МАТЕРІАЛ СТУДЕНТАМ
ИНСТРУКЦИЯ ДЛЯ АНКЕТЕРА – письменный нормативный документ, содержат описание правил проведения опроса методом анкетирования в конкретной исследовательской ситуации, а также определяющий права и обязанности анкетера в данном исследовании. Инструкция является обязательным индивидуальным справочным пособием для анкете: к к-рому он многократно обращается в процессе работы, особенно в период начальной адаптации к условиям опроса. Учитывая, что в большинстве анкетных опросов работают анкетеры-общественники, совершенно недопустимо ограничиваться проведением только устного инструктажа.
Инструкция содержит следующие обязательные разделы:
а) популярное изложение темы целей, задач исследования, в к-ром участвует анкетер, а также краткие сведения об организации, к-рая проводит опрос;
б) указание на важную роль и большое значение добросовестной работы анкетера для обеспечения качества рез-тов опроса;
в) перечень обязанностей и прав анкетера (список документов, с к-рыми обязан работать анкетер, указания на необходимость соблюдать инструкцию, отчетность о работе и на ответственность за качество ее исполнения);
г) описание правил отбора респондентов (если анкетер сам формирует последнюю ступень выборки);
д) правила установления контакта с респондентом и примерный текст вступительной беседы (как представиться респонденту; как рассказать о цели опроса, о правилах отбора респондентов; о времени, необходимом для беседы; об анонимности опроса, если это необходимо);
е) правила обеспечения стандартной ситуации опроса (указывается место опроса, его условия, дается объяснение техники заполнения, контроля возврата, сбора анкет и т. д.);
ж) правила обеспечения психологического комфорта при опросе (указываются темы опроса, стиль поведения анкетера, его ответы на вопросы, восприятие вопросов респондентом и т. д.);
З) объяснение техники заполнения анкеты и особенностей работы с отдельными вопросами; и) правила связи с организаторами исследования в случае возникновения конфликтных или неясных ситуаций в ходе опроса (указываются телефоны и данные о дежурных руководителях опроса).
ПРИКЛАД Инструкция анкетеру (интервьюеру):
Цель исследования: – Выявление наличия связи между деятельностью СМИ и политическими пристрастиями респондентов.
Задачи исследования: – проведение приемов сбора первичной информации (анкетного опроса, интервью, анализа документов, наблюдения); обработка информации и анализ с целью подтверждения гипотезы.
Инструкция:
Место проведения опроса: ВУЗ.
Сроки проведения опроса:
1 этап: 16.10 2006 – 21.10.2006 г.
2 этап: 15.10.2007 – 20.10.2007 г.
Круг лиц, участвующих в опросе: работники и учащиеся ВУЗа.
Тип опроса: анонимный.
Вступительная беседа:
- Я провожу социологическое исследование, выявляющее связь между деятельностью СМИ и партийными предпочтениями избирателей в связи с предстоящими в декабре 2007 года выборами в Государственную Думу России. Прошу Вас принять участие в опросе и ответить на вопросы анкеты. Анкета анонимная, поэтому прошу Вас отвечать на вопросы откровенно.
Техническое оснащение процедуры опроса: бланк анкеты, ручка, лист бумаги. Каждый участник получает анкету и в течение недели заполняет ее, затем передает ее анкетеру.
Підготовка польових працівників (анкетерів, інтерв’юерів). Контролювання якості роботи інтерв’юерів
Головна роль в організації і проведенні опитування належить інтерв’юеру. Від нього залежить: встановлення контакту з респондентом, суворе дотримання точок вибірки, забезпечення однакової для всіх опитуваних ситуації, умови проведення (створення сприятливої психологічної атмосфери) та хід бесіди в цілому. Незважаючи на труднощі, які можуть виникнути при комплектуванні мережі інтерв’юерів, існують певні правила або критерії, за якими їх відбирають. Відбір здійснюється на основі результатів навчання (оцінок) та вибіркових процедур. Підготовка інтерв’юерів включає в себе чотири основних етапи: підготовчий, польовий етап, стажування та завершальний контрольний етап. Зауважимо, що назва останнього етапу досить умовна, але вона відображає його зміст.
