Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕричини зм≥ни у€влень про предмет ф≥лософ≥њ

ћ≥н≥стерство внутр≥шн≥х справ ” –јѓЌ»

ƒЌ≤ѕ–ќѕ≈“–ќ¬—№ »… ƒ≈–∆ј¬Ќ»… ”Ќ≤¬≈–—»“≈“

¬Ќ”“–≤ЎЌ≤’ —ѕ–ј¬

 афедра ф≥лософ≥њ та пол≥толог≥њ

Ћекц≥€

 

з дисципл≥ни Ђф≥лософ≥€ї

“ема є 1. Ђ—утн≥сть ф≥лософ≥њ, њњ предмет ≥ методиї

 

(2 години)

 

ƒл€ курсант≥в 1 курсу факультету п≥дготовки фах≥вц≥в дл€ п≥дрозд≥л≥в  ћ, ћ√Ѕ, ѕ— та слухач≥в 2 курсу факультету ‘«Ќ ќ¬—

ƒн≥пропетровськ Ц 2015


 

Ћекц≥€ п≥дготовлена зав≥дувачем кафедри ф≥лософ≥њ та пол≥толог≥њ, доктором ф≥лософських наук, професором  узьменком ¬.¬.

 

–≈÷≈Ќ«≈Ќ“»:

Ўевцов —.¬., зав≥дувач кафедрою ф≥лософ≥њ ƒн≥пропетровського нац≥онального ун≥верситету ≥м. ќлес€ √ончара, доктор ф≥лософських наук.

ѕалагута ¬.≤., зав≥дувач кафедрою ≥нженерноњ педагог≥ки Ќац≥ональноњ металург≥йноњ академ≥њ ”крањни, доктор ф≥лософських наук, професор.

 

 

Ћекц≥€ обговорена та схвалена на зас≥данн≥ кафедри ф≥лософ≥њ та пол≥толог≥њ 10 серпн€ 2015 р., протокол є 1.


ѕЋјЌ Ћ≈ ÷≤ѓ:

 

¬ступ

 

1. —утн≥сть ф≥лософ≥њ.

2. ѕричини зм≥ни у€влень про предмет ф≥лософ≥њ.

3. «м≥ст ф≥лософ≥њ та њњ методи

 

¬исновки

 


–≈ ќћ≈Ќƒќ¬јЌј Ћ≤“≈–ј“”–ј:

 

1. Ћосев ј. ‘. »стори€ античной эстетики. јристотель и поздн€€ классика / ј. ‘. Ћосев. Ц ћ.: »скусство, 1975. Ц 740 с.

2. Ћосев ј. ‘. »стори€ античной эстетики. ѕоздний эллинизм / ј. ‘. Ћосев. Ц ћ.: »скусство, 1980. Ц 720 с.

3. Ћосев ј. ‘. ∆изненный и творческий путь ѕлатона / ј. ‘. Ћосев. Ц ћ.: ћысль, 1994. Ц 328 с.

4. Ћосев ј. ‘. ‘илософи€ имени / ј. ‘. Ћосев. Ц ћ.: »зд. ћосковского университета, 1990. Ц 296 с.

5. Ћосев ј. ‘. Ёрос у ѕлатона / ј. ‘. Ћосев // ¬опросы философии. Ц ћ., 1988. Ц є12. Ц —.78. Ц 89.

6. Ћукасевич я. јристотелевска€ силлогистика с точки зрени€ современной формальной логики / я. Ћукасевич Ц ћ.: »зд. »ностранной литературы, 1959. Ц 311 с.

7. Ћункевич ¬. ¬. ќт √ераклита до ƒарвина / ¬. ¬. Ћункевич. —оч. в 2-х т. “. 1 Ц ћ.: ”чпедгиз, 1960.

 


ћ≈“ј Ћ≈ ÷≤ѓ:

Ј ќзнайомити з системо загальнолюдських ц≥нностей.

Ј —формувати св≥тогл€д €к складову побудови наукового знанн€.

Ј –озкрити роль ф≥лософ≥њ €к основи юридичного знанн€.

Ј –озкрити звТ€зки м≥ж дисципл≥нами, €к≥ нос€ть деонтолог≥чний характер.

Ј ќзнайомити з методолог≥Їю побудови наукового знанн€.

 

 

¬ступ

‘≥лософ≥€ Ц це духовна д≥€льн≥сть, спр€мована на постановку, анал≥з ≥ вир≥шенн€ найголовн≥ших св≥тогл€дних питань, повТ€заних ≥з виробленн€м ц≥л≥сного погл€ду на св≥т загалом ≥ м≥сце людини в цьому.

—в≥тогл€д Ц нев≥дТЇмна складова духовноњ д≥€льност≥ €к окремоњ людини, так ≥ сусп≥льства в ц≥лому. ѕередумовою ос€гненн€ св≥тогл€ду Ї увага до тих проблем, €к≥ визначають його специф≥ку. √оловними серед них Ї так≥: Ђўо таке людина?ї, Ђўо таке св≥т?ї, Ђякими мають бути принципи стосунк≥в людини з≥ св≥том?ї, ЂЌаск≥льки в≥льною Ї людина у вибор≥ способу ставленн€ до св≥ту?ї. “аким чином, св≥тогл€д можна визначити €к сукупн≥сть у€влень людини про саму себе та своЇ м≥сце в св≥т≥. ѕредметом св≥тогл€ду Ї в≥дношенн€ Ђлюдина Ц св≥тї.

