Урок 6
Тема. Політичне становище у країнах Європи та Америки.
Тема уроку: Віденський конгрес. Політичне становище у країнах Європи після Віденського конгресу. Національний і революційний рухи в Європі у 20-і рр. XIX ст. Утворення незалежних держав у Латинській Америці.
Мета:
ü пояснити характер, спрямованість і наслідки рішень Віденського конгресу;
ü охарактеризувати політичні розбіжності держав-учасниць Віденського конгресу;
ü показати на карті територіальний перерозподіл Європи за рішеннями Віденського конгресу;
ü визначити значення Віденського конгресу та Священного союзу;
ü пояснити причини зростання національно-визвольного руху в Європі;
ü розвивати навички аналізу історичних подій;
ü Виховувати толерантне ставлення до інших народів.
Основні поняття: «Віденський конгрес», «Священний союз».
Історичні діячі: Олександр І, Людовік XVIII, Меттерніх.
Основні події:
ü Вересень 1814 р. - червень 1815 р. — робота Віденського конгресу;
ü 26 вересня 1815 р. — утворення Священного союзу.
Обладнання: підручник, історичний атлас, додатковий матеріал.
Тип уроку: комбінований.
Хід уроку
І. Організаційний момент
II. Мотивація навчальної діяльності
Нескінченні війни послабляють будь-яку державу. У війнах гинуть мільйони людей, руйнуються звичні зв’язки. Всі спроби розв’язати політичні суперечності шляхом воєнних дій приречені на поразку.
Наполеон програв, але, незважаючи на поразку Франції, повністю знищити наполеонівські перетворення в Європі і повернути європейські країни до старого порядку було вже неможливо.
III. Вивчення нового матеріалу
Віденський конгрес
Після розгрому Франції необхідно було визначити основи післявоєнного облаштування Європи. У жовтні 1814-червні 1815 року у Відні працював конгрес, на якому були присутні 216 держав.
Мета конгресу
1. Намагався створити в Європі такий порядок, який унеможливив би будь-який демократичний або національно-визвольний рух.
2. Це була спроба європейських феодальних монархій затримати розвиток капіталізму і відновити феодальні порядки.
3. Країни-переможці прагнули винагородити себе за рахунок Франції, а також інших слабших країн Європи.
Росію представляв імператор Олександр I,
Великобританію — міністр закордонних справ лорд Каслрі,
Пруссію — перший міністр фон Гарденберг,
Австрію — міністр закордонних справ фон Меттерніх,
Францію — міністр закордонних справ Талейран.
Інших делегатів, зокрема 20 государів з різних країн, після урочистого відкриття конгресу на ділові засідання не запрошували. Для них влаштовували бали, маскаради, театральні вистави, полювання і прогулянки.
Незважаючи на те, що Росія, Австрія, Пруссія і Англія боролися разом проти Наполеона, суперечності між урядами цих країн поступово зростали: досить по-різному бачили союзники облаштування післявоєнної Європи.
9 червня 1815 р. Відбулося заключне засідання конгресу в повному складі, де було проголошено рішення конгресу, що їх представники чотирьох держав ухвалили на своїх зaкритих засіданнях.
В основу рішень Віденського конгресу було покладено такі принципи:
- покарати Францію й ті країни, які їй допомагали у війнах проти коаліції;
- нагородити країни-переможниці, а також ті країни, що допомагали коаліції в боротьбі проти Франції;
- створити в Європі такий порядок, щоб не змогла спалахнути нова революція.
Прагнення країн - переможниць
| Франція | Не допустити розчленовування Франції |
| Росія | Приєднання Фінляндії й Бессарабії, всіх польських земель, у тому числі і ті, що належали Пруссії. Як компенсацію Пруссії передати королівство Саксонію. |
| Англія | Виступала проти надмірного посилення Росії, хотіла зберегти захоплені колонії Франції |
| Австрія | Прагнула панування в Німеччині. Виступала проти приєднання Саксонії до Пруссії |
| Пруссія | Прагнула послабити австрійський вплив на німецькі держави |
Підсумки Віденського конгресу
1. Тимчасово відновив панування феодальної реакції в Європі.
2. Закріпив нове співвідношення сил внаслідок розгрому наполеонівської імперії на користь держав-переможниць.
3. Конгрес не зважав на національні прагнення народів.
4. Створив під час Віденського конгресу "Священний союз" у складі Росії, Австрії та Пруссії.
5. Більшість європейських монархій було спрямовано на боротьбу з революційним та національно-визвольним рухом у Європі.
