Особливості діяльності ООН в сучасних умовах

Одним з головних завдань Організації Об’єднаних Націй (ООН), з яким переважна більшість міжнародної спільноти погоджується, є підтримання міжнародного миру та безпеки. Біполярність світового устрою і протистояння «холодної війни» дуже перешкоджали спроможності ООН здійснювати операції з підтримання миру протягом перших 45 років існування. Після закінчення «холодної війни» Рада Безпеки (РБ) ООН стала більш активною у заснуванні місій та розгортанні миротворчих операцій. Проте, досвід початкової хвилі операцій, після закінчення «холодної війни», особливо фіаско у Сомалі, Руанді та Боснії, зменшили ентузіазм щодо миротворчих місій ООН, а помилки у проведенні місій призвели до необхідності переоцінки миротворчості ООН.
Оскільки кризові (небезпечні) ситуації, що виникали протягом останніх років значно зросли, більшість з яких у Африці, РБ змушена була вдаватися до більш активних дій. Найчастішою їхньою відповіддю стало збільшення кількості «додаткових» миротворчих операцій.
Миротворча діяльність ООН наразі набула безпрецедентних темпів масштабів та цілей, але вимоги до них, що стрімко зростають, вказують на триваючі значні проблеми.
Аналіз діяльності, аудити та розслідування, що проводилися за останні декілька років виявили суттєві недоліки: неефективне управління (керівництво), шахрайство, корупція при закупівлі майна та товарів для місій ООН, а також поширення випадків сексуальної експлуатації (примушення до відносин) людей та зловживання миротворцями і цивільним персоналом ООН.
Миротворчі операції ООН можуть бути корисними та успішними, якщо особовий склад, який бере в них участь, усвідомлює свою відповідальність і розуміє мету, завдання, обмеження та слабкі місця. Це розуміння вкрай важливо, оскільки вимоги до миротворчої діяльності ООН показують на незначне їх зниження у найближчому майбутньому. Це вимагає від країн-контрибуторів вжиття невідкладних змін і заходів по виправленню ситуації. Без фундаментальних реформ ці проблеми, вірогідно, продовжуватися та поширюватися, підриваючи довіру до ООН та її здатність до виконання ключових завдань з підтримання міжнародного миру та безпеки.

Стан та сучасні тенденції миротворчості
Нагадаю, що Статут ООН покладає основну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки на Раду Безпеки ООН та дає їй широкі повноваження: проводити розслідування спорів між сторонами конфлікту з метою визначення, чи впливають вони на міжнародний мир та безпеку; звертатися до учасників спору з проханням врегулювання конфлікту шляхом проведення мирних переговорів; накладати економічні, дипломатичні санкції та санкції на пересування; і, врешті, давати дозвіл на застосування воєнної сили.
Це тверде бачення ролі ООН, як ключового механізму для підтримання міжнародного миру та безпеки, зіштовхувалося з інтересами держав-учасниць, особливо у період «холодної війни», коли протистояння блоків у значної мірі перешкоджали ООН вживати рішучі дії, крім випадків, коли інтереси головних потуг мінімально збігалися.
Як результат, ООН розгорнула тільки 18 операцій з підтримання миру у період 1945-1990 рр., незважаючи на безліч конфліктів різного ступеню, які загрожували міжнародному миру та безпеці.

Довідково: з 1945р. відбулося близько 300 війн і збройних конфліктів, у яких загинуло більше 22 млн. чоловік. РБ ООН давала дозвіл на застосування воєнної сили тільки двічі: під час вторгнення у 1950р. Північної Кореї на територію Південної Кореї, а також у 1990р. під час агресії Іраку проти Кувейту.

