ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ І СУСПІЛЬСТВО
1. Географічне середовище і його роль в розвитку суспільства.
2. Вплив суспільства на географічне середовище.
3. Проблема народонаселення. Природні ресурси. Охорона природи.
Географічне середовище і його роль в розвитку суспільства
Поняття “географічне середовище” було введене у географію та соціальну філософію французьким вченим Елізе Реклю в 70-х роках 19 ст. як соціально-історична а не природнича категорія. З того часу зміст поняття змінився.
У сучасному розумінні географічне середовище (за С.Колесниковим) – це частина географічної оболонки з якою суспільство знаходиться в даний момент в безпосередній взаємодії. Між географічним середовищем і географічною оболонкою різниця умовна. Істотна різниця між ними в тому, що географічна оболонка – поняття безвідносне, вона існувала задовго до появи людини, а географічне середовище поняття відносне, тобто немислиме без існування людського суспільства.
Інакше кажучи, географічне середовище – це середовище створене матеріальним виробництвом і існує лише на його основі.
Які ж природні умови впливають на існування людини? Повітря, вода, сонячна радіація, гірські породи та мінерали, грунти, рослинність, тваринний світ. Сукупність цих природних компонентів задовольняє і фізіологічні, і виробничі потреби людини. По відношенню до людства географічна оболонка виступає як географічне середовище.
В.С.Лямін географічне середовище поділяє на економіко-географічне і фізико-географічне:
Економіко-географічне середовище – це штучно створені умови існування на основі матеріального виробництва (сади, плантації, канали, дороги, виведені нові сорти рослин і породи тварин і т.д.). Основні компоненти економіко-географічного середовища виступають як засоби виробництва. Одначе, це штучне середовище неминуче постійно наступає на природне, поглинаючи його. Це призводить до суперечностей, більш того, на думку багатьох сучасних вчених, до боротьби “двох світів” – природного й штучного.
Фізико-географічне середовище – це сукупність різних компонентів географічної оболонки, яка на певному історичному етапі розвитку суспільства виступає як матеріальна умова його існування. Це клімат, води, рельєф, грунти, корисні копалини, рослинність, без яких суспільство не може існувати і розвиватись. Водночас природне середовище є не лише матеріальними умовами життєдіяльності людини і вихідним об’єктом виробництва, а й об’єктом певного естетичного й морального відношення.
Внаслідок того, що суспільство суттєво впливає на географічну оболонку, вона може розглядатись як географічне середовище людського суспільства
Географічне середовище – середовище природне, її елементи, незважаючи на зміни зумовлені діяльністю людини, зберігають здатність до саморозвитку відповідно до законів, що існують в географічній оболонці. На відміну від нього елементи економіко-географічного середовища (штучні елементи), без належного догляду з боку людини самостійно існувати не можуть і з часом руйнуються. Ці елементи не входять до складу географічного середовища. Не входить до географічного середовища й людське суспільство. Воно живе і розвивається в певному географічному середовищі, знаходячись з ним у складних взаємовідносинах.
Вплив географічного середовища на життя і розвиток суспільства називається географічним фактором. Середовище розвитку людського суспільства не можна назвати чисто природним. Бо люди активно формують середовище (як біологічно так і шляхом виробництва). Отже, суспільство необхідно розглядати як біосоціальну, а не тільки соціальну категорію.
До суспільства відноситься все те, що залучено до процесу виробництва, тобто люди з певними знаннями і трудовими навиками, знаряддя виробництва, умови праці і життя (інфраструктура), предмети праці, продукти праці. Люди помимо їх соціального значення виступають як біологічні споживачі величезних мас живої і неживої речовини земної кори, гідросфери і атмосфери і як постачальники СО2 та інших відходів їх організмів, що повертаються в природу.
Між природою і суспільством існує діалектична єдність. Людина в природі займає двояке положення: будучи частиною природи: в силу своєї соціальної організованості і трудової діяльності протистоїть решті природи. Розвиваючись всередині географічної оболонки, суспільство утворило особливу сферу свідомого перетворення природи, яку В.І.Вернадський назвав ноосферою. Під якою він розумів сферу взаємодії суспільства й природи, в межах якої розумна людська діяльність стає головним, визначальним чинником, тобто це сфера, перебудована колективним розумом. Людство, озброєне науковою думкою, вважав вчений, має стати вирішальною силою, яка надалі визначатиме еволюцію нашої планети. Внаслідок суспільного впливу на природу неминуче змінюється і саме суспільство. Це єдиний процес. Змінюючи людину, природа змінюється і сама.
Людина у своїй природно-біологічній якості - це не просто “частина” природи, а її органічний елемент, що перебуває у взаємодії з іншими елементами й частинами, що становлять суперечливу єдність.
Основою взаємодії між суспільством і природою (В.С.Лямін, 1978) є процес матеріального виробництва, його внутрішні закономірності. Процес взаємодії природи і суспільства включає в себе і природу, і суспільство, і людське мислення в їх взаємовпливах.
В.О.Анучін (1982) відмічає, що вплив суспільства на природу, як і вплив природи на суспільство різні сторони єдиного процесу, що здійснюється суспільством через виробництво.
Обмін речовиною і енергією між природою та суспільством розвивається внаслідок виникнення протиріч. Основними є протиріччя між безмежними можливостями виробництва і обмеженістю природних ресурсів географічної оболонки, її здатністю самоочищення і самозахисту.
