Основні морфологічні ознаки генетичних горизонтів

Забарвлення ґрунту

Забарвлення грунту - це найбільш доступна і, перш за все, по­мітна морфологічна ознака, суттєвий показник належності ґрун­ту до того чи іншого типу, що визначається кольором тих речо­вин, з яких він складається, а також гранулометричним скла­дом, фізичним станом і ступенем зволоження.

Багато грунтів одержали назву відповідно до свого забарвлен­ня - підзол, чорнозем, бурозем, сірозем, червонозем, каштановий, ко­ричневий тощо. Ці назви відомі науковцям усього світу. Вони увій­шли у термінологічний апарат світового ґрунтознавства і ми особ­ливо горді з того, що дослідники всіх країн постійно вживають наші, слов'янські терміни. Не кожен український науковець з інших галу­зей науки похвалиться подібним.

Забарвлення грунту та його окремих горизонтів може дати ба­гато для розуміння суті процесів, що проходять у грунті, його гене­зису (походження), оскільки воно відображає хімічний склад твердої фази. Ця морфологічна ознака має велике агрономічне значення. Практики-землероби знають, що родючість грунту залежить від ба­гатства його на гумус, а значить - від наявності та інтенсивності чорного або темно-сірого кольору.

За С.О.Захаровим, найбільш важливими для забарвлення грун­ту є такі три групи сполук: 1)гумус; 2)сполуки заліза; 3)кремнієвакислота, СаС0₃ та каолін.

Гумусові речовини в більшості випадків зумовлюють чорне,темно-сіре, сіре забарвлення грунту. Часом чорне забарвлення може бути зумовлене й іншими причинами: невеликими плямами (пункту-аціями) оксидів і гідроксидів марганцю (підзолисті ґрунти), сірчис­того заліза (болотні грунти), материнської породи (юрські глини,вуглисті сланці).

Окисне залізо надає ґрунтові червоного, брудно-помаранчевого та жовтого кольору. Зі сполук Fe³⁺ найбільшу роль у забарвленні відіграють його безводні та водні оксиди.

Сполуки закисного заліза надають грунтові сизуватих, зеле­нуватих, голубуватих тонів (вівіаніт Fe₃(P0₄)₂'H₂0 в болотних грун­тах). Кремнезем (SiO,), вуглекислий кальцій (СаС0₃), каолініт (H₂Al₂Si₂O -H₂0) зумовлюють білий та білястий колір. У деяких ви­падках помітну роль у білястих відтінках відіграють гіпс (Са80₄*2Н_Л0), легкорозчинні солі (NaCl, Na₂S0₄ та інші).

Різне співвідношення вказаних груп речовин визначає велику різноманітність ґрунтових кольорів, відтінків, зведених С.О.Захаровим в одну схему (рис.2).

На забарвлення впливає структурний стан грунту. Агрегати, що знаходяться в грудкуватому, зернистому або глинистому стані, здаються темнішими, ніж безструктурні. Великий вплив на забарв­лення має вологість грунту, вологі грунти здаються темнішими.

Забарвлення грунтів важко охарактеризувати одним кольором, тому треба вказувати ступінь та інтенсивність кольору (наприклад, світло-бурий, темно-бурий), відмічати відтінки (білястий з жовту­ватим відтінком), називати проміжні тони (коричнево-сірий, сіро-бурий). У ґрунтознавстві прийнято домінуючу ознаку вказувати останньою. При неоднорідному забарвленні горизонтів їх характе­ризують як пістряві або плямисті. При цьому визначають основний тон забарвлення й колір плям.

Структура грунту