Традиційно РБ ухвалює резолюції щодо розгортання воєнних/поліцейських сил у відносно спокійних (з низьким рівнем загроз) ситуаціях, із завданням, наприклад, контролю за дотримання сторонами умов перемир`я. Більшість таких операцій з підтримання миру (ОПМ) були місіями по проведенню розслідувань, спостереження та інших завдань, що сприяють мирним процесам, у яких сторони погодилися припинити збройні дії (як приклад, Місія ООН з нагляду за виконанням умов перемир'я на Близькому Сході (UNTSO), що була заснована ще 1948р. з метою моніторингу за виконанням договору про перемир’я між Єгиптом, Йорданією, Ліваном, Сирією та Ізраїлем). Операції ООН з підтримання миру рідко припускали використання сили (за виключенням, хіба що, операції по «примусу до миру» в Конго 1960-64рр., після якої ООН відмовилася від будь-якого збройного втручання, обмежуючи використання сил (зброї) тільки у разі самозахисту).
Після закінчення «холодної війни», РБ ООН стала більш активною у заснуванні операцій з підтримання миру. Кризи на Балканах, у Сомалі та Камбоджі на початку 1990-х р. призвели до значного збільшення місій. Проте, невдача у Сомалі та відмова миротворців ООН втрутитися та попередити геноцид у Руанді у 1994 р., а також припинити різню у Сребніці (Боснія), породили певне розчарування і скептицизм щодо миротворчості ООН та призвели до зниження широти і частоти, а такожкількості миротворчих операцій ООН у середині та наприкінці 1990-х р.
Проте, пауза була нетривала. Збільшення конфліктних ситуацій, більшість з яких в Африці, зростаюча останніми роками увага з боку засобів масової інформації змусили РБ діяти більш рішуче.
З 1990 р. РБ погодила більше ніж 40 нових операцій з підтримання миру, половина з яких відноситься до початку 2000 р. Прикметно, що місіям, які були започатковані після 1990 р., частіше надавалися мандати, які виходили за межі традиційних миротворчих цілей, завдань та повноважень. Більш того, ці місії часто зосереджували увагу на придушенні цивільних війн, що свідчить про зміну самої природи конфліктів: від міждержавного конфлікту між народами до внутрішньодержавного конфлікту між націями.

Довідково: цікаве дослідження було проведене у 2006р. фахівцями Принстонського університету: у період 1900 – 1941рр. 80% усіх війн були міждержавними конфліктами із залученням національних збройних сил, а у період 1945 – 1980рр. майже 85% усіх конфліктів відбувалися на території однієї держави за участю, крім ЗС, партизанських, повстанських та інших незаконних формувань.

Необхідність розширення повноважень більшою мірою викликана і виправдана жахливими наслідками кожного конфлікту, особливо, що стосується чисельних біженців та розповсюдження насилля і нестабільності на сусідні країни.
У результаті, від досить скромної участі у спостереженні за припиненням вогню, демілітаризацією зон та підтриманні постконфліктної безпеки, операції ООН з підтримання миру набули таких характерних рис, як багатостороння відповідальність країн-учасників, включаючи більш складне військове втручання, залучення цивільної поліції, втручання у права людини, реконструкцію (реформування) органів влади, спостереження за виборами та постконфліктне відновлення. Хоча такі дії, у переважній більшості, виправдані, але перед членами РБ вже давно постало питання їх легітимності, вже не кажучи про необхідність перегляду концептуальних (доктринальних) підходів проведення ОПМ.
У теперішній час Секретаріат ООН здійснює керівництво 15-ма миротворчими та 2-ма політичними (операції з «будівництва миру» у Бурунді та Афганістані) операціями: 7 миротворчих операцій розгорнуті в Африці (Чад, Кот-д`Івуар, Дарфур, Демократична Республіка Конго, Ліберія, Судан та Західна Сахара), 1 місія у Карибському басейні (Гаїті), 2 - у Європі (Кіпр та Косово), 3 - на Близькому Сході (Ліван, Голанські висоти, регіональна місія) та 2 - в Азії (Східний Тімор, Індія та Пакистан).
Чисельність особового складу та ОВТ, залучених до ОПМ, збільшилися до безпрецедентних розмірів. У 15 місіях беруть участь близько 116 тис. осіб з 118 країн, включаючи 79 тис. військовослужбовців у складі контингентів, більше ніж 2 тис. військових спостерігачів та близько 11 тис. поліцейського персоналу, більше ніж 20 тис. добровольців ООН, іншого міжнародного і місцевого цивільного персоналу.
Інтенсифікація миротворчої діяльності призвела до різко збільшення витрат (бюджету). Затверджений тільки для Департаменту ОПМ бюджет з 1 липня 2009 р. по 20 червня 2010 р. складає 7,75 млрд. дол. США, що у приблизно три рази більше бюджету 2003 р. (Для порівняння: річний миротворчий бюджет майже у три рази перевищує розмір щорічного регулярного бюджету ООН на 2008-2009 рр. для іншої частини Секретаріату).
Найбільший внесок до фінансування миротворчих операцій здійснюють США. Внесок усіх постійних членів РБ - Китаю, Франції, Росії, Великої Британії та США – насправді складає суму, яка вище за визначені їх регулярні ставки внеску в ООН. Зокрема, США вносять 22% регулярного бюджету ООН (але тільки 26% до бюджету ООН на миротворчість у 2009 р., що складатиме більше 2 млрд. дол. США; Китай вносить 3,15% в бюджет миротворчих операцій; Франція – 7,4%; Росія – 1,4%; Велика Британія – 7,8%).
Таким чином, США вносить більше ніж усі інші постійні члени разом узяті. Японія (16,6%) і Німеччина (8,6%) займають друге і третє місця серед фінансових контрибуторів до бюджету ООН, хоча вони не є постійними членами РБ. Вражає те, що більше ніж 30 країнам-членам ООН визначена ставка внеску до миротворчого бюджету на рівні 0,0001%, що складатиме близько 7750 дол. США.
Багато розвинених країн з підготовленим персоналом та необхідними ресурсами не бажають брати безпосередню участь в операціях ООН з підтримання миру, хоча саме США та розвинені країни регулярно забезпечують транспортування (зокрема, повітряне) і матеріально-технічну підтримку миротворчих операцій ООН.

