Проблеми наукового дефініювання поняття «міжнародні відносини»

Проблема дефініювання міжнародних відносин до цього часу є досить складною, про що свідчить гостра наукова полеміка, що точиться навколо нього. Питання пов'язанііз точним визначенням цього поняття, є далеко не риторичними, оскільки їх невирішеність створює значні труднощі у подальшому розвитку теорії міжнародних відносин. Ідеться, зокрема, про розпливчастість понятійно-категорійної системи науки та проблеми формування єдиної методології їх дослідження. У сучасній теорії досі немає визначень, які були б у змозі прецизійно відображати зміст цього складного та багатогранного суспільного явища, яким є сучасні міжнародні відносини, та поєднували б найрізноманітніші його аспекти і прояви.

Поняття "міжнародні відносини" ввів у науковий обіг англійський філософ та юрист Дж. Бентам (1748—1832), який у 1789 р. вперше застосував його у трактаті "Вступ до принципів моральності і законотворення". За його допомогою він окреслював стосунки, що існуються між монархами та громадянами різних держав. Відтоді наукові уявлення про сутність міжнародних відносин постійно розширювались, включаючи у них щораз нові сфери суспільної діяльності.

Однією з принципових проблем, що суттєво утруднює дефініювання міжнародних відносин, є полеміка навколо питання про можливість чітко відмежувати їх від інших суспільних

 

явищ і процесів. Наприклад, Р. Арон вважає, що міжнародні відносини "не мають чітко окреслених меж у реальності, вони матеріально невіддільні й не можуть бути відокремлені від інших суспільних явищ"1. На його думку, будь-які явища чи процеси вирізняються в міжнародних відносинах специфікою, але не сутністю. Виходячи з подібних міркувань та оцінок, Ф. Данн, X. Добросельскі та Р. Вукадінович стверджують, що взагалі не варто точно визначати міжнародні відносини, оскільки будь-яка спроба цього призводить до формулювання "схоластичних" тверджень, які не мають нічого спільного з реальністю. Міжнародні відносини настільки складні та взаємопов'язані з комплексом інших суспільних взаємин, що намагання лаконічно їх окреслити приречені на невдачу. Зокрема, К. Браун стверджує, що "визначення міжнародних відносин до цього часу просто не можливе... вони є діями у міжнародному середовищі, а їх природа є відкритим питанням"2.

Із таким твердженням можна погодитись лише частково, оскільки у дефініціях міжнародних відносин, зрештою, зовсім не обов'язково шукати якоїсь лише їм притаманної сутності, але принципово потрібно виокремлювати їхні особливості. Будь-які суспільні відносини у міжнародному середовищі виявляються інакше, ніж у внутрішньо-державному, що й має становити науковий інтерес і закріплюватися у конкретних дефініціях, без яких розвиток науки не можливий.

 

Ще однією суттєвою проблемою, що заважає чіткому розумінню міжнародних відносин, є труднощі, пов'язані з їхнім сприйняттям як об'єктивної реальності. Якщо вони є реальністю, то, як і кожний її вид, повинні виявлятися в часі та просторі, мати у цих вимірах своє місце і межі. Питання, пов'язані з їхнім окресленням, за позірної легкості відповідей на них, призводять до аморфності уявлень про міжнародні відносини. Часові межі міжнародних відносин визначити досить просто: вони починаються від моменту появи їхніх учасників і зникають услід за ними. Окреслити їх геопросторові межі значно важче, оскільки механістичне тлумачення поняття "міжнародний" призводить до виникнення твердження про те, що вони не відбуваються в реальному географічному просторі, позаяк він розподілений між територіями окремих держав. Тоді міжнародні відносини є чимось ірреальним, позбавленим конкретності, тим, що існує лише в уяві дослідника чи політика, тобто чимось, що є ілюзією розуму.

Навіть якщо виходити з такого розуміння географічного виміру реальності, то міжнародні відносини можна чітко простежити у потоках товарів, грошей, осіб, зонах воєнних конфліктів тощо. Об'єктивно виділяються і мають чітко окреслені межі, закріплені у міжнародному праві, міжнародні води, протоки та повітряні коридори.

