Міжнародний поділ праці як фактор становлення та розвитку МЕВ

Міжнародний поділ праці склався в рамках загального процесу суспільного поділу праці, який становить собою відособлення окремих видів трудової діяльності. Суспільний поділ праці був причиною і умовою виникнення товарного виробництва, в якому кожний виробник спеціалізується на виробництві якихось виробів не для власного споживання, а для обміну на ринку. Зворотною стороною суспільного поділу праці виступає її кооперація. Саме діалектична єдність розчленування праці (спеціалізація) і її об'єднання (кооперація) є основою виникнення перших форм обміну товарами.

Причиною та умовою становлення і розвитку міжнародних економічних відносин став міжнародний поділ праці. Міжнародний поділ праці - становить собою спеціалізацію кожної країни на виробництві значної частини певних виробів з метою задоволення як своїх власних потреб, так і потреб країн-партнерів.

Розрізняють функціональний і територіальний поділ праці. Функціональний поділ праці становить собою поділ між сферами суспільного виробництва, всередині кожної із сфер та всередині окремого підприємства. Отже, функціональний поділ праці можна поділити на такі види:

загальний - це поділ праці між країнами світової співдружності за великими сферами матеріального і нематеріального виробництва, такими як промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок тощо;

частковий - це поділ праці між країнами всередині сфер народного господарства за галузями та підгалузями, такими як важка і легка промисловість, скотарство і землеробство, а також всередині кожної з них, скажімо металургія і автомобілебудування в рамках важкої промисловості;

одиничний - це поділ праці між країнами всередині одного підприємства, яке трактується як цикл створення готового товару.

Основною формою міжнародного функціонального поділу праці є міжнародна спеціалізація виробництва, яка, в свою чергу, включає в себе міжгалузеву та внутрігалузеву спеціалізацію. Остання може виступати як предметна, детальна, агрегатна, технологічна.

Територіальний поділ праці становить собою концентрацію виробництва певної продукції на окремій території. Територіальний поділ праці може бути міжрегіональним (всередині країни) і міжнародним (між різними країнами).

Система міжнародної спеціалізації найбільшого розвитку досягла в другій половині XX століття. Цьому сприяли такі фактори як зростання рівня економічного та політичного розвитку країн світової співдружності, розвиток НТР, розширення світового ринку товарів і послуг, активізація державного регулювання економіки. В результаті розвитку міжнародної спеціалізації у світовій співдружності склалися три групи країн: 1) країни, які виробляють продукцію обробної промисловості (США, ФРН, Англія, Франція, Канада, Італія, Японія). Вони постачають на світовий ринок високотехнологічне обладнання, автомобілі, верстати, хімічні товари, побутову техніку. Всередині цієї групи має місце спеціалізація за окремими видами виробів; 2) країни, що виробляють продукцію видобувної промисловості (нафтодобувні країни Близького Сходу, Латинської Америки, Африки і деякі інші). Вони продають нафту і газ в основному індустріально розвиненим країнам; 3) країни, що спеціалізуються на виробництві сільськогосподарської продукції (країни Азії, Африки і Латинської Америки). Щоправда великими виробниками і постачальниками сільськогосподарської продукції на світовий ринок є також США, Канада, всі країни Західної Європи, Австралія, Нова Зеландія.

Міжнародна спеціалізація виробництва сприяє більш повному використанню продуктивних сил кожної країни, звільняє їх від необхідності розвивати всі галузі народного господарства, що нерідко їм не під силу. Звичайно, спеціалізація виробництва не повинна вести до утворення монокультурної економіки ("бананових республік"), як це мало місце в реальному світі. Міжнародна спеціалізація має сприяти формуванню багатогалузевої структури народного господарства.

На розвиток міжнародної спеціалізації роблять вплив такі фактори:

наявні виробничі потужності, трудові ресурси та їх якісна характеристика;

рівень національного доходу, нагромадження та споживання в економіці країни, можливості його підвищення;

природні багатства і фунтово-кліматичні умови;

географічне розташування країни відносно інших країн та наявні міжнародні комунікації;

існуючі економічні зв'язки країни з іншими країнами та можливості їх розширення.

В другій половині XX століття міжнародна спеціалізація зазнала певних змін під впливом розвитку транснаціональних корпорацій (ТНК). Вони практично стали основними носіями міжнародної спеціалізації в межах світового господарства і світового ринку товарів і послуг.

Міжнародна спеціалізація як форма міжнародного поділу праці передбачає підвищення економічної ефективності виробництва тієї чи іншої продукції. В цьому зв'язку міжнародний поділ праці має доцільність тільки при наступній кооперації виробництва. Кооперація виробництва - це об'єднання господарських зусиль країн-партнерів з метою випуску кінцевої готової продукції на одному з головних підприємств.

В умовах кооперації міжнародна торгівля зводиться практично до узгоджених поставок товарів між партнерами. Міжнародні кооперовані поставки між розвинутими країнами в кінці 90-х років XX століття становили понад 30% їх товарообороту, а в окремих галузях - понад 50%.

Отже, ступінь розвитку міжнародного поділу праці визначається участю окремих фірм і країн та об'єднань країн у міжнародному обміні. Показниками участі у міжнародному поділі праці є: частка експорту в загальному обсягу виробництва; обсяг зовнішньої торгівлі по відношенню до національного продукту; питома вага країни чи групи країн у міжнародній торгівлі, в тому числі в торгівлі окремими товарами; обсяг зовнішньоторгового обороту на душу населення.

Найвищого рівня розвитку міжнародного поділу праці досягли індустріально розвинуті країни Західної Європи, США, Канада, Японія. ° кінці 80-х років XX століття до них долучилися Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Бразилія, Мексика, Індія, Малайзія, Таїланд, Південна Корея.

На розвиток міжнародного поділу праці роблять вплив різноманітні природно-географічні, соціально-економічні та науково-технічні фактори. Природно-географічні фактори включають в себе природно-кліматичні умови, природні ресурси, освоєність території країни, чисельність населення, економіко-географічне розміщення країни. До соціально-економічних факторів розвитку міжнародного поділу праці належать чисельність робочої сили в країні, рівень розвитку виробничого апарату, масштаби та серійність виробництва, виробнича та соціальна інфраструктура, особливості історичного розвитку та економічних традицій, соціальний тип виробництва та напрям розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Серед науково-технічних факторів найвідчутніший вплив на розвиток міжнародного поділу праці робить рівень розвитку науково-технічного потенціалу, оптимальні розміри підприємств з точки зору вимог НТП, прискорення темпів морального зношення обладнання, рівень та обсяг науково-дослідних та проектно-конструктоських робіт, економічна доцільність функціонування підприємств, розрахованих на великосерійне та масове виробництво продукції.

На основі викладеного, можна зробити висновок про те, що, важливою передумовою розвитку міжнародних економічних відносин був не тільки міжнародний поділ праці, а й міжнародний поділ землі капіталу у формі нагромадження матеріальних та фінансових ресурсів І технології.

Саме їх зосередження в окремих країнах дає можливість останні здійснювати виробництво певних товарів з найбільшою економічної ефективністю.