Довідково: станом на 30 червня 2009 р. п'ять постійних членів РБ надають тільки 5% від загальної чисельності військовослужбовців і поліції сил ООН: внесок США складає 10 військовослужбовців, 9 військових спостерігачів та 74 поліцейських, що приблизно можна порівняти з Росією, яка надає 328 військовослужбовців, а також Великобританією, яка надає 283 осіб. Китай надає 2153, Франція – 1879 співробітників.

Зрозуміло, що більшість цих розвинених країн – члени НАТО, а тому левова частка їх внеску припадає на операції альянсу, які, до речі, теж проводяться за мандатом ООН.
До «десятки» найбільших країн-контрибуторів персоналу входять: Пакистан (10603), Бангладеш (9982), Індія (8607), Нігерія (5960), Непал (4148); Руанда (3584), Йорданія (3231), Гана (3159), Єгипет (2956) та Італія (2690). Простим поясненням цього списку є те, що основні контрибутори часто використовують операції ООН з підтримання миру, як одну з форм навчання і підготовки особового складу та додаткових грошових надходжень.
Розширення географії миротворчих операцій ООН, виконання нетрадиційний завдань у такій формі, як примус до миру, а також їх нездатність мобілізувати широку міжнародну підтримку у вигляді надання більш підготовлених, краще оснащених військових контингентів, матеріально-технічного забезпечення і фінансування викликає законні питання: чи повинна ООН проводити поточну кількість місій, чи взагалі доцільно розв’язувати конфліктні ситуації саме через ООН, а не в рамках регіональних організацій, багатосторонніх або спеціальних коаліцій.
У аналітичній доповіді, підготовленій фахівцями департаментів ОПМ і польової підтримки (опублікована у липні 2009р.) робиться невтішний висновок, що «система» в нинішньому вигляді не в змозі виконувати свої завдання: "Сьогоденні масштаби та значення польових операцій ООН напружує інфраструктуру Секретаріату, яка не була призначена для сучасного рівня активності."
Така напруга призвела до серйозних проблем: неясності мандатів, поганого планування, неефективного менеджменту і управління, корупції, порушень дисципліни і сексуальних насильства з боку персоналу ООН, та інших недоліків.

Політичні аспекти
Неефективне управління, корупції та сексуальні зловживання є достатніми факторами необхідності проведення корінної реформи усієї структури миротворчості ООН з метою підвищення підзвітності та прозорості. Однак, ці кричущі недоліки – не головні проблеми миротворчої діяльності Організації.
Концептуальна проблема лежить у політичній площині.
Наведу показовий приклад. Величезне бажання розширити миротворчу діяльність спонукало Раду Безпеки відкрити нову місію у Сомалі чисельністю до 27 тис. миротворців, надавши, як зізнаються самі співробітники ООН, майже «божевільний мандат». Без перебільшення, можна стверджувати, що РБ, затвердивши мандати на розгортання таких місії як у Дарфурі та Сомалі, де між конфліктуючими сторонами не було досягнуто миру, забула уроки, отримані дорогою ціною – ціною життя багатьох співробітників ООН: миротворці не беруть участь у війні.

Довідково: починаючи з 1948р. у результаті збройних сутичок в ОПМ загинуло 2 600 миротворців.

