Якнебудь, кромі «Богданової церкви» в Суботові та румовищ гетьманської палати тамже, не заціліло до нас ніщо з архітектурних памятников Хмельниччини, то не треба думати, що в тій бурхливій добі нашого минулого мистецький рух затих. Навпаки. По кривавих днях революції прийшли гарячкові дні мистецької творчости й обнови. Щасливо збережений щоденник подорожі Павла Алепського по Україні, дає нам змогу уявити собі той будівляний рух, що кипів уже на добре в 50-их pp. XVII ст. на Україні. Скрізь, кудою не проїздив сирійський подорожник, будувалися нові церкви, обновлювали старі або приспособлювалися до вжитку православних костели, відібрані від латинників.
В о р о б і ї в ц і звернула увагу Алепського велика церква св. Михайла: «В Козацькій Землі ми ще не бачили такої високої й величавої церкви з її пяти банями. Її опасання все точене, а дзвіниця над ворітьми має теж різьблену галєрію». В Умані застав Алепський людей, що мов мурашки ввихалися біля будови церкви: «Вони тепер працюють над її банями; це одна з найкращих церков, під оглядом архітектури, величавости, висоти й розмірів. В середині відгороджені місця навхрест, а в заглибленнях два крилося. Вівтар великий і гарний; в середині чотири велитенські деревляні стовпи, різьблені, позолочені й розмальовані так, що нічим не різняться від золотих; над ними рід бані (піднебесся). Іконостас ставлять наново. Всі стіни й деревляні частини, як теж аналої, що на них ставлять книги, украшені різьбою й позолотою. Над головною навою загороджені балюстрадою хори; там стоять співаки й грають на органі; туди ведуть високі сходи».
Коли Алепський в 1655 p., вертаючи з Москви, в друге завітав до Уманя, то його впровадили «до високої, величавої церкви з бляшаною банею, гарної зеленої краски». Церква була деревляна й у середині вся розмальована. Над притвором здіймалася висока дзвіниця. Крім того було тоді в Умані «девять прекрасних церков з високими верхами».
В Києві оповідали Алепському, що «рахуючи Печерський монастир з довколичніми церквами св. Софію й ті церкви, що стоять довкола неї в румовищах і ті муровані церкви, що з новій фортеці, поруйновані й цілі, всього в Києві та околиці є біля 100 церков і монастирів».
В Трипіллю повели Алепського до «церкви Спаса — величньої, просторої й гарної; своєю красою, розмірами, скількістю вікон, перевищує вона всі церкви Козацького Краю так, що ввійшовши до неї, ми були здивовані до краю. Вона дуже висока й має двоє сходів з великими, заскленими вікнами. Баня дуже висока, кругла, на восьми-кутньому підбаннику, як у наших сторонах (в Сирії), а покрита блескучою бляхою. Над вівтарньою апсидою друга гарна баня, а над притвором ще одна, з трьохраменним хрестом. Посередині церкви деревляне підвисшення в два ступені, покрите червоним сукном. Підлога вимощена камяними плитами. Церква збудована з соснових колод, незвичайно зручно звязаних. Довкола дуже гарне опасання з точеною балюстрадою. Над двома входами до церкви високі бані. Збудував цю церкву небіжчик Бано (?) 8 літ тому, підчас перемог гетьмана».
В Прилуках запровадили Алепського до «великої церкви Спаса, ще з недскінченими банями. Проти неї інша церква Різдва Богородиці. Дзвіниця її висока й гарна».
В Густинському монастирі церква мала «пять бань навхрест; середню більшу від інших. Довкола церкви опасання з трьома входами й трьома банями над ними. Коли війти великими дверима від заходу, церква виглядає мов хрест, заокруглений на кінцях; притвір, проти нього вівтар і два крилоси в нішах, подібних до вівтарної. Попід стінами лавки. Дуже гарне архієрейське місце біля правого крилоса; друге архієрейське місце в притворі. Хори, де стоять співаки, дуже високі, відгороджені балюстрадою».
Кромі мурованих і деревляних церков, що звернули на себе увагу сирійського гостя, зацікавила його й тогочасна різьба.
В Брацькому монастирі на К и є в о-П о д о л і бачив Алепський перед брамою «два деревляні стовпи, дуже штучно вирізьблені, неначе покручені й позвивані, а на них місце для годинника». В самій брамі була «гарна церква Благовіщення з трьома входами й трьома банями, велика та простора. Посередині деревляний круглий амвон, зліва і зправа місця для стояння (форми) в два ряди, повернені до сходу». Зправа гарне архієрейське місце, зліва проповідниця зі сходами. Все дуже гарно різьблене, мальоване й золочене».
В Миколаївському монастирі звернув увагу Алепського «стовп з білого каменя проти брами, а на ньому золота фігура св. Миколи, знак монастиря». В монастирі була «деревляна велика церква». Монастирські печери були освітлені, не косими пивничними вікнами, але гарними банями».
Як бачимо з записок Алепського, Хмельниччина була добою творчого розмаху не тільки на політичному й суспільно-економічному полі. Патронувало цьому рухові все громадянство, розбуджене до нового життя.
