Форми організації живої матерії

Усе, що нас оточує, поділяють на дві основні форми — живе та неживе. Положення проміжної форми – вірусів – дотепер є спірним, хоча більшість спеціалістів вважають їх живими.

Живі істоти – це відкриті саморегулівні та самовідтворювальні системи, побудовані з біополімерів – білків і нуклеїнових кис­лот.

Основна форма організації живої матерії, елементарна оди­ниця організму – клітина. Це самовідтворювальна система, яка відділена від середовища і зберігає певну концентрацію хімічних речовин, забезпечує стабільність (гомеостаз) і водночас постій­ний обмін речовинами та енергією з середовищем. Роль бар’єра відіграє плазматична мембрана. Кожна клітина має цитоплазму і генетичний матеріал у вигляді ДНК, що регулює життя клітини і її відтворення.

У курсі медичної ботаніки рослини та інші організми розгля­даються на кількох рівнях існування живого.

Молекулярний. Будь-яка жива система, хоч як непросто вона організована, складається з біологічних макромолекул: нуклеїно­вих кислот, білків, полісахаридів, а також інших важливих ор­ганічних речовин. З цього рівня починаються різноманітні про­цеси життєдіяльності організму: обмін речовин і перетворення енергії, передача спадкової інформації, накопичення біологічно активних речовин та ін.

Клітинний. Клітина – структурна і функціональна одиниця рослин, а також одиниця розвитку всіх живих організмів Землі. На клітинному рівні відбувається перетворення речовин і енер­гії.

Організмений. Елементарною одиницею організменого рівня є особина, що розглядається як жива система. На цьому рівні ви­никають системи органів, спеціалізованих для виконання різних функцій, зокрема накопичення біологічно активних речовин.

Популяційно-видовий. Сукупність організмів певного виду, об’єднана загальним місцем проживання – популяція. Популяція – надорганізмова система. Популяції рослин є основним джерелом лікарської сировини з дикорослих рослин.

Існують інші (вищі) рівні організації живої речовини (біогеоценотичний, біосферний), які не розглядаються в курсі медичної ботаніки.

Основна увага зосереджена на різнобічному вивченні лікарських (переважно вищих судинних) рослин як природного дже­рела лікарської рослинної сировини.

Термін «ботаніка» походить від грецького «botane», що до­слівно українською мовою перекладається як «трава, зелень», a «botanicum» – гербарій, травник. Латиною ж поняття «трава, зелень» звучить як «herba» і від цього латинського кореня по­ходять такі відомі терміни, як «herbarium» (українською – гер­барій, книга про рослини), «herbarius» (українською – знавець грав (рослин), ботанік).

Історично склалося так, що в українській мові закріпився термін «ботаніка» – як наука про рослини, що вивчає законо­мірності зовнішньої і внутрішньої їх будови, особливості життєдіяльності і географічного поширення. На сьогодні ботані­ка об’єднує комплекс наук, які вивчають усі рослини взагалі і гриби зокрема. Зважаючи на лікувальні властивості ботанічних об’єктів, наука ботаніка у медичних (а також фармацевтичних) ВНЗ дістала назву «медична ботаніка». Останнім часом диску­тується термін «фармацевтична ботаніка» як такий, що включає розгляд зовнішньої і внутрішньої будови ботанічних об’єктів, їх систематики з акцентом на вивченні їх як природного джере­ла сировини для медицини. Отже, медична, чи фармацевтична, ботаніка – наука про лікарські рослини (і гриби), їх зовнішню та внутрішню будову, розвиток, життєдіяльність, біохімічний склад, класифікацію, поширення, використання в медицині та інші особливості. Нині медична ботаніка є багатогалузевою наукою, загальне завдання якої – різностороннє вивчення не лише окремих рослин, а й природних угруповань, де зростають ці рослини. Разом з тим медична (фармацевтична) ботаніка як фундаментальна наука дає відповідь на запитання практики: як найраціональніше використовувати корисні рослини чи їх угру­повання?