 

Загалом міжнародні відносини охоплюють весь географічний простір, оскільки їхні учасники розташовані практично всюди. Очевидно, що вони (міжнародні відносини) виявляються, з огляду на їхні масштаби, на кількох геопросторових рівнях. Серед них можна виокремити: глобальний, міжрегіональний, регіональний, субрегіональний та локальний.

Отже, міжнародні відносини є об'єктивним суспільним явищем, дефініювання якого полягає у виокремленні його специфічних рис.

Визначення, сформульовані у сучасній теорії, переважно побудовані на інтерпретації міжнародних відносин як явища, яке визначається поліцентризмом (див. у пункті 3.2).

 

Н. Спайкмен уперше вжив поняття "міждержавні відносини" та визначив їх як "відносини між особами (чи групами осіб1)» що представляють різні держави"2. Із його дефініції випливає, що необхідною ознакою міжнародних відносин є те, що їхні учасники є політично приналежними до різних держав світу. Цю ідею досить влучно сформулював також Ю. Кукулка, стверджуючи, що власне держави "матеріалізують можливість вважати... відносини міжнародними"3. Держави у такому розумінні є не лише політичними структурами влади, але й сприймаються як складні суспільні системи, що діють поміж такими, як вони.

P. Арон зауважив, що "у формулі "міжнародні відносини" нація дорівнює будь-якій політичній, територіально організованій спільноті'". Політичні спільноти не обов'язково мусять мати моноетнічну ідентичність, але їхніми особливими рисами завжди є легітимна політична організація та чітко встановлені в географічному середовищі кордони.

Відомий французький дослідник М. Мерль узагалі вважає, що міжнародні відносини є "сукупністю угод і потоків, що перетинають кордони або мають тенденцію до їх перетину"2. Це зауваження можна вважати слушним, оскільки держави взаємодіють між собою через кордони національних держав, послуговуючись доступними їм шляхами сполучення і каналами передавання інформації.

 

Міждержавний характер міжнародних відносин, очевидно, доцільно трактувати як стосунки не лише між суверенними урядами держав, а й між іншими представниками територіально відмежованих і політично організованих спільнот людей. Ці спільноти політично підпорядковані власним урядам, але репрезентанти (особи чи організовані групи осіб), виходячи із власних особистих чи корпоративних інтересів, діють у міжнародному середовищі автономно і переважно не з політичними цілями. Міжнародні відносини, отже, можуть відбуватися лише між представниками різних держав світу, хоч вони й не обов'язково мусять мати політичний характер.

Точніші дефініювання маємо у межах окремих теоретичних концепцій, де вони є основою підходу до дослідження міжнародних відносин. Усі визначення, що використовуються у сучасній теорії, можна поділити на три групи, кожна з яких виділяється за критерієм спільності окреслення визначальних, на думку їхніх авторів, особливостей міжнародних відносин.

Перша група об'єднує ті, що визначають міжнародні відносини як "сукупність фактичних стосунків між їх учасниками"3. Дефініювання досить популярне у сучасній науковій думці, оскільки дає змогу уникнути звуженого погляду на міжнародні відносини, прихильники якого традиційно схильні зводити їхдо простої суми національних зовнішніх політик. Учені, що дефініюють міжнародні відносини з такої позиції, виходять з того, що вони є інтегральним поєднанням стосунків політичного, економічного, ідеологічного, культурного, мілітарного та будь-якого іншого характеру.

 

Російський учений Г. Шахназаров пішов ще далі, визначаючи міжнародні відносини як "сукупність інтеграційних зв'язків, які формують людство"1. Таке визначення, однак, має вади, які, як справедливо зауважив П. Циганков, випливають зі спроби автора вийти за межі суто міждержавного трактування характеру відносин, ухиляючись від окреслення їх учасників. Крім цього, цілком очевидно, що міжнародні відносини не завжди мають інтеграційний характер і провадять до об'єднання людства у певну цілісність.

