Екосистеми, їх структура та види.
Екосистема (бiоценоз) — основна одиниця бiосфери, яка є об’єктом вивчення екологiї. Цей термiн запровадив англiйський бiолог А. Тенслi у 1935 роцi. Екосистема — складний природний комплекс живих iстот, що взаемодiють з неорганiчним середовищем та знаходяться в матерiально-енергетичнiй залежностi вiд неї. для зручностi вченi розглядають екосистему як iзольовану одиницю (рiлля, озеро, пасовище, струмок тощо), проте фактично рiзнi компоненти постiйно перемiщуються з однiєї екосистеми в iншу. По своїй сутi це динамiчно урiвноважена система, що склалася в результатi тривалої та глибокої адаптацiї складових компонентiв, в якiй здiйснюсться кругообiг речовин.
Кожна екосистема складасться з бiоценозу та бiотопу.
Бiотоп — це дiлянка поверхнi землi з бiльш-менш однотипними умовами iснування (грунтом, мiкроклiматом тощо).
Бiоценоз — це iсторично сформована сукупнiсть рослин, тварин та мiкроорганiзмiв, що населяс бiотоп. Вiдповiдно до цього кожний бiоценоз складасться з фiтоценозу (угрупування рослин), зооценозу (угрутiування тварин) та мiкроценозу (угрупування мiкроорганiзмiв).
Крiм природних екосистем, iснують також штучнi екосистеми:
космiчна станцiя, акварiум, вазон iз кiмнатною рослиною тощо.
В сруктурi кожної екосистеми можна видiлити чотири функцiональнi омпоненти:
1) абiотичне оточення, тобто весь комплекс неживої природи, звiдки бiоценоз черпас засоби для iснування i куди видiляс продукти обмiну;
2) комплекс автотрофних органiзмiв, що забезпечують органiчними речовинами, а отже, й енергiсю всi iншi органiзми, це первиннi продуценти органiчної речовини, якi асимiлюють сонячну енергiю (фототрофнi рослини, фотосинтезуючi бактерiї);
З) комплекс гетеротрофних органiзмiв — консументiв, якi живугь за рахунок поживних речовин, створених первинними продуцентами. Консументами с тварини та безхлорофiльнi рослини;
4) комплекс органiзмiв, якi роэкладають органiчнi сполуки до мiнерального стану. Це редуценти, представленi мiкроорганiзмами — бактерiями, грибами, найпростiшими, а також органiзмами, якi живляться мертними органiчними речовинами.
За ступенем трансформацiї людської дiяльностi екосистеми подiляються на природнi, антропогеннi та антропогенно-природнi.
Стратегія першого етапу раціонального природокористування та її наслідки.
Перший етап — початок 20-х — середина 50-х рокiв ХХ столiтгя. В економiчнiй науцi домiнувала концепцiя безкоштовностi природних ресурсiв. Вважалося, що оскiльки природнi ресурси не с об’сктами купiвлi — продажу, то методологiчно неправильно оцiнювати їх у вартiсному виразi, а впровадження оцiнки природних ресурсiв у господарську практику гальмуватиме розроблення корисних копалин, розширення сiльськогосподарського виробництва. Спробу ввести рентнi вiдносини було перервано зi створеняям колгоспiв, а земельнi кадастри оголошено буржуазною категорiсю, неприйнятною для соцiалiстичної практики. Природнi ресурси, особливо в довоєннi роки, здавалися невичерпними. Тому розроблялися найзручнiшi родовища з високим вмiстом корисних речовини в рудi, в сiльськогосподарському виробницгвi переважали екстенсивнi методи господарювання, цiлиннi землi уявлялися великим резервом для екстенсивного розвитку сільського господарства, а лiсовi ресурси Схiдного Сибiру i далекого Сходу Росiї — безмежними для лiсозаготiвлi. Затрати, необхiднi для освоения нових земель i втягнення їх у господарський обiг, буди невеликими.
Затратно–результативна концепція економічної оцінки природних ресурсів.
В економiчнiй науцi виникла затратна концепцiя природокористування, сутнiсть якої полягас в тому, що природнi ресурси повиннi мати економiчну оцiнку, оскiльки вони е предметом працi. Але критерiсм вартiсної оцiнки природных ресурсiв вважалися затрати на освоєння й пiдтримання об’єктiв природокористування у станi, придатному для експлуатацiї. Хибнiсть концепцiї полягала в тому, що в експлуатацiю вводилися передусiм тi ресурси, на освоєння яких витрачалося менше матерiальних i фiнансових ресурсiв та працi. Крiм того, згiдно з цiею концепцiею виходило, що дiлянка чорнозему, яка мае найнижчу родючiсть i характеризується високою врожайнiстю, до того ж iз низькими затратами працi на тi освоєння, має меншу цiннiсть для суспiльства, нiж дiлянка дерново-пiдзолистих чи пiдзолистих грунтiв, на освоення якої витрачається бiльша кiлькiсть працi та матерiальних ресурсiв.