Нижче наведено об’єкти і структуру дисципліни «медична (фармацевтична) ботаніка»:

 

			ТКАНИНИ ТА ЇХ ХАРАКТЕ­РИСТИКА: 1) твірні 2) покривні 3) провідні 4) механічні 5) видільні 6) запасні
	КЛІТИНА: · органоїди · продукти і вторинно­го обміну

 

ОСНОВНІ РОЗДІЛИ БОТАНІКИ

Кожен із сформованих розділів ботаніки вирішує свої завдан­ня і використовує власні методи досліджень.

Морфологія (грец. morfa – форма; logos – слово, вчення) ви­вчає як зовнішні форми, так і внутрішні структури, які сприй­маються людським оком безпосередньо або за допомогою спеці­альних приладів (лупи, світлового або електронного мікроскопа).

Цей розділ можна також назвати структурною ботанікою. Мор­фологія складає основу для всіх інших ботанічних дисциплін.

Невід’ємною її складовою є анатомія рослин (грец. anatomе – розрізаю), яка вивчає внутрішню будову рослин і включає цитологію і гістологію. Цитологія (грец. kytos – посудина, кліти­на) досліджує будову та життєдіяльність клітин. Гістологія рос­лин (грец. histos, histion – тканина) вивчає рослинні тканини і їх розподіл в органах рослин. Окремим розділом анатомії є також гістохімія (грец. histos, histion – тканина), яка вивчає розподіл різних речовин у клітинах і тканинах. Як один із розділів ботані­ки історично відокремилась ембріологія рослин (грец. embryon – зародок), вивчає зародження і ранні етапи розвитку рослинного організму.

Фізіологія (грец. physis – природа) рослин досліджує життєві процеси, притаманні рослинам (обмін речовин, ріст, розвиток тощо). Від фізіології відокремились біохімія та біофі­зика (грец. bios – життя) рослин.

Великим окремим розділом ботаніки є систематика (грец. systematikos – упорядкований), що забезпечує систематизацію, логічність і послідовність вивчення ботанічних об’єктів незалежно від напряму, в якому вони дослід­жуватимуться потім.

Головними методами морфології є спостереження, аналіз і опис, чи характеристика. Проте її не можна віднести до суто описових наук, оскільки вона широко застосовує експеримент, з’ясовуючи вплив різних факторів (причин) на будову рослини.

Важливу роль у морфології відіграє порівняльний метод, тобто зіставлення відповідних структур у низці вимерлих і сучасних видів рослин. У курсі медичної ботаніки цей метод допомагає зрозуміти схожість і відмінність окремих структур або видів рос­лин, що є важливим для діагностики лікарської сировини. Таким чином, усі структури рослин у курсі медичної (фармацевтичної) ботаніки вивчають у їх взаємозв’язку з урахуванням особливості виду і систематичного положення.

Складовою частиною ботаніки як комплексної науки є палео­ботаніка. Вона вивчає види рослин, що існували в далекі геоло­гічні часи і вимерли до теперішнього часу.

Фітоценологія (грец. phyton – рослина; koinos – загальний) досліджує рослинні угру­повання, фітоценози – сукупність рослин, що історично присто­сувались до спільного існування на окремій території. Фітоцено­зи мають певну структуру, стійкість і закономірно повторюються у природі, утворюючи ліси, луки, пустелі, болота, рослинність тундри і високогір’їв тощо.

Екологія (грец. oikos – дім, середови­ще) – наука, що досліджує взаємозв’язки рослин з навколишнім середовищем, вплив останнього на їх структуру і життєдіяльність. Кожен організм – результат тривалої пристосувальної еволюції в певних умовах існування. Тому його будову і життєдіяльність можна зрозуміти, лише зівставляючи з особливостями довкілля. Отже, усі розділи ботаніки певною мірою мають більш чи менш екологічний характер. Відповідно виділяють екологічну морфо­логію, екологічну анатомію, екологічну фізіологію тощо.

Геогра­фія (грец. geographia: ge – земля і grapho – пишу, креслю) рослин вивчає розподіл видів рослин і фітоценозів на поверхні Землі залежно від клімату, ґрунтів і геологічної історії.

 

РОСЛИННА КЛІТИНА