Підготовчий етап. Бажаючі попрацювати інтерв’юером відгукуються на оголошення і надсилають свої заяви. Якщо їх заяви написані грамотно, їм надсилають анкету і пам’ятку інтерв’юера, яка дає загальне уявлення про майбутню роботу. У випадку, коли людина за даними поверненої анкети підходить, її викликають на співбесіду, де її знайомлять з змістом роботи. Крім того, виявляють ставлення до неї, здібність точно фіксувати відповіді, та дотримуватися інструкції, її розуміння, вміння підійти до респондентів з різним рівнем культури, освіти тощо. Основні випробування припадають на польовий етап.
Польовий етап. Кандидатам надсилають довідник інтерв’юера і запрошують на попереднє навчання. На цьому етапі перевіряється ступінь знайомства з довідником інтерв’юера, що, власне, і є показником подальших успіхів. Курс попереднього навчання проводиться чотири рази протягом двох з половиною годин у групах, які складаються з трьох або чотирьох осіб. Тривалість навчання може бути різною. Вона залежить від типу дослідження, його предмета, мети та завдань. Слухачів знайомлять з усіма стадіями дослідження та їх проблемами, роллю інтерв’юера та вимогами до його поведінки, ч використаною у дослідженні термінологією. Кандидати приймають участь у навчальних інтерв’ю та розробці схеми опитувальників, керуючись при цьому довідником інтерв’юера. За кожне заняття виставляються оцінки, на основі яких або залишають для подальшого навчання, або ж відмовляються від їхньої роботи. Навчальні інтерв’ю кандидати проводять під керівництвом контролерів. В перший день інтерв’ю проводить польовий контролер, а надалі підключається кандидат У цей же день контролер обговорює з кандидатом проведені інтерв’ю. У подальших випробуваннях ініціатива у проведенні навчальних інтерв’ю належить кандидатам. Контролер лише спостерігає і виявляє слабкі місця, а потім готує звіт про польове навчання і на його основі приймається рішення відносно того, чи може кандидат працювати інтерв’юером.
Стажування. Стажування кандидатів триває два-три місяці під наглядом контролера. На цьому етапі вони набувають практичного досвіду в роботі.
Завершальний етап. Тим, хто пройшов стажування, надсилають тест з інструкціями та пропонують відповісти на декілька питань, спрямованих на перевірку знання змісту довідника. Відповіді на всі ці питання необхідно надіслати у письмовій формі. Основне завдання навчання на цьому етапі – гарантувати повторне читання довідника після проведення польової роботи. Читання довідника на цій стадії вважається більш продуктивним, ніж на стадії навчання. Після проходження тесту у центрі соціальних досліджень від стажерів вимагається провести три інтерв’ю за певною схемою. Всі інтерв’ю оцінюються за п’ятибальною системою. Якщо з усіх проведених інтерв’ю лише одне має високу оцінку, тобто 5, кандидат відраховується. Якщо він має дві оцінки 5, відправляється на додаткову роботу. Лише той кандидат, який отримав всі п’ятірки, приступає до роботи.
Застосовують наступні методи контролювання роботи інтерв’юерів:
- “Підсадна качка”. За адресою, що входить до списку, знаходиться спеціально підготовлена особа. У процесі інтерв’ю вона контролює якість роботи, створює штучні труднощі та фіксує шляхи їх подолання. Після проведення такого інтерв’ю складається відповідний звіт, у якому оцінюється якість підготовки працівника.
- Інформаційні листівки. За адресами, які вказано у щоденнику інтерв’юера, висилаються спеціальні листи з вкладеними листівками. Респондента просять надати певну інформацію: чи відбувалося інтерв’ю, коли саме, скільки часу це зайняло, яким головним темам було присвячено інтерв’ю та т.ін. Після заповнення листівку просять відіслати за вказаною адресою.
- Повторне опитування. Проводиться повторне опитування та зіставляються отримані дані.
Тема 15. Планування польового етапу роботи
Планування польового етапу роботи є складовою частиною робочого плану дослідження, в якому фіксуються строки та види діяльності під час збирання первинної соціологічної інформації та її підготовки до введення в комп’ютер. Як правило, на польовий етап дослідження відводиться 20-30% часу від загального на реалізацію проекту. Він органічно пов’язаний з розробкою методики дослідження, пілотажем інструменту, підбором та підготовкою виконавців.