 


—утн≥сть ф≥лософ≥њ

 

—в≥тогл€д людини Ц це форма регул€ц≥њ њњ життЇд≥€льност≥, тобто система узагальнених погл€д≥в ≥ переконань, €к≥ визначають розум≥нн€ св≥ту в ц≥лому, систему ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥й людини, стратег≥ю њњ повед≥нки та д≥€льност≥. ѕро€вом важливоњ рол≥ св≥тогл€ду в житт≥ кожного Ї синон≥м≥чн≥сть вираз≥в Ђмати св≥тогл€дї та Ђбути особист≥стюї. …ого справедливо вважають Ђдуховною призмоюї, кр≥зь €ку людина сприймаЇ навколишн≥й св≥т. ќдн≥Їю з умов ос€гненн€ св≥тогл€ду Ї увага до шл€х≥в його формуванн€. ¬≥н може бути €к результатом напружених духовних шукань, так ≥ некритичним в≥дтворенн€м дом≥нуючих у сусп≥льств≥ стереотип≥в стосовно способу баченн€ людини та св≥ту.

Ќос≥Їм св≥тогл€ду може бути €к окремий ≥ндив≥д, соц≥альн≥ групи, так ≥ сусп≥льство в ц≥лому на певному етап≥ свого культурно-≥сторичного поступу. ѕри цьому можна вид≥лити два основних р≥вн≥ функц≥онуванн€ св≥тогл€ду Ц буденно-практичний та ментально-теоретичний. ” зм≥стовому план≥ основними компонентами св≥тогл€ду Ї: знанн€, ц≥нност≥ та переконанн€.  оли ж йдетьс€ про р≥внев≥ структури св≥тогл€ду, то в основу покладен≥ форми узагальненн€ св≥тогл€дного зм≥сту. ќсновними серед них Ї св≥тов≥дчутт€, св≥тосприйн€тт€ та св≥торозум≥нн€.

ќдним ≥з вар≥ант≥в класиф≥кац≥њ форм св≥тогл€ду Ї його ≥сторичн≥ типи Ц м≥ф, рел≥г≥€ та ф≥лософ≥€. ”с≥ вони Ї формами ф≥ксац≥њ духовно-практичного освоЇнн€ св≥ту.

ћ≥ф Ц найдавн≥ший за часом виникненн€ тип св≥тогл€ду. —пециф≥чною його рисою Ї дом≥нуванн€ в ньому першого р≥вн€ св≥тогл€ду Ц св≥тов≥дчутт€. ѕриймаючи до уваги цей момент, пер≥од ≥снуванн€ м≥фу називають дитинством людства. ѕро€вом дом≥нуванн€ в м≥ф≥ св≥тов≥дчутт€ Ї в≥дсутн≥сть у ньому в загальнозначущ≥й теоретичн≥й форм≥ в≥дпов≥дей на головн≥ проблеми св≥тогл€ду. ’арактерними рисами м≥фолог≥чноњ св≥домост≥ можна вважати символ≥зм, синкретизм ≥ прозор≥сть.

—пециф≥ка м≥фу €к типу св≥тогл€ду пол€гаЇ в таких його функц≥€х:

Ј забезпеченн€ духовного звТ€зку покол≥нь;

Ј ф≥ксац≥€ прийн€тоњ в сусп≥льств≥ системи ц≥нностей;

Ј спонуканн€ до певних норм повед≥нки, традиц≥й ≥ звичок.

–ел≥г≥€ Ц другий ≥сторичний тип св≥тогл€ду. …ого основою Ї св≥торозум≥нн€. —п≥льним з м≥фом моментом Ї елементи в≥ри. “ут, €к ≥ в м≥фолог≥њ, духовно-практичне освоЇнн€ св≥ту передбачаЇ його под≥л на св€щенний (сакральний) та земний (профанний). ¬≥дм≥нн≥сть же пол€гаЇ в руйнац≥њ т≥Їњ безпосередньоњ Їдност≥ людини ≥ св≥ту, €ка Ї основою м≥фу. ѕрим≥тивний символ≥зм м≥фу зам≥нюЇтьс€ витонченою системою образ≥в ≥ символ≥в, де суттЇву роль в≥д≥грають уже теоретичн≥, пон€т≥йн≥ схеми. Ќа перший план в рел≥г≥њ виходить протиставленн€ людини ≥ св≥ту. …ого передумовою Ї подоланн€ всезагального одухотворенн€ природи.