Адже відомо, ООН та її держави-учасниці погодилися з принципом, що операції ООН з підтримання миру не повинні отримувати мандату з повноваженнями (завданнями) щодо «примусу до миру» (за виключенням окремих випадків у конкретних обставинах), натомість, зосереджуватися на наданні допомоги країнам в перехідний, від конфлікту до миру, період та під час трансформаційних процесів в ході мирних переговорів, переходу влади до законного уряду тощо. Здається алгоритм дій у подібних випадках визначений чітко у доповіді Групи експертів ООН з миротворчих операцій: «Організація Об'єднаних Націй не воює. Коли є потреба у примусових заходах, це завжди має доручатися коаліції зацікавлених держав, яка діє на підставі глави VII Статуту ООН та відповідно до мандату РБ».
Ігнорування цього принципу, по суті, ніщо інше як зловживання здатністю країн, які готові надати миротворців та намагання штовхати Департамент ОПМ поза межі своїх можливостей. У нещодавній спільній доповіді департаментів ОПМ та польової підтримки зроблено рішучий висновок: «Найважливішим висновком доповіді Брахімі) є те, що операції ООН з підтримання миру можуть бути успішними лише за умови, якщо вони являються складовою більш широкої політичної стратегії щодо припинення конфлікту та наявності волі у всіх задіяних сторін для імплементації цієї стратегії… В активних збройних конфліктах більш придатними і ефективними можуть бути багатонаціональні коаліційні сили або регіональні суб'єкти, що діють в рамках мандата РБ ООН».

Довідково: 1. Знову необхідно послатися на приклад з Дарфуром. Після невдалої місії Африканського союзу (АС), яка не змогла зупинити насильство та страждання, РБ ООН прийняла резолюцію, що узаконює спільні миротворчі сили АС-ООН, незважаючи на триваючий конфлікт і докази того, що ні повстанці, ані проурядові сили не були готові виконувати мирну угоду. У свою чергу Судан, «захищений» накладеним Китаєм вето, також висунув офіційні вимоги, щоб миротворці були в основному з африканських країн. Це різко обмежило кількість наявних військ, тому наразі там просто не вистачає підготовлених і здатних до дій африканських військ, які відповідають вимогам.
Висунуті Міжнародним кримінальним судом (МКС) звинувачення президента Судану Омара аль-Башіра (Omar al-Bashir) ще більше ускладнили ситуацію та призвели до переслідувань і висилки з країни співробітників гуманітарних організацій. Як результат, спеціальний посланник Генерального секретаря по Дарфуру Ян Еліассон (Jan Eliasson) повідомив РБ про те, що ситуація в Дарфурі погіршилася, незважаючи на зусилля військ ООН та АС.
Таким чином, у ситуації навколо Дарфуру РБ ООН піддалася тиску цілої низки обставин. Розуміючи, що без підтримки сил ООН операція Африканського союзу не зможе зупинити масові страждання у Дарфурі, Рада змушена була прийняти вимоги Судану щодо обмеження кола потенційних країн-постачальниць, які могли б надати контингенти для цієї місії, що значно ускладнило міжнародні зусилля зі встановлення і підтримання миру.
Врешті решт, РБ потрапила у ситуацію, коли не врахувавши уроки власного досвіду, сукупність зроблених помилок призвели до провалу визначення чітких цілей, показників досягнення успіху та стратегії виходу.
2.У 2000р. за дорученням Генерального секретаря ООН була створена Група міжнародних експертів ООН з питань ОПМ, яку очолив радник Генсекретаря, екс-міністр закордонних справ Алжиру Лахдар Брахімі. Група підготувала доповідь, у якій виклала, серед іншого, чіткі рекомендації щодо мінімальних вимог, необхідних для успішного проведення ОПМ: чіткий і конкретний мандат; згода сторін конфлікту на розгортання ОПМ; наявність необхідних ресурсів. «Доповідь Брахімі» стала поштовхом для проведення низки реформ, спрямованих на покращення миротворчої діяльності ООН.

