Територіальний поділ праці – це процес виробничої спеціалізації території, який зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами

a. генеральний – між країнами та окремими великими економічними районами;

b. внутрішньорайонний – між промисловими вузлами і містами. Часто в одному місті розташовується головне підприємство, а в іншому – його філіали. Або з одного центру йдуть комплектуючі в іншій;

c. біля економічного центру (міста і т.д.). Центр може давати кваліфіковані кадри, техніку, технології, добрива, а також переробляти с/г продукцію.;

d. постадійний, коли стадії виробничого процесу територіально роз’єднані (напр., заготівка деревини – переробка – виготовлення меблів; лов риби – переробка – консервування);

e. фазовий – один і той же вид продукції надходить в центри з різних місць протягом року (напр., овочі, фрукти);

f. епізодичний – непостійний обмін товарами між країнами та регіонами.

Для оцінки ефективності спеціалізації конкретної території розраховуються коефіцієнти виробництва продукції на душу населення, спеціалізації, локалізації, міжрайонної товарності і т.п.

Галузеві райони – це райони, які зосереджені на території підприємств окремих галузей.

Основні поняття:

• Центр – це точка, зв'язки якої з навколишньою територією функціональні.
• Промисловий центр – це група промислових підприємств, взаємопов'язаних загальними допоміжними виробництвами, а у ряді випадків - спільністю технологічного процесу, які обслуговуються загальною інфраструктурою.
• Вузол – територіальне об'єднання об'єктів, що виконують певну роль в розвитку даної території.
• Промисловий вузол – це локальне виробничо-територіальне об'єднання, де підприємства об'єднані тісними виробничими і технологічними зв'язками, загальними системами інфраструктури для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів.
• Виробничий комплекс – це об'єднання підприємств, підлеглих єдиній народногосподарській функції і об'єднаних тісними виробничими відносинами таким чином, що витягання яких-небудь компонентів або порушення зв'язків знижує ефективність комплексу, обмежує або робить неможливим виконання господарських функцій.
• Територіально-виробничий комплекс – це взаємообумовлене об'єднання підприємств на певній території, при якому ефект досягається завдяки вдалому підбору підприємств згідно природним і економічним умовам.
• Технополіс – науково-технічний центр, який забезпечує створення і впровадження нових розробок.
• Портово-промисловий комплекс – це об'єднання на одній території морських портів, промислових підприємств, приморських поселень, соціально-виробничої інфраструктури, розміщення яких в прибережній зоні обумовлене експлуатацією природних ресурсів прилеглої території і акваторії.

Економічне районування України є складною проблемою. Для цього необхідно узагальнити і проаналізувати найважливіші показники економічного розвитку

Мережа районів, запропонованих В. Поповкиним, є найбільш обґрунтованою, оскільки об'єктивно відображає особливості сучасного економічного регіонального розвитку України.

1.Центрально-український економічний район Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська, Кіровоградська обл.)

Спеціалізація району – машинобудування (неметалоємне і трудомістке), с/г машинобудування, хімічна промисловість (органічний синтез), харчова промисловість, легка промисловість, с/г і лісове господарство.

2.Західно-український економічний район Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька обл.)

Спеціалізація району – машинобудування (неметалоємне і трудомістке), хімічна і гірничодобувна промисловість, агропромисловий комплекс, легка промисловість і лісове господарство. Район лідирує по виробництву ТНС (28 %), особливо тканин (39 %) і виробництву цукрового буряка (43 %).

3.Північно-східний економічний Харківська, Сумська, Полтавська обл.)

Спеціалізація району – машинобудування (від важкого до електронного і авіаційного), розвинений агропромисловий комплекс: виробництво цукрового буряка (23,5 %), соняшнику (17,4 %). Район має дуже розвинену транспортну мережу з магістралями загальнодержавного і міжнародного значення (залізниця, автотраси, авіалінії, трубопроводи).

4.Донецько-придніпровський економічний район Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька обл.)

Спеціалізація району – індустріальне виробництво: видобуток кам'яного вугілля, марганцевого і залізняку, виплавка сталі і чавуну, виробництво прокату. Крім того, район дає значну частину металоємного устаткування (металургійного і гірничо-шахтного), виробляє автомобілі, локомотиви, верстати. Район лідирує по виробництву трикотажу (34 %), взуття (28 %), зерна (22 %), соняшнику (44 %), овочів (25 %).

5.Причорноморський економічний район Одеська, Миколаївська, Херсонська обл. и Автономна Республіка Крим)

Спеціалізація району – машинобудування (суднобудування і судноремонт, с/г машинобудування, верстатобудування), харчова і легка промисловість, зерногосподарство, виноробство, курортне господарство, морський транспорт