ѕодвоЇнн€ св≥ту €к специф≥чна риса рел≥г≥њ про€вл€Їтьс€ в тому, що бутт€ виступаЇ в двох формах: €к св≥т природи, де людина Ц частина природи та €к св≥т надприродний Ц св≥т безсмертного житт€ душ≥, тобто суто духовний св≥т. Ќа в≥дм≥ну в≥д м≥фу, де св≥т природи Ї самодостатн≥м, у рел≥г≥њ природа Ї пох≥дною в≥д духовного начала €к самодостатнього.

‘≥лософ≥€ Ц найб≥льш зр≥ла форма (≥сторичний тип) св≥тогл€ду, тобто спос≥б розвТ€занн€ питань: що Ї людина? що Ї св≥т та на €ких принципах маЇ ірунтуватис€ ставленн€ людини до св≥ту? ≤стотна в≥дм≥нн≥сть ф≥лософ≥њ в≥д двох ≥нших тип≥в св≥тогл€ду пол€гаЇ в тому, що в н≥й фундаментальною здатн≥стю людини Ї самоусв≥домленн€ (рефлекс≥€). ” звТ€зку з цим специф≥чну рису ф≥лософ≥њ справедливо вбачають у тому, що вона Ц теоретична форма розвТ€занн€ св≥тогл€дних проблем, духовного самовизначенн€ людини. ¬≥дпов≥дно основою даного типу св≥тогл€ду Ї рац≥ональн≥сть ≥ розумна аргументац≥€.

 

¬»—Ќќ¬ » « ѕ≈–Ўќ√ќ ѕ»“јЌЌя:

 

¬ ≥сторико-ф≥лософськ≥й л≥тератур≥ часто застосовуЇтьс€ такий пор€док розташуванн€ цих категор≥й: на першому м≥сц≥ стоњть м≥фолог≥€, на другому Ц рел≥г≥€ ≥ на третьому Ц ф≥лософ≥€. “акий пор€док маЇ в≥дображати еволюц≥ю св≥тогл€ду. јдже зг≥дно з такою лог≥кою речей м≥фолог≥€ даЇ початок рел≥г≥њ, а рел≥г≥€ Ц породжуЇ ф≥лософ≥ю. «вичайно, можна погодитис€, що в цьому Ї частка ≥стини, але приймати цю тезу беззастережно не можна. «гадан≥ форми сусп≥льноњ св≥домост≥ краще розгл€дати €к окрем≥ самост≥йн≥ сутност≥, €к≥, однак, дуже т≥сно повТ€зан≥ м≥ж собою незалежно в≥д простору ≥ часу њх ≥снуванн€.

“ерм≥н Ђф≥лософ≥€ї походить в≥д грецьких сл≥в Ђф≥леої Ц любов ≥ Ђсоф≥€ї Ц мудр≥сть ≥ в буквальному розум≥нн≥ означаЇ Ђлюбов до мудрост≥ї. ‘≥лософ≥€ €к св≥тогл€дне знанн€ носить ≥сторичний характер. ‘≥лософськ≥ категор≥њ та пон€тт€ в р≥зн≥ ≥сторико-культурн≥ епохи наповнювалис€ р≥зним зм≥стом.

 


ѕричини зм≥ни у€влень про предмет ф≥лософ≥њ

 

«ародженн€ ф≥лософ≥њ €к специф≥чноњ форми духовноњ д≥€льност≥ в≥дноситьс€ до початку першого тис€чол≥тт€ до нашоњ ери, тобто в≥дбулос€ приблизно три тис€ч≥ рок≥в тому. “ерм≥н Ђф≥лософ≥€ї вв≥в в об≥г давньогрецький мислитель ≥ математик ѕ≥фагор (середина VI ст. до н.е.). ќднак ф≥лософ≥€ €к духовна д≥€льн≥сть людини розпочала своЇ бутт€ не т≥льки у —тародавн≥й √рец≥њ. ≤снували ≥ давн≥ш≥ цив≥л≥зац≥њ в крањнах ƒалекого ≥ Ѕлизького —ходу, таких €к  итай, ≤нд≥€, ¬авилон, ™гипет, що також мали ф≥лософську культуру, але цим терм≥ном не користувались.

ѕерше розгорнуте тлумаченн€ зм≥сту цього пон€тт€, на в≥дм≥ну в≥д близьких йому пон€ть Ђзнанн€ї ≥ Ђмудр≥стьї, належить давньогрецькому мислителю ѕлатону (427-347 рр. до н.е.). —уттЇва роль в його осмисленн≥ в≥дводитьс€ учнев≥ ѕлатона Ц јр≥стотелю (384-322 рр. до н.е.). —початку ф≥лософське знанн€ сп≥впадало ≥з систематизац≥Їю життЇвоњ мудрост≥ Ц повс€кденного досв≥ду людей, висловленого в символ≥чн≥й, художньо-образн≥й форм≥. ѕочинаючи з ѕлатона й јр≥стотел€, ф≥лософ≥€ не задовольн€Їтьс€ суто любовТю до мудрост≥, а прагне стати розгорнутим, посл≥довним вченн€м, фундаментом €кого Ї у€вленн€ не лише про людину, але й про св≥т, в €кому реал≥зуЇтьс€ њњ життЇд≥€льн≥сть. ÷≥л≥сна картина бутт€, на фон≥ €коњ лише ≥ можна зрозум≥ти сутн≥сть людини, все б≥льшою м≥рою починаЇ створюватис€ не в символ≥чн≥й, художньо-образн≥й манер≥, а в пон€т≥йних формах. ѕри цьому художньо-образн≥, символ≥чн≥ способи виразу зм≥сту людського досв≥ду н≥коли повн≥стю не виключалис€ ≥з ф≥лософ≥њ. “ак, у ф≥лософськ≥й традиц≥њ —ходу ц€ манера ф≥лософствуванн€ дотепер залишаЇтьс€ пануючою.

