Протягом 17-18 ст. в Україні дедалі дужче зростала зацікавленість природничими науками. У лекціях провідних професорів Києво-Могилянської академії використовувалися елементи астрономії, фізики, біології, медицини. Більшого значення набувала фізика, до якої вводили такі розділи, як рух, космологія тощо. З'явилися курси натурфілософії - попередниці природознавства.
До вивчення природних явищ закликав Феофан Прокопович, який навіть виголосив спеціальну промову перед студентами й професорами «Про заслуги й користь фізики». Фізика, на думку вченого, повинна перейматися не вигадуванням, а вивченням реального світу. Велика увага надавалася вивченню математики. Зокрема Феофан Прокопович у 1707-1708 pp. прочитав курс, основу якого становили арифметика й геометрія.
У другій половині 18 ст. в академії було відкрито класи чистої математики (алгебра й геометрія), а також змішаної математики, де викладали цивільну й військову архітектуру, механіку, гідростатику, гідравліку, оптику, астрономію тощо. Розвиток природничих наук за тих часів відбувався у тісному зв'язку з розвитком філософії. Саме тому на 17-18 ст. припадає розквіт української філософської думки. Усі відомі церковні діячі, вчені, поети за тих часів висловлювали філософські ідеї або у філософських трактатах, або у творах інших жанрів. Головним осередком розвитку філософії була Києво-Могилянська академія.
Найбільшим філософом України, найвидатнішим поетом другої половини 18 ст. був Григорій Сковорода (1722-1794).
Григорій Сковорода вважав філософію тією міфічною ниткою Аріадни, що допомагає людині знайти вихід із найскрутніших обставин життя. Провідна ідея філософського вчення Сковороди стосується проблеми людського щастя й сенсу життя. Вона втілена у словах «пізнай себе», «поглянь у себе». Григорій Сковорода навчав: «Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ». Український любомудр був переконаний, що людина щаслива тільки тоді, коли вона вільна і може перейматися тією справою, до якої має природні здібності, хист. Сковорода вважав також, що людське щастя творить злагода між особистим життям людини і громадським покликанням. Філософ пошановував свободу. Без неї, на його переконання, не може запанувати справедливість. Філософські ідеї Григорія Сквороди втілені в його літературних творах. Найскладніші з них -
філософські трактати. Прагнучи поширити свої думки серед українського народу, мислитель винайшов для популярного викладу філософських ідей оригінальний спосіб. Він втілював їх у мистецькій формі - у віршах та байках. Збірник поезій Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» складається з ЗО віршів. Байки зібрані в книгу «Байки харківські».
Музика
Києво-Могилянська академія була провідним осередком музичної культури, де навчання музиці й співу вважалося обов'язковим предметом. Ще в 50-х pp. 17 ст. тодішній ректор академії Лазар Баранович організував спеціальну музично-хорову школу. Студентський хор налічував близько 300 осіб та був найкращим київським хором. Музичні класи відкривалися і в колегіумах. Перший спеціалізований заклад музичного профілю зорганізували в Глухові. У 1729 р. вийшов указ про створення співацької школи, наступного року вона почала діяти. За часів гетьманування Кирила Розумовського Глухів став музичною столицею України. Тут, при дворі гетьмана, діяли професійний оркестр та оперний театр, основу репертуару яких становили найкращі зразки західноєвропейської музики. Поширення музичних знань сприяло становленню української професійної музики.
Музичну культуру України неможливо уявити без імен Артема Веделя, Максима Березовського та Дмитра Бортнянського. Після навчання в Глухівській співацькій школі Бортнянський потрапив до Петербурга. Навчався під опікою найвідоміших
учителів, з-поміж яких було чимало українців. Удосконалював освіту за кордоном. Протягом 30 років Бортнянський очолював придворну капелу, написав більше сотні творів хорової духовної музики, багато світських творів різних жанрів. Хоч би яку музику він творив, вона завжди мала в собі українські мотиви.
Максим Березовський після навчання в Глухівській співацькій школі та Києво-Могилянській академії потрапив у науку до Болонської академії, невдовзі отримав там звання академіка-композитора і став членом Болонського філармонічного товариства. Перебуваючи в Італії, поставив оперу «Демофонт».
Зовсім юний Артем Ведель, який навчався тоді в Києво-Могилянській академії, був знаний як найталановитіший київський диригент і віртуозний виконавець музичних творів. Ще до закінчення академії його забрали до Москви. Протягом кількох років Ведель керував хором московського генерал-губернатора. Уславився як автор тридцяти хорових церковних концертів, з-поміж яких особливо вражали концерти на чотири голоси.
