залежність виходу продукції від витрат факторів виробництва та їх комбінації. Тут у центрі уваги інше: пояснення існування різноманітних форм ділових підприємств, меж їх зростання, можливих варіантів вирішення проблем мотивації працівників, організації, контролю, планування тощо. З цієї точки зору Інституціональний варіант теорії підприємства є немовби "містком" між стандартною неокласичною теорією і теоріями управління. "Завданням" інституціональної теорії є аналіз поведінки підприємства за умов дорогої та неповної інформації.

В еволюційній теорії підприємство розглядається як один із суб'єктів у середовищі собі подібних. Поведінка підприємства визначається, по-перше, взаємовідносинами між членами спільноти, а по-друге деякими внутрішніми його характеристиками, наприклад правилами прийняття рішень з урахуванням дії тих або інших внутрішніх та зовнішніх факторів. У процесі функціонування підприємства та його взаємодії з контрагентами формуються відповідні традиції та розробляються процедури прийняття рішень, алгоритми реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Згідно з еволюційною концепцією ці правила загалом визначають "обличчя" фірми, відмінність одного підприємства від іншого в конкурентній боротьбі. На думку "еволюціоністів", саме правила, що склалися, а не сліпе прагнення до максимізації прибутку в усіх ситуаціях і за всіх умов визначають характер рішень, що приймаються. Ці правила змінюються (еволюціонують) відповідно до змін ділового середовища підприємства та несуть на собі відбиток як особистостей керівників підприємства, так і характеру взаємовідносин їх з партнерами.

Підприємство як сучасна форма господарювання.

Підприємництво здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи — підприємця або юридичної особи — підприємства (організації).
Основними функціями підприємницької діяльності заведено вважати:
1)творчу — генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві);
2) ресурсну — формування і продуктивне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;
3) організаційно-супровідну — практична організація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ. Підприємницька діяльність може здійснюватися без використання і з використанням найманої праці, без утворення або з утворенням юридичної особи.
До принципів належать: 1) вільний вибір бізнесової діяльності; 2) залучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і майна) індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування й розгортання такої діяльності; 3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, встановлення цін на товари та послуги, наймання працівників; 4) вільне розпоряджання прибутком (доходом), що залишається після внесення обов’язкових платежів до відповідних бюджетів; 5) самостійне здійснення підприємцями — юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності.
Поряд з цим завжди виокремлюються індивідуальна й колективна форми підприємницької діяльності, тобто такі можливі види останньої, як: а) малий бізнес (мале підприємництво), що базується на особистій власності або оренді майна; б) спільне підприємництво (партнерство), засноване на колективній власності; в) корпоративне підприємництво, матеріальною підвалиною якого слугує акціонерна власність.

Традиційно існують класична та інноваційна моделі підприємництва з альтернативним варіантом їхнього поєднання. Класична модель підприємницької діяльності незмінно орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства (організації). За такої моделі дії підприємця чітко окреслено: аналітична оцінка наявних ресурсів; виявлення реальних можливостей досягнення поставленої мети бізнесової діяльності; використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити максимально ефективну віддачу від наявних фінансових, матеріальних і нематеріальних ресурсів. Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу. Тому практична реалізація цієї підприємницької моделі має спиратися на таку послідовно здійснювану систему дій: 1) науково обґрунтоване формулювання головної підприємницької мети; 2) усебічна оцінка зовнішнього ринкового середовища з погляду пошуку альтернативних можливостей реалізації запропонованої підприємницької ідеї; 3) неупереджена порівняльна оцінка власних матеріально-фінансових ресурсів і прогнозованих можливостей; 4) конструктивний пошук зовнішніх додаткових джерел відповідних видів ресурсів (за потреби); 5) ґрунтовний аналіз потенційних можливостей конкурентів у відповідній ніші ринку; 6) практична реалізація завдань інноваційного характеру згідно з прийнятою концепцією підприємницької діяльності.

Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників (мірою відповідальності, системою оподаткування, потребою у фінансових коштах, можливістю зміни власника, управлінськими здібностями підприємця тощо). В Україні поширено здебільшого три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: 1) одноосібна власність; 2) товариства (партнерства); 3) корпорації (акціонерні товариства).

Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг. Франчайзинг як особлива форма господарювання полягає у такому: незалежна фірма (франчайзодавець), яка виробляє продукцію (надає послуги), передає право використовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) в обмін на зобов’язання виготовляти або продавати продукцію цієї незалежної фірми (надавати такі самі послуги). За право господарювати від імені і під торговельною маркою франчайзодавця франчайзоотримувач виплачує певний відсоток від свого доходу як матеріальну (грошову) винагороду.

Підприємницька діяльність у сфері безпосереднього виробництва товарів має орієнтуватися на продукування і просування на ринок традиційних або інноваційних видів цих товарів. Така діяльність буде ефективнішою, якщо здійснюватиметься з використанням техніко-технологічних новацій, більш якісних характеристик продуктів праці, нових елементів організації виробничих процесів тощо
Виробнича підприємницька діяльність може мати основний чи допоміжний характер. До основних належать види підприємницької діяльності, у процесі якої створюються і реалізуються готові до кінцевого споживання вироби.

Однією з поширених форм посередництва є агентування, тобто форма господарювання, за якої агент (посередник) діє від імені і на користь відповідно виробника або споживача (принципала).

Посередницькі функції одноразового агента здійснює брокер. Агенти можуть працювати як оптовики-комісіонери, котрі самостійно розпоряджаються товаром, приймаючи його на комісію від комітента (власника товару).

Як суб’єкти торгово-комерційної діяльності, котрі виконують спеціалізовані функції, виступають: 1) оптово-роздрібна фірма (база); 2)торговий дім; 3) дистриб’ютор; 4) дилер; 5) комівояжер.

 

В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності гарантується Господарським кодексом України, ухваленим Верховною Радою України 2003 року.