“аким чином, розум≥нн€ предмета ф≥лософ≥њ сформувалос€, по-перше, в процес≥ подоланн€ обмеженост≥ вид≥в св≥тогл€дноњ св≥домост≥, що передували ф≥лософ≥њ, зокрема, м≥фолог≥њ та рел≥г≥њ; по-друге, в результат≥ тривалих зусиль, спр€мованих на вид≥ленн€ ф≥лософського знанн€ з усього масиву знань, накопичених людиною у в≥дпов≥дну ≥сторичну епоху. Ќа в≥дм≥ну в≥д м≥фолог≥њ ≥ первинних форм рел≥г≥йност≥, ф≥лософ≥€ вибрала своњм ор≥Їнтиром не традиц≥ю ≥ авторитет, а в≥льне, критичне осмисленн€ св≥ту та людського житт€. “ому за зм≥стом вона плюрал≥стична та д≥алог≥чна. јнтропоморф≥зму (над≥ленню людськими €кост€ми природних речей ≥ процес≥в) м≥фолог≥њ ≥ ранн≥м формам рел≥г≥йност≥ ф≥лософ≥€ протиставила у€вленн€ про св≥т €к про поле д≥њ обТЇктивних сил.

ќбговорюючи проблему ц≥л≥сного бутт€, давньогрецька ф≥лософ≥€ запропонувала р≥зн≥ в≥дпов≥д≥ на цю проблему: у€вленн€ про на€вн≥сть граничних меж, або найменших частинок речовини, ≥з €ких будуЇтьс€ весь всесв≥т (античний атом≥зм); про безмежну под≥льн≥сть природи, в≥дсутн≥сть будь-€ких меж ц≥Їњ под≥льност≥; про всеохопну Їдн≥сть ≥ ц≥л≥сн≥сть усього сущого.  ожна мисл€ча людина могла брати участь у св≥домому пошуку та в≥льному вибор≥ под≥бних у€влень. ѕошук ≥ виб≥р зд≥йснювалис€ за допомогою критики та ухваленн€ €кого-небудь ≥з вар≥ант≥в на основ≥ метод≥в лог≥чного аргументуванн€, теоретичного анал≥зу й обірунтуванн€.

„≥тк≥шому усв≥домленню предмета ф≥лософ≥њ спри€ло прагненн€ вичленувати з усього масиву на€вного знанн€ те своЇр≥дне знанн€, що становить основний зм≥ст ф≥лософ≥њ. « моменту свого виникненн€ ф≥лософ≥€ стала претендувати на те, що саме ф≥лософське знанн€ Ї найб≥льш зр≥лим. ƒл€ виникненн€ ≥ подальшого закр≥пленн€ думки про особливий статус ф≥лософ≥њ були достатньо серйозн≥ п≥дстави. “ак, переважна частина на€вного знанн€ т≥Їњ епохи (за вин€тком дедуктивних наук Ц математики ≥ лог≥ки) не претендувала на ви€вленн€ та по€сненн€ руш≥йних сил ≥ причин п≥знаваних €вищ та процес≥в. „ерез нерозвинен≥сть емп≥ричного, досл≥дного природознавства на той час цю роль вз€ла на себе ф≥лософ≥€. ¬она виступала €к Ђнаука наукї або Ђцариц€ наукї, здатна дати теоретичне по€сненн€ того, що в≥дбуваЇтьс€ в навколишньому св≥т≥, ≥ осмислити м≥сце людини в ньому.

« метою про€сненн€ своЇр≥дност≥ ф≥лософського знанн€ та предмета ф≥лософ≥њ јр≥стотель вв≥в пон€тт€ Ђметаф≥зикаї, що досьогодн≥ вживаЇтьс€ майже €к синон≥м≥чне пон€ттю Ђф≥лософ≥€ї. ” його розум≥нн≥ метаф≥зика поставала €к особливий тип знанн€, що надбудувалос€ над ф≥зичним знанн€м та ототожнювалос€ на той час з природничонауковим знанн€м. “аке розум≥нн€ предмета ф≥лософ≥њ збер≥галос€ впродовж багатьох стол≥ть.