Ще одним болючим питанням розгортання і проведення ОПМ є відсутність необхідних ресурсів. Так звані «більш агресивні» місії ООН вимагають значно більших матеріальних і фінансових ресурсів, доволі складного менеджменту та досвідченого персоналу. Справді, такі місії, як в Чаді/ЦАР, Демократичної Республіки Конго та Судані, де не затухають конфлікти, споживають більше половини миротворчого бюджету ООН та на них припадає більше половини військовослужбовців, що беруть участь у миротворчих операціях ООН.
Найгірше полягає в тому, що існує вірогідність того, що ці «інвестиції» врешті можуть не допомогти покращити і врегулювати обстановку. Наразі, наприклад, у Лівані та Демократичній Республіці Конго залишається відкритим питання, чи місії ООН зіграли ключову роль та внесли свою долю у врегулювання ситуації. В інших випадках, таких як місії ООН на Кіпрі та в Західній Сахарі, присутність ООН є просто “історично пом’якшуюча”. Відверто кажучи, миротворці мало що роблять тут для підтримання миру, та й їхня присутність, як видається, не дуже сприяла врегулюванню багаторічного політичного протистояння. Проте, місії продовжується начебто за інерцією, або сторони конфлікту зацікавлені у їх продовженні.
Переважна більшість фахівців Секретаріату ООН стверджують, що, безперечно, настав час принципово «переосмислити» більшість операцій ООН, особливо які датуються 1990-ми роками, або раніше (наприклад, Місія ООН з нагляду за виконанням умов перемир'я на Близькому Сході (UNTSO) та група військових спостерігачів ООН в Індії та Пакистані (UNMOGIP) в Кашмірі, яка була розгорнута ще у 1940 р.), визначити, чи роблять місії ООН свій внесок у врегулювання ситуації або гальмують цей процес. Також заслуговує на увагу пропозиція американських фахівців: якщо операція явно не сприяє врегулюванню ситуації, то ООН повинна рухатися в бік моделі миротворчих сил ООН на Кіпрі (UNFICYP), в якій Греція і Кіпр сплачують більше 40% вартості утримання місії. В інших випадках - зацікавленим сторонам (країнам), що бажають продовження миротворчих операцій ООН там, де конфлікти ще не розв’язані, незважаючи на тривалість їх врегулювання, має бути запропоновано взяти на себе фінансовий тягар щодо продовження операції. Доречі, ці місії, як правило, невеликі та найменш коштовні, але така переоцінка стала б чітким сигналом Раді Безпеки та країнам-контрибуторам про їхню відповідальність та об’єктивну оцінку при схваленні (або продовженні) мандату місії, саме яких дуже часто не вистачає в ході складного процесу розгортання миротворчих операцій.

Проблема менеджменту
Численні нещодавні випадки порушень, виявлені Управлінням служби внутрішнього нагляду (УСВН) та Спеціальною комісією ООН з питань закупок, свідчать про неефективне управління, шахрайство та корупцію в органах ООН. Від таких самих проблем страждає і миротворчість ООН.
Наприклад, у 2005 р. Секретаріатом ООН було придбано товарів та надано послуг для підтримання миротворчої діяльності більше ніж на 1,6 млрд. дол. США. Проведений УСВН аудит контрактів на закупівлю протягом шестирічного періоду на суму 1 млрд. дол. США, показав, що щонайменше 265 млн. дол. США були витрачені марно, тобто в результаті шахрайства або зловживання.
У 2007 р. був створений Департамент польовий підтримки (ДПП), якому передали від ДОПМ функції щодо нагляду за забезпеченням миротворчих операцій, включаючи особовий склад (персонал), логістику, фінанси, технології тощо. Проте, останні доповіді вказують, що і цей структурний підрозділ, і нові процедури не можуть бути достатніми, щоб не допустити повторення випадків шахрайства та корупції. За даними доповіді УСВН у 2007 р., перевірка витрат 1,4 млрд. дол. США миротворчих контрактів виявила значні корупційні схеми, що «відмили» 619 млн. дол. США (більше 40%) від суми контрактів. На сьогодні, УСВН підтверджує, що воно розслідує приблизно 250 випадків порушень, починаючи від сексуальних домагань з боку миротворців до фінансових зловживань.
Інший приклад. У 2006 р. миротворці ООН були звинувачені у незаконних зв’язках з конголезькими бойовиками, яка включала контрабанду золота та торгівлю зброєю. Слідчий УСВН, що займався розслідуванням, знайшов "надійні" докази проти пакистанських миротворців, але повідомив, що "моя група було усунута від розслідування після того, як ми почали чинити опір спробам ззовні вплинути на результати. Я і члени моєї групи були вражені, коли побачили остаточну доповідь Управління, яка була прикрашена". Докази того, що ООН приховує випадки правопорушень з боку своїх миротворців у Конго були надані також Організацією Human Rights Watch та оприлюднені відомою компанією BBC.
Відсутність справді незалежного інспекційного органу (генерального інспектора) в ООН є постійною проблемою. ООН конче потребує більш незалежного нагляду, особливо у сфері закупівель для потреб ООН, які зростають разом з кількістю і розміром миротворчих місій. За даними Департаменту польової підтримки ООН загальна вартість закупівель для операції ООН з підтримання миру у 2008 р склала 1,43 млрд. дол. США. Якщо ці закупівлі будуть проводитися відповідно до попередніх процедур, які згадуються у матеріалах розслідувань Спеціальної комісії та УСВН, то майже 600 млн. дол. США може бути «відмито» шляхом шахрайства.