Таким чином, головними видами робіт на цьому етапі є масове збирання інформації на об’єкті дослідження та її підготовка до введення в ПЕОМ (кодування). Головними методичними вимогами до організації робіт на цьому етапі є чітке виконання інструкцій та контроль за якістю інформації, що отримується.
Контроль якості забезпечується вибірковими перевірками всіх виконавців польових робіт – анкетерів, інтерв’юерів, спостерігачів, кодувальників. Зазвичай перевіряється 10% всіх анкет, бланків інтерв’ю, карток спостереження, кодувальних аркушів у кожного виконавця.
Перед тим, як починати кодування та обробку даних весь масив перевіряється з точки зору можливих відхилень вибірки від розрахованих параметрів. У випадку, коли це необхідно, проводиться ремонт вибірки.
Кодування відповідей на відкриті та напівзакриті запитання анкети відбувається виходячи з наступних вимог (за Е.Ноель):
1. Групи відповідей на відкриті запитання повинні логічно відноситись до одного рівня. Якщо варіанти відповідей передбачають можливість кодування на різних логічних рівнях, то класифікувати відповіді потрібно декілька разів (у відповідності з кількістю рівнів). Тобто з одного відкритого питання у анкеті можна отримати два – три та більше при її обробці.
2. Необхідно проводити чітке розмежування між категоріями. Категорії одного логічного рівня повинні бути чітко розрізнені, щоб при сортуванні відповідей не виникло непорозумінь у віднесенні відповідей до тієї чи іншої категорії.
3. Не можна орієнтуватись на буквальну форму висловлювань респондентів. Необхідно пам’ятати, що різні слова можуть означати одне й теж, а дуже схожі слова можуть мати різне значення.
4. Для кожної відповіді повинна бути відповідна категорія. Відповіді респондентів повинні як можливо повніше бути відбитими у категоріях кодування. Якщо більше 5% відповідей попадає у графу “інше”, то це показує недосконалість схеми кодування, тому вона повинна бути переглянута.
5. Деякими відповідями можна знехтувати. Не завжди треба намагатись включити в кодування всі відповіді. По-перше, в детальному кодуванні немає потреби, якщо мета дослідження не вимагає повного врахування всіх обставин, а треба лише виокремити частоту та взаємозалежності між певними типами відповідей. По-друге, не треба кодувати “цікаві відповіді”, якщо вони не відносяться до предмету опитування.
6. Необхідно розробляти однозначні категорії. Для перевірки однозначності категорій кодування зазвичай організують паралельне кодування вибірки у 100 – 200 відповідей декількома учасниками групи обробки незалежно один від одного. Для цього беруть новий матеріал: не ті відповіді, на підґрунті яких була розроблена схема кодування. Потім порівнюють, наскільки співпадають результати розподілу відповідей за однаковими групами.
7. Категорії кодування визначаються метою дослідження з врахуванням конкретного зібраного матеріалу. Не можна створювати категорії кодування не продивившись перед тим 100 – 200 відповідей. Інакше існує ризик, що деякі з категорій не будуть працювати, тому що не знайдеться відповідей, які будуть їм відповідати, а інші значимі відповіді не будуть оброблені.
Кодування кількісних даних (заробітна плата, витрати та т.п.) має свою специфіку. Тут класифікація складається виходячи з цілей дослідження після індивідуальних розрахунків на малій вибірці. Наприклад, шкала витрат на які-небудь товари може бути:
1 – менше 50 грн.
2 – від 50 до 99 грн.
3 – від 100 до 149 грн. і т.д
Але для розрахунку середніх значень такі категорії мають ряд недоліків, бо дійсне середнє значення в кожній групі, як правило, знаходиться не точно посередині. Якщо потрібно визначити середні значення для різних груп необхідно кодувати дані за бінарною системою:
1 – 1 грн.
2 – 2 грн.
3 – 4 грн.
4 – 8 грн.
5 – 16 грн.
6 – 32 грн.