«начно п≥зн≥ше, вже в епоху Ќового часу, початок €коњ датуЇтьс€ XVII стол≥тт€м, в≥д ф≥лософ≥њ почали в≥докремлюватис€ окрем≥ конкретн≥ науки. « розвитком експериментального природознавства вони дос€гли достатньоњ теоретичноњ зр≥лост≥, набувши здатност≥ власними засобами по€снювати сутн≥сть досл≥джуваних ними природних процес≥в ≥ €вищ (ф≥зичних, х≥м≥чних, б≥олог≥чних тощо). ” результат≥ природн≥ науки перестали потребувати заступництва, оп≥ки, нагл€ду та контролю з боку ф≥лософ≥њ €к вищого типу знанн€. ‘≥лософ≥€ вже не могла претендувати на роль Ђнауки наукї. ¬≥дпов≥дно зТ€вилас€ потреба в зм≥н≥ й уточненн≥ у€вленн€ про њњ власний предмет.

≤нша суттЇва обставина, що активно стимулювала пошук предмета ф≥лософ≥њ, пол€гала в необх≥дност≥ перегл€ду характеру сп≥вв≥дношенн€ ф≥лософ≥њ з рел≥г≥Їю Ц найважлив≥шою формою св≥тогл€дноњ регул€ц≥њ повед≥нки людей. « моменту свого виникненн€ ф≥лософ≥€ перебувала в найт≥сн≥ших, але одночасно ≥ внутр≥шньо суперечливих взаЇмов≥дносинах ≥з рел≥г≥Їю. ƒл€ зах≥дноЇвропейськоњ ф≥лософськоњ традиц≥њ, €ку, перш за все, маЇмо на уваз≥, дана проблема виступаЇ €к проблема взаЇмостосунк≥в ф≥лософ≥њ з христи€нською рел≥г≥Їю.

Ќа перших порах свого ≥снуванн€ (I-V стол≥тт€) христи€нство дл€ власного утвердженн€ та про€сненн€ зм≥сту активно зверталос€ до античних ф≥лософських учень. ¬ епоху —ередньов≥чч€ ситуац≥€ суттЇво зм≥нилас€. –ел≥г≥€ стала не просто дом≥нуючою, але й монопольно пануючою сферою духовного житт€ людини. “аким чином, ф≥лософ≥њ в≥дводитьс€ роль хоча й важливого, проте все-таки допом≥жного знар€дд€ духовного освоЇнн€ св≥ту людини та св≥ту навколишньоњ природи. «азначен≥ взаЇмостосунки м≥ж ф≥лософ≥Їю та рел≥г≥Їю досить ч≥тко висловлен≥ широко в≥домою формулою: Ђф≥лософ≥€ Ц служниц€ богословТ€ї. —л≥д п≥дкреслити, що ц€ формула не висловлювала вс≥Їњ багатоаспектност≥ взаЇмод≥њ м≥ж ф≥лософ≥Їю ≥ теоретичним €дром христи€нства Ц його богословТ€м (теолог≥Їю).

Ќаведене трактуванн€ стало все виразн≥ше про€вл€ти свою недосконал≥сть на фон≥ зростанн€ сусп≥льноњ значущост≥ й авторитету спец≥ально-наукового, а пот≥м ≥ ф≥лософського п≥знанн€ ≥ знанн€, що ч≥тко позначилос€ в епоху Ќового часу. ¬≥дпов≥дно все в≥дчутн≥шою стаЇ необх≥дн≥сть в≥дновленн€ самост≥йного статусу ф≥лософ≥њ, набутт€ нею незалежност≥ в≥д рел≥г≥њ та богословТ€.

”продовж XVII-XVIII стол≥ть це завданн€ вдалос€ повн≥стю реал≥зувати. Ѕ≥льше того, в утвердженн≥ свого самост≥йного статусу ф≥лософ≥€ ≥ наука просунулис€ дуже далеко, багато в чому зм≥нивши сп≥вв≥дношенн€ сил на власну користь. ” нових умовах рел≥г≥€ ≥ богословТ€ поступово в≥дходили на перифер≥ю соц≥ального ≥ духовного житт€ людини, дом≥нуюча позиц≥€ в≥дводилас€ ф≥лософ≥њ, а приблизно з середини XIX стол≥тт€ Ц науц≥. —тр≥мке зростанн€ престижу науки призвело до суттЇвоњ зм≥ни розум≥нн€ предмета та призначенн€ ф≥лософ≥њ. Ѕагато видатних мислител≥в почали розгл€дати ф≥лософ≥ю €к наукове знанн€ особливого типу. —аме в цьому русл≥ розвинулос€ ≥ м≥цно закр≥пилос€ у€вленн€ про ф≥лософ≥ю €к науку про найб≥льш загальн≥ закони розвитку природи, сусп≥льства та мисленн€. якнайповн≥ше це у€вленн€ було сформульоване  . ћарксом ≥ ‘. ≈нгельсом. Ќа в≥дм≥ну в≥д своњх попередник≥в, власну ф≥лософ≥ю вони назвали науковою ф≥лософ≥Їю. –адикальн≥ших погл€д≥в дотримувалис€ основоположники позитив≥зму, €к≥ вважали, що позитивн≥, тобто конкретн≥, науки робл€ть зайвою ф≥лософ≥ю €к таку.