Проблеми дисципліни і правопорушень
За останні роки мали місце численні доповіді про здійснення миротворцями злочинів, особливо таких як сексуальні домагання, зґвалтування та примушення до проституції жінок і молодих дівчат. Найбільш гучними серед них були випадки в Місії ООН в Демократичній Республіці Конго (МООНК). Співробітники ООН також були звинувачені в сексуальній експлуатації та знущаннях в Боснії, Бурунді, Камбоджі, Конго, Гвінеї, Гаїті, Косово, Ліберії, Сьєрра-Леоне та Судані.
У злочинах звинувачується як військовий так і цивільний персонал ООН. Прикро те, що жертвами все частіше стають біженці, більшість з яких діти, що були налякані роками триваючих війн та намагалися знайти безпеку і захист у миротворчих сил ООН. Крім того, жахливе ставлення до тих, хто знаходяться під захистом ООН, сексуальна експлуатація та сексуальні збочення підривають довіру до миротворчих операцій ООН. Після інтенсивного лобіювання з боку Державного департаменту США та Постпредства США в ООН, а також тиск з боку низки ключових членів Конгресу, Секретаріат ООН погодився висунути суворі дисциплінарні вимоги до миротворчих сил та країн-контрибуторів. США також допомогли видати посібник для миротворців ООН щодо протидії торгівлі людьми.
У 2005 році йорданський принц Зейд Раад аль-Хусейн (Zeid Ra'ad Al-Hussein), радник Генерального секретаря ООН з питань боротьби проти сексуальної експлуатації та знущань з боку миротворців ООН, представив свою доповідь з рекомендаціями про те, як вирішувати такого роду проблеми, у т.ч. введення єдиного стандарту поведінки, проведення професійних розслідувань, а також підзвітність та відповідальність країни, що надає війська, за дії своїх військовослужбовців. Генеральна Асамблея ООН принципово ухвалила ці рекомендації. До речі, на сьогодні у більшості місій ООН створені відповідні структурні підрозділи, які надають допомогу та відстежують дотримання персоналом дисципліни.
На жаль, навіть і ці рішучі кроки не вирішують проблему належним чином. Особливого розголосу отримала акція міжнародної некомерційної організації «Врятуємо дітей», яка у травні 2008 р звинуватила співробітників гуманітарних організацій та миротворців в сексуальних насильствах над малолітніми дітьми у зонах бойових дій та стихійних лих в Кот-д'Івуар, південному Судані та Гаїті і наголосила, що злочинці в значній мірі залишилися непокараними.
На думку фахівців, керівників місій та командирів контингентів, незважаючи на оголошення ООН принципу «нульової толерантності» щодо дисциплінарних порушень, і особливо випадків сексуальних зловживань, досягти суттєвих позитивних результатів заважає відсутність дієвих дисциплінарних важелів впливу на підлеглих миротворців. Найсуворішим покаранням залишається тільки дострокова репатріація персоналу за рахунок держави.

Довідково: у період з січня 2004 – по листопад 2006рр. УСВН було проведено 319 розслідувань випадків правопорушень на сексуальному ґрунті, за результатами яких зі складу місій ООН були репатрійовані 144 військовослужбовці, 17 офіцерів поліції та звільнено 18 цивільних працівників. Переважна їх більшість так і не була притягнута до відповідальності урядами своїх країн.

Типові меморандуми про взаєморозуміння між ООН та країнами – контрибуторами закріплюють саме за країною повну юрисдикцію над військовослужбовцям, які беруть участь у миротворчих операціях ООН. Проте, ці країни у багатьох випадках ігнорують свої зобов’язання, не проводять розслідування та не притягують до відповідальності тих осіб, які винні у скоєних злочинах. В той же час, ООН має обмежені повноваження щодо притягнення до відповідальності (покарання) миротворців, що здійснюють такі порушення (злочини) та недостатню владу впливати на національні рішення, коли країни відмовляються проводити розслідування або карати своїх посадових осіб, що здійснили злочини