 

Міжнародні відносини реально охоплюють надзвичайно широкий спектр стосунків, оскільки зачіпають будь-яку сферу людської діяльності, яка відзначається участю в ній представників різних держав світу. Власне тому, як справедливо зауважує І. Кравченко, міжнародні відносини охоплюють "усі види обміну діяльністю, яка є предметом відносин між державами.., аж до індивідуального спілкування"2. Таке визначення, на наш погляд, найближче до реальності, позаяк ґрунтується на констатації об'єктивних інтеракцій між державами та плюралізмі в окресленні учасників міжнародних відносин.

 

Друга група авторів визначає міжнародні відносини як силове з'ясування інтересів держав у міжнародному середовищі, що загалом характерно для традиції політичного реалізму. Такі дефініції випливають із твердження одного з класиків цієї теорії Г. Морґентау про те, що державами в міжнародних відносинах керують "інтереси, виражені в термінах сили"3. Звідси випливає, що міжнародні відносини є сферою протиборства держав, кожна з яких за допомогою сили намагається реалізувати власні інтереси. Йдеться не стільки про застосування збройного насильства, скільки про формування системи взаємовідносин між державами світу на основі акумульованої ними могутності. Могутність держави, на думку реалістів, визначає її позиції, авторитет і вплив у міжнародних відносинах.

Ф. Данн, С. Хоффман, Дж. Кеннан, Г. Кісінджер, Р. Платіг та багато інших науковців визначають, що в глобальному масштабі відбувається диференціація могутності, яка нерівномірно концентрується в окремих державах, що стають осередками міжнародних відносин і відіграють у них активну роль. Усі інші держави є пасивними і перебувають під впливом сильніших, до політики яких вони змушені достосовуватись.

 

Отже, міжнародні відносини здійснюються на двох рівнях. На одному з них відбуваються стосунки між сильнішими та слабшими учасниками міжнародних відносин, а на іншому — між "осередками" сили. Таке розуміння міжнародних відносин характерне не лише для реалістичної теорії, але й для більшості сучасних наукових парадигм.

 

Третя група авторів визначає міжнародні відносини як стосунки між децидентами, тобто особами, що приймають зовнішньополітичні рішення, та структурами, які вони очолюють. Р. Шнайдер, X. Брук та Б. Сапін висунули ідею про те, що міжнародні відносини треба розглядати через поведінку "тих осіб, дії яких стають діями держави"1. їх визначення безпосередньо пов'язане з тлумаченням міжнародних відносин як зовнішньої політики, а точніше, низки прийнятих і впроваджених рішень у міжнародному середовищі. Оскільки така діяльність є причиною виникнення певних ситуацій у міжнародних відносинах, то їх необхідно розглядати як похідну від міжнародної політики.

Аналізуючи дефініції міжнародних відносин, П. Циганков дійшов висновку, що жодна з них "не в змозі повністю розкрити зміст об'єкта. її завдання — дати про нього лише первинне уявлення"2. Зазвичай,- первинне уявлення ґрунтується на тій особливості міжнародних відносин, через дослідження якої автор їх розглядає.

Проблемою сучасної теорії міжнародних відносин, на нашу думку, є не лише величезна кількість найрізноманітніших визначень, а брак їх синтетичних узагальнень. Усі різновиди дефініцій, запропоновані вище, практично є спробами точно окреслити міжнародні відносини, визначивши в них ті ознаки та особливості, через які можна зрозуміти їхню сутність і специфіку.

Справді роль держави в міжнародних відносинах визначається силою (могутністю), і зовнішня політика, спрямована на реалізацію її інтересів, здійснюється окремими особами (деци-дентами) та структурами, які вони очолюють. Однак могутність можна розглядати як джерело активності держав та інших учасників міжнародних відносин, а їхню діяльність у цій сфері — як спосіб функціонування. Взаємодії, які виникають між ними, мають характер об'єктивної реальності, що мусить бути чітко дефінійована та досліджена.

Міжнародні відносини мають комплементарний характер і тому неправильно звужувати їх лише до однієї сфери суспільної діяльності — політичної, військової, економічної чи будь-якої іншої. Вони охоплюють практично всі види людської діяльності — від економічних обмінів до спортивних змагань, що дає підстави розглядати їх як особливий тип суспільних стосунків.

Отже, міжнародні відносини — це система стосунків, що виникає та існує завдяки процесові взаємодій між державами, а також іншими учасниками (субнаціональними та наднаціональними).