ќр≥Їнтац≥€ на науку €к на вищий або взагал≥ Їдиний доступний дл€ людини тип знанн€ призвела до суттЇвоњ зм≥ни у€влень про характер ф≥лософського мисленн€, ф≥лософськоњ св≥домост≥. ”твердилос€ переконанн€ в тому, що ф≥лософ≥€, на в≥дм≥ну в≥д ус≥х ≥нших форм духовно-практичного освоЇнн€ св≥ту людиною Ц таких, наприклад, €к рел≥г≥€, етична св≥дом≥сть, естетичне сприйн€тт€, повс€кденний життЇво-практичний досв≥д, ≥деолог≥€ ≥ т. д., Ц повинна ор≥Їнтуватис€ в своњх зусилл€х на побудову ц≥л≥сноњ картини природного ≥ людського бутт€ засобами рац≥онального ос€гненн€. ≤ншими словами, ф≥лософ≥€ повинна спиратис€ виключно на зд≥бност≥ та сили, що та€тьс€ в людському ≥нтелект≥. Ћюдський розум ≥ мисленн€ почали розгл€датис€ не т≥льки €к ц≥лком автономн≥, але ≥ €к самодостатн≥ п≥дстави дл€ осмисленн€ св≥ту взагал≥ ≥ людського св≥ту зокрема. ќтже, з ц≥Їњ точки зору ф≥лософ≥€ постаЇ формою рац≥онал≥зованого св≥тогл€ду, тобто п≥знанн€м бутт€, зд≥йсненим у рац≥ональн≥й форм≥. ƒл€ попередн≥х етап≥в багатов≥ковоњ ≥стор≥њ зах≥дноЇвропейськоњ ф≥лософ≥њ таке розум≥нн€ предмету ф≥лософ≥њ не було характерним.

≤стор≥€ науки демонструЇ чимало приклад≥в, коли найталановит≥ш≥ досл≥дники Ђпрогравалиї, оск≥льки нехтували ф≥лософ≥Їю. ¬идатний англ≥йський учений ≤. Ќьютон першим в≥дкрив диференц≥йне та ≥нтегральне численн€. јле його емп≥рична позиц≥€, висловлена у тез≥ Ђ√≥потез не вигадуюї, завадила, очевидно, надати своЇму в≥дкриттю необх≥дноњ форми. ÷ю б≥льш досконалу форму зум≥в винайти н≥мецький ф≥лософ ≥ вчений √.¬. Ћейбн≥ц, котрий прийшов до цього математичного в≥дкритт€ незалежно в≥д ≤. Ќьютона.

Ќа початку XX ст. ≥де€ спец≥альноњ теор≥њ в≥дносност≥ не була ч≥тко окреслена. ‘ранцузький математик ј. ѕуанкаре був дуже близьким до ц≥Їњ теор≥њ. јле, на думку видатного ф≥зика сучасност≥ Ћ. де Ѕройл€, зробити в≥дкритт€ йому завадила хибна ф≥лософська позиц≥€: упередженн€ проти теоретичних конструкц≥й, €к≥, €к в≥н вважав, вчений обираЇ лише з огл€ду на Ђзручн≥стьї, а не дл€ в≥днайденн€ адекватного вираженн€ д≥йсних процес≥в.

’арактерна особлив≥сть розум≥нн€ предмета ф≥лософ≥њ XVII Ц першоњ половини XIX стол≥тт€ пол€гала також у тому, що њњ передумовою було створенн€ такоњ ф≥лософськоњ системи, €ка зможе раз ≥ назавжди впоратис€ з своњм головним завданн€м Ц створити узагальнену ун≥версальну картину св≥ту та визначити м≥сце людини в ньому.

ѕрагненн€ створити завершену систему ф≥лософського знанн€ достатньо ч≥тко просл≥дковуютьс€ в найб≥льш характерних зразках ф≥лософ≥њ цього пер≥оду, до €ких належать ф≥лософська система √.¬.‘. √егел€ та ф≥лософ≥€ марксизму. √.¬.‘. √егель вважав, що в його ф≥лософськ≥й систем≥ абсолютний дух (св≥товий розум) набув адекватноњ форми п≥знанн€ ≥ вираженн€ власноњ сокровенноњ глибини. “ому њњ основн≥ положенн€ Ї абсолютними ≥ незм≥нними ≥стинами. “ака ж позиц≥€ властива ≥ марксизму, що претендував на справжню революц≥ю у ф≥лософ≥њ. ѓњ суть пол€гала в тому, що вперше на зм≥ну розмањттю ф≥лософських учень прийшла Їдино правильна, справжн€, тобто наукова, ф≥лософ≥€ Ц марксистська. ”с€ попередн€ ≥сторико-ф≥лософська думка Ц це лише перед≥стор≥€, що п≥дводить до виникненн€ та усв≥домленн€ справжнього зм≥сту ф≥лософ≥њ.