Підсумовуючи усе вище викладене, можливо окреслити деякі висновки та загальні підходи і шляхи спрямовані на досягнення більшої ефективності миротворчої діяльності ООН:
1. Рада Безпеки ООН мала б більш виважено і справедливо підійти до визначення і застосування системи внесків до миротворчої діяльності ООН. Суть цієї системи полягає у тому, що більш багаті країни повинні нести і більшу частину витрат, водночас існує багато країн, внески яких можна назвати символічними. Це створює ситуацію, за якої у країн, що не платять фактично нічого та не несуть майже ніякої відповідальності є можливість здійснювати моніторинг, впливати на розгорнуті місії та на розподілення фондів або виконання бюджетів миротворчих операцій ООН. Зрозуміло, що для країн-членів – головних фінансових інвесторів Організації залишається досить слабка мотивація брати більш активну участь у операціях шляхом надання сил або інших ресурсів.
2. РБ ООН та головні міжнародні актори повинні проявляти надзвичайну обережність і мудрість, базуючись на всеохоплюючому аналізі ситуації у кожному конкретному випадку, при прийнятті рішення на розгортання місії ООН. Мова має йти про встановлення прозорих та реально-досяжних цілей операцій, уважне планування вимог, забезпечення необхідних резервів ресурсів до початку операції (на етапі планування), а також, відпрацювання «стратегії виходу» з операції. Аналогічний процес повинен також застосовуватися при перегляді мандатів вже існуючих операцій, які давно потребують глибокого аналізу та пере форматування: якщо місія не досягла поставлених цілей, не зробила чутливого успіху після тривалого періоду часу, або не відіграє конструктивної ролі у вирішенні ситуації, РБ повинна запропонувати завершити таку операцію або відповідальність за досягнення цілей та витрати за утримання місії повинні бути розподілені між країнами, які намагаються її продовжити з огляду на їх політичні інтереси, як це трапилося, частково, на Кіпрі з UNFICYP.
3. Започатковуючи місію та пам’ятаючи, що короткотривалі, «легкі» місії трапляються дуже рідко, РБ повинна прораховувати тривалість її проведення. Без врахування усіх компонентів миротворчих операцій у конкретних обставинах (можливість регіонального втручання або спеціально створеної для цього коаліції, бажання і наявність політичної волі у учасників конфлікту, достатні фінансові, людські і матеріальні ресурси тощо), РБ не повинна давати дозвіл, тобто схвалювати відповідний мандат, на проведення жодної місії.
4. З огляду на зростаючі вимоги та з метою організації вдалого планування майбутніх операцій реформування структурних підрозділів Секретаріату ООН повинно бути продовжено. І ключову роль у цьому процесі має відігравати РБ.
Структура органів управління повинна стати більш гнучкою (тобто мати можливість швидко змінювати чисельність у залежності від оперативних вимог), їх комплектування має здійснюватися прозоро, високопрофесійними і досвідченими фахівцями (для чого - давно виникла потреба у створенні бази даних та кадрового резерву). Особливу увагу належить звернути удосконаленню процесу планування операцій, що знову ж таки залежить від якості і рівня підготовки відібраного персоналу.
5. ООН, як відомо, не має постійних збройних сил та повністю залежить від країн-членів, які надають відповідні сили для виконання мандатів ООН. А тому ідея створення глобальної мережі «миротворчих спроможностей», насамперед в Африці, залишається актуальною. У 1994 р. ООН заснувала Систему Резервних Угод (UNSAS), в рамках якої країни-члени умовно зобов’язуються тримати у боєготовому стані відповідні підготовлені ресурси (миротворчі контингенти або персонал, ОВТ, надання спеціальних послуг, матеріально-технічні засоби і обладнання тощо) для виконання специфічних завдань або функцій миротворчих операцій ООН. Близько 87 країн беруть участь в UNSAS, нещодавно Японія також заявила про свою готовність до участі у цій системі. Але ради справедливості треба визнати, що ресурси, заявлені до UNSAS не використовуються, а тому система не спрацьовує. Проте, заслуговує більшої уваги започаткована США Глобальна Миротворча Ініціатива (Global Peace Operations Initiative), в рамках якої США намагаються збільшити миротворчі ресурси та яка суттєво підтримує спроможність та можливості регіональних організацій, особливо АС, виконувати миротворчі завдання. Для оперативного розгортання місій ООН знову ж таки необхідно розвивати інформаційну базу даних про наявні ресурси, а також відображати усі аспекти миротворчої діяльності.