”продовж майже трьохтис€чол≥тньоњ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ розум≥нн€ предмета ф≥лософ≥њ пост≥йно зм≥нювалос€ та уточнювалос€. ѕроте найб≥льш суттЇв≥ трансформац≥њ в ц≥й сфер≥ в≥дбулис€ у середин≥ XIX стол≥тт€. ¬казан≥ зм≥ни були наст≥льки радикальними, що знаменували €к≥сно новий етап у розвитку ф≥лософськоњ думки. ÷е дозвол€Ї вид≥лити в ≥стор≥њ розвитку зах≥дноЇвропейськоњ ф≥лософськоњ думки два основних ≥сторичних етапи: етап становленн€ й розвитку традиц≥йноњ, класичноњ ф≥лософ≥њ та етап нетрадиц≥йноњ, некласичноњ ф≥лософ≥њ, €кий почавс€ з другоњ половини XIX стол≥тт€ ≥ триваЇ дос≥. ” чому суть цих докор≥нних зм≥н, повТ€заних ≥з проблемою предмета ф≥лософ≥њ ≥ засоб≥в дос€гненн€ поставлених перед нею завдань?

—л≥д зазначити, що некласична ф≥лософ≥€ не ставить за мету створити таке ф≥лософське вченн€, €ке раз ≥ назавжди вир≥шить одв≥чн≥ проблеми ф≥лософ≥њ або розкриЇ хоча основний зм≥ст фундаментальних проблем ф≥лософського п≥знанн€. ƒане завданн€ сучасна ф≥лософ≥€ вважаЇ безглуздим ≥ нерозвТ€зним. ѕ≥дстави дл€ такого висновку достатньо очевидн≥. јдже людське п≥знанн€ за своЇю природою завжди обмежене. ¬оно не може претендувати на п≥знанн€ абсолютноњ, остаточноњ ≥стини. ƒо ц≥Їњ давно встановленоњ у ф≥лософ≥њ ≥стини за останн≥ п≥втора стол≥тт€ додалос€ й чимало нових довод≥в. ¬они повТ€зан≥, перш за все, з усв≥домленн€м соц≥ально-≥сторичноњ та культурно-≥сторичноњ обумовленост≥ будь-€кого п≥знавального акта. Ћюдське п≥знанн€ ≥ мисленн€ завжди обумовлене й обмежене конкретними соц≥ально-≥сторичними та культурними обставинами. « розвитком людства пост≥йно зм≥нюЇтьс€ ≥сторично даний тип сусп≥льства, на€вна система знань, сукупна людська культура, у тому числ≥ й у€вленн€ про глибинн≥ п≥дстави св≥тового бутт€ в ц≥лому ≥ людського житт€ зокрема.

—оц≥ально-≥сторична ≥ культурна обумовлен≥сть п≥знанн€ та мисленн€ призводить до суттЇвоњ зм≥ни у€влень про засоби ≥ методи, €кими повинна користуватис€ ф≥лософ≥€ дл€ вир≥шенн€ своњх завдань. ѕерш за все, зм≥нюЇтьс€ погл€д на м≥сце ≥ роль людського розуму в цьому процес≥. Ќа некласичн≥й стад≥њ свого розвитку ф≥лософ≥€ вже не розгл€даЇ людський розум €к самодостатню п≥дставу, спираючись на €ку вона розгортаЇ св≥й власний зм≥ст, ставить ≥ намагаЇтьс€ вир≥шити одв≥чн≥ проблеми бутт€. –озум починаЇ розгл€датис€ €к соц≥ально-≥сторично ≥ культурно-≥сторично обумовлений ≥ обмежений у своњх п≥знавальних можливост€х. Ќе у тому сенс≥, що в≥н рано чи п≥зно натрапить на глуху ст≥ну, нездоланн≥ меж≥ своЇњ п≥знавальноњ сили, а в тому сенс≥, що в своЇму ≥сторичному рус≥ в≥н долаЇ встановлен≥ ран≥ше меж≥, що донедавна здавалис€ непорушними. Ќа кожному ≥сторичному етап≥ можливост≥ розуму обмежен≥ з огл€ду на залежн≥сть в≥д соц≥ально-культурних умов. –азом ≥з тим меж≥ розуму розширюютьс€ по м≥р≥ розвитку сусп≥льства.

ќдночасно все ч≥тк≥ше усв≥домлюЇтьс€, що сукупн≥сть п≥знавальних ресурс≥в, €кими користуЇтьс€ ф≥лософ≥€ дл€ дос€гненн€ своЇњ мети, не може обмежуватис€ т≥льки людським розумом. ‘≥лософське п≥знанн€ ≥ духовно-культурна д≥€льн≥сть повинн≥ спиратис€ не лише на мисленн€, але ≥ на всю сукупн≥сть духовних сил ≥ зд≥бностей людини: на волю, в≥ру, емоц≥йну сторону людського ≥снуванн€, п≥дсв≥дом≥, ≥нтуњтивн≥ про€ви. “ому можна констатувати, що некласична ф≥лософ≥€ позбавл€Ї людський розум того прив≥лейованого статусу, €ким в≥н над≥л€вс€ в пануючих ф≥лософських концепц≥€х, перш за все, рац≥онал≥стичного зм≥сту. Ќекласична ф≥лософ≥€ намагаЇтьс€ знайти так≥ вих≥дн≥ основи людського бутт€, €к≥ Ї посередниками м≥ж бутт€м €к таким та людською св≥дом≥стю.

“аким посередником у сучасн≥й ф≥лософ≥њ виступаЇ, першочергово, мова в найб≥льш загальному сенс≥. ¬она включаЇ не лише звичайне розмовне мовленн€, а й ус≥ на€вн≥ нин≥ в людини засоби комун≥кац≥њ та сп≥лкуванн€: математичну ≥ лог≥чну мови у всьому њх р≥зноман≥тт≥, мовн≥ засоби ф≥ксац≥њ ≥ систематизац≥њ експериментальних даних, показань наукових прилад≥в, багатообразн≥ засоби ф≥ксац≥њ ≥ передач≥ пост≥йно зростаючого потоку ≥нформац≥њ, мови компТютерних технолог≥й, художньо-символ≥чн≥ засоби. ќсобливий акцент ц≥Їњ сторони п≥знанн€ ≥ мисленн€ робитьс€ в таких теч≥€х ф≥лософ≥њ, €к л≥нгв≥стична ф≥лософ≥€, герменевтика, р≥зноман≥тн≥ анал≥тичн≥ та структурал≥стськ≥ школи ≥ напр€ми тощо.

≤ншою не менш важливою ланкою, що опосередковуЇ ун≥версальне природне бутт€ ≥ людську св≥дом≥сть у сучасних ≥нтерпретац≥€х предмету ф≥лософ≥њ, Ї культура в њњ найширшому значенн≥. ѕ≥д культурою розум≥Їтьс€ вс€ сукупна творча д≥€льн≥сть людини ≥ продукти ц≥Їњ д≥€льност≥, тобто все те, що не Ї природним предметом ≥ €вищем, а так чи ≥накше перетворене, видозм≥нене людиною. ƒо культури в≥днос€ть не т≥льки витвори мистецтва, продукти рем≥сничоњ художньоњ творчост≥, памТ€тники арх≥тектури, що властиве буденному розум≥нню культури, але й ус€ практично-перетворююча д≥€льн≥сть людини ≥ продукти ц≥Їњ д≥€льност≥. ≤ншими словами, культура Ц це весь св≥т перетворених або заново створених людиною предмет≥в, знар€дь ≥ засоб≥в, в оточенн≥ ≥ за допомогою €ких прот≥каЇ людське житт€: починаючи в≥д ножа, сокири, житла, од€гу ≥ к≥нчаючи вс≥м р≥зноман≥тт€м промислового технолог≥чного устаткуванн€, транспортних та ≥нформац≥йних засоб≥в, наукових вим≥рювальних прилад≥в.  ультура Ц це все те, що в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д природного св≥ту, що несе на соб≥ в≥дбиток сл≥д≥в ≥ продукт≥в людськоњ д≥€льност≥ €к результату розумово-вольовоњ активност≥ людини.

 

¬»—Ќќ¬ » « ƒ–”√ќ√ќ ѕ»“јЌЌя:

 

« ц≥Їњ точки зору предметом ф≥лософ≥њ Ї анал≥з ун≥версал≥й культури, тобто њњ загальних характеристик, властивостей, що виражаютьс€ в гранично загальних пон€тт€х Ц категор≥€х або ун≥версал≥€х. ÷ей п≥дх≥д досить продуктивний, оск≥льки в≥дкриваЇ нов≥ горизонти розвитку ф≥лософськоњ думки. ¬≥н т≥льки почав формуватис€ ≥ тому ще не набув систематичного обірунтуванн€. —в≥т людськоњ культури при вс≥й його безперечн≥й своЇр≥дност≥ Ц надбудова над природним св≥том. “ому ф≥лософ≥€ €к була, так ≥ залишаЇтьс€ нин≥ вченн€м про граничн≥ основи бутт€ взагал≥ ≥ людського бутт€ в першу чергу. Ќедоц≥льно обмежувати њњ лише людською культурою. ѕрирода завжди була ≥ залишаЇтьс€ передумовою та фундаментом ус≥Їњ людськоњ активно-перетворюючоњ д≥€льност≥. « урахуванн€м цього збер≥гаЇ свою значущ≥сть традиц≥йне розум≥нн€ ф≥лософ≥њ €к особливоњ форми духовноњ д≥€льност≥ людини, що претендуЇ на виробленн€ ц≥л≥сноњ ун≥версальноњ картини бутт€, теоретичного €дра св≥тогл€ду, погл€ду на св≥т загалом. «нар€дд€м, що веде до дос€гненн€ ц≥Їњ мети, Ї культурно-творча д≥€льн≥сть людини у всьому њњ багатств≥ та р≥зноман≥тт≥.

 

 




<== предыдуща€ лекци€ | следующа€ лекци€ ==>
ќсобливост≥ та правила вибору критер≥њв оптим≥зац≥њ | 
ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 800 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћибо вы управл€ете вашим днем, либо день управл€ет вами. © ƒжим –он
==> читать все изречени€...

2077 - | 1820 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.036 с.