Довідково: за інформацією Держдепартаменту США кошторис Глобальної Миротворчої Ініціативи (ГМІ) на 2009р. складає 105 млн.дол.США. Ці фінансові ресурси спрямовані переважно на реалізацію миротворчих програм в Африці. Повідомляється, що в рамках цих програм підготовлено і оснащено більше 81 тис. персоналу, надано підтримку в розгортанні і утриманні близько 50 тис. миротворців у близько 20 місіях ООН та інших регіональних організаціях. На виконання завдань ГМІ планується виділити у 2010р. 97 млн.дол.США.

Залишається болючим, а тому невирішеним, питання передачі більш широких повноважень керівництву ООН (місії) по управлінню національними контингентами та зменшення переліку обмежень по застосуванню сил, накладених країнами.
6. Діючі системи логістики та закупівель повинні бути реформовані з метою забезпечення повної прозорості і суворої відповідальності причетних органів. Для досягнення цієї мети конче необхідне створення механізму незалежного нагляду за цією діяльністю і процесами, а також надійної системи внутрішнього розслідування.
Відносно нещодавня реструктуризація Департаменту ОПМ у Департамент миротворчих операцій та Департамент польової підтримки (ДПП) не дала очікуємих результатів. Це сталося внаслідок неналежного забезпечення ДПП необхідними кадровими та фінансовими ресурсами, більшість співробітників залишилась на своїх посадах, підходи, організація роботи та процедури залишились без змін. По суті відбулася тільки «паперова реформа».
7. РБ ООН має продовжити безкомпромісну роботу по практичному втіленню уніфікованих і обов’язкових для усього цивільного персоналу та військовослужбовців, які беруть участь в миротворчих операціях під егідою ООН, стандартів поведінки. Для того, щоб дійсно покінчити із сексуальною експлуатацію, зловживаннями та іншими правопорушеннями, які не відповідають статусу миротворця, ООН повинна зробити рішучі кроки, які не вичерпуються тільки прийняттям кодексу норм поведінки ООН, випуском статутів та репатріацією правопорушників додому. Мова йде, насамперед, про створення таких умов і середовища нетерпимості, у якому порушники та національні уряди усвідомлюють невідворотність наслідків порушення кодексу поведінки. Низка створених механізмів повинна змусити країни-члени брати обов’язкову участь у спільних з відповідними органами Секретаріату ООН розслідуваннях (національним дізнавачам необхідно гарантувати тісне співробітництво та доступ до свідків та матеріалів слідства) та використовувати усі можливості національного законодавства для притягнення до відповідальності винних у скоєнні злочинів і правопорушень осіб. ООН повинна бути більш суворим по відношенню до підтримання країнами-учасницями цих стандартів: країнам, які не здатні виконати зазначені вимоги щодо підтримання дисціпліни своїх підрозділів, повинно бути заборонено брати участь у міжнародних миротворчих операціях під егідою ООН.

Загальний висновок
Не дивлячись на існуючі проблеми, піддавати сумніву корисність операцій ООН з підтримання миру за належних умов – немає жодних підстав., адже місія ООН в Камбоджі, де миротворці ООН допомогли відновити стабільність після диктатури та громадянської війни, була успішною, також ніхто не хоче ще одну Руанду. Отже, треба завжди пам’ятати, що наслідки бездіяльності можуть закінчитися трагічно.
Переважна більшість країн-членів Організації в цілому підтримують розширення миротворчої діяльності ООН. Усі вони дійшли висновку, що підтримка операцій ООН відноситься до їх інтересів, а також, що це економічно ефективний спосіб впливу на ситуації, які зачіпають національні інтереси багатьох держав, але й не вимагають їх прямого втручання. Хоча історія миротворчості ООН включає в себе доволі багато негативу, але доконаним фактом є те, що миротворчі операцій взагалі виявилися поки що єдиним зручним засобом багатостороннього сприяння мирним зусиллям, переходу до демократії та постконфліктного відновлення, а також вирішення гуманітарних проблем в ситуаціях, коли конфлікт або нестабільність роблять особливо вразливим цивільне населення. Саме тому список операцій, які були менш успішними і вдалими вказує, що РБ повинна зважено, обережно і мудро підходити до ухвалення рішення розгортання операцій.
Започаткований нещодавно Секретаріатом ООН диалог «Нове партнерство: порядок денний» з країнами-контрибуторами має на меті спільно визначити виклики і проблеми миротворчої діяльності Організації та шляхи їх подолання. Хочеться вірити, що спільними зусиллями вдасться знайти правильні рішення, які б задали новий імпульс для проведення ефективних операцій з підтримання миру.